Європейський Суд з прав людини, як суб’єкт захисту прав українських громадян

Депутат Верховної  Ради Сергій Головатий вважає, що Україна  як держава «однозначно і стовідсотково» програє в Європейському суді справу за скаргою Юлії Тимошенко, оскільки Суд не є тією інстанцією, де розглядаються  справи «по суті», а розглядатиме звернення, яке може бути подане щодо порушень статті 6  Конвенції (право на справедливий суд) [17].

Аналогічна  ситуація із позовом колишнього Міністра внутрішніх справ України Ю. В. Луценка, який звернувся до Суду ще 21 січня 2011 року. У його заяві [13] вказано, що стосовно нього допущено порушення вимог підпунктів (c) і (b) пункту 1, пунктів 2 та 3 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність, негайне інформування про підстави арешту і про будь-яке висунуте обвинувачення, та право негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і забезпечення розгляду справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання (для тих, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 статті 5).

Виходячи з  цього можна зробити висновки, що громадяни України все частіше  звертаються за захистом своїх прав до  Європейського Суду, і це є  наслідок загальної кризи довіри суспільства до всіх інститутів влади і, зокрема, до діяльності правоохоронних органів та суду.

Для звернення  до Європейського Суду громадянин повинен  надіслати поштою заяву, яка відповідає вимогам правил 47 Регламенту Суду. Після цього завник має своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Також необхідно пам’ятати, що звернення до суду можливе лише після вичерпання всіх способів національного захисту своїх прав, не пізніше 6 місяців з дня винесення остаточного рішення національною інстанцією.

3.2.Порядок розгляду справ Європейським Судом з прав людини

Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує особистої присутності  у Суді. Якщо Суд визнає заяву  прийнятною, то, згідно зі статтею 38 Конвенції, він «розглядає справу разом з представниками сторін і, в разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови».

Протягом слухань  здійснюється синхронний переклад з  однієї з двох офіційних мов Суду на іншу. Якщо Суд дозволив використання в ході слухань офіційної мови Договірної Сторони, тоді забезпечується синхронний переклад з цієї мови на обидві офіційні мови Суду, але з офіційних мов на будь-яку третю мову — не здійснюється, оскільки правила процедури вимагають володіння представниками сторін хоча б однією з офіційних мов Суду.

Голова Суду може запропонувати або дати дозвіл будь-якій Договірній Стороні, яка не є стороною в справі, надати письмові зауваження або, у виняткових випадках, взяти участь в слуханнях. Це положення також може поширюватися і на окрему особу або неурядову організацію, які не є сторонами в справі, в тому випадку, якщо така сторона може бути зацікавленою в результаті розгляду цієї справи або може надати інформацію та аргументацію, яка була б корисна Суду в зв'язку з розглядом справи.

У разі зацікавленості сторін Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього  врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та протоколи до неї.

"11-й протокол" передбачає конфиденційність такої  процедури примирення; зокрема, уряду  даної країни слід надати можливість  зробити пропозиції щодо примирення, які не будуть відразу ж  передані громадськості через  засоби масової інформації. Якщо ж таке примирення не вдається, то позиції (точки зору) та пропозиції сторін не можуть бути використанні для подальшої процедури. Тобто, якщо уряд робить якусь пропозицію щодо примирення, то це ні в якому разі не означає, що він потай визнає порушення ЄКПЛ. Якщо ж вдається досягти примирення, то оголошується рішення, яке повинно бути відкритим і в якому коротко викладено обставини справи та досягнуте вирішення проблеми.

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає  справу з реєстру, прийнявши відповідне рішення, що містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення.

Під час розгляду індивідуальних заяв Суд вирішує  питання про те, чи справді держава  в особі її органів влади або  посадових осіб допустила порушення  взятих на себе зобов’язань в межах Конвенції та протоколів до неї. За умови визнання факту порушення, Суд застосовує до держави відповідні санкції.

Після розгляду справи по суті, Суд може встановити:  

1) відсутність  порушення державою-відповідачем  порушення Конвенції та протоколів  до неї, 

2) визнати порушення  державою-відповідачем положень  Конвенції (або протоколів до  неї), або 

3) може визнати  порушення прав лише частково, щодо частини фактів, на які  особа скаржилася, а інші визнати  такими, які не є порушенням  Конвенції.

Палати і  Велика Палата постановляють рішення по суті справи більшістю голосів. Будь-який суддя, що брав участь у розгляді справи, має право додати до рішення свою окрему думку (яка може не збігатись або збігатись з рішенням Суду).

Якщо Європейський Суд констатує порушення ЄКПЛ, то він висловлюється також і за компенсацію позивачу. Компенсація охоплює певне матеріальне відшкодування, по можливості, моральне відшкодування, а також, при необхідності, адвокатські витрати.

