Історія держави та права України

МВС України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут

 

 

Кафедра: фундаментальних юридичних

дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

    з дисциплін: Історія держави та права України

       тема:«Джерела права Київської Русі (ІХ – ХІ ст.)»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка:

Група: ПЗзн – 11-1

Курс: 1

                                               Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2011 року

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

     Зараз в Україні відбувається становлення вітчизняної правової системи, яка має відповідати основним принципам демократичної правової держави. Вивчення історичних джерел права України має додати цій правовій системі грунтовності, послідовності і забезпечити використання накопиченого сторіччями юридичного досвіду. Питання розуміння і тлумачення походження давньоруського права, його історії, відповідності положень сучасного права традиціям і звичаям Київської Русі є одними з тих, що впливають сьогодні на правотворчі і правозастосовчі процеси.

      Актуальність обраної теми безпосередньо випливає із сучасного стану та напрямків формування правової системи України, що зумовлює доцільність вивчення проблеми наступності та запозичення давньоруського права в національному праві.

     Аналіз джерел. При написанні контрольної роботи я вивчила такі джерела: Історія держави і права України. За ред. В. Я. Тація, А. Й Рогожина, В. Д. Гончаренка; ПВЛ; Хачатуров Р. Л. Некоторые методологические и теоретические вопросы становления древнерусского права; Хачатуров Р. Л. Становление права (на материалах Киевской Руси); Зимин А. А. Феодальная государственность и Русская Правда ; Черепнин Л. В. Общественно-политические отношения в Древней Руси и Русская Правда; Свердлов М. Б. От Закона русского к Русской Правде; История государства и права: Хронология: Учеб. пособие / Под ред. М. И. Сизикова; Тихомиров М. Н. Исследования о Русской Правде: Происхождение текстов.

     Аналіз літератури. Я користувалася наступними дослідженнями: монографії, дисертаційні роботи.

     Задачі контрольної  роботи: дослідити особливості становлення і розвитку давньоруського права, вивчити вплив Візантії на формування права Київської Русі; визначити появу первинних основних інститутів і джерел давньоруського права.

1 Джерела права Київської Русі

1.1 Виникнення права

 

     В умовах первiснообщинного ладу у схiдних слов'ян iснували звичаї, що регулювали поведінку людей. Згадку про такі звичаї до утворення Давньоруської держави можна знайти у лiтописах i повiдомленнях зарубiжних авторів [1; с.73]. Так, розповiдаючи про схiднослов'янські племена, лiтописець у «Повiстi временних літ» зазначав, що цi племена «имяху обычаи свои, и закон отец своих, и преданья, каждо свой нрав» [2; с.14].

     У міру становлення феодалiзму окремі звичаї родового ладу, котрі можна було використовувати в ітересах панiвного класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звичаевого права. На них покладався захист феодальної приватної власностi i соціальної нерівності. Феодальний тип права у схiдних слов'ян став, за своєю суттю, iсторично першим типом правової органiзації класового суспiльства.

     3вичайно, розвиток звичаєвого права був органiчно пов'язаний з державою, що формувалася. Право було системою правових норм, що складалися з санкцiонованих, тобто визнаних державою, звичаїв. Держава забезпечувала їх дотримания i захищала вiд порушень. До найдавнiших норм звичаєвого права схiдних слов'ян, зокрема, належали норми, що регулювали порядок здiйснення кровної помсти, проведення деяких процесуальних дiй (присяга, ордалії, оцінки показань свiдкiв) [3; с.142-154]. Все це було вiдомо слов'янам ще в перехiдний перiод вiд первiснообщинного ладу до феодального.

     У IX-X ст. на Pyci, певно, iснувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не эафіксована у збiрниках права й лiтописах, котрі були складені ще у XI-XII ст., i тому не дiйшла до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званiй Правдi Ярослава - давнiй частинi Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цiєї пам'ятки використовувалися ще у VIII-IХ ст. Витоки цього свiтського феодального права беруть початок у племiнних «Правдах» схiдних слов'ян, текст яких, на жаль, до нас не дiйшов. Наступним етапом у процеci становлення давньоруського законодавства стала унiфiкацiя цих «Правд» у «Закон руський», норми якого враховувалися пiд час укладання державних договорiв киiвських князiв з Вiзантiєю у Х ст. У першiй половинi ХI ст. «Закон руський» був розвинутий у «Руську Правду». Проте соцiальне призначення Правди Ярослава, складеної пiсля повстання у Новгороді у 1015 р., завадило включенню до неї бiльшості норм усного звичаєвого права, що iснували на той час. Про них лише згадується в деяких лiтературних пам'ятках і договорах Pyci з Вiзантією Х ст.

