Історія міста Пирятин, Полтавської області

1930 р. жителі Пирятина на Ярмарковій  площі посадили парк. Пізніше  побудували літній кінотеатр,  облаштували танцювальний майданчик,  ігрові павільйони, газетний кіоск.  Дотепер від того розлогого  парку залишилось лише кілька  десятків дерев поруч з ліцеєм.

До початку 30-х років на острові  Масальському будинок відпочинку приймав  дітей. З вересня по вересень 1943 р. – важкий дворічний період тимчасової німецько-фашистської окупації. Місто зазнало величезних збитків, зруйновано понад 600 будівель, сплюндровано зелене вбрання. Після визволення основні зусилля і кошти сконцентровувались на відбудові зруйнованого господарства (див. розділи “З ворогом двобій” та “Повоєнна відбудова”). І тільки у 50-х роках почалась розбудова міста. Появились два двоповерхові житлові будинки консервного заводу на площі Карла Маркса (тепер майдан Незалежності), на розі вулиць Леніна та Пролетарської – житло. В кінці 50-х років збудовано новий стадіон з різними спортивними спорудами, згодом – дитячо-юнацьку спортивну школу. Обладнано стадіон біля овочесушильного заводу, спортивні майданчики в різних куточках Пирятина. Розрослися корпуси консервного заводу і база контори буріння.

Потім місто знову застигло у  своєму розвитку аж до 70-х років ХХ ст., коли на будівельних майданчиках  появились риштування і баштові  крани. Невдовзі виросли корпуси  сироробного і міжколгоспного комбікормового заводів, побудовано три асфальтні  заводи, бази райсільгоспхімії, міжколгоспного шляхобудівельного управління, райсількомунгоспу, здійснено реконструкцію цегельного заводу, нарощувались потужності новоствореного дослідно-спеціалізованого заводу, комбінату  хлібопродуктів, філіалу Полтавського заводу “Знамя”, запрацювала телефонно-телеграфна станція.

Починаючи з 1971 р., розширюється, густішає мережа газифікації приудайського  міста. Напередодні 1987 р. по вул. Леніна в Пирятині зведено перший дев’ятиповерховий житловий будинок з аптекою на першому поверсі.

На карті міста появились  цілі мікрорайони житлових будинків: багатоквартирних в районі автостанції-1, на Червоноармійській і Абаканській  вулицях та Червоноармійській площі, два мікромістечка геологорозвідників, кілька десятків будинків-котеджів вишикувались поблизу комбікормового заводу. Збудовано приміщення шкіл № 6 та № 2, готель “Пирятин” з рестораном “Удай”, пологовий будинок райлікарні та ін. Зведено нові приміщення райвідділу міліції і прокуратури, літні кінотеатри “Юність” та “Мир”, обладнано кілька дитячих майданчиків. Після реконструкції поширшала проїзна частина вулиць Леніна, Червоноармійської, Гагаріна, Цибаня, Жовтневої, Київської, Радянської, Пролетарської з павільйонами на автобусних зупинках. Приємно змінює свій вигляд майдан Незалежності. Заснувались нові вулиці з поетичними назвами: Козацька, Вільна, Барвінкова, Калинова, Квіткова, Молодіжна, Сонячна. Нині у Пирятині 215 кварталів, 4 площі, 92 вулиці і 37 провулків.

Розбудовується старовинний Пирятин, молодіє в зеленому ошатному вінку. Нові вулиці найгустіше пролягають в  його західній частині, біля комбікормового заводу. Сучасного вигляду набирає  старовинний міський ринок, відвойовуючи, благоустроюючи заболочені землі біля Замку і Острова. В його межах  виростають торгові об’єкти. Ще один благоустроєний, дбайливо обладнаний торговий центр з критим ринком та рестораном виріс на південній околиці  міста, поруч з автотрасою Київ-Харків, узбіччя якої густо усіяні бензозаправними  станціями, кафе, іншими торгівельними  та сервісними підприємствами. А далі на південь, в широкий степ до с. Тарасівка, – земельні ділянки пирятинських трудових колективів та пенсіонерів. В  оранці наділів активно допомагає  міська рада. Міські комунальні підприємства “Наш дім”, “Каштан”, виробничі колективи, школярі, жителі міста піклуються про  благоустрій, чистоту, збереження довкілля. Міська рада організовує змагання жителів  на кращу вулицю, подвір’я, влаштовує свята вулиць, всіляко відзначає кращих  господарів. Зелена зона міста розширилась до 600 га. Через Удай перекинуто нові надійні мости. Чепуриться улюблене місце відпочинку пирятинців і гостей – острів Масальський на Удаї. Впорядковуються річкові береги, пляжі.

Пирятин, готуючись до свого 850-річного  ювілею, поліпшує виробничі, економічні показники, благоустрій, примножує  масово-культурні, спортивні досягнення, стає святковим.

 

7. Пирятин за  незалежності України

У серпні-вересні 1991 року у Пирятині і ряді сіл району відбулися мітинги і збори на підтримку Акту проголошення Незалежності України, 13 жовтня того ж року на зібранніінтелігенції району утворено блок демократичних сил на його підтримку, і нарешті 19 листопада 1991 року сесія Пирятинської райради ухвалила власне рішення про його схвалення.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 95,7% виборців Пирятинщини висловились за незалежність України.

25 червня 1994 року в Пирятині відбулася зустріч з Президентом України Л. М. Кравчуком.

Рік вступу до Асоціації міст України (АМУ) — 1996.

2003 року На околиці Пирятина на автомагістралі Київ-Харків через залізницю здано в експлуатацію шляхопровід з транспортною розв'язкою.

У вересні 2004 року відбулися урочисті, святково-мистецькі дійства і спортивні змагання з нагоди 850-річного ювілею Пирятина.

