Шпаргалка по "Истории искусств"
Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Марта 2013 в 21:21, шпаргалка
Краткое описание
1. Мистецтво первістної доби.
7. Ранні форми культури на укр. землях.
....
33. Римський скульптурний портрет
34. Фаюмський портрет – феномен злиття римської та давньоєгипетської культур
36. Амфітеатр Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium) або Колізей?
Прикрепленные файлы: 1 файл
1. Мистецтво первістної доби. Печерний живопис Палеоліт.
Відсутність композиційного зв’язку,відсутність простору,накладання
малюнків,картини створювали рукою або примітивними пензлями,
зображували переважно тварин,контурні або однотонні малюнки. У
мадленському періоді обов’язковий рух,симетрія, контурний малюнок
залитий фарбою, моделювання об’єму форми,тваринне стадо+великі
скульптури Мезоліт. Рух,об’ємність, деталізація конкретних фігур,
колективні зображення Неоліт та енеоліт. Петрогліфи
[У далекі “первісні” часи зародилися різні види мистецтва, але лише
деякі твори образотворчого творчості змогли зберегтися протягом
багатьох тисячоліть і дійти до нас.
Первісне образотворче мистецтво включає: барельєфні, контурні і
барвисті зображення на стінах і склепіннях печер, на скелях і валунах;
кам’яних ідолів, статуетки і плитки з рельєфними, гравірованими
і мальовничими зображеннями; мегалітичні споруди з величезних
плит; орнаментовані вироби з кістки і рогу; різним чином декоровані
посудини, прикраси та багато іншого.
Спочатку з’явилися знакові зображення, наприклад відбитки долонь
і “макарони” - різноманітні переплетені лінії, проведені пальцями по
сирій глині або гострими різцями по каменю. Можливо, людина бачила
в “слідах”, надісланих своєю рукою, подобу слідів лап і кігтів тварини і
хотів своїми “слідами” символічно затвердити свою здатність перемогти
звіра, тому відбитки рук людина не перестав завдавати і надалі, коли вже
навчився створювати зображення тварин. З розвитком полювання стали
зображати фігури тварин і людини. У неоліті з появою землеробства
наскальне мистецтво поступово зійшла нанівець, оскільки стало
розвиватися рисуночное лист. Процвітало і орнаментальне мистецтво,
яке мало ритуально-магічне значення і все більш використовувалося
для прикраси предметів. В епоху бронзи створювалися зображення,
що нагадують карти, на яких можна розрізнити зорані поля, стежки,
будинки, загони для худоби.
У наскального живопису можна виділити п’ять основних мотивів:
людські фігури, тварини, знаряддя праці та зброя, зображення
місцевості, символи і ідеограми - повторювані знаки (стрілки, палички,
кружечки, хрести, точки та ін.) Ці зображення не тільки наносилися
фарбами, але і вирізалися. Необхідно відзначити ще ряд особливостей:
рідко зустрічаються зображення з вираженими індивідуальними рисами,
практично відсутні рослини, квіти, плоди та пейзажі. У ранніх мисливців
існують малюнки улюблених пар тварин: бізон - кінь в Європі, слон -
жираф в Африці.
Іноді на відкритих скелях або у священних печерах відбувалося
накладення зображень різних епох. У деяких місцях стародавні малюнки
досі шануються і “підновляють”.]
6. Палеолітичні пам’ятки на території України
Стоянки: с.Королеве (Закарпаття) Мізинська (Десна) Кирилівська (Київ)
Амвросіївська (Донбас) печера Киїк-Коба (Крим)
7. Ранні форми культури на укр. землях. Трипільська культура
Перші племена трипільської культури -найбільш ранні землеробські
племена, зо проживали на Правобережжі протягом 4-3 тис до н е.
Обробка землі за допомогою рала. Започаткували вирощування
озимих культур, вирощували сливу, абрикосу, аличу, кожні 100-150р
переселялися на нові землі. Виготовляли колеса, вози. Для виготовлення
одягу використовували тканин\т, полотно з пряжі, шкіру.
Жили у великих населених пунктах. Будинки розміщували по колу
з центральною площею. Були одно-, дво-, та триповерхові будинки з
коморами. Мали власний календар , вели астрономічні спостереження.
Культура трипільців не прийшла до писемності та духовності.
2. Найдавніші релігійні уявлення (тотемізм,магія первісних людей)
-тотемізм - віра в тварину/рослину як предка роду і пов’язування з
ним свого існування і добробуту -магія—дії та обряди що здійснювалися
з метою впливу надприродним шляхом на довкілля, основою магії
було уявлення про загальний зв’язок всіх речей і явищ природи,
про можливість впливу на людину чи тварину через зображення,
спрямовуючи хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх -анімізм—
віра в існування душ і духів,уособлення сил природи З появою ранніх
релігійних уявлень утвердилася трирівнева система світобудор^ :
підземний, земний і небесний світи
[Тотемізм. Перші релігійні уявлення виникають уже в палеоліті у зв’язку
з особливим ставленням до тваринного світу. Надзвичайно поширеним
був на території Європи своєрідний культ ведмедя (дослідники
вважають, що мова йшла про печерного ведмедя). Археологам відомі
численні культові сховища черепів цього викопного хижака – у Франції,
Швейцарії, Австрії, а також в Україні (Іллінка Одеської області). З цього
моменту можна впевнено говорити про виникнення тотемізму.
Тотемізм – віра в тварину або рослину, яку давні люди вважали
предком роду, з якою зв’язували своє існування і добробут. Частіше тотем
був твариною, рідше – рослиною. Тотему приписувалися надприродні
можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення,
він існував у всіх народів на первісній стадії. Племена індіанців Північної
Америки під час появи там європейців носили імена своїх тотемів. У
світі тотемів вживаються такі самоназви, як ―люди–леопарди―, ―люди–
антилопи―. Ставлення до тотемних тварин буває різним. В одних народів
суворо заборонено полювання на тотемну тварину і вживання її м’яса, в
інших – особливий ритуал поїдання м’яса тотема.
Залишки тотемізму ми бачимо у світі фольклору. У чарівних казках
тварини мають надзвичайні здібності, вони часто сильніші за людину,
стають її другом, захисником. З тотемізмом пов’язані, очевидно, і
перекази про ―перевертнів―.
Магія. На дуже ранніх етапах історії виникають і різноманітні магічні
уявлення та відповідні дії. Деякі дослідники саме в цьому вбачають
специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного.
Магія – дії та обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним
шляхом на довкілля, тварин або людину. Основою магії є уявлення про
загальний зв’язок всіх речей і явищ природи, про можливість впливати
на ціле через його частину, на людину або тварину – через зображення,
спрямовувати хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх. Наприклад,
практично всі племена тропічної Африки, Австралії вірять, що володіння
нігтями, волоссям, частинами одягу дає владу над людиною. Тому, якщо
волосся і нігті зрізують, то їх ретельно збирають і ховають. Особливо
охороняється вождь, оскільки вважається, що від його самопочуття
залежить доля всього племені.
Анімістичні уявлення. Перші поховання належать неандертальцям.
Одна з найцікавіших для науки знахідок – поховання двох хлопчиків на
річці Сунгір (північ Росії) 23 тис. років тому. Одяг похованих був багато
прикрашений намистинами, списи і кинжали з бивня мамонта красиво
оздоблені різьбленням. Вивчаючи поховання в горах Загра (Ірак), вчені за
аналізом пилку встановили, що останки покоїлися на ложі з квітів. Якщо
смерть супроводжувалася ритуалом, це означає, що вона була пов’язана
з низкою відповідних уявлень. Цей комплекс уявлень отримав назву –
анімізм (від латинського – ―душа―).
Анімізм – віра в існування душ і духів. Анімістичні образи – це, по–
перше, душі живих людей; по–друге, духи померлих пращурів (тому
анімізм нерозривно пов’язаний з культом предків); по–третє, уособлення
сил природи (душі озер, гаїв, вітрів тощо).
