Теоретичні та практичні аспекти редакторської підготовки казок

Зовсім по-своєму інтерпретує  цей же твір І. Франко. Його казка  починається вступом, зверненням до читача з тим, що ніхто достовірно не знає, чи то брехня, чи то правда. Каже, що історію оповіли старі люди, яким не було сенсу брехати. Розпочинається сюжет тим, що була свята неділенька, під осінь, коли гречка розцвітала, описує красу природу. Таким чином, він малює картину навколишнього середовища в уяві дитини, розширює сюжет. Наголошує, що саме у цей час люди повбирані ішли до церкви. Так, Франко звертається до релігійної сторони життя українців, це уточнення зближує зміст із національною характеристикою народу. Далі каже про те, що Їжак як господар насолоджувався світлим днем, мугикав пісеньку і вирішив піти подивитись на свої буряки, поки жінка миє дітей і дає їм свіжі сорочечки. Такою деталізацією автор звертає увагу на побут народу. По дорозі Їжак зустрів Зайця і привітав того зі святою неділенькою. Заєць зверхньо на те відповів і далі сказав: «На прохід? –зареготався Заєць. – А я думав, що твоїм ногам ліпше би було лежати, ніж на прохід лазити». Така насмішка з ніг дуже розсердила Їжака. Тобі пропонує Зайцю побитись об заклад, хто кого перегонить. Заєць: « – Ну, про мене, зробимо пробу, коли тебе така охота зносить. О що заклад?– Дуката і фляшку горілки, – мовить Їжак». Тоді Їжак каже, що треба вернутися додому поснідати, а тоді зустрітися на домовленому місці. По дорозі додому обдумав, що покаже, хто розумніший, адже у Зайця розуму мало в голові, лише довгі лапи. Розповів усе жінці і сказав, що вона мусить йому допомогти. Далі наказав стояти на одному ж місці і говорити, коли потрібно, «Я вже тут», адже на подобу вона з чоловіком однакова, і Заєць того не розбере. Так останній, до якого Їжак звертався на ім’я Семен, просив бігти ще і ще. Франко вводить українське ім’я, тим самим максимально наближуючи текст до власне народної культури. Так біг Заєць сімдесят три рази, «а сімдесятий четвертий раз уже Заєць не добіг до мети. Саме на середині ниви впав на землю, кров бухнула йому з горла, і він сконав на місці». Автор далі говорить, що Зайця поховали, а весь його рід зарікся не бігати об заклад із їжаками. Закінчується казка так: «А для вас, небожата, відси така наука: ніколи не підіймай на сміх бідного чоловіка, хоч би се був простий, нерепаний Їжак» [17].

Очевидно, що І. Франко на власну манеру потрактував цей твір. Він  наблизив його до українських традицій, культури, надав казці яскравого  національного колориту. Автор зробив акцент на сім’ї, на закладі, зокрема дукаті та горілці, що є не досить виправданим для розуміння дитиною, ввів ім’я героя, яке є типовим для нашого народу. Письменник використав також і своє число сімдесят чотири. Франко, можливо, не зовсім виправдано вдається до детального опису жахливої смерті героя і зарікання усього його роду, тобто акцентує на певній фатальності.

Оригінально інтерпретували казку і Брати Грімм. У їхньому  творі Їжак одного сонячного дня  вирішив піти подивитися, як росте  у нього на городі ріпа. По дорозі зустрів Зайця, який йшов подивитись на свою капусту. Останній запитав Їжака, чому той тут, на що Їжак відповів, що гуляє. Далі Заєць каже: «Погулять? Ха! – засмеялся заяц – Да с такими короткими ногами только дома и сидеть, а не гулять! Еж обиделся, потому что в глубине души сильно жалел, что у него такие коротенькие ножки.» Бачимо, що у цьому випадку Заєць дуже зверхньо поводиться, глумиться з Їжака, принижуючи його самооцінку. Тоді пропонує Їжак бігти навипередки, щоб довести, що і з короткими ногами можна виграти. Укладають угоду на «один золотой», і Їжак йде додому снідати, думаючи, щоб ніколи не виграє, якщо не перехитрить суперника. Розповів усе Їжачисі, на що та дуже почала кричати. Їжак же сказав тверде слово, що її діло слухати свого чоловіка і робити усе, як той каже. Таким чином Брати Грімм акцентують з-поміж двох інших варіантах казки на сімейних стосунках. Далі дія розгортається аналогічно до традиційного сюжету, де Їжачиха притворяється своїм чоловіком. Заєць так бігав доти, поки не впав від знемоги. У виграші сім’я їжаків пішла додому. З тих пір ні один Заєць не бігає з їжаками [18].

