Відмежування необхідної оборони від суміжних кримінально-правових інститутів

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сил природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.
2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності – непричетним до події третім особам.
3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.
4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меншою ніж відвернута. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.
5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з них виключає стан крайньої необхідності.
6. Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати її потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна [7].

 Поняття “уявна оборона” тiсно пов’язане з необхiдною обороною. До прийняття чинного КК України законодавець не вважав за потрiбне видiляти її в окрему норму, вважаючи, що таке видiлення не є необхiдним. Вперше у вiтчизнянiй законодавчiй практицi детальний опис такої оборони викладений у статтi 37 КК України. Вiдмежування уявної (мнимої) оборони вiд необхiдної оборони дає можливiсть правильно визначити характернi для неї ознаки [2].

Потрiбно вiдрiзняти необхiдну оборону вiд уявної, коли особа, помиляючись вiдносно реальностi посягання i думаючи, що вона захищає охоронюванi правом iнтереси, спричиняс шкоду iншiй особi.

Помилкою у кримiнальному правi прийнято називати неправильне уявлення особи про юридичнi та фактичнi особливостi, обставини i наслiдки вчинюваних нею дiй. Помилки подiляються на двi групи:

1) помилки юридичнi — це  неправильне уявлення особи про  злочиннiсть чи незлочиннiсть  вчинюваних дiй або неправильне  уявлення про характер чи мiру покарання за злочин;

2) помилки фактичнi — це  неправильне уявлення про фактичнi особливостi чи фактичнi наслiдки  своїх дiй.

Виходячи iз ст. 37 КК України уявною обороною визнаються дiї, пов’язані із заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiї потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання [2]. Така помилка може виникнути, як на вiдповiдь на протиправну поведiнку посягаючого, так i обстановку самого посягання. Вияв дiї з боку посягаючого особа, яка захищасться, не завжди може сприйняти адекватно. Питання про те, чи насправдi iснували достатнi пiдстави для помилкових висновкiв про наявнiсть суспiльно небезпечного дiяння має вирiшуватися залежно вiд обставин конкретної ситуацiї виходячи з того, як звичайно сприймала б вiдповiдну ситуацiю iнша особа

Необхiдна i уявна оборона характеризуються рядом подiбних ознак. Так, уявна оборона визнається правомiрною у випадках, коли iснує загроза суспiльно небезпечного посягання. З об’єктивної сторони вона виражається лише в формi активної поведiнки. При уявнiй оборонi суспiльно небезпечне посягання iснує лише в уявi того, хто захищається. Як при необхiднiй оборонi, так i при уявнiй, особа керується намiром дати вiдсiч суспiльно небезпечному посяганню.

Тишкевич І. С пропонує подiлити уявну оборону за суб’єктивними ознаками на два види, а саме:

1). коли особа не усвiдомлювала, що реального посягання немає i виходячи iз загальної обстановки, не повинна була i не могла усвiдомити помилковiсть свого припущення;

2). коли особа не усвiдомлювала, але повинна була i могла усвiдомити  помилковiсть свого припущення  про наявнiсть посягання [15].

Окремi спiрнi питання щодо вiдповiдальностi за дiї вчиненi в станi уявно оборони, вирiшуються постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 26 квiтня 2002 року «Про судову практику у справах про необхiдну оборону» Так, в п. 7 вказусться, що при уявнiй оборонi кримiнальна вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду виключається лише в тих випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення [4]. Питання про те, чи дiйсно було в особи пiдстави для помилкового висновку про наявнiсть суспiльно небезпечного посягання, вирiшусться з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо ж особа в обстановцi, що склалася, не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення щодо реальностi суспiльно небезпечного посягання, але перевищила межi захисту, який потрiбно було застосувати, такі дiї мають розцiнюватися як перевищення меж необхiдно оборони. У такому випадку кримiнальна вiдповiдальнiсть можлива лише за статтями 118 i 124 КК України. Коли ж особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального посягання, то такі дії квалiфiкуються як заподiяння шкоди через необережнiсть.

Отже, уявна оборона, крайня необхідність дуже відрізняються один від одного. Визначення усіх підстав їхнього розмежування дає змогу краще розібратися які ж обставини виключають злочинність діяння.

 

 

 

 

 

 

 

Інститут необхідної оборони в законодавстві зарубіжних країн: Франції, Англії, США

 

З метою більш поглибленого з’ясування сутності інституту необхідної оборони розглянемо її в законодавстві деяких держав.

У Франції поняття обставин, що виключають злочинність діяння, ні кримінально-правова наука, ні законодавство не використовує. Однак Кримінальний Кодекс встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. До їх числа належать: неосудність, примус до вчинення злочину, помилка в праві, вчинення дій, дозволених законом чи підзаконним актом, виконання наказу законного органу влади, правомірна оборона, відвернення небезпеки, недосягнення особою 13-річного віку. Згідно з ст. 1225 Кримінального Кодексу Франції не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка при злочинному посяганні на неї або на інших осіб вчинює в той самий час дії, продиктовані необхідністю захисту себе чи інших осіб, за винятком невідповідності між використаними засобами захисту і серйозністю посягання. Закон Франції наводить можливі варіанти виникнення правомірної оборони та регламентує право захисту власності, а в ст. 1227 вказується на вимоги, щодо відповідності засобів захисту обставинам загрози. Отже, у Франції немає поняття «необхідна оборона», воно заміняється поняттям «правомірна оборона»[13, c 175].