Обряд поховання у давніх людей був досить складний. Померлих
ховали в заглибленнях і ямах, клали на спину, чи на бік в зігнутому
положенні, іноді голови огороджували кам’яними плитами. Мертвих
наряджали і клали поруч з ними посуд, знаряддя праці, їжу і різні цінні
предмети. Наявність поховального інвентаря пояснюється по–різному:
або люди намагалися таким чином відігнати смерть від себе, запобігти
помсті померлого, або хотіли забезпечити всім необхідним для життя в
потойбічному світі, або давали речі в дорогу, щоб померлий добрався
до світу предків і знайшов там спокій. У більшості поховань знаходять
червону охру – своїм кольором вона нагадує кров – символ життя.
Вичерпного пояснення цього ритуалу поки що не існує.]
4. Зразки образотворчого м-ва епохи бронзи
Бронзова доба — історичний період що прийшов на зміну енеоліту.
Входять в звичай великі поховальні споруди - кургани, а одним з
основних видів творчості стає художня обробка металу.
Гайманова могила (с.БалкиЛапоріжжя): срубна чаша з позолотою
прикрашена зображеннями скіфських воїнів.
Солоха (Нікополь) 1862-1863, срібна ваза-амфора із зображенням
скіфів що приборкують коней.
3. Мегалітична архітектура
Менгі р — доісторична пам’ятка мегалітичної культури, що являє
собою вертикально поставлений кам’яний блок (стовп, брила). Досить
часто зустрічаються у вигляді груп, алей (паралельно стоячих рядів).
Більшість знахідок менгірів датуються періодом пізнього неоліту.
Найвідоміше місце, де знаходяться менгіри — місцевість Карнак
(Бретань, Франція), взагалі менгіри широко розповсюджені в Західній
Європі, зокрема у Франції, на Іберійському півострові в Іспанії (Галісія), у
Великій Британії, а також у Північній Африці, Індії, Західному і Південному
Сибіру, на Кавказі (Росія) тощо.
На території України менгіри знаходять дуже рідко (переважно в
Криму). З найвідоміших - Бахчисарайський менгір та Скельські менгіри
(село Родніківське, що в Байдарській долині). В Кіровоградській області
(Нечаївка) існує алея менгірів “Межові камені”(даний археологічний
пам’ятник ще не вивчався спеціалістами).
Межові камені, Нечаївка,Кіровоградська область.
Призначення менгірів не має однозначного пояснення — скоріш за все
вони правили за релігійно-культові споруди, пов’язані з культом Сонця.
Дольмен — це доісторична споруда у вигляді двох або більше
величезних брил, поставлених вертикально й перекритих зверху
кам’яною плитою. Найчастіше ці споруди використовували як місце
поховання. Дольмени можна побачити здебільшого у Західній, Північній
та Південній Європі. Деякі з каменів важать декілька тонн. Важкі камені,
можливо, клалися на дерев’яні котки й витягали на гору за допомогою
шкіряних ременів. Для пересування вгору верхніх плит імовірно
будувалася похила платформа з піску або глини. Однак ніхто не знає
достеменно, як це робилося.
кромлех — кам’яні плити або стовпи, розташовані по колу; Кам’яне
коло — тип стародавньої (від часів Неоліту до бронзового віку) споруди,
що складалася з встановлених вертикально каменів. Не обов’язково
ці камені складали ідеальне коло, часто вони складали еліпс, а інколи
лише дугу кола з чотирьох каменів. Розміри та число каменів також
дуже сильно відрізняються між різними спорудами. Зараз описано понад
1000 кам’яних кіл, переважно на Британських острових та у Західній
Європі, зазвичай відносно неподалік від моря. Мета будівництва цих
споруд залишається невідомою. Інколи в якості синоніму кам’яного кола
використовується термін «кромлех», але кромлехом можуть називатися
і деякі інші споруди.
Класичним прикладом кам’яного кола є Стоунхендж.
5. Загальна характеристика скіфської культури епохи залізного віку
Скіфська культура— к-ра кочових, напівкочових та землеробських
племен Алтах Кубані та Причорномор’я.
Мистецтво представлене переважно ювелірною справою: прикрасами
, парадною зброєю, кінською зброєкхпосудом. Відома Скіфська
пектораль с товстої могили.
Суспільний лад:
-визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням, що
також засвідчене їхніми похованнями -деспотична спадкова влада
-зводили курганні насипи, іноді завершуючи їх кам’яними ск\льпт\рами
-релігія: персоніфікація природних явищ, язичництво
[Скіфська культура — це культура багатьох кочових, напівкочових
і землеробських племен, які жили на широкому просторі Євразії — в
Північному Причорномор’ї, на Кубані і на Алтаї. Збереглася велика
кількість скіфських могильників і городищ. Багато відомостей про скіфів
залишили античні автори, особливо Геродот. Опис скіфських племен є в
одному з творів Гіппократа.
Скіфи-землероби отримували добрі врожаї пшениці, яка конкурувала
на грецькому ринку з єгипетською. Високо цінувалися скіфські коні. У
свою чергу, греки ввозили до Скіфії вино, кераміку, ювелірні вироби.
Торгівля йшла через грецькі колонії: Ольвію (поблизу сучасного
Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та інші.
За свідченням Геродота, у скіфів був звичай за межами свого
поселення викладати великі горби з хмизу, а на їх верхівку ставити меч.
Такій споруді поклонялися, а потім спалювали. Скіфи зводили курганні
насипи значних розмірів, іноді завершуючи їх кам’яними скульптурами
чоловіків-воїнів. На Полтавщині декілька десятків років ведуться
розкопки так званого Більського городища, яке, на думку деяких
авторитетних фахівців, є залишками столиці Скіфії — легендарного міста
Гелон.
У похованнях скіфів знаходять чудові вироби прикладного
мистецтва: прикраси, парадну зброю, кінську збрую, посуд. Всесвітню
популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на
Дніпропетровщині. В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах побутових
речей одне з головних місць займає тваринний світ, а саме: декоративні
зображення тварин або окремих частин їх тіла (кіготь, дзьоб, голова).
Такий напрям у прикладному мистецтві отримав назву «звіриний стиль».
Існували певні закономірності, наприклад, риба зображалася тільки
на кінських налобниках. Це доводить, що зображення відігравали не
тільки естетичну, але й магічну роль. Скіфський звіриний стиль має
своїособливості, одна з яких — об’єднання реалізму з декоративними
мотивами. Наприклад, на золотій прикрасі для щита з Костромського
кургану на Кубані тіло оленя зображене реалістично, а роги —
абсолютно неправдоподібної форми. Але композиційно виникає
єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини,
підкреслюють легкість і стрімкість оленя.
Унікальні пам’ятки культури скіфського часу знайдені на Алтаї,
в Пазирикських курганах. Завдяки кліматичним та геологічним
особливостям вода, що потрапила у внутрішньокурганний зруб,
замерзла, і таким чином збереглися вироби з дерева, шкіри, хутра,
тканини. Археологи змогли навіть вивчити татуювання на тілі
похованого вождя.
З появою сарматських племен скіфи були витіснені в Крим, де склалося
державне утворення на чолі з царем Скілуром. Столицею став Неаполь
Скіфський, який розташовувався на місці сучасного Симферополя.
Загинуло місто у II столітті н. е., коли почастішали зіткнення з сарматами,
а потім з готами.]
8. Характерні риси трипільського орнаменту на керамічному посуді.
Малюнки на гончарних виробах переважно мають вигляд спіралі та
її елементів у сполученні з різними знаками, серед яких трапляються
зображення сонця, місяця, тварин і рослин.
