Богдан Хмельницький і його діяльність

Своєрідним центром визвольного  руху українського народу у першій половині XVII ст. була Запорозька Січ. На Січ Богдан Хмельницький прибув на початку 1648 року. Козацька Рада проголосила  Хмельницького гетьманом. Насамперед він вирішив одну з найскладніших  проблем - вибір союзників. Гетьман  вислав посольство до Криму і дістав звідти обіцянку, що поміч буде прислана.

На початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну  мету, що включала такі основні напрямки:

1. Ліквідувати оперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням до складу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цього союзницьку угоду з кримським ханом;
2. Отримати воєнну допомогу від держав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства;
3. Створити український артилерійський арсенал, систему розвідки;
4. Із зібраним військом вийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримці населення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії;
5. Кінцевий пункт походу - Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядові вимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йому прав і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а також гарантувати захист православної церкви.

 Поповнювалося козацьке  військо головним чином повстанцями  Київщини й Задніпрянщини (теперішні  Полтавщина й Чернігівщина).

 Коли начальники коронного  війська, гетьмани М.Потоцький  і М.Калиновський дізналися про  повстанські задуми Богдана Хмельницького,  то вирішили зараз же, як тільки  розпочнеться весна, йти на  Запорожжя і там задушити бунт  у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю  Україну. Проте спроба придушити повстанців у квітні 1648 р. була невдалою і це призвело до ще швидшого розвитку дій та початку саме перших бойових дій у історії повстання.

Перша битва Богдана Хмельницького  відбулася на Жовтих Водах (правий берег  Дніпра, на Південний Захід від  сучасного Кременчука) 29 квітня - 16 травня 1648 р. 6-тисячний передовий загін  поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.

 Козаки підійшли під  самі польські шанці, підкопалися,  попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців.

30 квітня 1648 р. штурм польського  табору розпочався наступом української  піхоти при підтримці татарської  кінноти. Питома вага татарської  кінноти у штурмі польського  табору була мінімальною, але  перебування навколо табору її  полків, готових до бою, стримувало  проведення контратак польської  кавалерії проти наступаючої  козацької піхоти. Але поки що  козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час  всього 3 гармати-фальконети малого  калібру. Бойові дії 30 квітня - 1 травня 1648 р. показали, що такою  силою польський табір не здобути.

8-9 травня татарська кіннота  залишила Жовті Води і пішла  в район зосередження на Інгульці, де хан збирав усі сили для  допомоги Богдану Хмельницькому.

 Польський табір залишався  в облозі козаків. Б. Хмельницький  знав, що Дніпром проти нього  йдуть не самі поляки, а реєстрові  козаки, послані ними, тобто такі  самі православно-руські люди, як  і всі українці, лише зобов'язані  службою польському королеві. І  запорозький вождь зважився вплинути  на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея 5.

 Вночі 15 травня польське  військо вишикувалося для здійснення  маршу до урочища Княжі Байраки  в умовах козацького оточення  не "табором" з возовою рухомою  обороною, а в інший похідно-бойовий  порядок - так званого "старого  польського шикування". Це шикування  мало вигляд великого, порожнього  всередині кінного чотирикутника,  готового з кожного боку до  негайної кавалерійської атаки.  С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо  було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводську битву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16 травня 1648 р. у районі, обмеженому селами (назви сучасні) Попельнасте, Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пункт Богдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках (біля села Григорівка).

 Так завершилася перша  переможна битва Визвольної війни,  що мала величезне політичне  і воєнне значення. Важливим надбанням  воєнного мистецтва Богдана Хмельницького  у битві на Жовтих Водах  є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти,  для зупинки ворога і прикриття  головних сил козацької армії.  Також характерною особливістю  битви стало застосування оперативного  маневрування (з урахуванням просування  військ) з метою створення вигідних  умов для розгрому ворога, зокрема  розгрому його по частинах, а  також тактичного маневрування  на полі бою, зокрема, вогнем  артилерії.

 У ході першої битви  дуже гостро стало питання  забезпечення українського війська  артилерією. На цьому грунті у гетьмана аж до завершення Жовтоводської битви виник план докорінної реорганізації артилерії.

25-26 травня 1648 р. відбулася  битва під Корсунем. Оскільки  для повстанців вона здійснювалася  з ходу (з маршу), то є всі  підстави вважати, що основи  її переможних чинників були  закладені під час просування  козацького війська.

 Вранці, маючи звістку  про поразку передового загону  під Жовтими Водами й переконані  підісланим козаком у тому, що  повстанці значно переважають  їх, командувачі 20-тисячних головних  польських сил Калиновський та  Потоцький залишили вигідні позиції  під Корсунем і, маючи за  поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато  перешкод. 26 травня неподалік від  Корсуня відбулася битва між  польськими і козацьким військом (козацькі сили зросли до 15 тис.  без врахування татарської кінноти). Поляки знову зазнали поразки.  Б.Хмельницькому до рук потрапили  обидва командувачі польсько-шляхетської  армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. За шість  днів до битви під Корсунем  помирає король Польщі Владислав  IV. Річ Посполита раптом втрачає  короля, командирів і армію.

 Головними, вирішальними  чинниками перемоги Б.Хмельницького  були:

1. Ліквідація польської оперативно-тактичної переваги у кавалерії шляхом включення до козацької армії татарської кінноти;
2. Створення оперативно-тактичної переваги української армії над польською у піхоті за рахунок переходу на бік повстанців реєстрових козацьких полків;
3. Вдале оперативне маневрування козацької армії шляхом проведення форсованого маршу від Жовтих Вод до Корсуня та вдале оточення польського війська.

