Аналітичні радіожанри

процес її учасників, що радіослухачі на підставі тих чи інших уже наявних знань здобувають нові знання від авторів радіобесіди. Процес мислення перед мікрофоном під час радіобесіди охоплює не лише аналіз (розкладання предметів на окремі ознаки, виявлення їх зв'язку з іншими предметами)  та синтез (відтворення предметів і явищ, розчленованих у процесі аналізу за окремими ознаками, подання їх як системи виділених властивостей і відношень), а й порівняння (виявлення подібностей і відмінностей між предметами), узагальнення (об'єднання предметів за їхніми подібними рисами) та абстрагування, тобто формування образів реальності (уявлень, понять, суджень). До загальних методичних засад підготовки радіобесіди належить розуміння автором (авторами) її специфіки: бесіда (крім прямоефірної) відрізняється від безпосередньої живої бесіди тим, що слухач не може перервати

виступаючого, задати йому запитання, перепитати, уточнити, тому виступаючий (виступаючі) повинен передбачити можливі запитання і відповідати на них так, як він би відповідав "живій" аудиторії. Для того, щоб контакт виступаючого і слухаючого був дійсно міцним, стійким, корисно застосовувати форми прямого звернення до радіослухачів. Ця, на перший погляд, формальна методична вимога психологічно глибоко вмотивована. Хоча радіобесіді як жанру притаманні широкі узагальнення, вона, зазвичай, буває вдалою лише тоді, коли в ній розглядається одна основна, наскрізна тема. Взаємозв'язок подій нерідко викликає спокусу показати

цю широку взаємозалежність. Але тут автора підстерігає небезпека багатотемності,

а, отже, поверхової, поспішливої, побіжної розмови про все потроху. У радіобесіді доцільно послідовно розглядати нові факти й явища. Кожний новий термін, який може бути невідомий радіослухачеві, треба  пояснювати з допомогою понять, які йому вже відомі. Допускається мінімальне використання цифр за умови їх порівняння. Під час підготовки монологічної радіобесіди журналіст разом з її автором (це повинна бути авторитетна людина, яка не лише знає, що сказати,

а й знає, як сказати, щоб зацікавити слухачів) визначає тематичну спрямованість

бесіди, її обсяг, день, годину запису в студії. Далі основний тягар лягає на автора: він розробляє тему, обдумує логіку викладу матеріалу. Адже радіобесіда повинна бути не лише актуальною, а й композиційно оригінальною, насиченою позитивною енергією. її динамічний сюжет складається з початку, викладу теми (основної частини) і висновків. Кожна радіобесіда (монологічна, діалогічна) починається з оголошення теми, прізвищ (прізвища) її учасників. Мовиться про важливість проблеми, яку будуть розглядати, осмислювати компетентні люди (учасники діалогічної радіобесіди) або один автор (монологічна бесіда). Початок бесіди, зазвичай, спокійний, але з підтекстовим, драматичним напруженням. Та яким

би не був початок, він повинен зацікавлювати радіослухачів, привертати увагу до радіо бесіди.

 

 Радіоогляд. 
 
 Радіоогляд – це жанр, в якому розглядають, аналізують, оцінюють найхарактерніші, найтиповіші факти, події, явища реальної дійсності, які об'єднують однією темою, часом (тиждень, місяць, рік, п'ятиліття) або географічним місцем (територією) з метою дати радіослухачам об'єктивну і цілісну картину, панораму тієї чи іншої сфери життєдіяльності людей. 
 
Особливості жанру радіоогляд: 
 
• Радіооглядач, на основі аналізу фактів, подій,явищ ,створює радіослухачам можливість ширше, панорамніше побачити, відчути, збагнути сучасні тенденції розвитку політичного, економічного, соціального, культурного, мистецького, спортивного та інших сфер життя в Україні і за кордоном; 
• Кожний факт у радіоогляді розглядають не окремо, а лише в системі взаємозв'язків; 
• Можуть бути використані компоненти різних жанрів: радіоповідомлення, радіоінтерв'ю, радіорепортажу, радіонарису, а також документальні записи художніх творів (все об’єднує коментар журналіста); 
• В радіооглядах побутують публіцистичні, ліричні відступи, портретні характеристики, зарисовки, пейзажні описи, акустичні засоби. 
 
