Специфіка образу пікаро в повісті «Ласарільо з Тормеса»

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

Інститут філології

Кафедра зарубіжної літератури

 

 

 

 

Курсова робота

на тему :

Специфіка образу пікаро в повісті  «Ласарільо з Тормеса»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2011

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ І. Історія жанру та його основні ознаки………………………….………...5

1.1. Загальна характеристика шахрайського роману…………………...…..5

1. 2. Історичні передумови виникнення жанру…………………………..….6

1.3. Схема роману……………………………………………………………..7

Розділ ІІ. Специфіка образу пікаро……………………………………………….14

2.1. Особливості образу…………………………………………………..…14

2.2. Архетип пікаро…………………………………………………..……...15

2.3. Еволюція героя……………………………………………….…….…...20

Висновки…………………………………………………………………………...22

Бібліографія………………………………………………………………………..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Шахрайський роман  з'явився в Іспанії в середині XVI століття. Свій початок він бере в народних романах. Роман звичайно зображував людей, вибитих, з незалежних від них обставин, з їхнього соціального класу й змушених шукати нові засоби до існування замість звичних, а саме махлювати й шахраювати.

Шахрайський роман  в Іспанії вичерпав себе вже до середини XVII століття, але згодом відродився в інших країнах. Багато жанрових новацій і прийомів авторів «пікаресок»  у тому ж столітті ставали надбанням інших національних літературних традицій, були успадковані романістами XVIII і наступних століть (Лесажем, Марво, Прево, Дідро, Дефо, Філдінгом, Теккереєм, Діккенсом та ін.). Жанр шахрайського роману вніс багато нового і плідного в літературу. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством, влада грошей.

Актуальність теми курсової роботи постає на тлі відносно малодослідженого вітчизняним літературознавством образу пікаро  у рамках національної  традиції шахрайського роману в іспанській літературі XVI століття.

Об'єкт  дослідження: повість «Життя Ласарільо з Тормеса, його негаразди і пригоди».

Предмет дослідження: парадигма традиційного типу авантюрного героя та Ласарільо в шахрайському романі «Життя Ласарільо з Тормеса».

Метою роботи є вивчити й проаналізувати  традиції зображення образу головного героя пікаро в іспанській шахрайській повісті «Ласарільйо з Тормеса».

Реалізація  названої мети припускає постановку й рішення наступних завдань:

1. Заглибившись у літературу з проблеми дослідження, дати визначення поняттю «шахрайський роман», визначити його характерні риси;
2. Визначити традиції пікарески в повісті «Ласарільо з Тормеса»;
3. Змалювати архетип пікаро;
4. Розкрити особливості образу головного героя в повісті «Ласарільо з Тормеса».

Для рішення  поставлених завдань були використані такі методи дослідження як історико-культурний та порівняльно-типологічний.

Методологічну базу дослідження склали положення, представлені в літературних працях Державіна К., Кожинова В., Мелетинського Е., Папушевої О., Пінського, Піскунової С., Штейна А. та Томашевського Н..

Структура роботи. Курсова робота включає зміст, вступ, два розділи, висновки та бібліографію. У вступі дане обґрунтування актуальності роботи, визначається мета, об'єкт і предмет, завдання і методи дослідження. У першому розділі визначається загальна характеристика, ідейно-художня своєрідність, схема роману, історія жанру, передумови його виникнення та основні ознаки.

Другий розділ присвячений аналізу типу авантюрного  героя і головного персонажа  Ласаро у повісті «Ласарільо з  Тормеса», визначенню специфіки архетипу й образу пікаро та еволюції характеру героя.

 

 

Розділ І

Історія жанру та його основні ознаки.

1. Загальна характеристика шахрайського роману

Шахрайський роман – у широкому значенні слова – оповідання, у якому зображуються пригоди героя-шахрая.

У більш вузькому, історико-літературному розумінні  «шахрайський роман» (“la novela picaresca”) - укорінене в XIX столітті позначення центрального жанру іспанської прози - «пікарески» (la picaresca: від «пікаро»-pícaro: дармоїд, пройдисвіт).