Найпопулярнішими орнаментальними елементами були спіраль,
меандр та канелюри, поширеним був поліхромний розпис чорною,
білою та червоною мінеральними фарбами. Виділяють такі найвживаніші
способи орнаментації: ямки, гребінцеві вдавлення, рельєфні композиції,
відбитки шнура або текстилю, рельєфні шишечки, валики по шийці або
плечиках, наліпні дужки, насічки, прокреслення зигзагоподібних ліній
із кольоровим розписом чи без нього. Зчаста вплітаються реалістичні
зображення рослин, тварин, людини або частин її тіла. У ранньому
періоді орнамент наносили іноді і на сиру глину за допомогою
керамічних штампиків.
9. Загальна характеристика мистецтва Стародавнього Єгипту
-залежність від релігій, що певною мірою уповільнювало розвиток
-чітка сформульована канонізація образів -архітектура- провідний
вид м-ва -особливе місце відведено людині -до образотворчого
м-ва належать поліхромні настінні розписи в гробницях пов’язані з
поховальними обрядами
[Мистецтво стародавнього Єгипту було головним засобом
забезпечити безсмертя. Праця художників вважалася священодією,
вони займали високе положення, часто були жрецями. Свобода
індивідуальної творчості була обмежена, художник насамперед був
охоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту
зберігало єдність художнього стилю.
У Єгипті вже на початку III тис. до н. е. складається монументальна
архітектура. Майже не зберіглося споруд цивільного призначення, але
безліч — похоронних споруд і храмів. Першою похоронною спорудою,
для якої камінь був основним будівельним матеріалом, була піраміда
фараона Джосера (Древнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа.
Під пірамідою була вирубана скельна гробниця неймовірно складного
планування (11 паралельних коридорів з всілякими приміщеннями).
Піраміда Джосера — ступінчаста, згодом же стали будувати геометрично
правильні піраміди. У Древньому царстві вони були основною формою
царських поховань. Недалеко від сучасного Каїра, в Гізі знаходяться
найбільші з них — піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса
досі залишається найбільшою з кам’яних споруд світу. Піраміди оточені
храмами. У заупокійний комплекс Хефрена окрім піраміди і храму
входить гігантська фігура Сфінкса.
З виникненням різних економічних і політичних труднощів піраміди
поступово «меншають» в розмірах, а потім їм на зміну приходять
скельні гробниці і гробниці в «Долині мертвих». Більшість з них була
пограбована ще в старовині, тому в 1920—1922 рр. великою подією
стало відкриття археологом Говардом Картером гробниці фараона
Нового царства Тутанхамона.
У часи Нового царства були зведені найвідоміші храмові комплекси —
храми Амона-Ра в Карнаке і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до
Карнаку веде пряма двокілометрова дорога — алея сфінксів. Ансамбль
храмів дуже складний, будувалися вони віками. Найхарактерніша деталь
— безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144). Колони
стилізовано наслідують рослинам Нілу і деревам — їх капітелі виконані у
вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми.
Чудо древньоєгипетської архітектури — скельний храм фараона
Рамзеса II в Абу-Симбелі. При вході в храм висічені чотири фігури
двадцятиметрової висоти, що зображають самого фараона і головних
богів. Храм всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований
таким чином, що один раз в рік — в день приходу Рамзеса II на престол,
сонячні промені досягали головного святилища, освітлювали особи
статуй Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні текст мирного договору
з хеттами.
Образотворче мистецтво підкорялося найсуворішим канонам (від
грец. правило). Статя що стоїть — фігура напружено випрямлена, ліва нога
робить крок уперед, руки опущені і притиснуті до тіла; що сидить — руки
встановлені на коліна або одна рука зігнута в лікті, спина випрямлена,
погляд спрямований вдаль. Канон для зображення фігур на площині
— рельєфів, фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися
в профіль, а торс і очі — анфас. Вся фігура обмальовувалася однією
лінією. Розміри зображень передавали ієрархію: чим більш значний
предмет або людина, тим він більшого розміру. Найбільшим зображався
фараон (рівним богам), потім — члени його сім’ї, найменшими — раби.
Теми композицій були різними — придворне життя, релігійні церемонії,
побутові сцени. Часто зображали тварин, причому реалістично. Колірна
гамма — поєднання жовтих і коричневих із зеленими і блакитними
тонами (кольори відповідно землі, рослин, а, значить, життя і неба).
Згідно з уже згадуваним віруванням одна з душ померлого — Ка,
повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб досягнути схожості
(інакше Ка не впізнає свою матеріальну оболонку) стали виготовляти
посмертні гіпсові маски. Так зародилося портретне мистецтво Древнього
Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів — портрет
Нефертіті, дружини фараона Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була
знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній — портрети членів
царської сім’ї. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі
відтворюють звичайно в профіль, при цьому не видно, що робота над
зображенням другого ока не закінчена. Пояснюють цю незавершеність
по-різному: одні — просто раптово перерваною роботою (в майстерні
всюди — сліди погрому), інші — наміром художника, що не захотів, щоб
його вироблення замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не
могло знаходитися).]
10. Монументальна архітектура Стародавнього Єгипту
Більшість монументальних споруд у Єгипті потребували великих наукових
знань. Піраміди Хеопса та Манкаура абсолютно точно відтворюють пояс
Оріона у сузір’ї. Створення поту жної централізованої держави під владою
фараона, продиктувало основний тип архітектурної спору ди -гробниця.
Перша піраміда - Ступінчата піраміда Джосера
Гіза. З классичні піраміди Хеопса. Хеофрена і Манкаура складені з блоків
вапняку вагою 2.5т Сонячний храм
Нове царство. Наземні храми, храмові комплекси(храм Рамзеса),
заупокійні храми (храм Хатшепсут .Метунхотепа)
[Найважливіші періодами: Стародавнє царство (близько 2800 – 2400 рр. до
н. е.), Середнє царство (кінець ІІІ тисячоліття – XVII ст. до н. е.) і Нове царства
(XVI – XI ст. ст. до н. е.).
Будівельні матеріали: очерет, мул, глина, каміння, дерево.
Цивільні будівлі єгиптян зводились із нетривких матеріалів, до нас не
дійшли. Ми робимо висновки про них по моделях, малюнках, залишках
підвалин, які збереглися.Перші житлові будівлі: куполоподібні або
прямокутні хатини з очерету на дерев’яному каркасі. Пізніше з’являються
прямокутні житла, збудовані з цегли-сирцю. Будівлі зазвичай одно- або
двоповерхові. Стіни товсті. Широкі внизу і дещо звужуються вгорі.Через
пекуче сонце мала кількість вікон.
Перші саркофаги, в яких були поховані тіла володарів Єгипту, також часто
повторювали форму житлових будинків. Їх, а також храми, будували камінню.
Нахил зовнішньої поверхні стіни стає характерною рисою єгипетської
монументальної архітектури. Пізніші мешканці Єгипту – араби – називали ці
гробниці “мастаба” (ослін). Гробниці фараонів робили значно більшими, ніж
інші, цим підкреслювалася значення фараона як представника Бога на землі.
В епоху Стародавнього царства завдяки успішним загарбницьким
походам держава набула рис централізованої деспотії. Символом цієї
централізації виявилися гігантські піраміди.
Гробниця фараона Джосера в Саккара виглядає так, немов би шість
мастаба, які послідовно зменшуються, поставлені одна на одну. Вона має
висоту близько 60 м. Збудував її зодчий Імхотеп. До тієї ж епохи відносять
піраміду фараона Снофру в Дашурі (100 м). Її об’єм складається зі зрізаної
й повної пірамід. Ці піраміди є проміжними формами між мастаба і власне
пірамідами, розвиток котрих йшов шляхом збільшення розмірів та
спрощення форми. Кожна піраміда створювала поминальний комплекс або
сама була його складовою частиною. він має осьову композицію (піраміда
Сахура поблизу Абусіра). Його головні частини: долинний храм (сюди
ритуальним царським човном привозили мумію фараона); крита “висхідна”
дорога, суцільне перекриття якої мало прорізи для світла; поминальний
храм і ритуальний двір, відділений від внутрішнього ареалу власним муром.
