Міжнародне співробітництво в галузі системи ЗМІ

     Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомогою яких визначається кожне видання чи програма, засоби масової інформації у сукупності створюють цілісну систему журналістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом. Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдоскона-лення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умо-вах ринку окремих її елементів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II Статус ЗМІ в Україні

 

2.1 Конституційні правовідносини

 

     Умови діяльності національної преси, радіо, телебачення є одним із найважливіших питань, які треба розв'язати для успішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазначити, що в законодавстві України приділяється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності масмедіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

      Політичні та законодавчі умови, за яких доводиться працювати новинним ЗМІ, істотною мірою формуються на підставі багатосторонніх та багатофакторних взаємозв'язків між державою та засобами масової інформації. Під "державою" ми розуміємо сукупність різних, пов'язаних між собою гілок влади, у тому числі бюрократичну (чиновники та установи, що займаються регулюванням та забезпеченням різних державних програм), політичну (реалізація державної політики через виборних представників та політичні партії) та судову (розв'язання законодавчих суперечок незалежними органами суду). Крім того, державна влада може здійснюватися на кількох рівнях: місцевому, регіональному, національному та міжнаціональному.

      Таким чином, часто те, що є правильним для однієї із сторін, що репрезентують державу, може виявитися хибним з точки зору іншої сторони. Тому там, де існують державні органи масової інформації, держава постає з одного боку, як регулююча структура, а з іншого - у певному розумінні є конкурентом щодо інших новинних ЗМІ, хоча за доби приватизації та скорочення урядових видатків державні засоби масової інформації часто є надто слабкими, щоб скласти іншим реальну конкуренцію.

       Завдяки багатогранності самої держави роль новинних ЗМІ також є дуалістичною і часто внутрішньо суперечливою. З одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого - трибуною для вільного висловлювання і демократичної комунікації. Така подвійна роль певним чином впливає на формування політичного і законодавчого середовища, в якому доводиться працювати засобам масової інформації.

      Ми розглядатимемо це середовище з чотирьох точок зору, які відрізняються одна від одної, але часто перекриваються:

1. державно-приватна дуалістичність інформаційних інституцій;
2. об'єктивність і заангажованість у практиці новинних ЗМІ;
3. їхня формальна незалежність від держави;
4. регулятивна структура, як результат взаємодії сукупності всіх чинників.

      На тлі зазначених підходів ми аналізуватимемо протиріччя між засобами масової інформації як бізнес-структурами і ЗМІ як демократичною трибуною, а також способи розв'язання цих протиріч.

      Закон про інформацію закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

      Під інформацією цей Закон (Закон про інформацію) розуміє документовані або публічнооголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

       Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. Законодавство України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

       Основними принципами інформаційних відносин є:

1. гарантованість права на інформацію;
2. відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
3. об'єктивність, вірогідність інформації;
4. повнота і точність інформації;
5. законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

     Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

      Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;
• створення національних систем і мереж інформації;
• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
• забезпечення ефективного використання інформації;
• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
• створення загальної системи охорони інформації;
• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

      Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

      Суб'єктами інформаційних відносин є:

1. громадяни України;
2. юридичні особи;
3. держава.

      Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

      Згідно законів про пресу під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах.

      Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

      Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.        Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації є вільними.

       Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.       Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

      Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

       Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для:

• поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інформацію";
• закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;
• пропаганди війни, насильства та жорстокості;
• розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;
• розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

     Забороняється використання друкованих засобів масової інформації для:

• втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність;
• розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.

      Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Стиль і лексика друкованих засобів масової інформації мусять відповідати загальновизнаним етично-моральним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

      Відносини, пов'язані з діяльністю друкованих засобів масової інформації в Україні, регулюються Конституцією України, Законом України "Про інформацію", цим Законом та іншими законодавчими актами України. Дія цього Закону поширюється на друковані засоби масової інформації, засновані в Україні, а також на друковані засоби масової інформації інших держав, які розповсюджуються в Україні.

     Головне досягнення наших законів це законодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Конституції так і говорить "Цензура заборонена". Але в законодавстві України чимало суперечностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України.

      Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини".

     Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір". Це право значно обмежується ч. 3 даної статті: "Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя". Як бачимо, список обмежень досить таки великий.

       Крім того, недоладність у дусі Дж.Оруелла містить ч. 1 ст. 34 Конституції України. Вона, зокрема, гарантує право на свободу думки, що в принципі є особистою справою людини.

       З 4 березня 1995 року почала діяти постанова пленуму Верховного Суду за №4 "Про відшкодування моральної шкоди", в якій ідеться про механізм визначення розміру відшкодування моральних збитків, встановлення їх межі. Проте необхідно відразу зазначити, що здебільшого під час розгляду подібних справ на цей документ посилаються рідко. Чекає на своє законодавче вирішення щодо визначення розміру моральних збитків доцільність уведення державного мита під час подання такого позову. Слід визначити його в розмірі 10% від позовної суми. Думається, у такий спосіб будуть зменшені астрономічні суми, що висуваються журналістам і редакціям і менше буде необгрунтованих скарг.

      Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих журналістів чиновники від влади та їх підручні намагаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне (і це тривожно!), що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що її нездатні зупинити.

      З огляду на таку ситуацію необхідно підкреслити, що сьогодні має бути висока взаємовідповідальність органів влади і журналістів, преси і суспільства в цілому, по-перше, і по-друге, незалежне економічне становище преси.