Очевидно, що брати Грімм  не деталізували надмірно казку, не відходили  далеко від народного сюжету. Їхній  висновок  є чітким та лаконічним. Головна відмінність полягає  у тому, що автори Зайця висвітлили найнегативніше серед інших варіантів казки, обрали предметом виграшу золоту монету. Можна прослідкувати ще один висновок, крім очевидного фінального, що виграти можна і за допомогою хитрості.

Таким чином, одна і та сама казка може по-іншому звучати в  інтерпретаціях різних авторів, зокрема І. Франко максимально деталізував її, змінив кінець, надав особливої художності твору,  дуже наблизив до українських звичаїв та традицій. Брати ж Грімм розставили дещо інші акценти, не використовували багато описів та деталей, намагалися не відходити від сюжету, зосереджуючи увагу на вчинках героїв.

Ще одним прикладом  літературного опрацювання народного  твору може бути інтерпретація І. Франком популярної народної казки  «Рукавичка». Автор також розширив сюжет описами побуту, природи, ввів традиційні українські імена героїв, наситив казку національним колоритом. Можна сказати, що опрацювання тексту Франком є цікавіше, більше відповідає нашій культурі, і тому можна стверджувати, що діти віддають перевагу цьому варіанту казки як власне українському.

Особливою формою літературного  опрацювання казки є її віршована  форма, яку найбільше використовував О. Пушкін та І. Франко. Такі казки цікавіші, легші для сприйняття, несуть своєрідну ігрову форму, тому є найбільш вдалими для дошкільного віку. Наприклад, відомий твір І. Франка «Лис Микита»:

Надійшла весна  прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Мов дівчина у  вінку;

Ожили луги, діброви,

Повно гамору, розмови

І пісень в чагарнику.. [40].

Часто своєрідним було літературне  опрацювання казкарями творів. Деякі  казки не були призначеними для дітей  через специфіку своїх ідей, мотивів  і сюжетів. Наприклад, неадаптовані казки Х.-Г. Андерсена, зокрема «Русалочка», яка немає щасливого фіналу, Е. Гофмана, котрий приходив до своїх казок через містику. Неоднозначним була і першооснова трактування у казці «Буратіно» довгого носа, що символізував неабияку чоловічу силу [12].

Саме початок ХХ століття ознаменував появу справжньої «казки для дітей». У творах почали закодовувати певну ідеологічну інформацію, що пов’язано найбільше з виховною функцією. Разом з тим із багатьох казок почали  вилучати надзвичайно емоційні сцени трагічного характеру. Приміром, величезної зміни зазнала казка Г.-Х. Андерсена «Снігова Королева». Радянською цензурою було вилучено усі місця, де згадувалося про янголів, які постійно допомагають героям-дітям, не подали жодної із молитов та псалмів, які звучали із уст персонажів, немає і фінального читання бабусею «Євангеліє». Взагалі Андерсен у своїх творах вирізнявся надзвичайною релігійністю, бо сам був такою людиною. На це комуністична влада не могла закрити очі, тому редактори змушені були «адаптувати» текст до існуючих ідей режиму. Також у тогочасних виданнях твору було відсутнє часто вживане автором слово «смерть». Лише після незалежності України «Снігова Королева» стала справді схожою на себе. Видавництво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» одним із перших подали казку, максимально наближену до оригіналу, зокрема із введенням усіх релігійних текстів та персонажів [44].