У ньому знаходилася, вірогідно, піраміда царевої дружини.
Пірамідальні форми мали й домінанти так званих Сонячних храмів-
святилищ, які присвячувалися богу сонця Ра і з’явилися у період
Стародавнього царства.
Найбільші піраміди Стародавнього царства - піраміди Хеопса, Хефрена та
Мікерина у Гізі. Поряд із царськими пірамідами стояли малі піраміди дружин
та членів родини царів; усі вони були оточені високими мурами. Поруч із
долинним храмом піраміди Хефрена знаходиться статуя Сфінкса.
В епоху Середнього царства у зв’язку з ослабленням політичного
значення влади фараонів піраміди почали будувати значно менших розмірів,
а згодом і зовсім перестали. Останні такі піраміди належать до кінця Нового
царства.
Храми Середнього царства (осьова композиція). Поминальний храм
Ментухотепа І складався з двох східчастих терас, оточених критими
колонадами. Домінана храму – піраміда, вона тільки надгробок, поховальну
камеру вирубали перед підніжжям скельного массиву.
В епоху Середнього царства фараонів почали ховати у підземних
гробницях, які були розташовані у потайних місцях пустель. На відміну від
прямокутних стовпів храмів Ментухотепа тут стовпи вже восьмигранні.
Восьмигранну колону потім заступає 16-гранна з неглибокими жолобками
(канелюрами) на кожній грані. Це протодорійська колона. Її завершення -
квадратний плінт, а під нею знаходиться кругла тесана база
В період Нового царства, коли визначну роль у політичному житті
країни стало грати могутнє жрецтво, формується тип єгипетського храму,
котрий майже без змін проіснував багато століть. Композиція - осьова.
Храм -витягнутий прямокутник зі входом з його короткого боку. До входу
вела алея сфінксів. Вузький невеликий вхід містився між двох веж (пілонів),
що мали форму зрізаних пірамід. Перед пілонами стояли величезні статуї
сидячих фараонів і високі обеліски. За входом знаходився перестильний
(обнесений колонадою) двір, далі йшли колонні зали. Висота храму
починаючи від пілонів, знижувалася.
В період Нового царства будують також скельні храми. Напиклад храм
Рамзеса ІІ в Абу-Сімбелі. При вході в храм висічені чотири фігури (висота
20 м), вони зображують фараона і головних богів. Храм всередині не має
штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, що один раз на рік —
в день приходу Рамзеса II на престол, сонячні промені досягали головного
святилища, освітлювали статуї Рамзеса і Амона, а також вибитий на стіні
текст мирного договору з хеттами.
Розвиток мистецтва Нового царства був призупинений війнами та
внутрішніми конфліктами.]
11. Гробниця Тутанхамона як джерело пам’яток для вивчення
м-ва стародавнього Єгипту
Гробниця розташована в Долині Царів, це єдине майже не
розграбована гробниця, що дійшла до вчених у майже первозданному
вигляді. Знайдена у 1922р двома англійцями. Збереглися численні
прикраси і саркофаг з 110.4 кг чистого золота.
Основні знахідки:
- канони (урни з внутрішніми органами) прикрашені портретами
- дерев’яна фігурка царя, призначення якої невідомо, проте існує
припущення про використання її в якості манекену
- дві статуї-охоронці перед саркофагом
- статуя Анубіса з намистом із квітів на шиї що охороняє скарби
- трійний саркофаг
[Гробница Тутанхамона расположена в Долине Царей, и это
единственная почти не разграбленная гробница, дошедшая до уч―ных
в первозданном виде, хотя е― и вскрывали дважды гробничные воры.
Она была обнаружена в 1922 году двумя англичанами — египтологом
Говардом Картером (Howard Carter) и археологом-любителем лордом
Карнарвоном. В гробнице сохранились многочисленные украшения, а
также украшенный бирюзой саркофаг массой 110,4 кг из чистого золота
с мумифицированным телом фараона.
4 ноября 1922 был расчищен вход в гробницу. После длительных
раскопок 16 февраля 1923 Картер, наконец, спустился в погребальную
камеру гробницы («Золотой чертог»), где находился сам саркофаг
фараона.
Тутанхамон знаменит тем, что его гробница в «Долине царей»
возле Фив случайно оказалась почти нетронутой древними
грабителями и сохранилась до наших дней. В ней, среди погребальных
принадлежностей и утвари, было обнаружено множество замечательных
произведений искусства той эпохи. Благодаря этому имя владельца этих
сокровищ, ничем не примечательного юного египетского царя, стало
сразу же широко известным.
В гробнице обнаружены тысячи различных предметов, включая
позолоченную колесницу, сиденья, ложа, светильники, драгоценные
украшения, одежду, письменные принадлежности и даже пучок волос
его бабки. Это открытие дало миру наиболее полное представление о
великолепии древнеегипетского двора.
В глазах историков Тутанхамон оставался малоизвестным
второстепенным фараоном вплоть до начала XX века. Более того,
даже высказывались сомнения в реальности его существования.
Поэтому открытие гробницы Тутанхамона рассматривается в
качестве величайшего события за всю историю археологии. Тем
не менее, правление Тутанхамона действительно не отличилось
ничем значительным, помимо отказа от атонизма. Говарду Картеру
принадлежат следующие слова о молодом фараоне: «При нынешнем
состоянии наших знаний мы можем с уверенностью сказать только
одно: единственным примечательным событием его жизни было то, что
он умер и был похоронен».]
13. Стилістика й тематика давньоєгипетських розписів
поховань фараонів і знаті.
Канони зображення фігур : голова і ноги в профіль, торс і очі в
фас. Розміри зображень передавали систему цінностей: найбільшим
зображувався фараон, потім члени його сім’ї, найменшими раби.
Композиції були різними - придворне життя, релігійні церемонії, побутові
сцени. Часто зображували тварин, причому реалістично. Кольорова
гамма фресок і розфарбованих рельєфів - поєднання жовтих ,коричневих
із зеленими, блакитними тонами.
Якщо стіни царських гробниць були покриті священними текстами
та зображеннями, то стіни усипальниць вельмож найчастіше були
прикрашені сценами з їхнього земного життя. Основною ідеєю цих
розписів було відображення найважливіших подій у житті сановника
і благополуччя, якого він досяг за життя. Це робилося аж ніяк не для
похвальби - все, відображена належним чином на стінах гробниці,
повинно було оточувати людини в загробному світі і доставляти йому
радість.
12. Комплекс пірамід у Гізі (гробниці фараонів 4династії Хуфу,
Хафра, Менкаура)
Некроном розташований на плато Гіза а передмісті Катру. Найбільша
з пірамід -піраміда Хеопса є єдиним пам’ятником з семи чудес
стародавнього світу, що що лишились до наших часів.
Складається комплекс з піраміди Хеопса, дещо меншої піраміди Хафра
і ще меншої Менкаура, а також ряду менших супроводжуючих будівель,
відомих як *піраміди цариць*, тротуарів і пірамід долини. Великий сфінкс
розташований на східній стороні комплексу обличчям на схід.
[Комплекс пірамід у Гізі знаходиться на плато Гіза в передмісті Каїра,
Єгипет. Цей комплекс стародавніх пам’ятників знаходиться на відстані
близько восьми км у напрямку до центру пустелі від старого міста Гіза
на Нілі, приблизно в 25 км на північний захід від центру Каїра. Піраміда
Хеопса (Хуфу) є єдиним залишившимся пам’ятником із семи чудес
древнього світу.
