Особистості на ниві національної публіцистики початку ХХ ст. Олена Пчілка (редактор, видавець) українських часописів початку ХХ ст

 

 

 

РЕФЕРАТ

Особистості на ниві національної публіцистики початку  ХХ ст.

Олена Пчілка (редактор, видавець) українських часописів початку ХХ ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олена Пчілка

 (псевдонім Ольги Петрівни Косач) - починаючи розглядати напрочуд різнобічний та багатий творчий доробок Олени Пчілки, насамперед звернімо увагу на той творчий псевдонім, який обрала для себе письменниця. Цей псевдонім - назва маленької комахи-трудівниці чи не найбільше вбирає в себе суть діяльності Ольги Петрівни. За висловом В.Скуратівського, „вона, як і крилата трудолюбниця, невтомно впродовж всього життя горопашно заповнювала щільники нашої культури цілющим нектаром" [20, с. 4].

Народилася Ольга Петрівна 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Внесок Олени Пчілки у скарбницю  української культури справді величезний. Адже не було (чи майже не було) такої  сфери української гуманітарної науки та культури, до чого б не доклала  своїх старань ця дивовижна жінка. Вона виявила себе талановитою поетесою, прозаїком, драматургом, публіцистом, видавцем, науковцем, етнографом.

Свою творчу діяльність Олена Пчілка розпочала перекладами. Першою літературною спробою Олени Пчілки був переклад казок Андерсена за порадою М.Старицького. У 1880 р. опубліковані її „Переклади з  Гоголя: Записки причинного. Весняна  ніч", 1882 - книжка „Українським дітям", до якої вона переклала поетичні твори  О.Пушкіна („Анчар"), М. Лермонтова („Три пальми", „Гілка Палестини", „Мцирі") та польського поета Сирокомлі („Співець"). Перекладацькій справі письменниця приділяла велику увагу протягом усього життя. Олена Пчілка перекладала твори Кольцова, Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, Тургенєва, Фета, Надсона, Єсеніна, Овідвя, Сапфо, Свіфта, Міцкевича, Словацького, Гюго, Шіллера, Гете, Гейне, Діккенса, Уайльда, Андерсена, Брет-Гарта, Мопассана та ін. Метою популяризації рідного слова вона переклала російською мовою також власні оповідання і поезії із збірки „Думки-мережанки".  
     Переклади Олени Пчілки „несуть ідейно-смислове навантаження, збагачують словник української мови, зберігають стиль і манеру письма оригіналу, є довершеними літературними зразками" [11, с. 83]. Вважаючи перекладання засобом збагачення та розвитку рідної мови, Ольга Петрівна у передмові до власних перекладів з Гоголя писала: „Трудно зважить, що більше розвиває мову, чи переклади, чи первотвори? Либонь, треба сказати так: ті й другі однаково" [11, с. 83].

Поетичні твори Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у журналі „Зоря" надруковані вірші „Сердечні турботи" і „На любій розмові"; до альманаху „Рада" (т.1) включені вірші „Волинські спогади" і „Гульча", до другого тому (1884) - поема „Козачка Олена", оповідання „Шгмаліон" (1884), „Забавний вечір" (1885), „Чад" (1886). 1886 року вийшла збірка поезій „Думки-мережанки".

Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові „Перший  вінок", журналах „Зоря" і ,,Рідний край". У другій половині 80-х років  письменниця працює над поемою „Орлове  гніздо". Значна частина поетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архіві письменниці.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу «Рідний  Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914). Національні і соціальні  мотиви становили основний зміст  творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного  і політичного гніту, проти чужої  школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

Аналізуючи творчість Олени  Пчілки, не можна не загострити увагу  на тих суспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і працювати  письменниці, а також на її власних  поглядах на події, що відбувалися. На кінець ХІХ - поч. XX ст. припадає розквіт українського відродження, коли стало легше після всяких цензурних утисків пробитися українському слову.

Олена Пчілка ширше трактувала національну  ідею, ніж І.Нечуй-Левицький, Марко  Вовчок, Б.Грінченко, С.Васильченко. Вона бачила не тільки класове розшарування суспільства, в якому пани визискують народ. Вона вказувала на те, що ці пани заперечують також будь-які прояви народності, тобто українства, що для того, щоб бути інтелігентом, вважається необхідним відірватися не тільки від народних низів, але й зректися своєї нації.

Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у творчості, зокрема у прозі. Найчастіше письменниця звертається  до жанру оповідання; також написала дві повісті „Світло добра  і любові" (1886 - 1888; не закінчена) і  „Товаришки" (1887), але визначила  їх як оповідання. Малі літературні  форми більше відповідали типу художнього мислення Олени Пчілки завдяки своїм  локальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізації ліричного бачення світу.

В оповіданнях „Пігмаліон" і  „Чад" письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний  чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору  виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.  
     Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки.

Незакінчена повість „Світло добра  і любові", на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних  і суспільно-політичних питань - пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному  розвитку, взаємини інтелігенції і  народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи  соціальних перетворень.

У повісті „Товаришки" провідною  є тема емансипації жінки, її додатково  поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому  виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні  позиції у взаєминах інтелігенції та народу.

