Соціально-економічні передумови і результати повстанського руху в Україні (діяльність отамана Н.Махна)

 

 

Міністерство освіти науки молоді та спорту

Державний вищий навчальний заклад Київський національний економічний університет

 

 

 

Реферат

Соціально-економічні  передумови і результати повстанського руху в Україні (діяльність отамана Н.Махна)

 

 

Виконала:

Студентка 1 курсу

спеціальності 6507 2 групи

Вчитель:

Якубенко Наталія Тихонівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………………………………………..3

Соціально-економічні передумови повстань та ідеологія анархізму…………………..4

Діяльність провідних отаманів та її результати…………………………………………………….8

Висновки……………………………………………………………………………………………………………….12

Список літератури…………………………………………………………………………………………………14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Українське суспільство в останнє десятиліття переживає період трансформації соціокультурних традицій, а виходить, і зміни, у першу чергу, ціннісних орієнтирів. Ми живемо в епоху "переоцінки цінностей", тому аналіз фундаментальних явищ соціального життя набуває сьогодні особливо актуальне звучання.

Одним із таких явищ соціального життя виступає анархія. У радянському суспільстві склалося негативне відношення до цього явища, що дотепер не переборено. Прихильники анархічного буття суспільства в літературі найчастіше виглядають принизливо. Проте, всупереч песимістичним прогнозам, анархізм як політичний рух існує і сьогодні в країнах Європи та Америки, а також в Україні та Росії.

Початок ХХ ст. – це пік розвитку у світі ідей анархії, спроби втілення їх у життя. В Україні є цьому яскравий приклад – Махновський рух. В історії це явище вважається феноменом, яке мало значний вплив на розв’язку Громадянської війни та подальшого розвитку країни. Махновщина являє собою найвищий прояв анархістської теорії і практики за всю історію існування анархізму.

Сьогодні дослідження діяльності Н. Махна і махновського руху в Україні займаються багато видатних вчених: В.Ф. Верстюк, В.М. Волковський, В. А. Савченко та ін.

Метою даної роботи є висвітлення засад анархістського руху, розвіяння догматичних уявлень щодо цієї сторінки української історії; виявлення передумов формування анархістської ідеології, дослідження історії цієї течії. Також, одним із завдань реферату є дослідження діяльності видатного отамана Нестора Махна, основних аспектів його політичної діяльності.

 

Розділ 1

Соціально-економічні передумови повстань та ідеологія анархізму

При аналізі причин виникнення анархістського руху слід опиратись на той факт, що анархізм отримує широке розповсюдження в історичних ситуаціях крайнього відчаю, песимізму, які виникли під впливом політичних, економічних, соціальних та інших кризових явищ у переломні моменти історичного розвитку [9, c.24].

Лівобережна Україна на початку 20ст. являла собою один з найбільш розвинутих в промисловому відношенню регіоні Російської імперії. Капітал глибоко проникав в усі економічні галузі, унаслідок концентрації промисловості виникали монопольні підприємства, які посіли головне місце в країні. Становлення капіталістичних відносин призводило до формування нової суспільної сили – робітничого класу, основним резервом поповнення якого було найбідніше селянство, чорнороби та кустарі. Звісно, в період початкового розвитку промисловості та капіталізму не йшлось про жодні соціальні гарантії робітникам. Тому ненормований робочий день, страшні й небезпечні умови праці, часті каліцтва робітників, низька заробітна плата стали об’єктивними реаліями того часу. Важкий економічний стан трудящих України доповнювався соціальним і національним утиском, а також грабежем з боку іноземного капіталу. До вищесказаного слід додати й кризові явища, викликані війною з Японією. Все це посилювало соціально-класові суперечності у суспільстві і створювало необхідні передумови революційної боротьби українського народу. Існуючий політичний, економічний і суспільний стан в Україні не міг не викликати до життя анархістські настрої, усвідомлення необхідності боротьби з державою та капіталом, тобто звільнення особи від усякого гіту.

Спочатку політична течіятечія анархізму не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії. Лише на початку 20ст. починається організаційне оформлення саме українського анархізму. Так, ранньою організацією є «Катеринославська група анархістів-комуністів» 1905р. Група вела агітаційно-пропагандистську діяльність, спрямовану на залучення робітничих мас до анархістського руху. Також, приділялась увага вивченню основ анархізму, навіть проводились теоретичні диспути з соціал-демократами та ессерами. Але пануючу становище в діяльності групи посідав терор. «Економічні та політичні акти терору, шантаж і експропріації були головними засобами боротьби катеринославських анархістів х існуючим ладом»[2, c.26].