1. Опис
Цей давньоєгипетський некрополь складається з Піраміди Хуфу
(відомої як Велика піраміда і піраміда Хеопса), дещо меншою піраміди
Хафра в декількох сотнях метрів на північний захід і дещо скромніших
розмірів Піраміди Менкаура в декількох сотнях метрів далі на південний-
захід, а також ряду менш великих супроводжуючих будівель, відомих
як піраміди цариць, тротуари і піраміди долини. Великий Сфінкс
розташований на східній стороні комплексу обличчям на схід. Багато
вчених продовжують вважати, що Сфінкс має портретну схожість з
Хафра.
Комплекс піраміди Хеопса, окрім самої Великої Піраміди (138 м висота),
також складається з Храму долини, що зараз захований під селом Назлет
ель-Самман (англ. Nazlet el-Samman) — було знайдено базальтову
бруківку та вапнякові стіни, проте пам’ятку не розкопали. Храм долини
з’єднувався мощеною дорогою, котру було сильно пошкоджено під
час побудови села. Ця мощена дорога вела до Погрібального храму
Хеопса, від якого зараз залишилися лише базальтова бруківка. У свою
чергу Похоронного храму з’єднувався з пірамідою фараона. Неподалік
піраміди Хеопса знаходяться три піраміди «цариць», що з’єднані з нею, та
п’ять заглибин для човнів. У цих заглибинах колись знаходилися човни,
два з яких дійшли до нашого часу неушкодженими. Один з таких човнів
було відновлено й виставлено у музеї.
Піраміда Хеопса стоїть на невеликій кількості наріжних каменів, котрі
було зроблено з білого вапняку із місцевості Мукаттам, що неподалік.
Комплекс піраміди Хефрена (136,6 м) (Хафре) складається з Храму
долини (часом називають також Храмом Сфінкса), мощеної дороги,
Похоронного храму і піраміди фараона. У Храмі долини збереглося
кілька статуй Хафре, ще кілька було знайдено у колодязі в підлозі храму
Огюстом Марієттом у 1860 році. Решта статуй фараона було віднайдено
під час розкопок Зіґліна, Юнкера, Рейзнера та Хассана. Піраміда здається
більшою, ніж сусідня піраміди Хеопса через свою більшу піднесеність
над місцевістю та крутіший кут будівництва. Проте, фактично, вона
менша за піраміду Хеопса і висотою, і об’ємом. Піраміда Хефрена
зберегла добрий зразок розташування каменів на вершині.
Комплекс піраміди Менкаура (Мікеріна 62 м) також складається
з Храму долини, мощеної дороги, Похоронного храму та піраміди
фараона. У Храмі долини, як і в Похоронному храмі, збереглося декілька
скульптур фараона Менкаура. Під час правління П’ятої династії до Храму
долини було здійснено прибудову. Коло піраміди фараона розташовано
також три менш важливі піраміди - так звані піраміди “цариць”. В одному
з приміщень, пов’язаних з пірамідою Мікеріна, американський археолог
Райзнер відкрив під час розкопок чотири скульптурні групи зі сланцю,
називані нині тріадами Мікеріна. Три з них знаходяться нині в Каїрі, одна
в Бостоні.
З трьох основних пірамід Некрополю Ґізи, тільки піраміда Менкаура до
нашого часу не зберегла початкового покриття з вапняку.
Сфінкс датується часом правління фараона Хеопса. Деякий час між
передніми лапами Сфінкса був розташований вівтар. В часи Нового
царства Аменхотеп ІІ заклав новий храм на честь Хаурона-Харемахета
(англ. Hauron-Haremakhet) й його справу завершили пізніші правителі.
Гробниця цариці Хенткаус І
Хенткаус І була похована у Гізі. Її гробниця знаходиться на
Центральному полі, поблизу піраміди Менкаура. Комплекс піраміди
цариці Хенткаус І складається із власне піраміди, заглиблини для човна,
Храму долини та міста пірамід.
Знайдено чотири головних кладовища на плато Гіза: кладовище на
заході, сході, півдні та у центральній частині
Піраміди практично точно орієнтовані на магнітні полюси (відхилення
складає всього 3 градуси)]
14. Мистецтво стародавніх народів на території Месопотамії (Шумеру і Аккаду)
Період Обейда
- фарбована кераміка з тонкої жовтувато-зеленої глини, яка покривалась
геометричним кольоровим візерунком зі схематичним зображенням людей,
тварин…
- архітектура представлена плетеними хатинками, вкритими соломою і
очеретом обмазаним глиною.
- Скульптура – примітивні глиняні статуетки Період Урука.
- Кераміка представлена посудом, виробленим на гончарному колі з
червоної глдини
- Архітектура – храми- зіккурати (мавзолей царя Мовзола, Білий храм)
- Гліптика-печатки, що використовували як амулети та талісмани
Період Джамдетта Наера
- різьблення каміння (браслети, амулети, рельєфи)
- багатофігурні композиції
- алебастрові вози
- примітивна скульптура
- широкі глеки з ручками без орнаменту
- різноманітне вживляння кольору
- інкрустації очей
- декоративна мозаїка з каміння
Особливості:
- обожнювання левів і крил
- архітектура палацових споруд (Сіль обейд, Зіккурат в Урсті) висота 20 м,
різнокольорові башти
- використання штучно зведених платформ
- для півдня характерна невідокремлена від стіни скульптура
- печатки-циліндри з різних порід каміння
- шедеврами є експресивні зображення поранених та вмираючих левів з
рельєфів палацу
Ашшурбаніпала в Ніневії.
- Поширені художні вироби з дерева, слонових кісток, кахлі, полив`яні.
Мистецтво вавилону:
- розквіт за царя Хаммурапі
- архітектура:
―ворота Іштар – ворота, вкриті блакитною, жовтою, білою і чорною глазуррю
― колона – стелла із записами законів Хамурапі
― палац у місті Мар
16. Періодизація античної ку льтури. Загальна характеристика античного м-ва
Античне мистецтво розвивалось на територіях держав Середземномор’я і
Пд Азії
Періодизація:
Греція
Рим
- Крито-мікхенський (3-2тис до н.е.)
- Стру ська культура. Царський 8-5до н.е.
- Сігейська к-ра.Гомерівський (12-1 Ост до н.е.) - Республіканський (4ст-31 р
до н.е. ) -Антична к-ра. Архаїчний (7-бет до н.е. )
- Класичний (5-4ст до н.е. )
- Елліністичний (кін.4-1ст до н.е. )
15. Мистецтво Ассирії та Вавилонського царства
Мистецтво Ассирії (Зтис- 7ст до н е )
- переважала архітектура: палац Саріона II в Хорсабаді, руїни якого
розкопані. Споруджено на двох насипах і обнесено фортечним муром
з гаметами. Над храмом височів зіккурат, а на порталах зображення
крилатих биків з чоловічими головами, прикрашені розписами і
численними рельєфами з зображенням сцен війни та придворного
життя.
- боги та царі зображені ут більшому розмірі, для підкреслення фіз..
сили персонажів збільшували м’язи.
- шедеврами є експресивні зображення поранених та вмираючих левів
з рельєфів палацу Ашшурбаніпала в Ніневії.
- поширені художні вироби з дерева, слоновох кістки, кахлі, полив’яні.
Мистецтво Вавилону
- розквіт за царя Хаммурапі
- архітектура:
* ворота тошні Унстар - восьмі ворота внутрішнього міста в Вавилоні,
що виходять на дорогу Процесій, побудовані з цегли, вкриті яскраво
голу бою, жовтою, білою і чорною глазуррю.
* колона -стелла із записами законів Хамурапі
* палац у місті Мар
[Мистецтво Ассирії (3 тис. – 7 ст. до н.е.)
- з’явився новий тип міста - місто-фортеця зі строгим плануванням
- резиденція царя Саргона II. Споруджено на двох насипах і обнесено
фортечним муром. Над храмом височів зіккурат У проходах зі сторони
брами стояли гігантські фігури фантастичних вартою Шеду - крилатих
биків з людськими головами. Шеду були символами, що поєднував в собі
властивості людини, тварини і птахи, і, отже, були потужним засобом
захисту від ворогів.