Для художньої структури повістей Олени Пчілки характерна суб'єктивована розповідь від третьої особи  з авторськими коментарями, оцінками, ретроспективні відступи в описі  передісторії життя головних персонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в яких виявляється  світогляд персонажів. Письменниця  приділяє увагу  
психологічній мотивації вчинків - через відтворення роздумів персонажа у формі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу.  
     Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питаннях добра і Зла, милосердя, цінності людського життя (Соловйовий спів", „Забавний вечір", „Рятуйте!"), проблемах стосунків у сім'ї („Пігмаліон", „Маскарад", „Біла кицька"), на проблемах школи і освіти („Півтора оселедця", „Золота писанка"), інтелігенції та народу („Чад", „За правдою"). Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ (,,Атришоки", „За двором", „Пожди, бабо, нових правів", „Збентежена зечеря"). Переважає суб'єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийом звертання до читача.

Лірика Олени Пчілки відзначається  психологічно-особистісною орієнтацією  з акцентом на морально-етичних аспектах. Домінують медитативні жанри, в  яких органічно розкривається внутрішній світ особистості. Основні жанри  лірики Олени Пчілки - вірші-роздуми, ліричні медитації, послання, елегії, пісенні поезії, вірші-оповідання.

Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема.

Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній період творчості. У легендах Олена Пчілка охоче  використовує античні та біблійні сюжети, мотиви, образи („Пророк", „Найперші діаманти").

У поемах, Дозачка Олена" і „Орлове гніздо" постають події історичного минулого України. В поемі „Козачка Олена" першорядною є ідея соціальної активності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночого образу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов'язок у найширшому його розумінні.

Після революції 1917 р. Олена Пчілка багато працює як дитяча письменниця. 1918 р. вийшли друком п'єси „Весняний  ранок Тарасовий" і „Казка Зеленого Гаю", у 1919 р. написана дитяча опера „Дві чарівниці" та збірка оповідань та віршів для дітей ,,Книжка-Різдвянка". Більшість дитячих п'єс Олени Пчілки, створених у 1917 - 1920 рр., було інсценізовано в аматорських гуртках Гадяча і Могелів-Подільського, але вони не друкувались.

Плідною була діяльність Олени Пчілки і в галузі видавництва і журналістики. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XIX ст. у Луцьку вона організувала видавництво „Невеличкий гурток волинський", в 1880 р. упорядкувала й видала „Співомовки" Руданського. З 1881 брала участь у виданні літературного альманаху „Рада" (два випуски - 1883 і 1884). Разом з Н.Кобринською Ольга Петрівна видала 1887 р. у Львові жіночий літературний альманах „Перший вінок".

З 1890-х років Олена Пчілка веде активну роботу як керівник літературного  відділу „Київського літературно-артистичного товариства" - організовує літературні  вечори і концерти, присвячені пам'яті  українських письменників. У 1908 - 1914 рр. була редакторам і видавцем журналу  „Рідний край" і, як додаток до нього, видавала журнал для дітей „Молода Україна".  
Переїхавши до Гадяча після смерті Лесі Українки, Олена Пчілка редагувала "Газету Гадяцького земства" (1917 - 1919). У 20-і роки Олена Пчілка жила в Києві, де працювала в літературно-історичній та етнографічній комісіях Всеукраїнської академії наук; у 1927 р. Була обрана членом-кореспондентом АН УРСР.

Таким чином, літературна творчість  Олени Пчілки відобразила ряд  визначальних тенденцій розвитку українського письменництва - другої половини XIX - початку XX ст.: майстерність психологічних деталей у прозі, психологічно-особистісну орієнтацію лірики, звернення до життя інтелігенції як у прозових, так і у драматичних творах. Крім того, Олена Пчілка залишила значний етнографічний та фольклористичний спадок, зробила значний внесок у розвиток видавничої справи та публіцистики.

Твори Ольги Петрівни Косач

• Сосонка;
• Снігова Баба;
• Весняні Квіти;
• Метелик;
• До Діточок;
• Як Швидко Літо Проминуло!;
• Вишеньки-Сережки;
• Котик-Мурчик;
• Зайчатко Й Хлоп'ятко;
• Дрібненькі Грушки;
• Миша-Городянка І Миша-Хуторянка;
• Сімейка;
• Хазяйство;
• Лелека;
• Дивна Хатка;
• Журавель Та Чапля;

До кращих творів Олени Пчілки належать:

• «Товаришки» (1887),
• «Світло добра і любови» (1888),
• «Соловйовий спів» (1889),
• «За правдою» (1889),
• «Артишоки» (1907),
• «Півтора оселедця» (1908),
• п'єса «Сужена не огужена» (1881),
• п'єса «Світова річ» (1908) та ін.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській  дитячій літературі. Крім численних  поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

• «Весняний ранок Тарасовий» (1914),
• «Казка Зеленого гаю»,
• «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920),
• «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921),
• «Кобзареві діти».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%9F%D1%87%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B0
2. http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=259
3. http://vuzlib.com/content/view/1535/43/
4. http://www.ukrlit.vn.ua/author/kosach.html