історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили"

План

Вступ

Історія створення  заповідника

Висновки

Список  використаної літератури та Інтернет ресурси 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Биківня - селище, розташоване на північно-східній околиці Києва між Броварським проспектом і вул. Бобринецькою, а також уздовж вул. Радистів. Походження назви не з`ясоване. Згадане як хутір на початку ХХ ст. З 1923 року у межах Києва.

У Биківні знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Встановлено, що в районі селища Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою. На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.

Ці могили було розкрито на огляд громадськості  під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни  радянською владою всю інформацію було знову засекречено і проведено  «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 рр. оголосили про  те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій. Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр чи Катинський розстріл.

30 квітня 1994 року відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму.

2001 року  Кабінет Міністрів України під  керівництвом В. Ющенка прийняв  Постанову "Про створення державного  історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». 

17 травня 2006 р. Президент України Віктор  Ющенко підписав Указ про надання  Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного. Поляків та українців ховали поруч, хоч раніше польська сторона й наполягала на тому, аби поховати їх у окремій могилі. На церемонію перепоховання прийшли люди, які втратили дідів та прадідів під час сталінських репресій.

Згідно  постанови Кабінету Міністрів України  від 13 червня 2007 р. № 820 "Про невідкладні  заходи щодо подальшого розвитку Національного  історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили", затвердженої Прем’єр-міністром України В.Ф. Януковичем, Заповідник набув статус юридичної особи. 

Завдяки принциповій позиції Президента України В.Ф. Януковича та Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова Заповіднику  відведено земельну ділянку для  можливості здійснення пошуку і дослідження  злочинів тоталітарних режимів, Другої світової війни та підтримано будівництво  Національного пантеону пам’яті  осіб, які зробили значний внесок у становлення і розвиток української  державності, а також вшанування всіх загиблих та безвісті зниклих  громадян під час воєн, депортацій та політичних репресій. 
 
 
 
 
 
 
 

Історія створення заповідника

Вперше  своє жахливе призначення Биківня впізнала у жовтні 1936 року. Тоді у Києві була заарештована і розстріляна, а 22 жовтня похована у Биківні група професорів, а саме професор Нижник Б. М., професор Лозовик Г. Н., професор Сахновський Л. Н., професор Криженко І. П. й інші, разом 36 діячів науки, в основному викладачі Київських ВУЗів. Але офіційно Биківня почала своє функціонування з 20 березня 1937 року. Саме тоді президією Київської міської ради було прийнято рішення про відвід та відмежування земельної ділянки «для спецпотреб НКВС УРСР» у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу. Сюди була влаштована дорога, збудовано будиночок для охорони та, насамперед, уся територія була огороджена високим зеленим непроникненим парканом, обнесеним колючим дротом. Ділянка влаштовувалась дуже швидко та в обстановці виняткової таємничості.

          З телеграми Єжова № 11926 від  4 липня 1937 року у країні починається  велика хвиля масового терору 1937, 1938 років. В ці роки було  страчено десятки тисяч людей.  Суди не встигали виносити  вироки і тому їх змінили  позасудові органи: Трійки, Двійки (Московська), Особливі виїзні наради при  НКВС СРСР та УРСР. За ніч  розстрілювали 100-150 чоловік, і  вантажівки вивозили їх до  Биківнянського лісу, де їх закопували в заздалегідь вириті ями, в кожній - по кілька десятків трупів.

Наступна  велика хвиля репресій та масових  поховань у Биківнянському людомогильнику припадає на липень-вересень 1941 року, коли 23 червня 1941 року нарком МДБ СРСР Меркулов надіслав наркому УНКВС Києва Мешику таємний наказ, де в одному з пунктів ставилось завдання: «Розгляньте справи на всіх, хто є у Вас, заарештованих органами НКВС, й складіть списки на тих, яких Ви вважаєте доцільним розстріляти.» І нарком почав оперативно виконувати та перевиконувати цій страшний наказ. А у вересні 1941 року, залишаючи Київ, органи НКВС розстріляли вже безпосередньо у Биківнянському лісі останніх «ворогів народу». 