В Україні на початку 20ст. переважали анархісти-терористи,діяльність яких часто була виражена в експропріації і різних формах політичного і економічного терору. Терористична тактика анархістів сприяла зростанню їхньої популярності. Анархісти-терористи намагалися подати себе найрадикальнішими революціонерами, котрі відстоюють інтереси українського народу. А оскільки анархістські бойовики боролись із соціально. Несправедливістю методами експропріації – це залучало до їхніх лав представників злочинного світу, котрі дискредитували анархістський рух в цілому. На початку 20ст.правляча верхівка зображувала анархіста бездушним громилою, який тримав в одній руці ніж, а в другій – бомбу, який сіяв жах і безладдя, хаос і смерть. [3, c.36]

З розвитком селянського руху на початку 20ст. ідеологи анархізму зрозуміли необхідність залучення до революційної боротьби селянських мас. Було висунете гасло «Земля належить тим, хто її обробляє!»[10,c.2].  Крім застосування загальнонародних популістських гасел, анархісти проводили «економічний терор» проти поміщиків та представників сільського самоврядування. Результати були особливо гарними у селі Гуляй-Поле Катеринославської губернії, в якому есерівський гурток переходить на платформу анархізму. Члени гуртка називали себе анархістами-комуністами і були виразниками настроїв тієї частини селянства, ідеалом якої була побудова безвладного суспільства.  Але, за висловленням українського історика В. Волковського. Діяльності гуляпільських анархістів скоріше притаманні риси «примітивного анархізму, характерні для початкового етапу анархізму.[5, c.168]

Поразка першої демократичної революції призвела до розгрому більшості анархістських груп. Спроби об’єднатись не призвели до бажаного результату, тому, як і більшість політичних партій, діяльність анархістів переноситься переважно за кордон. І тільки після більшовицького перевороту в 1917р. анархізм знову заявив про себе.

Підбиваючи підсумки про зародження анархізму варто сказати, що в Україні ця течія виділилась разом з іншими політичними рухами в період індустріалізації промисловості та проявилась більше як терористична організація. На початковому етапі, в Україні були розвинені теоретичні засади анархістської діяльності, проводилась активна та ефективна агітація переважно серед селянства. Терористичні акти сприяли зростанню популярності анархічного рух в народних масах, але вони мали короткочасний характер. Слідом за терористичними актами йшли поліцейські репресії, судові процеси, наслідком яких були каторжні роботи та смертні вироки. Тому анархістські організації існували як правило 5-6 місяців.

Анархізм - ідеологія, яка вже у своїй назві стверджує власну суть - бездержавний лад. Для прихильників цього напряму, так само як і для прихильників лібералізму, найвищою цінністю є свобода, проте така свобода розуміється анархізмом інакше, ніж лібералізмом. Ця свобода базується на суспільній рівності, яка можлива тільки - і це, власне, робить анархізм напрямом соціалістичної думки - за раціонально сформованого справедливого суспільного ладу, за який необхідно боротися всіма допустимими засобами. Це лад, що базується на вільних зв'язках виробників, який не потребує держави, так само як не потребує і релігії. Своєрідним гаслом анархізму є: "Ані Бога, ані пана"[7]

Анархізм проповідує звільнення суспільства і кожної окремої особи через ліквідацію у процесі анархістської революції державної організації. Анархісти, незалежно від напряму, до якого вони належать, беззастережно сприймають ідею, що засадничим злом, яке деформує суспільство, нормальні суспільні відносини, є держава. На переконання анархістів, саме існування держави виключає можливість існування свободи індивіда, тому для її забезпечення необхідно знищити державу. Вони заперечували будь-яку суспільну дисципліну, необхідність підлеглості меншості більшості.

Анархістським ідеям характерне таке явище як утопізм. Історик С. Канєв стверджував, що різні проекти, які висувались теоретиками анархізму, «виявлялись ілюзорними, і при зіткненні з реальним життям лопались як мильні бульбашки» [6, c.3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Діяльність провідних отаманів та її результати

У 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, яких у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п'ять разів переходив із рук у руки. В період Гетьманщини в Україні виникають сотні отаманів з партизанськими бандами, пройнятими некозацьким анархізмом. Ці отамани не мали чіткої політичної спрямованості, в умовах воєнного хаосу їх найбільше турбувало те, як оборонити інтереси своїх сіл та околиць. Та всі вони мали спільну рису: отамани не приймали жодної верховної влади та чинили так, неначе самі собі були законом. В південних степах базувались двоє наймогутніших отаманів: Матвій Григор’єв та Нестор Махно – русифікований український селянин та затятий анархіст. У 1919р. його війська налічували до 50тис.

Нестор Іванович Махно народився в с. Гуляйполі на Катеринославщині. Батько помер рано і сім'я бідувала. 1906 р. в Гуляйполі виникла організація анархістів «Спілка бідних хліборобів» і 18-річний Нестор пристав до них. Тамтешні «анархісти-комуністи» зовсім не орієнтуючись у теорії, надавали перевагу практичним діям: вимагали грошей у тих, хто їх мав. Після кількох місяців такої «діяльності» Махно потрапив до рук поліції. Його засудили до смертної кари, яку замінили довічною каторгою. Був звільнений Лютневою революцією. Те що він виявився єдиним у всьому селі звільненим політичним в’язнем забезпечило йому гарне ставлення селян. Завдяки цьому зміг стати головою місцевої селянської спілки, виконкому ради робітничих і селянських депутатів, профспілки деревообробників та металістів. З анархістів, солдатів-дезертирів і селянської молоді створив власну «чорну гвардію»  та заявив про невизнання повноважень Центральної ради. Початок його діяльності характеризується протистоянням гетьману Скоропадському (так як його правління Махно вважав відродженням монархії) та німецькій окупації.

