Творчость Олекси Стороженко

Вкраїна постала у романі як "сторонушка благодатная", за визнанням  майора, "не то что наша костромская", хоча — симптоматична деталь — гетьманський Суботів і у XVIII перебуває в оренді у Гершка Рабиновича. Дарами щедрої землі, вродою її доньок Україна, пацифікована і занадто вірнопіддано до царів налаштована в зображенні Стороженка саме й вабить служивих москалів. У творі втілилися вірнопіддані настрої письменника у котрого (цікаво, наскільки щиро) Виговський віроломний Мазепа зрадник, а ідеолог гайдамаків М. Значко-Яворський — натхненний русофіл і проповідник підкорення народів Росії.

Але з об'єктивізмом реаліста епік показав, як мосіалі без жодного опору (такий він далекосяглий результат бажання Хмельницького послужити "православному царству"), забирають козацьких нащадків у своє військо на загарбницькі війни, живляться їх статками або й відкрито вимагають у чоловіка його законну дружину: "Отдай Марфушу". Хоча сам художній фактаж об'єктивно зайшов у суперечність із втіленими історично-політичними ідеями, романові додало вартості якраз "олітературення" української ще не асимільованої стихії — вдач, звичаїв і обрядів (весілля), взагалі фольклору й мови. До речі, багаті на народнопісенні аплікації також і драматичні "картини" "Гаркуша" (аж до неправдоподібності: співає-бо навіть "ухоплена" дівчина).

Таким чином, романтичний  фольклоризм становить один із чільних  і посутніх компонентів художнього світу Олекси Стороженка, константну рису його української і російськомовної епічної творчості. Цей зв'язок із широким спектром уснопоетичних жанрів був утілений у слово, воднораз мистецьке й українознавче своїм характером, що відтворило національний Психо-Космо-Логос (С. Андрусів), цілі "культурні ландшафти" (В. Дільтей) минулого України.