Уже перші битви дарували Богданові Хмельницькому на все  життя побратимів - талановитих воєначальників Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана  Богуна.

 Після Корсунської  перемоги Б.Хмельницький отаборився  під Білою Церквою. Звідти він  звернувся до українського народу  з Універсалом (офіційним зверненням до народу), закликаючи його взяти участь у Визвольній війні на добрих конях і зі справною зброєю проти своїх "розорителів, озлобителів і супостатів".

 Визвольна армія Б.Хмельницького  досягла більше 100 тисяч. Повстання  переросло у Визвольну війну  українського народу проти поневолювачів.

У вересні 1648 р. відбулася  битва під Пилявцями. На правому  березі    р. Ікви (Пилявки) були головні сили української армії, а на лівому полки М.Кривоноса. Їх об'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами.

Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький, скориставшись  підходом 22 вересня близько 5 тис. татар, наступного дня провів добре скоординований широкомасштабний наступ з обох таборів  і переміг. Пилявецька перемога ще раз переконливо продемонструвала силу українського війська, полководницький дар Богдана Хмельницького. Тут були показані високі бойові якості української кінноти, яка винесла основний тягар боротьби з поляками, бо допомога татар мала переважно морально-психологічний характер.

 Добившись успіху, Б.Хмельницький  здійснює похід на Захід, узявши  спочатку в облогу Львів (8-26 жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населення  Белзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою.

 В даній ситуації  відбуваються деякі корективи  у стратегії гетьмана Богдана  Хмельницького.

 У Києві Хмельницькому  влаштували урочисту зустріч.  Тут він отримав благословення  своїй справі від ієрусалимського  патріарха Паїсія, який простував до Москви. З ним Хмельницький і відправив до московського царя Олексія Михайловича своє перше посольство на чолі з Мужиловським для ведення переговорів.

Владислав IV помер у травні 1648 р. і на трон Речі Посполитої сідає королевич Ян Казимир. Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники, вважаючи, що причина такого ставлення до українського народу була саме в особі короля, припускаються стратегічної помилки, якої згодом так і не вдалося виправити: замість того, щоб укріпитися на західних кордонах (як це радили М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листопада на укладення перемир'я з Яном Казимиром, за яким передбачалося повернення армії на Україну. Молода держава відмовилася, принаймні, від західного регіону, що вело до істотного послаблення її воєнно-економічного потенціалу.

20 лютого 1649 р. у Переяславі  розпочалися українсько-польські  переговори. Посли від польського  короля вручили Б.Хмельницькому  грамоту на гетьманство, булаву  і стяг. Нова політична програма  гетьмана висувала як першорядне  завдання включення до складу  української держави західного  регіону. З огляду на це насамперед  потрібно було закріпити за  собою контрольовану територію.  І, згідно з умовами укладеного 25 лютого 1649 р. з польським посольством  перемир'я, гетьман добився визнання  автономії козацької України. 

З початку травня 1649 р. за умов небажання польського уряду  йти на серйозні поступки сподівання на продовження українсько-польського політичного діалогу стають примарними.

 Б.Хмельницький розпочав  мобілізацію армії, що дістало  повну підтримку народних мас.

 Тим часом Польща  також завершує підготовку до  початку воєнних дій. І 31 травня  дванадцятитисячне військо вторглося  у південно-східну Волинь. Українські  полки разом з селянами і  міщанами намагалися стримати  ворога. Основні сили польської  армії на чолі з польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися табором під містом Староконстантинів.

 Дізнавшись про відновлення  воєнних дій, Б.Хмельницький негайно  вирушив у похід, маючи на  меті звільнити українські землі  від Перемишля до московського  кордону. Відвівши полки до  Збаража, польське командування  розпочало підготовку до відбиття  можливого наступу козаків. До  початку липня кількість жовнірів  зросла до 15 тис.

 Б.Хмельницький, маючи  у розпорядженні до 100 тис війська,  об'єднався 8-9 липня з кіннотою  Іслам-Гірея (близько 30-40 тис) і вирішив наступати на противника. Ранком 10 липня, українсько-кримська кіннота з'явилася під Збаражем. Так розпочалася відома в історії Збаразька облога. Упродовж липня-початку серпня Б.Хмельницький провів 7 великих приступів.

 Під час останнього  генерального штурму 6 серпня козаки  групами по 15-20 чол. тягли 15 гуляйгородів, які були поставлені на колеса, підносили величезні штурмові драбини. По збаразькому замку і ворожому табору били козацькі гармати. Але обложені не збиралися здаватися. Гриміли польські гармати, сіючи смерть, часті вилазки збивали наступ українського війська. Лише 400 козакам вдалося здертися на вал і поставити там свій прапор.

 Під Збаражем Річ  Посполита практично втратила  одну з своїх армій.

 Збаразька облога по  праву стоїть в одному ряду  з блискучими перемогами українського  полководця Б.Хмельницького під  Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями  та в інших битвах. Облога польського  війська, як писав академік  М.Грушевський, стала свідченням "талантів Хмельницького як  стратега і правителя".

 На допомогу обложеним  вирушив з Любліна на чолі  тридцятитисячного війська сам  король Ян Казимир. Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської  армії Б.Хмельницький вирішив  атакувати її на марші. Взявши  із собою близько 40 тис українських  кіннотників і 20-30 тис. татар,  Б.Хмельницький та Іслам-Гірей, вночі з 13 на 14 серпня знялися з позицій і вирушили назустріч Яну Казимиру. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи через болотисту Стрипу. Посланий 14 серпня королем розвідувальний загін упродовж дня не зміг виявити присутності противника, хоча за даними одного з шляхтичів, той перебував від них "лише в одній милі".