Драматургія
другої половини дев'ятнадцятого століття
Підготувала:Тачинська
Яна
Учениця
9-В класу
Пісочинського
колегіуму
Перевірила:Орлова
Т.В
Розвиток
української драматургії
- Українська драматургія розвивалася, спираючись на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, на досвід передової російської драматургії. Цей розвиток нерозривно пов´язаний із театром, оскільки провідні драматурги були водночас організаторами і керівниками театральних труп. Остаточно утвердившись на позиціях критичного реалізму, українська драматургія збагатилася десятками нових п´єс, нерідко першорядної суспільно-культурної та художньої цінності, в яких порушувалися важливі проблеми життя народу, висвітлювалися найголовніші конфлікти того часу, змальовувалася ціла галерея образів пореформеної доби.
Драматургічна
спадщина М.Л Кропивницького
- Драматургічна спадщина М. Л. Кропивницького (1840— 1910) —це понад 40 п´єс. Серед них: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «Дві сім´ї», водевіль «По ревізії», жарт «Пошились у дурні» та ін. У постійних творчих пошуках драматург ішов шляхом поглиблення психологічних характеристик своїх героїв, використання скарбів усної народної творчості, розширення жанрів української драматургії. Характерною особливістю Кропивницького є незвичайне вміння добирати і майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени, малювати драматичні картини народного життя.
Багатогранний
талант М.Старицького
- Багатогранним був талант письменника і драматурга М. Старицького (1840-1904), автора численних історичних романів (трилогія — «Перед бурею», «Буря», «Біля пристані»; «Руїна», «Молодість Мазепи», «Розбійник Кармелюк»). Дбаючи про розширення репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд п´єс різних авторів та інсценізував багато прозових творів українських, російських та зарубіжних письменників — «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Утоплена», «Юрко Довбиш», «Циганка Аза» та ін. Переосмислені та значно художньо удосконалені, ці обробки стали по суті новими самостійними творами. Серед власних п´єс Старицького найвідоміші соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талан», історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Остання ніч», низка дотепних водевілів. У основі своїй творчість Старицького реалістична, демократична змістом і спрямуванням, перейнята гарячим почуттям любові до рідного народу та його героїчного минулого.
Найвизначніша
постать української драматургії
- Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIX ст. є І. К. Карпенко-Карий (1845—1907). У драмі «Бурлака» змальовано глибоко правдиві картини приниження і визиску селянства багатіями, подано образ шукача правди, що утверджував ідею непримиренності до будь-якої соціальної несправедливості. Комедія «Розумний і дурень» показує народження прошарку «хазяйновитих мужиків», які перетворювалися в нову експлуататорську силу. У плані психологічної соціально-побутової драми написані відомі п´єси «Наймичка», «Безталанна». Невмирущу славу драматургові принесли його сатиричні комедії «Мартин Боруля»; «Сто тисяч», «Хазяїн», у яких висміяно гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію. Кілька п´єс Карпенко-Карий присвятив історичному минулому України («Бондарівна», «Сава Чалий» та ін.). Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв´язків людини з її оточенням. «Я взяв життя»,—говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.
Видатні
драматурги
- Драматичні твори писали також прозаїки І. С. Нечуй-Левицький («Маруся Богуславка», «На Кожум´яках»), Панас Мирний («Лимерівна», «Перемудрив»), Б. Д. Грінченко («Степовий гість», «Ясні зорі») та ін.
Видатний
майстер
- Видатним майстром драматургії був І. Я. Франко. Він створив класичні зразки соціально-психологічної драми («Украдене щастя», «Учитель»), народної комедії («Рябина»), романтично-легендарних творів на історичному матеріалі («Сон князя Святослава», «Кам´яна душа») та ін. У них правдиво відображено картини народного життя, суспільні процеси, що відбувалися на західноукраїнських землях в останній чверті століття.
Новаторський
характер української драматургії
- Ідейна глибина, демократичний пафос соціального викриття, сила реалістичного проникнення в суспільні відносини, в морально-етичні засади пореформеної доби — все це свідчило про новаторський характер української драматургії другої половини XIX ст.
Український
театр-заборона!
- Український драматичний театр по суті був під забороною. Згідно з відомим Емським указом 1876 р. зовсім не допускалися «різні сценічні вистави на малоруському наріччі». 1881 р. цар дозволив ставити п´єси українською мовою, якщо вони пропущені цензурою і схвалені генерал-губернатором. Однак і в цей час категорично заборонялося створювати «спеціально малоросійський театр». Цензура обмежувала тематику українських п´єс мотивами побуту або ж кохання. Не дозволялося відображати на сцені історичні події, які нагадували б про колишні «зольності» українського народу, його боротьбу за незалежність. 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив діяльність українських театральних труп на території п´яти підвладних йому губерній. Ця заборона діяла десять років. Отож театральним діячам України доводилося діяти у надзвичайно важких умовах.
Аматорський
театр-плідний грунт
- Плідним грунтом, на якому визрівало українське професійне сценічне мистецтво, був аматорський театр. У 1861-62 рр. діяв аматорський театр полтавської недільної школи, організований В. Лободою та ін. Восени 1859 р. розпочав свою творчу діяльність самодіяльний драматичний колектив у Київському університеті (М. П. Старицький, М. В. Лисенко, П. П. Чубинський та ін.). З 1861 по 1866 р. багато вистав у Чернігові показав аматорський колектив під назвою «Товариство, кохаюче рідну мову». Активну участь у його організації брали Л. І. Глібов, О. В. Маркевич, О. М. Лазаревський та ін. 1871 р. цей театр під керівництвом І. Лагоди відновив свою діяльність та проіснував до кінця століття. Великим успіхом користувався Сумський аматорський театр .
Трупа
першого українського професійного театру
під керівництвом Марка Кропивницького.
1886 р.
Чимало
аматорських колективів виникає у містах
і селах, на промислових підприємствах
- 1872 р. виник «Перший музично-драматичний гурток м. Києва» (М. П. Старицький, М. В. Лисенко, П. П. Чубинський, О. О. Русов, О. 1. Левицький та ін.), який існував майже десять років, незважаючи на заборони й утиски. У 60—70-х роках діяли аматорські театри у Бобринці та Єлисаветграді. Саме в них починали свою діяльність М. Л. Кропивницький та І. К. Карпенко-Карий. Чимало аматорських колективів виникає у містах і селах, на промислових підприємствах у 80—90-х роках.
Висновок
- Таким чином, попри утиски царизму українська демократична культура досягла значних успіхів у своєму розвитку. Незважаючи на всебічні зусилля, Російській імперії так і не вдалося знищити українську культуру, бо для цього треба було розпорошити і русифікувати весь багатомільйонний український народ. Та й серед самих імперських верховодів не було єдності у ставленні до України. Поряд з такими «обрусителями», як Катков, Валуєв, Побєдоносцев, були й такі, які вважали, що для приборкання українців потрібно давати їм тимчасові поступки, привертаючи цим до вірності царському престолу.
Дякую за
увагу!