Вимоги до радіоогляду: 

• радіоогляд повинен бути емоційно багатим, інформаційно насиченим, ідейно цілеспрямованим;
• важливим є не коментування окремих фактів і подій, а виявлення тенденцій і закономірностей їх розвитку і створення на цій основі об'єктивної картини реальної дійсності у тій чи іншій сфері життєдіяльності протягом певного періоду;
• обираючи тему, автор насамперед повинен оцінити її суспільно-політичне значення на цьому часовому етапі та аналізувати явища, події, факти у контексті українських національних інтересів.

 
Різновиди радіоогляду: 
 
• загальні (розглядається сукупність проблем у певному регіоні за певний проміжок часу); 
• тематичні (належать радіоогляди на політичні, економічні, наукові, освітні, соціальні, культурні, мистецькі, спортивні та інші теми). 
 
Методика підготовки радіоогляду: 
 Щоб підготувати змістовний, глибокий і цікавий радіоогляд, автор повинен бути інтелектуально розвиненим, всебічно поінформованим, володіти аналітичним мисленням, уміти про складні, абстрактні речі говорити компетентно, грамотно, переконливо.

  Особливість журналістської роботи над радіооглядом полягає в тому,

що автор повинен не лише визначити цікаву і важливу тему та знайти різні матеріали. Потрібно знайти оптимальні композиційні прийоми радіоогляду,

виявити і вибудувати у радіотексті логічні зв'язки, що з'єднують факти історії із сучасністю, колективні прагнення із самовираженням тієї чи іншої особистості, часткові події із характерними загальними тенденціями. Такий методичний творчий підхід є передумовою сприймання радіоогляду, який допоможе радіослухачам за окремими фактами побачити, відчути діалектичну взаємозалежність і взаємозв'язок тих чи інших ситуацій у складних українських життєвих процесах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література: 
 
1. Багиров Э., Ружников В. Основы радиожурналистики: учебник / Э. Багиров, В. Ружников. – М., 1984. – 348 с.  
2. Бараневич Ю. Жанры радиовещания: проблемы становлення, формирования, развития / Ю. Д. Бараневич. – К.: Высшая школа, 1978. – 194 с. 
3. Барноу Є. Как писать для радио / Єрик Барноу. – М., 1960. – 38 с.  
4. Гальперин Ю. Слово в эфире / Ю. Гальперин. – М., 1962. – 75 с.  
5. Дворянин П. Звукова атмосфера у радіотворчості // Теле- та радіожурналістика. – 2009. – № 8. – С 145 – 150.  
6. Здоровега В. Теорія і практика журналістської творчості: підручник / В. Й. Здоровега. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів : ПАІС, 2005. – 268 с.  
7. Качкан В. А., Лизанчук В. В. Особливості підготовки матеріалів для радіо і телебачення : навч. посібн. / В. А. Качкан, В. В. Лизанчук. – Львів : Редакційно-видавнича група ун-та, 1987. – 68 с.  
8. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування : підручник / В. В. Лизанчук – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.  
9. Лизанчук В. Основи радіожурналістики : підручник / В. В. Лизанчук. – К.: Знання, 2006. – 689 с. 
10. Лизанчук В. Радіоінтерв’ю: чи це найпростіший жанр? // Теле- та радіожурналістика. – 2011. – №10. – С. 14-30. 
11. Ляшенко Б. Радио без тайн / Б. Ляшенко. – М. : Искусство, 1990. – 222 с.  
12. Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення : підручник / В. Миронченко. – К., 1996. – 400 с.  
13. Омельяненко Ю. І. Телерадіомовлення України: шляхи становлення і розвитку / Ю. І. Омельяненко. – К., 1997. – 198 с. 
14. Радиожурналистика : учебник /Под ред. А. Шереля. – М.: Изд-во Московського ун-та, 2000. – 400 с.  
15. Смирнов В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм: учеб. пособие / В. Смирнов. – М. : Аспект-Пресс, 2002. – 234 с.  
16. Смирнов В. В. Жанры радиожурналистики : учеб. пособ. для вузов / В. В. Смирнов. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 288 с.  
17. Шеин В. Н. Информационные и аналитические жанрырадиожурналистики: учебно-методический комплекс в 2 частях для студентов факультета журналистики специальности Е 23 01 08 «Журналистика» / В. Н. Шеин. – Минск : БГУ 2002. – 75 с.