       З окупацією Києва німецько-фашистськими  загарбниками таємницю з Биківнянсь-кого людомогильника було знято. За наказом німецької адміністрації восени 1941 року та весною 1942 року на місці поховань у Биківні були проведені розкопи, які проводились у присутності представників преси, завдяки тому з’явилися перші статті про жертви Биківні: 8 жовтня 1941 року у газеті «Українське слово» вийшла стаття «Шляхом мордувань. І в Києві лилась невинна кров», в якій повідомлялось, що біля селища Биківня поховані «жертви більшовицького терору». Також з’явились статті про биківнянській людомогильник у берлінській газеті «Berliner Boersen-Zeitung» та у «Краківських вістях». Але з визволенням Києва у 1943 році тема Биківні стала закритою, а у 1944 році Державна комісія із встановлення та розслідування фактів злочинів німецько-фашистських загарбників оголосила, що у Биківнянському лісі поховані жертви не радянської влади, а німецько-фашистсь-ких окупантів, а саме – в’язні Дарницького табору військовополонених, у якому гітлерівці стратили 75 тисяч радянських військовослужбовців та знаходився він за п’ять кілометрів від Биківнянського лісу. Після цього декілька років тема жертв Биківнянського людомогильника у СРСР не піднімалася.

Вперше  після тривалої паузи про Биківню заговорили з початком так званої «хрущовської відлиги». 8 березня 1960 року було засновано «Клуб творчої молоді», в якому виникла група ентузіастів, котра неофіційно почала збирати матеріали про репресії тридцятих років. Очолював цей клуб відомий громадський діяч, правозахисник, дослідник репресій та долі репресованих Лесь Танюк. Вони перші підняли питання про зняття табу з проблеми Биківні, восени 1962 року у клубі була створена комісія, яка мала на меті перевірити чутки про сталінські поховання біля Биківні, але вони не встигли – «відлига» закінчилась та знову над Биківнею повисло табу. 

В продовженні  історії Биківнянських могил слід розповісти про особливу категорію людей – золотошукачів, які знали, що працівники НКВС у розстріляних не видирали золоті коронки. Тому в кінці 60-х років поховані у Биківнянському лісі знову нагадали про себе – золотошукачі взялися за лопати і по ночах потайки розкопували могили в пошуках цього золота. Апогею ця «золота лихоманка» досягла у 1970 році і під натиском громадськості влада була вимушена вжити заходи – у квітні 1971 року територію поховань оглянув навіть перший секретар ЦК КПУ П. Шелест і була створена друга Державна комісія з розслідування жертв Биківнянського лісу, яка дуже оперативно, з 17 квітня по 22 квітня, провела розслідування та було знову оголошено, що в Биківнянському людомогильнику поховані жертви німецько-фашистських загарбників. І знову на довгі роки тема Биківні стала закритою.

З початком перебудови у другій половині 80-х  років почався наступний сплеск інтересу до Биківнянського людомогильника. Наприкінці 1987 року була створена третя Державна комісія, але її висновки практично не відрізнялись від висновків попередніх комісій: Биківнянський людомогильник – місце поховання жертв німецько-фашистських окупантів. 6 травня 1988 року тут було відкрито меморіал «Жертв німецько-фашистських загарбників», який спроектував архітектор В. М. Шарапов. Але в тої час придушити ініціативу громадськості стало вже неможливим і у 1988 році Рада міністрів УСРС зобов’язала групу посадовців вивчити питання, пов’язане з Биківнею. Розпочала роботу четверта Державна комісія. На початку грудня 1988 р. вперше було порушено кримінальну справу за фактом виявлених масових поховань біля Биківні. Було опитано більше 200 свідків, опрацьовано декілька десятків архівно-слідчих справ, перевірялися виявлені особисті речі окремих жертв, завдяки чому було встановлено прізвища деяких осіб, розстріляних у 1936-1941 роках та в результаті було винесено остаточний висновок – у 19, 20 кварталах Дарницького лісу лежать останки жертв тоталітарного режиму.  Але 15 квітня 1991 року биківнянську справу було закрито «за скінченням строків давності».