     Русько-вiзантiйські договори 911, 944 і 971 рр., які свiдчать про високий мiжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі.  Це міжнародно-правові акти; в яких відбиті норми візантійського й давньоруського права. Значна увага в них приділялася регулюванню торговельних відносин, визначенню прав, якими користувалися руські купці у Візантії. Водночас русько-візантійські договори чітко фіксують правове становище і привілеї феодалів [4; с.100 - 120].

     У них можна знайти і норми, запозичені від давнього усного  
звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім - у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад про убивство господарем злочинця, которого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір – статті 21, 38 К. П, ст. 40 П. П.), або тільки У Поширену редакцію (статті 90 – 109 – правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїм корінням сягає в глибочінь століть).

     Питания про законодавчу діяльність великих князів кінця IX-X ст. досить спірне. Одні вчені вважають, що в період княжіння Олега діяло тільки звичаєве право («законы») і лише за часів князя Ігоря воно доповнюється новими князівськими законами – «статутами» і «поконами». При цьому, на думку О. О. Зиміна, князівські узаконення першої половини Х ст., ймовірно, складалися з окремих «казусів», що не мали правил і докорінно руйнували правові підвалини общини. Для цього князівська влада ще не відчувала себе досить сильною. І тільки княгиня Ольга в «статутах» і «уроках» підвела юридичну основу під князівське господарство і ввела закон, котрий визначав особливий порядок охорони князівських дружинників. Законодавство з питань князівського господарства, розпочате Ольгою, продовжив Володимир Святославич в «Уставе земленом» [5; с.234 - 244]. Інші вчені вважають досить Сумнівною законодавчу практику Ольги й Володимира. Правотворчість цих князів, на їхню думку, не йшла далі прийняття рішень з окремих «казусів» і лише доповнювала звичаєве право.

Принципово інша й аргументованіша позиція групи дослідників, які вважають, що законодавча діяльність великих князів була досить активною і що на початку Х ст. на Русі вже існував правовий кодекс («Закон русский» або «Устав и закон русский») - прототип пізнішого збірника права – Руської Правди. Зокрема, на думку Л. В. Черепніна «Устав и закон русский» - це збірник права ранньофеодального суспільства, яке перебувало на нижчому ступені процесу феодалізації, ніж той, за якого виникла Коротка редакція Руської Правди [6; с.143 - 144].

На основі аналізу Руської Правди і змісту русько-візантійських договорів  Л. В. Черепнін визначив сферу дії норм цього збірника права, який уже виходив із принципу поділу людей на вільних і челядинів. Серед вільних він розрізняв заможних («имовитых») і бідняків («неимовитых»). «Устав и закон русский» стояв насторожі феодальної приватної власності та інтересів «имовитых» людей, охороняв право власника розпоряджатися своїм майном і визначав порядок його переходу у спадщину. Закон піклувався про те, щоб члени сім'ї померлого «имовитого» не позбавлялися того, що йому належало за життя, якщо відсутній заповіт. «Устав и закон русский» був готовий навіть виправдати убивство «имовитою» людиною того, хто хотів її пограбувати [7].

     Упорядкування збірників права («уставов»), що призначалися для здійснення судочинства, здійснювала також княгиня Ольга, яка, за свідченням літопису, вводила «устави» й «уроки». Після загибелі Ігоря і своєї перемоги над древлянами вона упорядкувала данину, що збиралася з древлян, ввела її норми, вказала строки одержания й пункти, де збиралася данина, - «погости» і місця, де зупинялися князі, які ходили в полюддя – «становища» [2; с.43]. «Уставы» й «уроки» Ольги частково визначали і життя князівського господарства. Цей порядок незабаром був поширений на інші землі і мав загальнодержавне значення.

     Лiтописець вiдзначив законодавчу дiяльнiсть князя Володимира наприкінці Х - на початку ХІ ст., який, «любя дружину, и с ними думая о строе земленем и о ратех», прийняв «Устав земленой».

      У формуваннi права Київської Pyci певну роль вiдiграла судова дiяльнiсть князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так i створенню нових правових норм. Судовим рiшенням надавалося значення загальної норми. Посилання на конкретні судовi рiшення можна знайти, наприклад, у ст. 23 К. П. Стаття 2 П. П., в якiй говориться: «Так судив Ярослав, так вирiшували i його сини», у загальнiй формi пiдкреслила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Pyci.

     Руська Правда не тільки розкриває процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київської Pyci, з якої починає своє icнування бiльшiсть даних про його змiст. Текст Руської Правди знаходимо в лiтописах, а також у пiзнiших юридичних збiрниках («Мерило праведное», кормчие). До нас дiйшло понад 100 її списків, які мають вiдповiдну класифiкацiю i назву. Наприклад, залежно вiд мiсцезнаходження списку він називався Синодальним (бiблiотека Синоду), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бiблiотека Академії наук). Назви спискiв Руської Правди були пов'язанi також з особами, котрі їх знайшли (Карамзiнський, Татіщевський). Список Археографiчний був знайдений Археографiчною комісією.

