Історія Александрійської бібліотеки

Відомі  бібліотеки світу - ВатикаRнская апоRстольская  библиотеRка rad.rv.ua

В даний час на чолі бібліотеки коштує кардинал-бібліотекар, в штат бібліотеки також входять префект (з технічних і наукових питань), заступник префекта, керівники відділеннями і окремими колекціями (наприклад, колекцією  монет і медалей), секретар і скарбник. 
Також існує рада, яка консультує кардинала-бібліотекаря і префекта з важливих питань діяльності бібліотеки.

Кардинали-архіваріуси  і бібліотекарі з моменту офіційної підстави бібліотеки і Секретного архіву (з 1610 року) - по сьогоднішній день[17]:

Джованні Андреа Бусси 
Перший бібліотекар при тату Сиксте IV, переконав тата протегувати розвитку книгодрукування[15]. 
Бартоломео Платина 
Присвятив себе розвитку бібліотеки; склав каталог манускриптів. 
Марчелло Червіні 
1548-1555 
Перший кардинал на офіційній посаді бібліотекаря. 
Роберто де Нобілі 
1555-1559 
Альфонсо Карафа 
1559-1565 
Маркантоніо Та Мула 
1565-1572 
Гульельмо Сирлето 
1572-1585 
Знавець грецького і івриту, брав участь у виданні Біблії на декількох мовах ( Polyglotta ). 
Антоніо Карафа 
1585-1591 
Маркантоніо Колона 
1591-1597

Чезаре Бароніо 
1597-1607 
Лудовіко де Торрес 
1607-1609 
Шипіоне Боргезе Каффареллі 
1609-1618 
Шипіоне Кобеллуцци 
1618-1626 
Франчесько Барберіні 
1626-1633 
Антоніо Барберіні 
1633-1646 
Орацио Джіустініані 
1646-1649 
Луїджі Каппоні 
1649-1659 
Флавіо Чиги 
1659-1681 
Лоренцо Бранкаті 
1681-1693 
Джіроламо Казанате 
1693-1700 
Енріко Норіс 
1700-1704 
Бенедетто Памфілі 
1704-1730 
Анджело Марія Квіріні 
4 вересня 1730 - 6 січня 1755 
Доменико Пассионєї 
1755-1761 
Алессандро Альбані 
1761-1779 
На його прохання був створений музей світського мистецтва бібліотеки. 
Франчесько Саверіно Целада 
1779-1801 
Луїджі Валенті Гонзага 
1802-1808 
Вакансія  
1809-1814 
Джуліо Марія делла Сомалья 
1827-1830 
Джузеппе Альбані 
23 квітня 1830 - 3 грудня 1834 
Луїджі Ламбруськіні 
11 грудня 1834 - 27 червня 1853 
Вакансія  
1849-1853 
Анджело Травень 
27 червня 1853 - 9 вересня 1854 
Відомі бібліотеки світу - ВатикаRнская апоRстольская библиотеRка rad.rv.ua Провів каталогізацію східних зборів ВАБ. Майже 40 років займався дослідженнями юридичних текстів, виявив текст Цицерона De re publica . 
Вакансія  
1854-1860 
Антоніо Тості 
13 січня 1860 - 20 березня 1866 
Вакансія  
1866-1869 
Жан-батіст-франсуа Пітра 
19 січня 1869 - 9 лютого 1889 
Йозеф Хергенретер 
1879-1890 
Луїджі Галімберті 
1894-1896 
Франчесько Сенья 
1896-1908 
Бібліотекарі Римської церкви в XX столітті 
Франчесько Салезіо делла Вольпе 
1908-1909 
Плачидо Марія Ськьяффіно 
(20 лютого - 23 вересня 1889 
Альфонсо Капечелатро ді Кастельпагано 
29 квітня 1890 - 11 листопада 1912 
Маріано Рамполла дель Тіндаро 
26 листопада 1912 - 16 грудня 1913 
Франчесько ді Паоло Кассетта 
3 січня 1914 - 23 березня 1919 
Френсис Ейдан Гаськвет 
9 травня 1919 - 5 квітня 1929 
Франциск Ерле 
17 квітня 1929 - 31 березня 1934 
Вніс значний внесок до розробки правил каталогізації манускриптів, методів по збереженню і реставрації, написав книги по історії старої бібліотеки XIII століття. 
Джованні Меркаті 
1936-1957 
Ежен Тіссеран 
14 вересня 1957 - 27 березня 1971