- Розивалося рельєфне зображення. Палац Ашшурнасірапала II
прикрашав цикл рельєфів, які прославляли царя як полководця,
мудрого правителя, фізично дуже сильної людини. Для втілення цієї
ідеї скульптори використовували три групи сюжетів: війна, мисливство
та урочиста хода з принесенням данини. Іноді майстри вдаються
до навмисного спотворення пропорцій, тим самим підкреслюючи
драматизм ситуації: наприклад, в сценах полювання лев міг бути більше
коней, боги та царі зображені у більшому розмірі, для підкреслення фіз..
сили персонажів збільшували м`язи. Людей найчастіше зображали у
відповідності з каноном: голову, нижню частину торса, ноги і одне плече
- в профіль, друге плече - анфас.
- Типовим прикладом мистецтва Ассірійської імперії в період її
розквіту є Стела з богинею Іштар, відкрита в 1929 р. під час розкопок,
що проводилися в Телль Асмар (древн. Тіль Барсіб) археологічної місією
Лувру. Іштар, один з улюблених персонажів у мистецтві стародавньої
Передньої Азії, шанувалася як богиня любові і війни.
Мистецтво старовавілонского царства:
2003 р. до н. е. царство Шумер і Аккад припинило своє існування.
Період з XX по XVII ст. до н. е. називають старовавілонське, тому що
найважливішим політичним центром Месопотамії в цей час був Вавілон.
Відомою знахідкою цього періоду є двометрова стела, що отримала
назву «Кодекс Хаммурапі» містить 282 закону, записаних серіями по 20
колонок. У верхній частині стели знаходиться рельєфне зображення
царя Хаммурапі, майбутнього перед богом сонця Шамаша.
Мистецтво Нововавілонського царства:
У 689 р. до н. е. ассирійський цар Сінаххеріб зруйнував і затопив
Вавілон. Його син заново відбудував місто, однак, пригнічуючи
антіассирійское повстання, повторив злодіяння батька. Тільки після
того, як Ассирія припинила своє існування, Вавілон зміг зайняти чільне
становище в Передній Азії. Короткий період її розквіту припав на роки
правління Навуходоносора II. Найзнаменитішим спорудою Вавилона був
зіккурат Етеменанки, присвячений верховному богу міста Мардука. У
висоту зіккурат досягав дев’яноста метрів, саме його прийнято вважати
прототипом легендарної Вавілонської вежі. Навуходоносор II збудував у
місті величезний палац з висячими садами цариці Семіраміди, який греки
вважали одним із семи чудес світу.
До наших днів збереглися руїни воріт богині Іштар; ці ворота мали для
вавілонян особливе значення - від них повз храм Мардука йшла Дорога
процесій, по якій відбувалися урочисті ходи. Вся споруда покрита
глазурованою цеглою з рельєфними зображеннями священних тварин
бога Мардука - бика і фантастичної істоти Сірруш.
Найбільш показовим зразком ахеменідського містобудування є місто
Персеполіс, який є символом величі царської влади. У Персеполі був
побудований найбільший монументальний ансамбль ахеменідской
архітектури, що зводився протягом царювання Дарія I, Ксеркса і
Артаксеркса I.]
17. Кріто-мікенська культура на о.Кріт. Комплекс Кноського палацу
Егейська культура:
- архітектура (м.Кірімф, Афіни, Фіви):
* дерев’яні колони, що розширювались догори, мали основу з каменю,
гіпсу і широку кам’яну капітель. Також були що звужували догори. Були 3
кольорів :білі, чорні та червоні.
* стіни штукатурились і обов’язково розписувались
[Перші центри відкриті розкопками німецького підприємця та
археолога Генріха Шлімана у Мікенах 1876 року і британського
археолога Артура Еванса на Криті з 1899 року. З 19 століття досліджено
кілька сотень пам’ятників: могильники, поселень, великих міста типу
Поліохні на острові Лемнос із кам’яною стіною висотою 5 м, Філакопи
на острові Мілос, царські резиденції —Троя, палаци Криту (Кнос, Маллія,
Фест), акрополь у Мікенах.
Егейська культура:
- архітектура (м. Кірімф, Афіни, Фіви):
― дерев`яні колони, що розширювались догори, мали основу з каменю,
гіпсу і широку кам`яну капітель. Також були колони, що звужувались
догори. Були 3 кольорів: білі, чорні та червоні.
― стіни штукатурились і обов’язково розписувались
Кносський палац, який було відкриття Артуром Евансом, являв
собою комплекс взаємопов’язаних архітектурних споруд, які займали
в цілому 16 тис.м. Поверхи були пов’язані сходовими переходами,
підтримуваними колонами, що розширюються догори. У центрі
знаходився великий двір, навколо нього - палацові приміщення, які
мали різне призначення. У самому палаці відкрита ванна кімната і
система, за допомогою якої дощова вода з даху стікала в спеціальні
водоймища. Мабуть тут знаходилася палацова пральня. Під вимостки
підлог палацу була виявлена система водопровідних і стічних труб.
Центр підлоги «тронного залу» був покритий червоною штукатуркою.
Поряд розташовувався басейн. Стеля залу підтримувалася трьома
колонами, що мали потовщення вгорі. По обидві сторони до тронної
зали примикало святилище з вівтарем. У деяких палацових приміщеннях
збереглася фреска, сюжети фресок надзвичайно різноманітні: сцени
мирного життя, святкові процесії, релігійні обряди, акробатичні ігри,
приручення биків. Надзвичайно реалістичні пейзажі та зображення
тварин, море, в якому плавають риби, сади, звірі.]
18. Декоративна скульптура, кругла скульптура, надгробки, живопис і
вазопис архаїчної культури Стародавньої Греції.
Декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних
споруд і комплексів. Виникнення 3-х ордерів капітелей - доричного
малоазійського та античного.
Крутла ску льптура (Архаїчний курос, Аполлон Тенейський)
виготовлялась з вапняку ,мармуру, теракоти, бронзи, дерева. Теракотова
статуетка - пам’ятка дрібної пластики, притаманна стрункість фігур,
сюжети - міфологічні сцени і повсякденне життя.
Вазопис. Композиції створювались на вазах, чорно фігурні та червоно
фігурні. Використовувались геометричні і розписні візеру нки, сцени
побуту, свят, олімпійських ігор, боротьби з ворогами...
19. Мистецтво Стародавньої Греції періоду ранньої та пізньої класики.
Рання класика представлена суворим стилем - основним стилем
давньогрецького мистецтва в період ранньої класики, що передував
пізньому. Відзначений руйнуванням канонічних форм архаїки і
переходом до більш широкого кола засобів, характерні для класики 5ст.
Представлений круглими ску льптурами з бронзи, стелами і рельєфами.
Чудовим втіленням є метопи - прямокутні або квадратні плити, що
чергутоться.
Прямокутні дещо витягнуті по вертикалі з двома цілими, а по краях
половинними жолобами. Храм Зевса в Олімпії.
Пізня класика характеризується зайвою декоративністю, що
виражається у достатку складок при зображенні вбрання. До розкішного
стилю належать фриз у храмі Ніки Антерос, Каріатиди, Ерехтейону, ску
льптура Ніки Пеонії. що прикрашали колись вхід до храму Зевса в Олімпії,
а також у орнаментальному вазописі (у червоно фігу рному вперше
здійснені спроби створення об’ємних зображень з використанням ілюзії
простору).
Архітектура:
- регулярна система плану вання міст
- вдосконалення ордерної системи архітектури
- споруди : комплекс Афінського акрополя -храм Ніки Антерос,
Парфенон, Храм Зевса Олімпійського
Скульптура:
- образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси
- скульптори Мирон, Поліклет, Фідій, Лісіпп
20. Ску льптура грецької архаїки.