 

8.Культура

Культурно-мистецьку діяльність у Пирятині здійснюють клубні заходи, в тому числі районний будинок  культури, декілька бібліотек, зокрема  і районних, народний краєзнавчий  музей, школа-гімназія естетичного  виховання, кінотеатр^[12].

Головним закладом культури міста і району є Пирятинський районний будинок культури, при ньому, зокрема діють різноманітні гуртки, творчі колективи, серед яких народний самодіяльний хоровий колектив «Пирятин» , народний самодіяльний хоровий колектив клубу «Ветеран».

Сприяти розкриттю і розвитку юних талантів покликана Пирятинська  школа-гімназія естетичного виховання, в якій навчається близько 300 учнів  на 7 відділах. Також закладами розвитку талантів у дітей у Пирятині є  дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), Станція юних техніків (СЮТ), Будинок дитячої та юнацької творчості (БДЮТ).

Осередком збереження і популяризації  історії і культури Пирятинщини  є районний народний краєзнавчий музей, заснований у 1967році.

Також у місті діє Пирятинське  районне історико-краєзнавче товариство .

На відміну від сусідніх районів, у тому числі й сусідніх областей, у Пирятині не лише діє  районна дирекція кіновідеомережі, а й вдалося зберегти міський кінотеатр.

Пирятинщина є фестивальним краєм. Щороку на високому рівні проводяться районні фестивалі сімейних та родинних ансамблів, хореографічних колективів, гармоністів та народних музик, вокально-інструментальних ансамблів, молодіжні конкурси в День святого Валентина та «Чарівна Пирятинка».

Традиційною зоною відпочинку пирятинців є острів Масальський на річці Удай.

9.Архітектура

Головною історико-архітектурною  пам'яткою Пирятина є діючий собор Різдва Богородиці (1781, нині належить УПЦ МП), який має елементи українського бароко.

Крім того, у Пирятині збереглися окремі історичні будівлі (кінця XIX — початку ХХ століть) громадського і торгівельного призначення  — переважно цегляного стилю, також з елементами модерну.

Забудова Пирятина радянського часу — типова житлова, як цегляні, так і панельні кількаповерхові будинки.

Серед міської скульптури Пирятина — доби СРСР: пам'ятники і  пам'ятні знаки на вшанування подвигу  радянського народу у Великій  Вітчизняній війні, 2 пам'ятника Леніну (зберігаються обидва — і перед  будинком місцевої влади, і на майданчику перед вокзалом), погруддя В. М. Ремесла (1982), доби незалежності України: пам'ятник Тарасу Шевченку (1995), пам'ятні знаки воїнам-афганцям і чорнобильцям.

 

10.Видатні персоналії  Пирятинщини

З-поміж визначних діячів вітчизняної науки, техніки і  культури є імена і славетних  пирятинців:

Арцик Іван Пилипович (1896–1921) — писар 5-го куреня 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу

Іван Максимович (1679–1745) — живописець-монументаліст,

Платон Якович Гамалія (1766–1817) — відомий вчений мореплавства,

Євген Павлович Гребінка (1812–1848) — відомий український письменник.

В. I. Григорович (1786–1865) — конференц-секретар Петербурзької академії мистецтв

А. М. Мокрицький (1810–1870) — український живописець і педагог, академік мистецтв, професор Московського училища живопису, скульптури та архітектури.

С. Г. Литвиненко (1899–1964) — український скульптор, хорунжий Армії УНР.

В. М. Ремесло (1907–1983) — відомий вчений, селекціонер, творець знаменитих сортів миронівських пшениць, академік Академії Наук УРСР і ВАСГНІЛ, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і Державної премій.

Боголюбов Микола Михайлович (1872 — репресований 1928–1932)  — філософ, богослов. Доктор богослов'я, професор. Батько Миколи, Олексія, Михайла Боголюбових. Священик у с. Велика Круча Пирятинського повіту.

Шишацький Віктор Борисович (1972 — 2009) — кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, український соціо-економіко-географ.

Домазар Сергій Федорович (1900–1987) — український письменник, публіцист, перекладач. Справжнє ім'я та прізвище — Сергій Федорович Давиденко. Псевдонім — Іван Сагайда.

Левченко Гаврило — письменник, голова «Української громади» Пирятина 1910-х років.

 

11.Цікаві факти про місто Пирятин

• Вважали, що можливо в Пирятині народився легендарний богатир Альоша Попович.На Насправді ж Альоша Попович біографічний персонаж роману Е.Гребінки «Чайковський». Син попа з Пирятина Альоша отримав у козаків прізвисько Попович. І таким чином став Альошею Поповичем.
• Візитною карткою Пирятина є висока (30 м), багато оформлена водонапірна башта, споруджена в автостанції в 1951 р. Прославилася завдяки культовому радянському кінофільму "Королева бензоколонки", знятого за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини П.Лубенского. На місці старої бензоколонки побудована сучасна АЗС, автостанція, базар, кафе та мотель. День міста Пирятина відзначається 18 вересня.
• Пирятинський край славиться відомим на всю Україну і поза її межами сиром.Адже саме тут знаходиться сирзавод, який виробляє різноманітні види сирів та молочної продукції  під торговою маркою  «Пирятинъ».

 

Список використаної літератури:

1. Приудайський край// Пирятинські вісті. — 2013. — 15.09. — С.2.
2. Гребінка Є.П. Романи та повісті. — Київ,1996. — С.6.
3. Історія міст і сіл УССР: Полтавська область. — Київ, 1964 — 1966. —    С.345-418.
4. Кудрицький А.В.Полтавщина: Енциклопедичний довідник. — Київ, 1992. — С. 1024.
5. Полтавщина: Історичний нарис. — Полтава: Дивосвіт, 2005. — С.267-299.