Видатні українські вчені-медики початку ХХ століття

Вищий Державний Заклад України

«Українська Медична Стоматологічна Академія»

 

Кафедра соціальної медицини, організації та

економіки охорони здоров’я

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему : «Видатні українські вчені-медики

початку ХХ століття»

 

                                                                                     

 

 

 

 

 

 

                                                                                       Студентки I курсу 14 групи

                                                                                                медичного факультету

                                                                           Прокопенко Дар’ї Володимирівни

                                                                           Викладач: Надута-Скринник О.К.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава

2011

Зміст

1. Вступ

2. Філатов Володимир Петрович 

3. Воробйов Володимир Петрович

4. Данило Заболотний

5. Підвисоцький Володимир Валер’янович

6. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На початку ХХ століття українськими вченими-медиками були отримані здобутки світового значення. В.П.Філатов продовжив справу О.Ф.Шимановського  по оперативному лікуванню очних недуг і почав застосовувати новий метод оперативного лікування – заміну непрозорої рогової оболонки оболонкою померлих. Видатний український анатом В.П.Воробйов заснував харківську школу анатомів та увів макро- й мікроскопічний підхід в анатомії. Д.К.Заболотний, великий український вчений-мікробіолог, створив вчення про природу осередків чуми та став засновником кафедр епідеміології та бактеріології. В.В.Підвисоцький написав один із найкращих підручників з патології «Основи загальної та експериментальної патології».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Володимир Петрович Філатов (1875-1956)

Народився 27 лютого (15 лютого за старим стилем) 1875 року в с. Михайлівка Протасовской волості Саранського повіту Пензенської губернії (нині Ромодановський район Республіки Молдовія).У 1882 сім'я переїхала до Симбірська.Закінчив Симбірську класичну чоловічу гімназію (1892). У тому ж році вступив на медичний факультет Московського університету, який закінчив у 1897. Під час канікул в роки навчання не раз приїжджав до Симбірська, де працював разом з батьком, Петром Федоровичем, в Симбірської губернської земської лікарні.У 1903 переїхав з Москви до Одеси, де в 1908 захистив дисертацію на ступінь доктора медицини на тему «Клітинні отрути в офтальмології». 1903-1911 співробітник Одеської університетської очної клініки; з 1921 - професор Одеського медичного інституту. З 1936 - директор Одеського науково-дослідного центру очних хвороб, яким був до самої смерті.Жив і працював в Одесі.Помер 30 жовтня 1956 року. Похований на другому Християнському кладовищі в Одесі. 

Наукова діяльність 
Особливою популярністю користується розроблений Філатовим метод пересадки рогівки, при якому пересадочним матеріалом є донорська рогівка.В області відновної хірургії запропонував метод пересадки шкіри за допомогою так званого мігруючого круглого шкірного стебла. Розробив і ввів в практику хірургічної офтальмології методи пересаджування рогівки очей трупів; запропонував власні методи лікування глаукоми, трахоми, травматизму в офтальмології й т. п.; винайшов багато оригінальних офтальмологічних інструментів; створив вчення про біогенні стимулятори і розробив методи тканинної терапії (1933), яка широко застосовується в медицині та ветеринарії. 
Був засновником і редактором «Офтальмологічного журналу», головою наукового товариства офтальмологів Україні.Опублікував понад 430 праць, в тому числі: «Вчення про клітинних отрути в офтальмології» (1908), «Оптична пересадка рогівки і тканинна терапія» (1945, 1948), «Тканинна терапія» (1948), «Мої шляху в науці» ( 1955), «Операції на роговій оболонці і склері» (1960), «Вибрані праці» (тт. 1 - 4, 1961). Філатов вів велику педагогічну діяльність, заснував велику офтальмологічну школу, серед його учнів: Н. А. Пучковська, Т. І. Єрошевський

 

 

2. Воробйов  Володимир Петрович (1876-1937)

У 1903 закінчив медичний факультет  Харківського університету. У 1908 році захистив докторську дисертацію про  іннервації сухожиль людини. З 1910 року він приват-доцент Харківського університету й одночасно завідувач кафедрою анатомії Харківського жіночого медичного інституту. У 1913 році В. П. Воробйов обраний професором Юр'ївського та Варшавського університетів, але, міністр освіти Л. Кассо не затвердив його в цих посадах. З 1917 по 1937 рік - керував кафедрою анатомії Харківського університету.