Відомий історик В. Винниченко одним із перших охарактеризував Махна: «неможливо з певність сказати нічого навіть про таку відому постать у повстанському рухові, як Махно. З оповідань одних він ідейний монархіст,свідомий українець, з романтичним устроєм свого війська, на зразок запорізького; з оповідань других – це просто бандит, безпринципний, анти-українець» [4].  Можна все ж однозначно ствердити, що Махно був ідейним анархістом. Він дотримувався головних постулатів анархістського руху: заперечення державної влади, свобода кожної окремої особистості, непідлеглість меншості більшості.

З положеннями анархізму Нестора Махна ознайомив В. Антоні. Пізніше 1911р. в Бутирській тюрмі його учителем, а в подальшому одним із ідеологів махновського руху і його історіографом, стає П. Аршинов, який остаточно вплинув на світогляд Махна. Саме в каторзі Махно отримав необхідну теоретичну підготовку.

Повертаючись до безпосередньої діяльності Махна, потрібно вказати, що завоювавши довіру односельчан та організувавши навколо себе коло однодумців, Нестор Махно розпускає земську управу, сам очолює земство та проголошує себе комісаром Гуляйпільського району. Фактично він став диктатором, а на зауваження однодумців відповідав, що це необхідна міра для перемоги революції.

Махно проводив розбійницькі напади на поміщицькі землеволодіння й, в результаті цього, більшість поміщиків покинуло свої землі. Розуміючи, що для успішного розвитку революції необхідна підтримка основної маси населення, Махно у вересні 1917р. підписує декрет про націоналізацію землі та розподіл її між селянами.

Під час перебування у Москві Нестор Махно зустрічається з Леніним, Свердловим, Задонським та іншими більшовиками й розуміє, що це не ті союзники, які необхідні революції в момент зіткнення праці з капіталом, державного насилля зі свободою самоуправління. Також, він розчаровується у діяльності, а точніше бездіяльності, анархістів в Москві. Повернувшись в Гуляй-Поле, Махно має на меті об’єднання й укріплення всього трудового селянства й пролетаріату для боротьби проти насилля контрреволюції, за ідеал свободи, рівності і вільної праці. Загалом, побудова вільного життя на началах повної трудової дисципліни і соціальної незалежності робітничих класів є метою махновського руху, а соціальна революція і вільні ради трудящих – засобом, що веде до даної мети. На 5-й Всеукраїнській партконференції 1920р. видатний комуністичний діяч Я. Яковель висловився щодо соціальної структури махновського війська так: «В махновському русі важко відрізнити, де починається бідняк, де закінчується куркуль. Це був масовий селянський рух».[1, c.68]

За збереженими свідченнями очевидців можна описати вигляд тогочасного махновського війська. Видовище було дійсно екзотичним: бійці були одягнені у традиційний козацький одяг одночасно з військовим спорядженням – гранатами, револьверами та кулеметними патронами.  Схожість із запорожцями не випадкова. Н. Махно бажав створити незалежну республіку – Запорізьку Січ, в якій втіляться ідеї анархізму. Припускалось, що управління на себе візьмуть Ради, але не як органи влади, а лише як допомога людям в їх трудовій виробничій діяльності. Все інше громадяни влаштовуватимуть залежно від їх традицій.

Свою революційну діяльність Нестор Махно проводив в умовах безперервних воєнних дій. Зважаючи на кількість військових угрупувань, що діяли в Україні, Махно не міг воювати проти всіх одразу, тому проводились дипломатичні переговори переважно з більшовиками та петлюрівцями. Наприклад, у грудні 1919р. Махно підписує договір з Петлюрою, за яким Петлюра виділяв боєприпаси для анархістського війська, а взамін отримував можливість проводити мобілізацію гуляйпільців до армії Директорії. Однак, невдовзі після цього, Махно приймає пропозицію більшовиків щодо об’єднання зусиль проти війська петлюрівців. Надалі Махно тісно співпрацює з більшовиками, а пізніше його дивізії вливаються в ряди 2-ї Української Червоної Армії як окрема бригада з виборним командуванням і внутрішньою самостійністю. За махновцями зберігалось право добровільної мобілізації, залишались чорні знамена як символ анархо-махноського руху. Проте, махновці мали підкорюватись радянському командуванню. Таким чином, об’єднавши зусилля, Махно проводив активне витіснення денікінської армії. Але, подальші політичні дії більшовиків – зокрема введення продрозкладки та передача поміщицької землі в державну власність задля організації колхозів, налаштували українського селянина проти більшовиків (а саме селяни складали більшість махновського війська). Та якщо на першому з’їзді махновців у січні 1919р. головними ворогами визнавались білогвардійці та петлюрівці, то на другому (в лютому 1919р.) – вже більшовики.