Виникнення куросів
Куроси - тип статуї юнако-атлета. зазвичай оголеного. Жіночий аналог
- кора. Відрізняються строгою фронтальністю композиції, сумарним
трактуванням форм людського тіла, жвавим обличчям та архаїчною
посмішкою.
Найбільш ранні виготовляли з деревини, а тому ті не збереглися,
згодом (з 7ст до н е) вирізалися з каменю і мармуру.
[Архаїчна Греція — доба в історії Греції, яка охоплює період VIII—VI
століть до н. е.
З кінця VII ст. до н.е. виникає монументальна грецька скульптура.
Найрозповсюдженішими у цей період стають два типи скульптури:
оголеного юнака (курос) та одягненої дівчини (кора). Оскільки на
змаганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх
кроків почала вирішувати проблеми пластики оголеного чоловічого
тіла. Фігури куросів (їх ще називають “архаїчними аполлонами”)
відтворювалися
монументально,
узагальнено
модельовано.
Підкреслено атлетичну статуру: широкі плечі, вузькі стегна. Куточки
вуст ледь піднято, що дозволило вченим ввести термін “архаїчна
посмішка”, очі широко відкриті. Куроси присвячувались богам та
атлетам. Матеріалом для них слугували камінь, дерево, мармур, бронза.
Статуї кор зустрічаються рідше. Оскільки жінки того часу не брали
участі у спортивних змаганнях, то їх зображали одягнутими в хітони
та пеплоси. Очі кор подовжені, широко розкриті, “архаїчну посмішку”
ледь намічено. Звичайно кор розфарбовували. У чоловічих фігурах
підкреслено статичною позою стриманість, мужність, силу. Стриманість,
благородство при підкресленій жіночості, ніжності можна бачити в
образі кор. Все це відбивало моральні ідеали греків періоду архаїки.]
21. Архітектура Стародавньої Греції. Особливості побудови
храмових споруд.
Егейська архітектура - дерев’яні колони, що розширювалися догори
і мали основу з каменю гіпсу, широку кам’яну капітель, також були такі,
що звужувалися догори.
- стіни штукатурились і розписувались
Гомерівська архітектора
- майже нічого не збереглось, адже основним будівельним матеріалом
були дерево і цегла.
Архаїчна архітектора
- капітелі (доричні, іонічні, коринфські)
- особливість в плануванні - створюються ансамблі.
- основним будівельним матеріалом був камінь
- прикраси дахів храмів - акротерії і антефікси
Класичний період
- регулярна система планування міст
- вдосконалення ордерної системи архітектури
- введення декоративізму
Елліністичний період
- прагнення до освоєння величезних відкритих просторів, до ефекту
грандіозності
- важлива роль відводилася великій колонаді (уздовж головних
вулиць та (2ярусним колонам)
- великі аркові ансамблі
- поява нових видів будівель, напр. бібліотек
єдності конструктивних і художніх елементів архітектурної форми
(Парфенон, храм Зевса)
Іонічний ордер за своїми пропорціями стрункіший (храм Ніки Антерос.
Пропілеїв)
Коринфський ордер вирізняється пропорціями та складнішою
формою бази й капітелі (храм Зевса)
22. Давньогрецькі архітектурні ордери
Доричний ордер - класичний зразок єдності конструктивних і художніх
елементів архітектурної форми (Парфенон, храм Зевса)
Іонічний ордер за своїми пропорціями стрункіший (храм Ніки Антерос,
Пропілеїв)
Коринфський ордер вирізняється пропорціями та складнішою
формою бази й капітелі (храм Зевса)
[Під ордером в архітектурі розуміється певна система поєднання і взаємодії
несучих (підтримуючих) і несених (перекриваючих) елементів. В античній
архітектурі – це опори-колони, що стоять окремо і перекриття, що лежить на
них – антаблемент.
Доричний ордер – один з ордерів класичної архітектури. Виник в VI столітті
до н. е.. на землях дорійців. Зустрічається у перших спорудах Стародавньої
Греції та дорійських колоніях. Лаконічний, мужній, монументальний – за
часів античності вважався «чоловічим» ордером. Характерні риси: Доричні
колони каннеліровані, причому, на відміну від інших ордерів, каннелюри
примикають один до одного без доріжок між ними. У доричному ордері
каннелюри неглибокі, з гострими гранями. Звичайна кількість каннелюр в
будівлях класичного періоду – 20. Капітель – верхня частина колони, на яку
візуально лягає навантаження розташованих вище елементів. Складається з
ехіни – круглої подушки криволінійного профілю і квадратної абаки. Архітрав
доричного ордера гладкий. Невеликою поличкою, яка називаэться тенія,
архітрав відділяється від фриза, поверхня якого представляє чергування
тригліфів і метоп (так званий трігліфно-метопний фриз). Карниз підтримується
мутулами, рідше – дентікулами. Під тригліфами, а також на нижній поверхні
мутули розміщуються краплеподібні елементи – гутти. Опис пропорцій
доричного ордера вперше зустрічається у Вітрувія. Висота доричної колони
становить, за Вітрувіэм, 14 модулів (нижніх радіусів колони), а за Віньолом, і
більш пізнім авторам, 16 модулів. Висота бази і капітелі (до оперізувального
ремінця) – по 1 модулю. Архітрав має висоту 1 модуль, фриз – 1,5 модуля. Щодо
висоти карниза єдності у авторів немає, вона може становити 1,5 модуля або
менше. Ширина тригліфів – 1 модуль, метоп – 1,5 модуля.
Іонічний ордер – один із трьох давньогрецьких архітектурних ордерів.
Від більш раннього доричного ордера відрізняється більшою легкістю
пропорцій і декором всіх його частин. Відмінною рисою іонічного ордера
є спосіб оформлення капітелі, яка виконується у вигляді двох протилежно
розташованих волют. Іонічний ордер за часів античності вважався «жіночим»
ордером, за рахунок своєї витонченості, вишуканості та доповненнями
різноманітними прикрасами. Виник в середині VI століття до н. е.. в Іонії на
північно-західному узбережжі Малої Азії у Егейського моря. Поширився
по території Древньої Греції в V столітті до н. е.. Першим з великих іонічних
храмів був храм Гери на Самосі, побудований приблизно в 570-560 роках до н.
е.. архітектором Роікосом і незабаром зруйнований в результаті землетрусу.
Найбільш виразним представником іонічного ордера став храм Артеміди,
визнаний одним із «Семи чудес світу». Колона іонічного ордера, на відміну
від доричного ділиться на три частини: підстава, стовбур і капітель. База
часто сама спиралася на квадратну в плані плиту – плінт. Опуклі елементи
бази – Торус, прикрашалися орнаментальної порізкою або горизонтальними
жолобками, за змістом аналогічними каннелюрам. Капітель відрізняють
так звані волюти – здвоєні спіральні орнаменти, виліплені на ехіни. Волюти
виглядають як завитки з боку фасаду, по бічних сторонах капітелі волюти
соендіняются між собою валами, що називаються балюстри. Своїм виглядом
балюстри нагадують сувій. Спочатку волюти лежали в одній площині, потім їх
стали будувати в чотирьох площинах. Ця особливість зробила іонічний ордер
більш стійким до критичних поглядів, який висловлювався в IVстолітті до н. е..,
ніж доричний ордер. Останній передбачав, що ехін повинен однаково читатися
з будь-якого боку. Ехін в іонічному ордері розташовується під подушкою і між
волютами, як би виходячи з під волют. Ехін і абака найчастіше прикрашалися
багатою порізкою, більш дрібної ніж у абаки і великої, у вигляді іоніків, у ехіни
вони називаються ови і являють собою орнамент з яйцеподібних елементів,
що чергуються звичайно з листям і стрілками. Після недовгого раннього
експериментування, число каннелюр на стержні колони було встановлено в
24. Ця стандартизація дозволила зберігати пропорцію каннелюри до діаметра
колони незалежно від масштабу, навіть коли висота колони була завищена.