Помер В. П. Воробйов 31 жовтня 1937 в Харкові. Своє тіло він заповідав  місцевому медінституту, де урна з  його прахом і зберігалася. У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945) вона навіть побувала в евакуації. Лише в 2005 році прах ученого поховали на ділянці перепоховань тринадцятий кладовища м. Харкова.

 

Наукова діяльність

Досліджував переважно  анатомію нервової системи. Одним з перших почав розробляти функціональну анатомію, відкрив нові закони структурної організації нервової системи. Запропонував метод прижиттєвого контролю за допомогою ушитих електродів. Розвинув вчення про цілісність організму, про вплив функцій і праці на морфогенез (формування органів). Вперше визначив значення прикордонної макро-мікроскопічної області бачення і розробив методи її дослідження. Розробив стереоморфологіческіе методи препарування. У 1924 році спільно з Б. І. Збарський розробив метод бальзамування тіл померлих. Брав участь у бальзамуванні тіла В. І. Леніна і Г. І. Котовського. Організував в Харкові перший і єдиний у світі «Музей становлення людини», створив оригінальний «Атлас анатомії людини» (5 тт., 1938-42).

 

 

 

 

3. Данило Заболотний (1866-1929)

Після закінчення в 1884 році Рішельєвській гімназії в Одесі, вступив на природничий факультет  Новоросійського університету, де працював під керівництвом А. О. Ковалевського  та Ф. М. Каменського. Після закінчення Університету два роки працював на Одеській бактеріологічній станції, заснованої І. І. Мечниковим, а потім вступив на медичний факультет Імператорського Університету святого Володимира в Києві, який закінчив в 1904 році. У 1893 році Д. Заболотний разом з І. Савченко досліджував проблему імунізації людини проти холери. Керуючись дослідами Klemperer'а, молоді дослідники вивчали способи імунізації людини, шляхом введення реагентів через шлунково-кишковий тракт. Вони повторили досліди Klemperer'а над собою і ще двома іншими добровольцями. Ставши за призначенням військовим лікарем, працював два роки в Київському військовому госпіталі і в лабораторії загальної патології професора В. В. Підвисоцького.

З 1897 року брав участь у  відрядженнях для вивчення тропічних  хвороб (чуми і холери) в Індію, Аравію, Китай, Персію (нині - Іран). Працював рік у Інституті Пастера в Парижі. З 1899 року читав курс бактеріології слухачкам Жіночого медичного інституту і був в якості спеціаліста-бактеріолога в Інституті експериментальної медицини.Брав участь у ліквідації епідемії чуми на Далекому Сході 1910-1911 років.

   Створив вчення про природу осередків чуми (1922). У 1898 році організував в Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Росії кафедру бактеріології (завідував нею до 1928 року), в 1920 році в Одесі - першу у світі кафедру епідеміології. У 1921 році заснував і був першим ректором Одеського медичного інституту. Організував в 1928 році в Києві Український інститут мікробіології і вірусології АН УРСР, що носить нині його ім'я. Один із засновників Міжнародного товариства мікробіологів. Керував Санітарно-епідеміологічною комісією Головного військово-санітарного управління Червоної Армії, був членом Вченої медичної ради Наркомздрава, організатором курсів військових і цивільних лікарів-епідеміологів. Депутат Петроградського та Київського рад, член ЦВК СРСР та Всеукраїнського ЦВК. Автор численних наукових робіт про чуму, холеру, малярію, сифіліс, дифтерії, висипному тифі та ін захворюваннях.

    Основні праці

«Про фосфоресценції живих організмів» («Записки Новоросійського Товариства дослідників природи», т. XVII);

«Дослідження по холері» («Centralblatt für Bact.», Т. XV, 1894; «Deutsche Med. Woch.», 1893);

«Дослідження по чумі» («Архів Патології Підвисоцького», т. III; «Annales Pasteur», 1900);

«Імунітет при заразливих хворобах» («Centralbl. Für Bact.», Т. XV, 1894 і «Архів Патології Підвисоцького», т. III);

«Аглютинація при тифі» («Архів Патології Підвисоцького», т. III);

«Про внутрішньоклітинних  ферментах лейкоцитів» (ib., 1903).

 

 

4. Володимир Підвисоцький (1857-1913)

Народився в сім'ї професора  фармакології Казанського університету.

У 1877 році вступив і  в 1884 році закінчив медичний факультет  Київського Імператорського університету св. Володимира. У тому ж році витримав іспит на ступінь доктора медицини в Санкт-петербурзької військово-медичної академії. У 1885 р. був відряджений на два роки за кордон, працював в Тюбінгені, в Мюнхені у професора Цімсена.