Характерні риси пікарески:

1) пікареска – це оповідання, що ведеться від першої особи, від імені самого героя, тобто фіктивна автобіографія;

2) при цьому,  хоча автори «пікаресок» і  надають герою-пікаро право бути  суддею оточуючої його дійсності,  у структурі оповідання пікаро-оповідач, пікаро-дійова особа, а також автор твору мають відносно незалежні точки зору, на взаємозв’язку яких і будується художнє ціле “шахрайського роману”;

3) сюжет “пікарески”  розгортається серією довільно  нанизаних один на одного епізодів-пригод героя, вкладених у тверду рамкову конструкцію: це - або лист пікаро, що має певного адресата, або його сповідь, а ще частіше - проповідь, адресована певному слухачеві, або ж - і те, і інше; таким чином, композиція “пікарески” заснована на парадоксальному сполученні “закритості” й “відкритості”: пікаро оповідає про своє життя з моменту свого народження й до часу, до якого присвячене оповідання, що припускає можливість його продовження;

4) значну роль у шахрайських романах грають передмови, що включають текст пікарески в ситуацію експлікованого спілкування автора й героя-оповідача із читачем; тому шахрайський дискурс у той самий час є монологічним та діалогічним: пікаро-оповідач претендує на право бути носієм останньої правди про світ, але авторська іронія й активність читача розмивають монологічний лад шахрайської проповіді [12].

Наприкінці  раннього періоду Відродження виник  новий різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним  романом, який протягом наступних ста  років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена наступними процесами, що відбувалися в суспільному житті країни.

 

2. Історичні передумови виникнення жанру.

До середини XVI століття в Іспанії утворилися цілі зграї декласованих осіб, без певних занять, дрібних аферистів, шулерів, шахраїв усілякого роду. Це відбулося внаслідок зубожіння широких верств населення, а також поширеній схильності до авантюризму й пристрасті до легкої наживи.

Широкі маси населення країни в умовах застою економіки не мали змоги займатися продуктивною працею й були приречені на вбогість і бродяжництво. Томашевский Н. зауважує: «Величезні дворянські маєтки занепадали, тому що працювали там майже винятково раби й моріски, а з остаточним виселенням останніх (1609 – 1614 р.) був знищений робочий прошарок тодішнього іспанського суспільства. Фактично стало нема кому працювати» [14].

Кількість волоцюг поповнювалася й за рахунок ідальгії, що зазнала на собі згубні наслідки «революції цін». Королі, хоча й видавали закони проти бродяжництва, по суті, не були зацікавлені у його викорінюванні, тому що в жебраках і бурлаках бачили резервну армію, що могла служити інтересам монархії за океаном і в нескінченних війнах у Старому Світі.

Формуванню  верстви пікаро сприяла політика грабування колоній, що породжувала ілюзорну віру в можливість швидкого збагачення й презирство до праці.

Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою  легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральна деградація і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента – маси авантюристів, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення – пікаро.

Доля цих  людей не могла не привернути увагу письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів навчається всіляких шахрайств і хитрощів і, зрештою, досягає певного матеріального благополуччя.

 

3. Схема роману.

Роман має усталену схему, котра дещо варіюється у різних авторів. Це автобіографія «шахрая», котрий у дитинстві втік із рідного дому або залишився на вулиці через крайню бідність батьків і був вимушений сам дбати про своє життя. Він змінює багатьох хазяїв, пробує величезну кількість професій. Врешті, він стає дорослою людиною, вже побував у неймовірних становищах, вивчив усі хитрощі, пройшов до кінця «школу життя», і тепер, досвідчений, пише про свої спогади.

Подібна форма  дає автору можливість створити широкий  спектр типів людей різних професій та статків, з котрими зустрічається  герой, - купців, міщан, суддів, священиків, монахів, акторів, лакеїв, бідняків тощо, при цьому цей показ має здебільшого сатиричний характер. До цих двох елементів – біографії героя та опису суспільного середовища – звичайно приєднується третій – морально-філософські роздуми героя з приводу його власної долі і того, що йому доводиться спостерігати.

За формою твір «Життя Ласарільо з Тормеса» - це автобіографія пікаро, яку він  розповів уже в час довгоочікуваного достатку. Складається ця розповідь  з низки епізодів, кожний з яких відіграв свою роль у вихованні Ласарільо і формування його свідомості.