Фахівець з східних  мов і ассіріолог, збагатив східні збори бібліотеки документами, зібраними  в ході поїздок на схід; опублікував  опис ефіопських манускриптів. 
Антоніо Саморе 
25 січня 1974 - 3 лютого 1983 
Альфонс Штіклер 
8 вересня 1983 - 1 липня 1988 
Антоніо Хавьерре Ортас 
1 липня 1988 - 24 січня 1992 
Луїджі Поджі 
9 квітня 1992 - 7 березня 1998 
Бібліотекарі Римської церкви в XXI столітті 
Хорхе Марія Мехия 
7 березня 1998 - 24 жовтня 2003 
Жан-Луї Торан 
24 листопада 2003 - 25 червня 2007 
Раффаеле Фаріна 
25 червня 2007 -

Відомі  бібліотеки світу - ВатикаRнская апоRстольская  библиотеRка rad.rv.ua

В XIX столітті в бібліотеці вперше почалися роботи по репродукції  манускриптів з допомогою факсиміле: фрагментів Вергилія, манускриптів Данте  і Петрарки. Проте потреба в  захисті і збереженні багатих  зборів тат відчувалася вже з  моменту виникнення бібліотеки. Так  в буллі тата призначалися відповідальні  за збереження зборів і захист від  комах, вогкості і пилу. 
У 1555 році тато Павло IV офіційно ввів посаду реставратора.

З часом стан манускриптів став погіршуватися також із-за корозії  чорнив. За ініціативою Франциска  Ерле, префекта бібліотеки (1895-1914 роки), в 1898 році була організована міжнародна конференція, на якій обговорювалися нові методи реставрації рукописів. 
Нова лабораторія по реставрації була заснована в 1890 році при тату Льві XIII (сьогодні лабораторія знаходиться в музеї Кьярамонті). У сучасній лабораторії кожна фаза реставраційних робіт супроводжується складанням точних карт і цифрових фотографій[18].

При тату Іоанні Павлові II були посилені заходи по збереженню і консервації  зборів бібліотеки. Для контролю за книгами (наприклад, поставленими не на своє місце) в бібліотеці введена  технологія автоматичної ідентифікації  об’єктів - RFID (англ. Radio Frequency IDentification , радіочастотна ідентифікація)[19].

Спільно з японською фірмою була розроблена нова технологія, що дозволяє за допомогою ультрафіолетових променів читати первинні написи переписаних  пергаментів або старих документів, невидимі неозброєним оком [20].

Відкритий доступ до фондів бібліотеки для науково-дослідної  роботи гарантується Латеранськімі  угодами, формальності відвідин фондів встановлює Ватикан. Щодня її можуть відвідати в середньому 150 учених і фахівців[21].

При секретаріаті бібліотеки діє відділення по допуску до фондів бібліотеки: учених, викладачів університетів  і Вузів, студентів, що працюють над  докторськими дисертаціями[18].

Відомі  бібліотеки світу - ВатикаRнская апоRстольская  библиотеRка rad.rv.ua

Бюро по репродукціях і  правах займається запитами по копіюванню для наукових і учбових цілей, публікацій, виставок, Інтернету, використанню в аудіо- і відеоматеріалах. У  бюро працюють два відділення: послуги  приватного використання і інші послуги.

Фотолабораторія бібліотеки може виготовити фотокопії друкарських  книг (тільки надрукованих в 1601-1990 роках), чорно-білі фотографії, мікрофільми, компакт-диски  з мікрофільмів[18].

Після 400 років експлуатації приміщень, в 2007 році вона була закрита  на термінову реставрацію, в ході якої будуть укріплені підлоги, встановлені  ліфти і нова система кондиціонування[22], тому в даний момент бібліотека закрита  для учених.

