Античність - Середньовіччя - Відродження - Просвітництво: історико-культурна спадковість

Постімпресіонізм започаткував нові художні течії, для як головним стала відмова від простого відтворення видимої поверхні реальних об'єктів і бажання проникнути в суть явищ, виразити внутрішній світ, характер людини. Нове мистецтво було названо авангардизмом. В ньому виділялися абстракціонізм і експресіонізм.

Різновидом абстракціонізму був кубізм. Засновниками його вважають іспанського художника П. Пікассо. який з 1900 року працював у Парижі, і французького художника Ж. Брака.

Кубісти відмовилися від властивих імпресіоністам форм передачі кольору й світла і намагалися створити нові форми багатовимірної перспективи, розкладаючи об'єкт на геометричні форми (кола, півкола, трикутники, куби). При цьої об'єкт зображувався з різних боків, навіть невидимих, що давало змогу зрозуміти його внутрішній зміст. Прикладом кубізму можуть бути картини П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» «Скрипка», Ж. Брака — «Будинок в Естаці».

Дещо виходив за межі кубізму французький художник Р. Делоне. На відміну від Пікассо і Брака, які головну увагу приділяли малюнку, композиції, що передбачала геометричну деформацію з незначним використанням кольору, Делоне підходив до створення геометричних зображень як колорист. За допомогою кольорових плям, розташованих у певному ритмі, він намагався посилити емоційний вплив своїх полотен. Найвідоміша його картина — «Симультанні вікна» (1912).

Абстракціоністом був і відомий російський художник В. Кандинський, який майже все своє життя прожив на Заході й упродовж багатьох років перебував під впливом німецького експресіонізму — течії в мистецтві початку XX ст., і повним завданням якої було вираження духовного світу художника.

На противагу кубістам, які прославляли сучасне місто, розвиток техніки, експресіоністи вбачали в сучасній їм урбанізоній цивілізації зло, що породжує бездуховність. Жах перед майбутніми природними і соціальними катастрофами — головний лейтмотив експресіоністів, який знайшов своє вираження у поєднанні хаотичності й безпредметності. Для композицій, імпровізацій Кандинського характерним було нагромадження кольорових плям довільної конструкції, уламків кривих ліній, що підпорядковувалися якомусь нечіткому ритму. «Сама форма, — писав Кандинський, — навіть якщо вона цілком абстрактна й подібна до геометричної, має своє внутрішнє звучання, є духовною істотою...» Перша найвідоміша абстрактна картина Кандинського — «Абстрактна акварель» (1910).

Найбільшої слави з-поміж художників-абстракціоністів зажив А. Матісс.

Для втілення свого задуму художник обирав яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у несподіваних сполуках, зображував предмети не у тих кольорах, в яких вони існують насправді, сміливо деформував людське тіло, використовував площинне зображення. В найвідоміших картинах «Танок» і «Музика» — Матісс досяг ідеального вираження своїх творчих установок. Він створив ідеальну триєдину декоративну гармонію: головних основ (неба, землі і людини), трьох кольорів (голубого, зеленого й оранжевого), трьох станів (статики, динаміки та їх поєднання у танку).

Представниками абстрактного живопису в Росії були К. Малевич, М. Шагал, М. Ларіонов, П. Філонов та ін. Так, найвідоміші картини Шагала («Я і село», «Над Вітебськом») позначені ірреальним простором, примітивізацією форм і яскравими барвами. Темою жанрових картин Ларіонова були провінційні містечка, їх побут. Його форми, площинні й гротескні, ніби навмисно стилізовані під дитячий малюнок.

Стиль модерн набув свого розвитку не лише в живописі та скульптурі, а й у мистецтві меблів, тканин, предметів побуту, кераміки, вітражів, мозаїки тощо. Його можна впізнати всюди за витягнутими контурами і лініями, особливою колоритною гамою блідих, пастельних тонів тощо. Різномаїття форм у мистецтві початку ХХ ст. відображало складну духовну атмосфери в тогочасному європейському суспільстві.

Із встановленням в Росії більшовицького режиму виникають художні об’єднання “Буття” і “НОЖ”, які вели пошуки в жанрі пейзажу і натюрморту. Найвпливовішою мистецькою організацією була АХРР (Асоціація художників революційної Росії.) назви робіт: “Життя і побут робітників” (1922), “Життя і побут Червоної армії” (1923) тощо.

У 20-х роках на зміну кубізму, футуризму й експресіонізму приходить – сюрреалізм, який розглядав світ як нагромадження кошмарів. Визнаним лідером сюрреалізму є С. Далі. Відомі його картини “палаюча жирафа” (1935), “Постійність пам’яті” (1931). П. Пікассо – композиція “Герніка” (1937).

Феноменом другої половини XX ст. стало формування і поширення масової культури. У прямому розумінні - це культура, що знаходить попит в основній масі населення безвідносно приналежності до тієї чи іншої нації, держави. Незважаючи на регіональні або національні особливості, масова культура є космополітичною.

Своїм виникненням та бурхливим розвитком масова культура завдячує сучасній цивілізації. З переходом людства після Другої світової війни від індустріальної до постіндустріальної ери значно поширився розвиток і вплив засобів масової комунікації, інформаційних технологій, суттєво підвищився рівень освіченості населення багатьох країн. Тим самим створювались нові можливості поширення культури в суспільстві, донесення її надбань до кожного індивіда.