У законодавстві Англії відсутній чіткий перелік обставин, що виключають кримінальну відповідальність (злочинність діяння), тому про систему таких обставин можна судити лише на основі положень кримінально-правової доктрини і судової практики з конкретних кримінальних справ (регулювання даного питання загальним правом).Питання про необхідну оборону частково розв’язується Законом «Про карну юстицію» 1967 р. У ст. 3 Закону передбачено, що особа може застосувати "розумну силу" для попередження здійснення іншими особами злочину або для проведення законного арешту  злочинця чи підозрюваного. Як видно, дана норма дуже обмежено регламентує цей правовий інститут, що є специфічною особливістю англійського кримінального права..Закон Англії «Про кримінальне право» надає особі право застосовувати силу, яка є необхідною для захисту себе, іншої особи та майна. Закон регламентує і можливість позбавлення життя нападаючого у разі захисту від felony (вбивство, зґвалтування, розбій, насильницьке проникнення у житло та ін). в судочинстві Англії діє загально відоме правове положення, згідно з яким особі в стані необхідної оборони дозволяється застосовувати силу для припинення чи упередження у так званих розумних межах.

В законодавстві США питання необхідної оборони формулюють детальніше. В цій державі найбільш вдалим є Кримінальний Кодекс штату Нью-Йорк і приписи щодо необхідної оборони викладені в розділі С (захист). З метою захисту особа вправі застосовувати фізичну силу до іншої особи тоді і в такій мір, коли і наскільки, як вона розумно вважає, що це необхідно для захисту себе або третьої особи від застосування чи наявної загрози застосування протиправної фізичної сили іншою особою. З наведенням формулювання «коли і наскільки, як вона розумно вважає» закон дозволяє застосовувати смертельну фізичну силу проти аналогічної загрози та силу з метою захисту власності. В Кримінальному Кодексі штату дається роз’яснення понять «небезпека», «фізична сила» та «смертельна зброя» [14, c 189 - 191].

Аналізуючи все вище сказане, хотілося б сказати, що законодавство зарубіжних країн (на прикладі Франції, Англії, США) як і законодавство України передбачає інститут необхідної оборони, який виключають кримінальну відповідальність(злочинність діяння) особи.

 

 

 

Висновок

 

Отже,на мою думку я виконав усі завдання роботи і досяг поставленої мети дослідивши дане питання. І можу зробити наступні висновки:

• Необхідна обороною визнається застосування фізичної сили, необхідної і достатньої в даній обстановці, можливо з використанням знарядь чи зброї, для відвернення або припинення насильницького посягання, з метою захисту життя і здоров’я, власності, прав і свобод особи, яка захищається, чи іншої людини, якщо при цьому не було перевищено межі її захисту.
• Питання необхідної оборони має досить велику історії, від найдавніших часів за Ціцерона до сьогодення. Поняття необхідної оборони регулювалося і в 12 таблицях, і  в Законах Драконта , і в філософській і політичній літературі Європи 17-18 століття, і в сучасному кримінальному законодавстві Франції, Англії, США, України, тощо.
• Звільнення від кримінально відповідальності у зв’язку з необхідною обороною настає, якщо є підстави, що доводять її правомірність і особа не перевищила її меж.
• Необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, дуже відрізняються один від одного. Визначення усіх підстав їхнього розмежування дає змогу краще розібратися які ж обставини виключають злочинність діяння і коли їх можна правомірно застосовувати.
• Необхідна оборона закріплена в законодавстві України і зарубіжних країнах (на прикладі США, Англії, Франції). Її сутність є дуже подібною і має досить багато подібних ознак.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 
   1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України:.К., Велес, 2008.
3. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу:, К, Юридична думка, 2008.
4. Про судову практику у справах про необхідну оборону. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1
5. Право України, 2006 р №10.
6. Прокуратура. Людина. Держава №11 (53), листопад 2005.
7. Вісник академії правових наук України №4 (51),2007.
8. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом N 11 ( 994_536 )
10. Нерсесьянц В. С. Философия права. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. – 2000. – 400 С.
11. Крывелев И. В. Библия. Историко-критический анализ.- М.:Политиздат, 1999. – 341 С.
12. Хрестоматія з історія держави і права України/ за ред. В. Д. Гончаренка. – вид. 2. – Т. 1. – К.:Вид. Дім «Ін Юре», 2002. – 716 С.
13. Кримінальне право Франції. – М.: «Юрколедж МГУ».2003. – 212 С.
14. Уголовное право буржуазных стран. – М.: Изд УДН, 2004. – 312 С.
15. Тишкевич И. С. Условия и приделы необходимой обороны. – М., 2004. – 236 C.
16. Радищев А. И. Избранные философские соченения.-  М.: Госиздат.1999. – 159.

 

 

ДОДАТОК 1.

ВІДМЕЖУВАННЯ ІНСТИТУТУ  НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ІНСТИТУТІВ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ТА  ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН

НЕОБХІДНА ОБОРОНА	КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ	ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ
Правомірна в будь-яких випадках.	Правомірна тільки за відсутністю інших засобів ліквідації небезпеки, що погрожує.	Правомірна за наявності законних підстав для затримання злочинця (ст. 106, 115 КПК України).
Завдана шкода може бути більшою, ніж можлива шкода від злочину, але не більше меж необхідної оборони.	Завдана шкода повинна бути меншою, ніж можлива шкода від злочину.	Завдана шкода повинна відповідати небезпечності посягання  і неперевищувати заходів, необхідних для затримання злочинця.
Шкода завдається безпосередньо особі, яка нападає.	Шкода завдається не особі, яка скоює напад, а скажімо, третім особам.	Шкода завдається безпосередньо особі, яка затримується.
Небезпека повинна виходити тільки від суспільно небезпечного нападу людини.	Джерелом небезпеки є стихийні сили природи, тварини, а також суспільно небезпечні дії людини.	Може застосовуватись тільки після того, як наявні підстави вважати особи, винної у вчиненні злочину, в тому числі і після вчинення посягання. Обов’язковою метою затримання злочинця є доставлення  його відповідним органам влади.