Зрозуміло, що кожна література повинна відповідати засадам  та ідеям того суспільства, того часу, у який вона творилася. Відповідно, і сучасні казки будуть відрізнятися від решти насамперед новими героями, проблемами, образами. Наприклад, раніше головними персонажами кожної казки були абсолютно типовими, кожен з яких втілював мудрість або підлість чи дурість. У сучасному світі така традиція руйнується, адже автори хочуть показати героїв не лише з одного боку, тим самим зближуючи їх із кожним читачем. Герої теперішніх казок є найперше особистостями. Сучасна казка описи здебільшого вписує у психологію персонажа, а відступи – вже у сюжет [12].

Казку «Бременські музиканти», яка вже  була переосмислена з народного  мотиву Братами Грімм, переказав  І. Малкович. Так вийшло видання з грубими картонними сторінками, дещо схоже на іграшку. І. Малкович скоротив текст казки і зробив його цікавішим для українського малого читача: «Осел передніми ногами став на підвіконня, пес вискочив на осла, кіт – на пса, а півень злетів котові на голову. Так постававши, завели вони в один голос свою пісню. Осел заревів: – І-а! І-а!!! Пес загавкав: – Гав-гав-нав!!! Кіт занявчав: –Мур-ня-а-ав!!! А Півень закукурікав: –Ку-ку-рі-ку-у-у-у!!! Від того ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу і дременули хтозна-куди!...А наше славне товариство посідало собі за стіл та й почало напихатися так, що аж за вухами лящало! Наївшись і напившись, полягали вони спати: осел ліг під будинком, пес – під дверима, кіт – біля печі, а півень – на даху» [6, с. 9]. У переказі Братів Грімм цей уривок тексту звучить так: «І почали вони радитися, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали. Осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гунуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали. Від цього ґвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс. А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстися на цілий місяць. Коли ті четверо музикантів наїлися, напились, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес за дверима, кіт на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі» [5]. Бачимо, що український варіант переказу відрізняється насамперед  тим, що автор ввів вигуки тварин, що буде цікавішим для сприйняття дитини, використав народний фразеологізм, який зближує текст із національної культурою, змінив місця ночівлі тварин, адже для малюка може бути дивним, що осел спить, приміром, на купі гною.

Не належним чином підійшли редактори до підготовки «диснеївських» перекладних казок. У виданні «Найкращі казки для малят» видавництва «Казка» в самій же анотації зазначено, що кожна дитина, окрім традиційних казок, полюбляє і мультфільми [15]. Видавці хотіли поєднати і казки, і мультики, щоб досягти максимального успіху. Однак, не важко зрозуміти, що звичайний сюжет казки повинен і буде відрізнятися, приміром, від сценарію мультфільму на основі відповідного твору. Те, що показує анімація, повинно образно, художньо бути зображеним за допомогою слів у тексті казки. Сценарій мультфільму зазвичай короткий і відображає лише лаконічну послідовність дій персонажів, усі деталі буде видно уже у готовому вигляді на екрані, а казка навпаки повинна передати усе те саме на звичайній сторінці книги. Наприклад, казка «Книжка Джунглів» є мало схожою за своїм змістом і способом викладу матеріалу на улюблений жанр літератури у дітей. Текст у ній надзвичайно сухий, відсутня художня образність, деталі, казкові описи, емоційна складова сюжету: «Треба було йти далі. Але Мауглі не хотів іти з Багірою. – Джунглі – мій дім! – заявив він і втік, вирішивши жити самостійно. Він брів джунглями й побачив парад слонів. Малюк приєднався до табуна й став крокувати разом з усіма. Але ватажок табуна, Хатхі, помітив його. – Що сталося з твоїм хоботом? – здивувався він. – Ага! Так ти ж не слоненя, а людська дитина! Багіра знову прийшла на підмогу Мауглі. Пантера спробувала пояснити хлопчикові, що він має жити серед людей, але Мауглі вперся.» [15, с. 138]. Із цього уривку очевидно, що події розгортаються аж занадто швидко, без будь-якого логічного зв’язку, лише дуже поверхнево описано, що за чим відбувається. Такий сюжет не може викликати захоплення, цікавість у малого читача. Відсутні типові для казок детальні описи, динамічність, напруженість сюжету і головне – немає яскравої естетичної та повчальної функції тексту. Такі перекази з редакторського боку є невиправданими, адже не можуть належно вплинути на свідомість дитини.

