Історія українського термінотворення

Історія українського термінотворення

Детальне дослідження історії  формування української термінології - справа майбутнього. У нашому викладі  дано лише основні ознаки цього багатовимірного  процесу.

Першим періодом є  формування зародків термінології з давнини до кінця XVII ст.

Витоки термінології на базі власномовного  матеріалу сягають тих часів, коли в межах побутово-повсякденного  мислення формуються стихійні зародки  наукового спостереження та експерименту.

Першим шаром примітивних термінів були назви об'єктів рослинного і тваринного походження  (період збирання у первісному суспільстві). Сюди входять назви рослин, тварин. З виникненням ремесел розширюється набір назв засобів і продуктів матеріального виробництва.

Другим шаром первісної термінології була суспільно-політична і правнича. Така термінологія засвідчена у «Руській Правді» (ХІ-ХП ст.). Тут знаходимо терміни: закуп - «хто попав у грошову кабалу», віра - «подать», дика віра - «продаж», «вилучення майна», поток - «знищення майна», послухъ - «свідок», сьвъдътель³ - «хто бачив і знає обставини певної події», судъ - «суд, розгляд справи», правда - «закон, збірник правил судового процесу», голова - «вбивство», головь-никъ - «убивця», кметь - «дружинник».

Третій шар становила дипломатична термінологія. Приклади її знаходяться у договорах київських князів з греками 907, 911, 947, 972 років. Тут вживаються такі назви: толковин - «перекладач, товмач», пленникъ - «полонені», гость - «посол», також «купець», советъ - «договір, угода», рота - «присягання, клятва», дань - «данина», сотворити миръ - «укласти мирну угоду», соль - «посол».

Значний шар військової термінології знаходимо в козацьких літописах. В осередках Київської писемної школи ХІ-ХП ст. - Софійському соборі, Печорському та Видубицькому монастирях, братських школах при них і Києво-Могилянській академії - закладались підвалини термінотворення.

Основи богословських термінів створювалися під упливом поширення  перекладної літератури, наприклад, «Шестодне-ва» Іоанна екзарха болгарського, оригінальних творів - «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха та ін.

Значне місце у фіксації терміноназв  посідає «Лексикон словено-роский і імен толкованіє», виданий у 1627 р. друкарем Київської Печорської лаври  Памво Бериндою. Тут вміщені, зокрема, назви знарядь праці - орудіе, сіть, мотика та ін.

Цей перший період можна кваліфікувати  як донауковий, у ньому лише започатковується українська термінологія.

У другому періоді, що триває впродовж XVIII ст., виникають початки нового опрацювання термінології, наприклад, у творчості архієпископа Г. Кониського. Саме він створив основу філософської концепції українського термінознавст-ва, його ознаки. Погляди Г. Кониського будувались на ґрунті європейської, Віденської школи [2].

Чимало в галузі філософської термінології зробив Григорій Сковорода: лъжа - «неправда», крамола - «бунтарство», нелюбіє - «невдоволення», натура тварна - «земна, реальна дійсність», натура невидима - «уявна, духовна дійсність», сродна праця - «діяльність, що відповідає індивідуальним нахилам людини» [2].

Формується основа виробничої термінології,  зокрема будівничої [5, с. 114-119].

Третім є період з початку XIX ст. до 1919 р. Цей період характеризується двома обставинами, що визначали умови, у яких перебувала українська культура. Як відомо, українська нація була розділена. Одна частина, західна (Галичина та Буковина), перебувала під владою Австрії. Друга частина, східна, входила до складу Російської імперії як Малоросійський край або Малоросія.

У підросійській Україні самодержавство, остерігаючись сепаратистських настроїв, що загрожували розколом імперії, вдавалось до репресивних заходів, які були спрямовані на придушення визвольного руху українського народу.

Серед цих акцій - розгром у 1847 р. Кирило-Мефодіївського братства, заслання Т. Шевченка, покарання М. Куліша, М. Костомарова, таємний циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва про заборону україномовних книжок для народу (1863 p.).

Але вступають у дію молоді українські сили, у 1872 р. виникає об'єднання українських  науковців «Юго-Западний отдел Географического общества». Працювала етнографічна експедиція Чубинського, були видані В. Антоновичем і М. Драго-мановим «Исторические песни малорусского народа». Формується об'єднання «Київська громада», що видає, всупереч Валуєвському циркуляру, популярні книжки для народу.

Уроки послаблення цензури, 1874-1875 pp., вийшло 23 % українських книжок від загальної кількості видань.