 

1.2 Збірник права Київської Русі - Руська Правда

 

     Уci списки Руської Правди залежно вiд їх змiсту дiляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда i Скорочена Правда. Остання, що являла собою пiзнiшу редакцiю Поширеної Правди, позбавлена характеру законодавчої пам'ятки.

     Найдавнiшi i вiрогiднi списки Короткої редакції Руської Правди - це Академiчний i Археографічний. Вони помiщенi у так званий Новгородський перший лiтопис Молодшого iзводу. Найдавнiшим списком Поширеної редакції Руської Правди, що дiйшов до нас, є Синодальний, помiщений у Синодальну Кормчу книгу 1289 р.

     Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакцiя, яка відображає соцiально-економiчнi вiдносини, державну органiзацiю i руське право перiоду становлення феодального ладу. Її текстологiчний аналiз дaє змогу вiдновити фрагменти давньоруського права. Коротка Правда поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославичiв (статті 19-41), Покон вiрний (ст. 42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10 – 30-тi роки ХІ ст. Правда Ярославичiв була ухвалена  
на князівському з'їздi, який міг відбутися, здогадно, мiж 1054 i 1073 рр. [8; с.29]. Виникнення Короткої Правди як єдиного збiрника дослiдники відносятъ до кінця ХІ або до початку ХІІ ст.

     3начне застосування на Pyci одержала Поширена Правда як збiрник розвинутого феодального права. До цього часу дослiдникам не вдалося остаточно встановити час i мiсце складання цього загальноруського збiрника права. Безпосередньою причиною його появи було повстання новгородцiв у 1209 р. проти лихварства Мирошкіновичів [9; с.226-229]. Л. В. Черепнiн вважав, що тривалий процес складання Руської Правди завершився на початку ХІІІ ст. створенням у Новгородi Поширеної її редакції.

     На думку П. П. Толочка, Поширена Правда з'явилася як результат посилення київської великокнязівської влади в часи певної стабiлiзацiї мiжкнязiвських вiдносин. Такими були останні роки великого князівства Ізяслава Мстиславича (1151-1154), а також роки правлiння Ростислава Мстиславича (1159-1167), який ще в 1136-1137 рр. видав Смоленський статут i, очевидно, був добре обiзнаний з основами давньоруського законодавства [11; с.32]. Отже, Поширена Правда, як i Коротка, виникла на мicцевому грунті i була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі.

     Третя редакцiя Руської Правди - Скорочена - з'явилася не ранiше другої половини ХІІ ст. Бiльшiсть учених розглядає цю пам' ятку як перероблення одного зi спискiв Поширеної Правди, зумовлену потребами централізованої держави, i датують її складання XV століттям. Деякi дослiдники, зокрема Н. А. Максимейко, часом складання цiєї пам'ятки вважають XVI або XVІІ ст., пов'язуючи ЇЇ виникнення зi спробами кодифікації того часу.

     Руська Правда - найважливiша пам'ятка феодального права. Її норми закріплювали привiлейоване становище феодалiв та їхнього оточення, посилено захищали життя i майно панiвного классу. Пiдтвердженням цього є статті про вiдповiдальнiсть за вбивство, нанесения образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найскладнiшi i найгострiшi моменти історії Киiвськоi Pyci, коли в країні посилювалася класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змiстом Руської Правди можна простежити, як феодальнi вiдносини визначали характер i форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на змiни державного устрою та еволюцiю права.

     В оригіналах списки Руської Правди не подiленi на пронумеровані статті (лише деякi з них мають назви окремих частин документа), i тiльки пiзнiше такий подiл було здiйснено з науковою метою.

     Поряд iз Руською Правдою правовими джерелами того часу є також грамоти й договори князiв.

     Як зазначалося, Руська Правда виникла на мiсцевому грунті i була результатом розвитку юридичної думки в Київськiй Pyci. Було б помилковим вважати давньоруське право збiркою норм iнших держав. Водночас не слiд забувати, що Русь iснувала в оточеннi інших держав i народiв, котрі так чи iнакше впливали на неї i вона впливала на них. Є пiдстави вважати, що норми Руської Правди вiдбилися на розвитку права захiдних слов'ян. Руська Правда мала значний вплив i на становлення пiзнiших пам'яток права пiвнiчно-схiдних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судна грамота, Судебник 1497 р., Судебник 1550 р. i навіть деяких статей Соборного уложення 1649 р.