Не так давно в Україні  було видано вперше оригінальний переклад відомої казки-повісті А. Мілна  «Вінні-Пух і всі-вс-всі», оскільки до того зазвичай друкували перекази тексту. Популярним був ще за Радянського  Союзу переказ Б. Заходера, видання  мало назву «В гостях у Винни-Пуха». Воно було своєрідним знайомством читача з казковим героєм і його друзями, але про яких краще дізнатися  можна було з книги «Винни-Пух  и все-все-все». Найкращими перекладними книгами стали «Вінні-Пух» видавництва  «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» та «Вінні-Пух  і всі-всі-всі» видавництва «Книжковий клуб сімейного дозвілля». Тексти обох різняться, адже перекладачі були різні. Наприклад, за редакцією І. Малковича звучить уривок так: «І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:

I ведмедики, й  ведмеді

Люблять мед і  все на меді.

Жжи! Жжи! Жжи!

Чому це так, скажи»[1].

Варіант видавництва «Клуб  сімейного дозвілля» такий: «Отож він дерся, дерся й дерся, а поки дерся, мугикав собі пісеньку ось таку:

Скажіть мені, будь ласка,

У чому тут секрет:

Чи є на світі  казка,

Чарівніша за мед?

Та не збагну ніколи –

Нащо до меду бджоли?» [2, с. 17].

Очевидно, що тексти несуть той самий зміст, однак у дещо іншій формі викладу. Хоча обидва з них є цікавими для сприйняття. Варто також зазначити і те, що оригінальні переклади текстів казки досить відрізняються від відомого вітчизняним дітлахам мультфільму про Вінні-Пуха, насамперед тим, що радянська екранізація має набагато простіший сюжет, зокрема показує тільки частину твору, меншу кількість героїв і була розрахована на досить малих глядачів. Оригінальний же текст казки є складнішим, сюжет набагато більший, введено інших героїв. Відповідно, розраховане видання для дещо старших дітей або для читання дорослими дітям.

Досить цікавим рішенням видавців стала серія видавництва  «Школа» «Енциклопедія золотих  казок». Сама назва каже про те, що діти зможуть дізнатися про безліч казкових творів як найпопулярніших, так  і маловідомих, і про певну  всеохопність цього жанру літератури, адже таким чином видавці хотіли зібрати в одній серії велику кількість казок. Серія вміщує класичні обробки і перекази, головними  героями яких найчастіше є звірі, птахи, гноми, феї, велетні, лісові духи. Наприклад, «Казки про гномів» побудовані циклом творів, присвяченим саме цим  казковим героям, про яких діти можуть дізнатися усе, що їх цікавить. Усі  казки пов’язані між собою, що створює в уяві дитини один великий  чарівний світ казки про добрих гномів [22].

Отже, здавна дитячі автори активно у своїй творчості використовували народні фольклорні сюжети, інтерпретуючи їх по-новому. Зазвичай авторські обробки казок є цікавішими, більш наближеними до культури, звичаїв окремого народу, зокрема це стосується казок І. Франка. Інколи внаслідок надмірної деталізації та бажанням показати увесь колорит виникає можливість неоднозначного розуміння сюжету. Радянські редактори змушені були під впливом системи та ідеології надмірно контролювати зміст творів, зокрема казок, адаптуючи їх до ідей комунізму. Тому казки відомих казкарів, особливо Г.-Х. Андерсена, які вирізнялись релігійними мотивами, зазнали великих спотворень. Зараз досить поширеними і цікавими є літературні обробки, коли твори набувають форми віршів або переказів.