У 1886 р. Підвисоцький захистив дисертацію на тему «Відродження тканин печëнкі». Був обраний Військово-медичною академією приват-доцентом із загальної патології. У 1885-1887 роках працював в якості бактеріолога в Інституті Пастера. Брав активну участь у боротьбі з епідемією холери в Києві (1892).

У 1887 р. - приват-доцент, в 1888 - екстраординарний, а з 1891 р. - ординарний професор патології, завідувач кафедрою загальної та експериментальної патології Київського університету. З 1889 р. складався завідувачем лікарнею і курсами Маріїнської Громади Червоного Хреста в Києві.

Потім в 1900 р. взяв участь у створенні медичного факультету Новоросійського університету в Одесі, який у якості декана очолював протягом 1900-1905 років. Крім наукової роботи та організації медичного факультету В. В. Підвисоцький брав активну участь у громадському житті Одеси. Він був головою Одеського бальнеологічного товариства протягом 4-х років, брав участь в діяльності товариства одеських лікарів Новоросійського товариства дослідників природи. Був членом санітарно-епідеміологічної комісії з поліпшення санітарного нагляду міста. За допомогою меценатів організував будівництво клініки дитячих хвороб.

З 1902 по 1905 р. - редактор щотижневої одеської газети «Лікар» (спільно з  С. В. Владиславлева).

У 1905-1913 роках - директор Інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі. Одночасно викладав на кафедрі загальної патології Санкт-Петербурзького інституту експериментальної медицини.

З 1886 р. редагував щомісячний журнал російською та французькою мовами «Російський Архів Патології, Клінічної  Медицини і бактеріології».

 

Дослідницька  діяльність

Ещë будучи студентом, брав участь в експедиції на Кавказ, де досліджував  випадки захворювання на лепру (проказу).

Праці В. В. Підвисоцького  присвячені вивченню мікроскопічної будови підшлункової залози, процесу регенерації шлунка, нирок, мейбоміевих і слинних залоз, проблемам загальної патології, інфекцій та імунітету, етіології злоякісних пухлин (роль паразитів і механічних пошкоджень), питань ендокринології, мікробіології і так далі .

В. В. Підвисоцький був  одним з ініціаторів ендокринологічних досліджень. Їм було проведено ряд робіт з вивчення розвитку граафових бульбашок яєчника, діяльність наднирників і т. д.

Особливої ​​уваги заслуговують роботи з вивчення відродження тканин і каріомітозу або каріокінезу, за які від був обраний членом-кореспондентом анатомічного суспільства в Парижі і удостоєний Академією Наук премією Бера.

 

Педагогічна діяльність

Творець наукової школи, з якої вийшли відомі вчені - А. А. Богомолець, Д. К. Заболотний, Л. А. Тарасевич, С. М. Щасний та ін.

 

 

 

 

 

 

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             Висновок

 

Отже, такі вчені медики як Філатов В.П., Воробйов В.П., Заболотний Д.К., Підвисоцький В.В. зробили великий  внесок у розвиток української медицини. Філатов В.П. заснував велику офтальмологічну школу, серед його учнів: Н. А. Пучковська, Т. І. Єрошевський. Воробйов В.П. створив оригінальний «Атлас анатомії людини» в п’яти томах. Заболотний Д.К. керував Санітарно-епідеміологічною комісією Головного військово-санітарного управління Червоної Армії. Підвисоцький В.В.  проводив роботи з вивчення відродження тканин і каріомітозу або каріокінезу, за які від був обраний членом-кореспондентом анатомічного суспільства в Парижі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Верхратський С. А. Історія медицини: Навч. Посібник – 4-е вид. випр. і доповн. – Київ: Вища школа, 1991.
2. Грицак О. М. Популярна історія медицини: Посібник – Москва: Вече, 2003.
3. Заблудовський П. Є. Історія медицини: Посібник – Москва: Медицина, 1981.
4. Бачило Є. Історія Медицини: Навч. Посібник – Москва: ЕКСМО, 2007.
5. Аргангесьский Г.В. Клиническая медицина – Москва: Библиогр., 1991
6. Покровський В.И. «Малая медицинская энциклопедия» т.3 – Москва: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 1992 .
7. Мультановский М.П. История медицины – Москва: Медицина, 1967
8. История открытий – Москва, РОМЭН, 1998
9. Сорокина Т.С. История медицины, – Москва, 1992