Середземноморське місто Александрія  живе в очікуванні видатної культурної події XXI століття. Монархи, глави держав, світові знаменитості та вчені-інтелектуали готуються взяти участь у церемонії  відкриття Александрійської бібліотеки. Найбільша скарбниця світу, що зберігала  всі відомі тексти античності, прославилася не лише кількістю книг, а й насамперед сузір’ям блискучих учених. Фактично не було жодної галузі науки, в якій би генії Александрійської бібліотеки не перевершили весь світ. Вона не зникла в одній-єдиній пожежі, але стала  жертвою повільного занепаду, що тривав століттями. Історія Александрійської бібліотеки — це реальні події, переплетені  з легендами, що проіснували в  пам’яті людства набагато довше, ніж цегляні мури її будівлі, які  повалилоися 1600 років тому.

«Видатне досягнення доброго смаку

 і царського піклування»

Це була непорушна  аксіома Александра Македонського  — щоб управляти, завойовники  повинні спочатку пізнати тих, ким  вони збираються правити. Чудові елліни III століття до нашої ери не були ні першими, ні єдиними, хто усвідомив  важливість колекціонування книг і  перекладу їх рідною мовою з метою культурної та політичної розвідки. Давні царства хетів і ассірійців мали вражаючі архіви з різномовними текстами, парфянський цар Ксеркс як воєнний трофей привласнив афінську бібліотеку — вчинок, який часто наслідували переможці. І все ж створення Александрійської бібліотеки належить до розряду нечуваних інтелектуальних авантюр в античній історії.

Юна столиця, яка  увічнила ім’я великого героя, була приречена  стати втіленням вченості і смаку, що перевершують світову славу поверженої Еллади. Такою була воля неприборканого Александра — найзнаменитішого вихованця  Арістотеля. Через рік після смерті завойовника створена ним гігантська імперія розпалася. Провінції стали  незалежними царствами і генерали Александра оголосили себе царями. Єгиптові дістався один із найбільш здібних  генералів — македонянин на ім’я Птолемей. Він не марив мрією Арістотеля еллінізувати весь світ, ні, тим більше, гармонізувати його. Не був він  і обмеженим циніком: засновник  нової греко-македонської династії Птолемей I Сотер («Рятівник») — поважав  інтелектуальну діяльність. Він і  сам практикувався в літературі — встиг закінчити дивовижно  достовірну історію воєнних кампаній Александра. Птолемей був присутній  при спорудженні фундаменту Александрії  пам’ятної весни 331 р. до н.е. і тепер  невтомно продовжував будувати місто, господарем якого зумів стати  після жорстокої боротьби.

Спочатку з’явився палац. Він був споруджений на березі Середземного моря, величний і  непідвладний храмам Олімпу, і розрісся незабаром до цілого кварталу. Серед  царських садів та палацевих колонад, у блиску моря і сяйві сонця, під  невсипущим македонським оком зароджувалася  велика александрійська література. Біля її витоків стояли видатні грецькі  дисиденти, запрошені Сотером. Серед  перших був опальний екс-губернатор Афін і учень Арістотеля Деметрій Фалернський. У палаці Александрії  сорокатрирічний вигнанець знайшов  політичний притулок, посаду царського  радника і мінливе щастя наставника нащадків Птолемея. Як досвідченому адміністратору, добре обізнаному зі структурою академії Платона та лікея Арістотеля, йому довірили організувати «храм муз» —  на кшталт Афінського мусейону.

Побудований у 290 р. до н.е., Александрійський мусейон дуже відрізнявся від афінської моделі. Він виявився значно більшим і  розкішнішим, по-перше. По-друге, це була цілком нова концепція — поєднання  науково-дослідного інституту і  бібліотеки. По-третє, виключно придворна  установа створювалася молодою монархією  на противагу демократичним школам Афін, і вона мала відчути всі  переваги й тіньові сторони царського  патронату. Вчені, поети і філософи зобов’язані були створювати такі твори, в яких сяюча слава Птолемеїв  не могла залишитися непоміченою.

Нам небагато відомо про точну організацію мусейону, крім того, що він щедро фінансувався, принаймні при перших Птолемеях. Тит Лівій охарактеризував його як «видатне досягнення доброго смаку  і царського піклування». На його території розмістилися по сусідству  дві установи з роздільною юрисдикцією: власне museion, призначений для музею  та мистецтв, і бібліотека — biblion. Її називали головною бібліотекою, на відміну  від філії, побудованої Птолемеєм III Евергетом у храмі Серапіса в 235 р. до н.е.. Бібліотека й мусейон  були організовані у факультети з  президентом-жерцем на чолі. Бібліотекою  керував поет-учений на царський вибір. Багато хто з них були водночас археологами, астрономами, лікарями та критиками. Для них поетична форма  стала зручним засобом вираження  наукових ідей. Посада головного бібліотекаря була неймовірно престижною, і її володар  ставав головним чиновником у мусейоні.