        З приходом в країну незалежності  почався тиск громадськості на  владу з питання продовжування  розслідування Биківнянської трагедії. Громадяни збирали підписи, відправлялись відповідні вимоги до прокуратури і 20 вересня 1994 року попереднє слідство у Биківнянській справі було поновлено та знову почалося розслідування. Після звернення до тодішнього Президента України Л. М. Кучми за його розпорядженням було виконано перші роботи із впорядкування могил. Було оголошено творчий конкурс на проект пам’ятника, переможцем у якому став авторський колектив – скульптор В.А.Чепелик та архітектор М. Кислий, і у 1995 року по Броварському проспекту було встановлено пам’ятник Репресованому політв’язню.

В часи незалежності з кожним роком тема Биківнянської трагедії все більш висвітлюється та досліджується. В 1996 році видано книга М. Лисенка «Биківня: злочин без каяття», в кінці 1990-х роках та на початку 2000-х років видається шеститомник М.М. Роженка «Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства», під редакцією П. Т. Тронько. О. Г. Бажана – книга «Пам’ять Биківні. Документи та матеріали»  та ін.

22 травня 2001 році Кабінет Міністрів України  (прем’єр-міністр В.Ющенко) прийняв  постанову № 546 «Про створення  Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», а 17 травня 2006 року указом Президента України В. Ющенко № 400/2006 заповіднику надано статус Національного.

В травні кожного року в Заповіднику збираються люди, для того щоб згадати та вшанувати пам’ять тих, хто був  безвинно страчений тоталітарною владою, а 21 травня 2007 року вийшов указ президента №431/2007, в якому зазначено встановити в країні День пам'яті жертв політичних репресій, який зобов’язує відзначати щороку у третю неділю травня на території заповідника «Биківнянські могили».

З початку  створення заповідника було лише на папері – він не фінансувався, не здійснювалося ні яких заходів  щодо його розвитку, хоча у 2001 році його відвідав Папа Римський Іван Павло  ІІ, у 2003 році посол США і працівники посольства, у 2004 році – Збігнев  Бжезінський. У травні 2005 року тут побував і виголосив промову Президент України Віктор Ющенко. І лише з лютого 2008 року Заповідник запрацював у повну силу –формується штат, проводиться організаційна, наукова робота, комплектується своя бібліотека, розроблено перспективний план розвитку Заповідника до 2012 року, постійно ведется робота з благоустрою території. Збудовано дерев’яний будиночок для охорони та зберігання інвентарю, встановлено знак «заборонено» та шлагбаум при в’їзді до Заповідника.

       18 травня 2008 року на території  Заповідника відбувся День вшанування  пам’яті жертв політичних репресій  за участю Президента України  В. Ющенка, голови РНБО України  Р. Богатирьової, Голови Верховної  Ради України А. Яценюка, Київського  міського Голови Л.Черновецького  та інших відомих політичних  діячів та представників громадськості.

       14-15 травня 2011 р. проведені щорічні  заходи зі вшанування пам’яті  жертв тоталітаризму. Заповідник  відвідали Прем’єр-міністр України  М.Я. Азаров, члени Кабінету Міністрів  України, Голова Київської міської  державної адміністрації О. Попов  і Голова Київської обласної  державної адміністрації А. Присяжнюк, інші офіційні особи а також небайдужа громадськість. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

Національний  історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» розташований на північно-східній околиці Києва на території лісового урочища у Дніпровському районі м. Києва Биківня. Проїхати до Заповідника можна, рухаючись у напрямку Броварів та Чернігова – за 500 м від КПП ДАЇ на виїзді з Києва.

Заповідник  створено у 2001 р., а в 2006 р. йому надано статус національного. Завданням працівників  Заповідника є забезпечення умов для гідного вшанування пам’яті жертв тоталітаризму.