Українське бароко

Драма та початки комедії  належать до найтиповіших ґатунків української  барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того - український бароковий театр  мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.

Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб’єктивно забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти схарактеризовані індивідуально.

Висновок

Отже, підведемо підсумок всього вищесказаного. Бароко – це стилістичний напрям в європейському  мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена  урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. В Україні  під впливом козацтва, його визвольного  руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного  мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося  в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти кошового отамана М. Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштів запорожці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського монастиря під Києвом. Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.