Масова культура зайняла місце між культурою елітарною (верхівка суспільства, найосвіченіші верстви) та народною, укоріненою переважно серед сільського населення. Вона приваблює, насамперед маргінальні (від лат. margo - край; від фр. marginal - побічний, на полях, несуттєвий, другорядний, незначущий) верстви людей, вилучених цивілізацією з їх традиційного оточення, культурного ґрунту. Це жителі села, що опинились у місті, емігранти, ті, хто змушені змінити спосіб життя через втрату роботи, кваліфікації та знаходиться в пошуку нових світоглядних та духовних орієнтирів.

Найхарактернішою рисою масової культури є її комерційний характер. У ринковому суспільстві ця культура, розрахована на основну масу населення, обов'язково виступає в ролі продукту, споживання якого має приносити прибуток. Для вивчення попиту на цей продукт сучасна західна цивілізація вже давно використовує могутній потенціал наук про людину - соціологію, психологію, менеджмент, політологію. Одночасно не лише вивчаються, а й формуються культурні потреби і бажання мас. Існує досить розгалужена система індустрії масової культури, що включає в себе такі підрозділи:

- засоби масової інформації - ЗМІ (практично всі приватні  канали радіо та телебачення, газети та журнали існують  за рахунок реклами споживчих  товарів та послуг);

- система організації  та стимулювання масового попиту  на продукцію (реклама на вулицях, транспорті, індустрія моди);

- індустрія здоров'я (формування  іміджу здорового способу життя);

- індустрія дозвілля (туризм, книговидання, популярна музика  та ін.);

- міжнародна комп’ютерна  мережа Internet;

- масова соціальна міфологія (цікаво спостерігати за розвитком  цього жанру останнім часом  в Україні: виходять численні  матеріали про життя кумирів, поширюються міфи, псевдонаукові  вчення, де складні або недостатньо  досліджені проблеми зводяться  до простих пояснень, типу: вплив  прибульців з космосу, зірок, знаків  зодіаку, передбачення Нострадамуса).

3. Дайте визначення  понять, пов'язаних з теорією культури: цивілізація, субкультура, контркультура, культурна спадщина

Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Зокрема в побуті він виступає синонімом культури (цивілізована особа - це особа культурна, освічена, ввічлива, вихована). Навпаки, в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття.

Поняття "цивілізація" було відоме за античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню. У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття "цивілізація", як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті. За твердженням французького історика Л. Февра, в науковий обіг термін "цивілізація" вперше ввів барон П.-А. Гольбах (1766). Відтоді він набув поширення і визнання.

Цивілізація – починаючи з ХУІІІ ст. широко поширюється в різних галузях суспільних наук поняття “цивілізація”. Велику роль в утвердженні цього поняття відіграли твори французького історика Н.Гізо, присвячені історії цивілізації в Європі і окремо у Франції, а також двотомна праця англійського історика Т.Бокля “Історія цивілізації в Англії”. З їхньої точки зору вся загальносвітова культура сприймалась як єдина цивілізація. Але з розвитком суспільства та історичних наук стає зрозумілим, що цивілізація сформувалась лише на певному етапі розвитку людства і являє собою якісну межу на еволюційному шляху.

Найбільш характерними ознаками цивілізації вважаються: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов’язана із появою класового суспільства і держави.

Субкультура – є найбільш значними сегментами цілісних локальних культур, що відрізняються певною специфікою тих чи інших культурних рис. Субкультура об'єднана спільним стилем життя, ієрархією цінностей, менталітетом носіїв. Існування субкультур пов'язане із тим, що практично кожна культура внутрішньо неоднорідна, об'єднуючи різні за становими, професійними, конфесійними, функціональними ознаками групи. У кожній культурі існує елітарне і масове, офіційне і народне, містичне і профанне. Субкультура завжди герметична: вона не прагне вийти за свої межі — так, карнавальна культура Середньовіччя і Відродження не претендувала на утвердження сміхового світу як ядра всієї культури.

Соціальна специфіка визначає сутність маргінальних субкультур, для яких характерна неадаптованість її носіїв до фундаментальних засад культури, існування на межі різних культур. Конфесійна субкультура (протестантська, православна, мусульманська, буддійська тощо) об'єднує людей на підставі спільної релігії, її світоглядних настанов, ставлення до проблеми смерті та психологічної адаптації до неї. Вона задає також певні норми побутового аскетизму, заперечення всього земного, залучення до духовних цінностей. Професійна субкультура (військового, актора, педагога, письменника тощо) ґрунтується на визнанні спільності свідомості та поведінки на підставі особливостей технології певної професійної діяльності, професійних традицій, професійного сленгу, статусних ролей. Станова субкультура проявляється в символах соціальної престижності, жаргоні, стилі поведінки й одягу, способі життя, які покликані виразити ставлення до існуючих соціальних порядків і соціальної цілісності.

Виникнення молодіжних субкультур пов'язане із невизначеністю соціального статусу молодої людини в тому її віці, коли вона є фізіологічно і психологічно готовою для участі в "дорослому" житті. Молодіжні субкультури дають юнакові можливість пошуку майбутньої соціальної ролі, яку він отримує в процесі залучення до неформальної групи. Таким молодіжним субкультурам властиві зовнішній протест проти соціально значущих цінностей, підтримання повного підкорення системі внутрішньогрупових норм, постулювання гедонізму як стратегії існування, мораль вседозволеності, невербальні способи позначення належності до замкненого кола людей. Нонконформізм властивий таким неформальним молодіжним субкультурам, як металісти, брейкери, пацифісти, "зелені", "качки", "гопники". В нових соціально-економічних умовах з'явилися так звані "мажори", "золота молодь" і "хіппі".

Контркультура – для позначення установок, що протистоять фундаментальним принципам ядра культури, використовується термін "контркультура". Контркультура – сукупність соціокультурних настанов, що полягають у протистоянні цінностям фундаментального ядра культури.

Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини. Об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.