Самодержавство завдало українській  культурі нового удару, коли у 1876 р. вийшов Емський указ царя, у якому заборонялись видання українською мовою, не дозволялось доставляти з-за кордону україномовну друковану продукцію, були заборонені вистави українською мовою, українські тексти під нотами, заперечувався український правопис.

Було закрито центр української  наукової роботи - «Юго-Западньїй отдел» Географічного товариства в Києві. Його діячі - Чубинський, Житецький та інші - порозсилані поза межі України, а деякі, наприклад, М. Драгоманов, ф. Вовк, емігрували за кордон, бо не бачили перспектив для легальної роботи в Україні.

Українська граматика зустріла присуд цензора: «Наивно бьіло бьі  надеяться на дозволенне печатать грамматику того язьїка, которьій не должен существовать».

Формально Емський указ було скасовано  лише у 1905 р. Сім академіків Імператорської Академії наук на чолі із Шах-матовим дійшли висновку, що «малоруська людність повинна мати також право, як і великоруська, говорити публічно і друкувати своєю рідною мовою». Таке рішення Академії було обумовлено, крім іншого, і тим, що в Галичині відбувся «неприродний зріст малоруської літератури, яка значною мірою була ворожою Росії».

Певнудіяльністьу галузі термінознавства  вели культурно-просвітницькі організації - Громади, - що існували у 60-90-х pp. XIX ст. у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та в інших містах. Вони видавали літературу українською мовою, вели недільні школи, гуртки з вивчення історії і літератури, збирали український фольклор, етнографічні матеріали. Після 1876 р. Громади були розігнані, а учасники заслані.

Організатор Київської «Старої  громади» приват-доцент університету М. Драгоманов змушений був виїхати до Женеви, де протягом 1889-1893 pp. видає українські збірники під назвою «Громада». У цих збірниках, де публікувались статті на історичну, літературознавчу, публіцистичну, наукову тематику за участю учасників забороненої Київської «Громади» С. Подолинського, М. Павлика, приділялась увага термінологічним розвідкам.

У 1861-1862 pp. у Петербурзі виходив щомісячний журнал «Основа», єдине періодичне видання в Росії, що обстоювало право на розвиток української національної культури.

У цьому журналі, крім публікацій творів Т. Шевченка, М. Вовчка, Л. Глібова, С. Руданського, А. Свидницького та ін., вміщувались  і праці на термінологічну тематику. Такою була, наприклад, стаття М. Левченка «Заметки о русинской терминологии». Автор її, обстоюючи створення україномовної термінології, аналізує переклад 128-ми іншомовних термінів, добираючи до них відповідники із живої народної мови. Наприклад: алкоголь - винець, полюс - бігун, фабрика - вироб-ня, граматика - мовниця, математика - численниця, квадрат - двукрат, куб - трикрат, астрономія - зірниця, орбіта - обіжниця.

В основу перекладу автор бере первинне значення терміна у мові - донаторі. Наприклад: орфографія (грец. правописан-ня) - писовня.

Тобто автор дбає про те, щоб наблизити термінологію до розуміння широких кіл споживачів, у тому числі й неосвіче-них. Це, звичайно, позитивна сторона намагань автора.

Але при цьому українська наукова  мова втрачала зв'язок із науковими  мовами інших розвинених культур - німецькою, французькою, англійською, тобто прирікалась на автаркію -окремішність розвитку. А це може зашкодити входженню україномовних дослідників у культурний простір інших країн.

Другий недолік пропонованих автором  відповідників-термінів полягає у  недостатньому врахуванні їхніх мовних властивостей.

Наприклад, зірниця, що, на думку Левченка, є відповідником до терміна астрономія, є невдалим через його омоніміч-ність до загальновживаного слова, що має три значення: 1. Ранішня чи вечірня зірка (поет.). 2. Зоря (Уже зірниця на небі ясно зайнялась - Шевч.). 3. Відсвіт блискавки (Спалахнула далека зірниця - Л. Українка).

У 1862 р. у цьому журналі - «Основа» - опублікована стаття П. Єфименка «По  поводу заметки г. Левченка о русинской  терминологии». Єфименко підтримує  Левченка, подає власні українські відповідники до іншомовних термінів.

Серед них: автограф - самопис, аксіома - самоправда, аналогія - подобенство (тут вжито калькування з грецьких слів), алея (фр. aller - іти) - хідник.

У цей період виходять термінологічні словники. М. Сум-цов видає у Києві словник «Малороссийская географическая номенклатура» (1886 p.). У 1873-1874 pp. виходить словник А. Роговича «Опыт словаря народних названий растений», а у 1898 р. - словник «Рабочие волы в Брацлавщине й их номенклатура».

