Гендерна рівність у сфері соціальних відносин в Україні

 

 

Мал. 2. Динаміка працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян за     статтю в 1999-2009 рр.

У Національній доповіді «Цілі розвитку тисячоліття»: Україна-2010 було визначено основні проблеми на шляху досягнення гендерної рівності в Україні, наприклад:

– Незавершеність процесу гендерних перетворень. В суспільстві можна спостерігати певні позитивні зрушення щодо покращення ситуації з рівністю жінок та чоловіків у законодавчій сфері, що проте не вирішує проблеми практичного їх втілення в різні сфери життєдіяльності через недостатній рівень повноважень, кадрового та фінансового забезпечення національного механізму забезпечення гендерної рівності. Найнижчими показниками характеризується розвиток практики захисту від гендерної дискримінації через судові справи та подання скарг уповноваженим особам, бюджетне фінансування, рівень інформаційно-пропагандистської роботи з населенням.

– Потреба подальшого розвитку гендерної статистики. Статистичні дані, на основі яких здійснюється аналіз гендерної ситуації в Україні, можуть слугувати основою для виявлення фактів прямої дискримінації за ознакою статі, проте українська дійсність вимагає розширення переліку статистичних показників для відслідковування проявів прихованої дискримінації. Їх відсутність ускладнює можливості регулярного моніторингу гендерних індикаторів та оцінки прогресу у сфері гендерного розвитку, аналізу актуальних проблем у цій сфері та формування гендерної політики держави.

– Недостатній рівень поінформованості. Прийняття прогресивних законодавчих актів з питань гендерної рівності часто залишається поза увагою більшої частини населення України, що не сприяє підвищенню рівня практичного їх використання.

– Існування сталих гендерних стереотипів. Досить поширеними в українському суспільстві залишаються уявлення щодо традиційного розподілу гендерних ролей жінок та чоловіків. Останні, які зазвичай вважаються основними годувальниками, мають можливість приділяти більше часу продуктивній ролі, причому всі свої ролі вони виконують, як правило, по черзі. На відміну від них жінки часто сприймаються лише як другорядні годувальники, і їм доводиться виконувати всі свої ролі одночасно, намагаючись задовольнити суперечливі потреби в обмеженому часі. За даними соціологічних досліджень, переважна більшість чоловіків (60 % опитаних) займається домашньою роботою в межах 1–15 годин на тиждень (34 % з них – від 5 до 15 годин), тоді як переважна більшість жінок (60 % респондентів) витрачає 5–30 годин (із них 30 % – від 15 до 30 годин). Значно менше серед чоловіків тих, хто працює по дому – від 30 до 60 годин на тиждень (13 % проти 25 % жінок). Тобто рольовий діапазон жінок є значно ширшим, ніж чоловіків, і охоплює як побутову сферу та виховання дітей, так і професійну діяльність, тоді як для чоловіків основною залишається зайнятість на ринку праці. Це зумовлює «подвійне» робоче навантаження жінок, обмежує можливості їх особистісного зростання та професійного розвитку, повноцінного відпочинку та самореалізації. Таким чином, у плані робочого часу і гнучкості жінки стикаються з набагато більшим числом обмежень ніж чоловіки.

– Недостатній рівень розвитку соціально-побутової інфраструктури. Основним стримуючим фактором професійної мобільності жінок залишається відсутність цивілізованих умов (розвинутої інфраструктури), які б дозволяли поєднувати роботу з вихованням дітей та домашньою роботою. Така ситуація і недостатнє врахування роботодавцями інтересів працівників з сімейними обов’язками зумовлюють подвійне навантаження на жінок на ринку праці та в домашньому господарстві.

Отже, визначимо основні напрями розв’язання проблемних для українського суспільства питань гендерної рівності у соціально-трудовій сфері:

– Оптимізація співвідношення осіб обох статей в представницьких органах влади та на вищих сходинках державного управління в тому числі за рахунок розвитку і удосконалення вітчизняної законодавчої бази з врахуванням міжнародного досвіду; спрямування діяльності державних, громадських та підприємницьких структур на врахування гендерних аспектів у своїй діяльності.

– Забезпечення гендерної рівності в доступі до гідної праці та скорочення гендерного розриву в рівні доходів населення шляхом викорінення фактів прямої дискримінації та подолання стереотипів існування «жіночих» і «чоловічих» професій, які посилюються низьким професійним статусом та низькими рівнями оплати праці в галузях з домінуючою жіночою зайнятістю, розширення можливостей щодо залучення жінок до системи отримання освіти впродовж життя.

– Забезпечення можливостей гармонійного поєднання зайнятості на ринку праці та в домашньому господарстві шляхом розвитку та підвищення якості роботи побутової інфраструктури, мережі дитячих дошкільних закладів, формування передумов для ширшого залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язків.

– Трансформація сталих стереотипів щодо традиційного розподілу гендерних ролей в суспільстві в тому числі на основі більш широкого залучення засобів масової інформації до висвітлення гендерних проблем в Україні, вироблення ними кодексів етики, які не допускатимуть розповсюдження сексизму через засоби масової інформації та активізації діяльності недержавних організацій, зусилля яких спрямовані на попередження гендерної дискримінації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         Список використаної літератури

1. Гендерна політика: соціально-трудові відносини. Конфедерація роботодавців України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua. http://www.confeu.org/ua.
2. Державний комітет статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
3. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р. № 2866-IV. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.
4. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua.
5. Саєнко Ю. – К. : Програма розвитку ООН, Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2007. – 70 с.
6. Цілі розвитку тисячоліття. Україна-2010 : національна доповідь; вересень 2010. Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.undp.org.ua.

 

 

Р Проблеми гендерної нерівності в українському суспільстві мають принципово інший характер: високі рівні зайнятості та освітньо-професійної підготовки жінок супроводжуються їх незначним представництвом у сфері прийняття рішень – в політичному житті, на вищих щаблях державного управління, в керівництві економічних організацій; високим рівнем професійної гендерної сегрегації, тобто зосередження жінок і чоловіків на посадах різного рівня та в різних сферах економічної діяльності; значним гендерним розривом в рівні доходів населення та актуалізацією проблеми фемінізації бідності [4].

На початку 2010 р. гендерна структура державних службовців України за посадовими категоріями характеризувалась наступними частками жінок серед керівників [6]:

– І категорії – 13,3 %;

– ІІ категорії – 25,6 %;

– ІІІ категорії – 41,5 %;

– ІV категорії – 48,7 %;

– V категорії – 69,1 %;

– VІ

завдання забезпечити гендерне співвідношення на рівні не менше 30–70 % тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади та скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків. Головними індикаторами досягнення першої цілі мають стати відповідні показники серед депутатів Верховної Ради України, депутатів місцевих органів влади та серед вищих державних службовців (І-ІІ посадових категорій); другої – відповідне співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків.

На міжнародному рівні було визнано, що світова фінансова криза може призвести до погіршення становища жінок на ринку праці внаслідок прискореного зростання жіночого безробіття [7]. Проте в Україні ситуація не є такою однозначною, оскільки дещо вищі показники безробіття серед жінок є для нас традиційними; до того ж збільшенню часток безробітних чоловіків сприяє реструктуризація економіки та закриття великих промислових підприємств у традиційно «чоловічих» сферах діяльності, що однак суттєво не вплинуло на співвідношення рівнів працевлаштування жінок та чоловіків (рисунок 2) [6].

 

ис. 1. Рівень зайнятості населення за статтю та віковими групами у 2009 р.ть дискримінація трудовий