Історія розгортається  на фоні реалістично відтвореного повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой. Ставлення авторів шахрайських романів до своїх героїв, як правило змінюється в процесі розвитку роману та зміні умов і цілей життя його головних героїв.

З дитячих років  Ласаро зазнав злиднів і жив в  атмосфері шахрайства, його батько, мірошник, «пускав кров мішком» - крав зерно на млині; після смерті батька вітчим, мавр Сеїд, крав овець і шахраював будучи ветеринаром у конюшнях командора. Сеїда викрили, «спустили шкуру», ніхто більше не приносив хліба, м’яса і дров, і мати віддала Ласаро у поводирі професійному жебраку-сліпому [2].

Сліпий був  надзвичайно хитрим і великою  пройдою, йому були «відомі тисячі засобів  і прийомів виманювати гроші». З  самого початку служби він навчав Ласаро, що «слуга сліпого повинен  бути хитрішим від самого чорта». Будучи «найскупішою і найжадібнішою людиною на світі», жебрак морив Ласарільйо голодом і знущався з нього. З цієї першої школи Ласаро виніс науку, що без хитрощів і шахрайства йому не вижити: «Треба бути насторожі і не гавити, бо я сирота і повинен уміти постояти за себе» [4].

Покинувши сліпця, Ласарільо поступив на службу до попа з Македи, людини неймовірно скупої, жорстокої та ще й лицемірної. На службі у нього Ласаро «не жив, а помирав», бо одержував втричі менше їжі, ніж йому було потрібно. Коли Ласаро крав у попа хліб, той нещадно бив його, всіляко знущався над ним, хвалячись своєю стриманістю в їжі, хоч Ласаро сам бачив, що «на поминках він жер на чужий рахунок, як вовк» [2].

Життя у попа змушувало Ласаро удосконалювати мистецтво  шахраювання. «Бідність – великий вчитель. Я зазнавав її постійно, а тому вдень і вночі обдумував засоби для підтримки моїх сил і думаю, що в пошуках цих проклятих засобів голод освітлював мій шлях…» [2].

І все ж піп  виявився хитрішим і спіймав Ласарільо  на крадіжці хліба. Розлютившись, він ледве не забив голодного слугу до смерті, а коли згодом той звівся на ноги, вигнав його. Третьою школою Ласарільо була служба у дворянина в Толедо. Дворянин не бив його, але й їсти не давав зовсім, бо був надзвичайно бідним і сам постійно голодував.

Ласарільо був  добрим до свого пана, жебрачив і  годував його об’їдками, які подавали жалісливі люди. Правда, йому не подобалася пихатість дворянина, але й це він прощав, думаючи, що «напевно, у дворян такий звичай – задирати ніс, коли в кишені вітер свистить» [2].

Дворянин був  нероба, працювати йому не дозволяла  честь. Він мріяв про службу у  знатної персони, вважаючи, що позбутися  бідності можна тільки влаштувавшись  на службу до знатних людей. Він проявляв готовність бути улесливим, у всьому догоджати своєму покровителю, брехати, коли потрібно, тобто робити все те, що суперечить поняттям честі.

Слухаючи свого  пана і роздумуючи над його життям, Ласарільо доходить висновку, що честь  приносить тільки шкоду: « …Як  багато таких, як він, розсіяно по світу, і через цю гидоту, яка називається честю» [2]. Це відкриття вже назавжди звільнило Ласарільо від обов’язку честі.

Наступною школою була служба у гультяя-ченця, лютого ворога монастирської служби і монастирської  їжі, після цього – у продавця папських грамот, безсоромного і спритного торгівця й лицеміра, великого майстра обдурювати народ, вигадуючи найбезчесніші засоби збувати свій товар. «Увійшовши до села, він, перш ніж запропонувати грамоти, обдаровував кліриків і священиків різними речами не дуже великої цінності і значення: мурсійським латуком, а якщо дозволяла пора року, то парочкою лимонів або апельсинів, персиками, парою абрикосів, або ж давав всім по одній ранній груші. Такими підношеннями він намагався догодити їм, щоб вони сприяли його торгівлі і закликали своїх парафіян розкуповувати грамоти» [3].