У1902 р. у Харкові В. Василенко видає словник «Опьіт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии». У цьому словнику вміщено назви виробів з дерева, обробки волосся, шкіри, рогу, ткацтва, гончарства, рибальства, сільськогосподарського виробництва. Терміни у цьому словнику тлумачаться російською мовою.

Цьому ж авторові належить стаття «К вопросу о толковом словаре  украинской народной терминологии» (1902 р.), у якій він намагається сформувати принципи відбору термінів і тлумачення їх.

У східній Україні ведуться розробки граматичної термінології: О. Павловський  «Грамматика малороссийского наречия» (1818 p.). Виходять букварі та читанки П. Куліша, Т. Шевченка, Л. Ященка, І. Деркача.

У 1907 р. Агатангел Кримський видає  працю «Украин-ская грамматика для гимназий» у 2-х томах, Є. Тимченко -«Українська граматика» (1907р.).

Такі головні спроби  східноукраїнської  громадськості, науковців і публіцистів  закладати основи наукового терміноз-навства.

Інша ситуація у розробці термінологічної  проблематики створилась у західному регіоні українства у складі Австро-Угорщини, де влада вдавалась до політики пряника на відміну від політики батога, що її застосовувало російське самодержавство. На заході не було таких утисків щодо української мови. Із прийняттям конституції 1867 р. австрійський уряд надав певну можливість для створення українських культурних центрів, розраховуючи, крім іншого, на їхню протиросійську орієнтацію.

У Відні було створено урядову Комісію, завданням якої стало укладання  німецько-українського правничо-політичного термінологічного словника. У складі цієї Комісії були автори україномовної частини - Я. Головацький, Г. Шашке-вич, Ю. Вислобоцький. У 1851 р. у Відні вийшов німецько-український «Словник юридично-політичної термінології». Усього тут було 17 тис. українських відповідників, з них чимало штучно створених, т. зв. «кованих» слів.

У 1852 р. вийшла праця І. Гавришкевича «Початок до уложення термінології ботанічної руської» (Перемишль).

Значна термінологічна робота була здійснена тут І. Г. Верхратським. Його праця «Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної» вийшла шістьма випусками у Львові (1864 р. - перший, 1869 р. - другий і третій, 1872 р. - четвертий і п'ятий, 1879 р. - шостий). Цьому ж авторові належать й інші праці з української термінології, а саме: «Виразня (тобто термінологія, за Верхратським) мінералогічна» (1908 p.), «Ботанічна термінологія» (1892 p.).

В. Левицький досліджував математичні  терміни (1895р.), фізичні, хімічні. Правничу термінологію вивчав І. Зацерковний - (1902 p.), економічні та географічні терміни опрацьовував С. Рудницький (1908 p.). Створювались перекладні словники термінів для шкіл різних рівнів.

Значну роботу з упорядковування  української термінології здійснювала  Драгоманівська «Громада» (Женева, 1878-1882 pp.). Тут друкувались матеріали з різних кінців України, літературознавчі, публіцистичні праці М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Грушевського, І. Франка та ін. Формувалась тут українська наукова мова. Усе публікувалося лише українською мовою. Виявлялась чітка тенденція - обов'язкова заміна іншомовізмів українськими відповідниками. Наприклад: національний - людська природа; ініціатива - почин. Найскладніше при цьому - формування науково-технічного, ділового і військового стилів. Але це зрозуміло, оскільки в цих сферах не знаходила застосування україномовна термінологія.

З 1892 р. у Львові починає діяти  НТШ (Наукове товариство ім. Т. Шевченка). Цей осередок українського культурництва  збирає значні інтелектуальні та мистецькі  сили. У НТШ співпрацювали І. Франко, М. Грушевський, І. Горбачевський, Є. Озаркевич, В. Левицький та ін. Значна роль у виробленні української термінології належить І. Франкові. Зокрема значний його внесок у розробку теоретичних засад. Він дбав про школу політичного мислення, про точне визначення поняття, про емоційну нейтральність. Франко був противником пуризму, бо це віддалить одних слов'ян від інших. У збірці статей «В наймах у сусідів» Франко аналізує практичні аспекти опрацювання іншомовної термінології. Наприклад, у спосіб калькування: нім. tJbervolkerung - перенаселення (liber - префікс «пере», Volk - населення, народ); Rentabilitat - доходність (Renta - дохід, abilitat - суфікс абстрактного значення « -ність»).