Претензії позивача спочатку подаються до відповідного уряду, який повинен висловити щодо цього свою точку зору. З огляду на складність вирахування в таких випадках точних сум Суд визначає, враховуючи точки зору сторін. При необхідності Суд може також визначати, що вже саме рішення є моральним відшкодуванням. Під час підрахунків адвокатських витрат Суд враховує національні представницькі тарифи та практику. Якщо було призначено певну суму, то Суд може передбачити, що за затримку виплати призначатиметься пеня.

Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін може передати справу на розгляд до Великої Палати. Сторони мають у своєму розпорядженні три місяці, щоб письмово повідомити про цей намір. При цьому вони мають обгрунтувати, чому, на їхню думку, йдеться про важливе питання, яке могло б виправдати необхідність розгляду справи у Великій Палаті. Лише потому фільтраційна комісія перевіряє, чи виправданим буде розгляд справи у Великій Палаті. Для процедури в Великій Палаті діють принципово тіж самі норми, що й для процедури у Палаті суддів.

Рішення Великої палати є остаточним. Воно стає остаточним:

якщо сторони  заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання  справи на розгляд Великої палати;

через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено;

якщо колегія  Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд  Великої палати.

Остаточне судове рішення публікується на офійному сайті Суду www.echr.coe.int.

Виходячи з  цього, можна зробити висновок, що розгляд справ у Європейському  Суді відбуається письмово, що не потребує особистої присутності заявника, часто у розгляді справ Судом  приймають участь представники сторін. Голова Суду у деяких випадках може залучити до справи третіх осіб, які не є сторонами у справі (це можуть бути окремі громадяни або громадські організації країни проти якої розглядається справа.) Також Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини. Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін протягом 3 місяців може передати справу на розгляд до Великої Палати.

3. Механізм виконання Україною рішень Європейського Суду

Переклади всіх остаточних рішень Суду щодо України публікуються в «Офіційному віснику України», а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Слід зазначити, що рішення суду є обов'язковими, а нагляд за їх виконанням покладено на Комітет міністрів Ради Європи. Якщо держава зволікає з виконанням рішення Суду (понад 6 місяців), то цей орган може застосовувати до такої держави санкції. В такому випадку він звертається до держави-порушника з вимогою надати пояснення. У випадку якщо держава-порушник і надалі не виконує рішення Суду, то Комітетом міністрів приймається відповідна резолюція, в якій викладена інформація про порушення. Перш за все, такі дії негативно впливають на авторитет держави. Якщо ж держава-порушник і надалі не виконує рішення, то Комітет міністрів може ініціювати питання про зупинення або припинення членства такої держави у Раді Європи [20].

Якщо звернути увагу на кількість винесених  рішень по Україні за 2008 – 2012 роки, то не можна не відзначити тенденцію збільшення кількості винесених Судом рішень. Так, у 2008 році Суд виніс 242 рішення, у 2009 році – 187, а у 2010 році –  119 рішень, у 2011 –107 рішень, а у 2012 – аж 301 рішення [7]!

Базовим законодавчим актом, який регулює механізм виконання  Україною рішень Суду, є Закон України  «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [3]. Саме ним регулюються відносини, що виникають у зв'язку з:

• обов'язком держави виконати рішення Суду у справах проти України;
• необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції та протоколів до неї;
• впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини;
• створенням передумов для зменшення числа заяв до Суду проти України.

Необхідність  прийняття цього Закону вказувало  на неабияке його значення у формуванні усвідомлення реальності, а не віртуальності Суду як ефективного механізму міжнародно-правового захисту прав людини [8, c.37]. Цей Закон отримав позитивну оцінку з боку Парламентської асамблеї Ради Європи та Комітету міністрів Ради Європи і розглядається як один із зразків позитивної практики держав-членів.

Виконання будь-якого  Рішення Суду здійснюється за рахунок  Державного бюджету України. З метою  впровадження заходів загального характеру  держава забезпечує переклад та опублікування  повних текстів рішень Суду українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Звернення Рішення до виконання в частині виплати відшкодування регулюється статтею 7 даного Закону. Зокрема, нею встановлене таке:

1. «Виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
2. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.
3. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до Державного казначейства України постанову про відкриття виконавчого провадження.
4. Державне казначейство України протягом 10 днів від дня надходження зазначених документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження"[4].
5. Підтвердження списання відшкодування, отримане від Державного казначейства України, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
6. Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів».

Статтею 10 Закону встановлені також додаткові  заходи індивідуального характеру  з метою забезпечення відновлення  порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування. Додатковими заходами індивідуального характеру є:

а) відновлення  настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав  до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та

б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, та повторного розгляду справи адміністративним органом. Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва, який в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.