Будівля бібліотеки мала кілька бічних прибудов і критих галерей з колонами, де містилися  ряди книжкових полиць — theke. Книги  не видавалися додому, вони призначалися для роботи в читальному залі. Бібліотека була громадською установою, і її утримання оплачувалося з державної  скарбниці. Це не було загальною практикою  в елліністичному світі, де наукові установи та їхні бібліотеки належали тим, хто їх заснував, як, приміром, академія, заснована Платоном, або лікей Арістотеля.

Весь комплекс, включно з зоопарком, містився у  межах царського кварталу в центрі міста, поруч із портом. Архітектурний  стиль невідомий, швидше за все, ансамбль мав ті ж самі форми, що й академія Платона в Афінах. У великих  будівлях розміщувалися лекційні зали, лабораторії, обсерваторія, банкетний  зал і класні кімнати, тому що час  від часу ученим резидентам доводилося викладати.

Наслідуючи манеру Платона, Деметрій Фалернський підбирав книги з працями з державного управління, оскільки прогрес в управлінні і культурі був подвійною метою  мудрих правителів. Він був енергійним і далекоглядним у багатьох сенсах, і все-таки умудрився порадити царю оголосити спадкоємцем сина від  Еврідіки. У 285 р. до н.е. Птолемей I загинув  від удару блискавки, й інший  син — від зовсім іншої дружини  — закріпився на троні. Зірка Деметрія закотилася. Засланий у пустелю, він  скінчив свої дні у тузі й помер, як говорили, від укусу гадюки. Деметрій Фалернський так і залишився  в історії всього лише радником, але не головним бібліотекарем. А  заснована ним бібліотека перетворювалася  на щось грандіозніше, ніж сховище  для сувоїв, і незабаром набула особливого характеру, заданого македонськими  правителями: вона стала символом міста  і живила мусейон незрівнянними  книгами.

«Книги — це пристрасть, а їх колекціонування  — хвороба» — мабуть, цей вислів народився в Александрії. Схоже, від самого початку бібліотека мала певну кількість книг. Птолемеї мало поважали право на інтелектуальну власність  і купували книги з жадобою, якої ще світ не бачив. Частина оригінальних праць Арістотеля опинилася в  Александрійській бібліотеці після  їх викрадення Сотером. Для царя, який зумів привласнити тлінні останки  Александра Македонського, така анексія  не становила труднощів. Роботу, розпочату  Сотером, продовжили його спадкоємці —  Птолемей II Філадельф («Люблячий сестру») і Птолемей III Евергет («Благодійник»). Філадельф (роки правл. 285—247 до н.е.) викупив  усю колекцію творів Арістотеля, а  також зібрав роботи іудейських, халдейських, єгипетських та римських авторів. З  неабияким ентузіазмом агенти Птолемея III Евергета (роки правл. 246—221 до н.е.) нишпорили  по всьому Середземномор’ю в пошуках  рукописів, якими поповнювали бібліотечну  колекцію. Цар звернувся до правителів цивілізованого світу з проханням  позичити цінні книги для копіювання. Цілий штат переписувачів трудився при бібліотеці. Коли Афіни надіслали  йому оригінальні тексти творів Євріпіда, Есхіла і Софокла, Евергет наказав  їх скопіювати, а оригіналів так  і не повернув, свідомо пожертвувавши  кругленькою сумою, внесеною під  заставу. Митні чиновники на догоду Евергету видали наказ конфісковувати з кораблів, які заходили в александрійський порт, усі наявні на них книги, нібито для копіювання. Багато власників  книг їхали з Єгипту без своїх  оригінальних видань, але, якщо їм щастило, одержували копії. Оригінали, «що надійшли з кораблів», потрапляли до бібліотечних сховищ і йменувалися в каталогах  як «корабельна бібліотека». У такий  спосіб в Александрії опинилася  медична література, у тому числі  неоціненні твори Гіппократа «Інфекційні  хвороби».