Іонічна колона завжди більш струнка, ніж дорична: її висота в період архаїки
дорівнювала восьми діаметрам (1:8), а пізніше перевищує дев’ять діаметрів
(1:9). Грецькі зодчі розставляли колони дуже широко, прагнучи таким чином до
отримання відчуття легкості і витонченості.
Коринфский ордер. До кінця 5 ст. до н.е. виник третій архітектурний ордер,
коринфський. Його колони настільки ж витончені, як колони іонічного ордера,
а антаблемент більше пишний. Коринфська капітель нагадує перевернутий
дзвін, складений з двох рядів листя аканта з спіралеподібними вусиками
виноградної лози по кутах. Мабуть, цей ордер вперше був застосований
в храмі Аполлона в Бассах. У вдосконаленому вигляді ми зустрічаємо
його у круглому храмі в Епідаврі; в самому кінці 4 ст. до н.е. коринфський
ордер був використаний при створенні пам’ятника Лисикрата в Афінах. За
словами Вітрувія честь винаходу капітелі цього ордера належить скульптору
Каллімаху.]
23. Античний живопис. Стилі грецького розпису.
Егейський живопис:
- різниця в кольорі між жінками та чоловіками
- відсутність сцени насилля
- знайдені : збирач Шафрану, жінки в голубому, цар-жрець. фреска з
акробатами і биком
Гомерівський живопис: ранніми (з дійшли до нас) художніми творами
є вази «геометричного стилю», прикрашені геометричним орнаментом,
нанесеним коричневою фарбою по бледножелтоватому фону глиняного
посуду. Орнамент покривав вазу зазвичай у верхній її частині поруч
кільцевих поясів, іноді заповнювали всю її поверхню. Найбільш повне у
явлення про «геометричному- стилі» дають так звані діпілонскіе вази,
пов’язані з 9 - 8 ст. до н е. і знайдені археологами на давньому цвинтарі
поблизу Діпілонскіх воріт в Афінах Ці дуже великі судини, висотою
іноді майже в ріст людини, мали похоронне і культове призначення,
за формою повторюючи глиняні судини, що служили для зберігання
великих кількостей зерна або рослинного масла. На діпілонскіх амфорах
орнамент особливо багатий: візерунок складається найчастіше з
чисто геометричних мотивів, зокрема плетінки-меандру (меандровий
орнамент зберігався як орнаментального мотиву- і на всьому протязі
розвитку- грецького мистецтва). Крім геометричного орнаменту широко
застосову вався схематизовані
Чорнофігурний вазопис Стародавньої Греції, відомий також як
чорнофігурний стиль або чорнофігурна кераміка, (грец. цеХауд^ор^а,
теїапотофЬа) — один із основних методів і стилів декорування античних
грецьких ваз. Особливо поширений між 7-м і 5-м століттями до н. е.,
хоча існують зразки, датовані ще 2 століттямдо нашої ери. Малюнки та
орнаменти на посу дині формою і кольором подібні до силу етів. Тонкі
контури вирізалися у фарбі передвипалом, і деталі могли підсилюватисяя
і підкреслюватися, як правило, білим чи червоним кольором. Основними
центрами цього стилю були спочатку Коринф, а потім Афіни. Вважається,
що чорнофігурний вазопис виник в Коринфі близько 700 року до н е.
Найбільшу кількість керамічних виробів з Коринфу знайшли під час
розкопок грецьких колоній у Південній Італі, в регіонах Етрурії, на
острові Сицилія .
рослинний і тваринний орнамент. Фігури тварин (птахів, звірів,
наприклад лані та ін) багаторазово повторюються протягом окремих
смуг орнаменту, надаючи зображенню ясний, хоча і одноманітний
ритмічний лад.
Архаїчний живопис:
-композиції створювались на глиняних виробах, дерев’яних дошках,
глиняних табличках-пінаках. стінках глиняних саркофагів, на мармурових
та вапнякових надгробках
Елліністичний живопис :
- як і для всього мистецтва періоду, характерні драматизм, експресія,
пристрасність, покликані активно впливати на глядача
- внутрішня напруженість образів, несподівані раку рси і динамічні жести
- складний малюнок композиції та сміливі контрасти світла й тіні
Класичний живопис представлений фресковими розписами у
монументальних спорудах (гробниця-водопад)
Стилі грецького розпису: Протогеометричний та геометричний стилі
Орієнталізуючий стиль Чорнофігурний вазопис,
Червонофігурний вазопис. Вазопис на білому тлі
[Вазопис – орнаментальний або образотворчий декоративний розпис
судин, який виконаний майже виключно керамічним способом, тобто
спеціальними фарбами з наступним випалюванням.
Антична вазопис – розпис античних керамічних судин. Антична
вазопис досягла розквіту в мистецтві Давньої Греції. Вази покривали
чорним лаком, білої, і пурпуру, блакитний, рожевого, червоного,
жовтого і позолотою.
Вазопис Стародавньої Греції
Давньогрецька вазопис – декоративний розпис судин, виконана
керамічним способом, тобто спеціальними фарбами з наступним
випалюванням. Охоплює період з догрецької минойской культури і аж
до еллінізму, тобто, починаючи з 2500 р. до н. е.. і включаючи останнє
сторіччя, що передувала появі християнства .
Грецька кераміка є найбільш поширеною знахідкою в археологічних
дослідженнях античної Греції, виявити її можна у всьому ареалі
розселення стародавніх греків. Стародавні греки розписували будь-які
види глиняного посуду, що використовувалася для зберігання, прийому
їжі, в обрядах і святах. Твори кераміки, оформлені особливо ретельно,
приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Минулі сильний
випал, стійкі до впливів навколишнього середовища керамічні судини та
їх фрагменти збереглися десятками тисяч, тому давньогрецька вазопис
незамінна при встановленні віку археологічних знахідок.
Завдяки написам на вазах, збереглися імена багатьох гончарів і
вазопісцев, починаючи з архаїчного періоду. У випадку, якщо ваза
не підписана, щоб розрізняти авторів і їхні твори, стилі розпису, у
мистецтвознавців прийнято давати вазописцем «службові» імена. Вони
відображають або тематику розпису та її характерні риси, або вказують
на місце виявлення або зберігання відповідних археологічних об’єктів.
Протогеометрічний і геометричний стилі
З закатом мікенської культури після дорійського вторгнення всі
досягнення колишньої вазопису втрачені. Протягом приблизно століття
існує субмікенска кераміка, для якої характерно повна відсутність
орнаменту (в окремих випадках вона прикрашена кількома немудрими
лініями). Близько 1050 р. до н. е.. в грецькому мистецтві поширюються
геометричні мотиви. На ранніх етапах (протогеометрічний стиль) до
900 р. до н. е.. керамічний посуд розписувалася зазвичай великими
строго геометричними візерунками. Типовими прикрасами ваз були
також проведені за допомогою циркуля круги і півкола. Чергування
геометричних орнаментів малюнків встановлювалося різними
регістрами візерунків, відокремлених один від одного огинають
посудину горизонтальними лініями. У період розквіту геометрики,
починаючи з 900 р. до н. е.., відбувається ускладнення геометричних
малюнків. З’являються складні у виконанні чергуються одинарні та
подвійні меандри. До них додаються стилізовані зображення людей,
тварин і предметів. Колісниця та воїни займають центральні частини ваз
і глеків. У зображеннях все частіше переважають чорні, рідше червоні
кольори на світлих відтінках фону. До кінця VIII в. до н. е.. такий стиль
розпису в грецькій кераміці зникає.
Орієнталізований період
Починаючи з 725 р. до н. е.. у виготовленні кераміки лідируюче
положення займає Коринф. Початковий період, якому відповідає
орієнталізований, або інакше протокорінфскій стиль, характеризується
в вазопису збільшенням фігурних фризів і міфологічних зображень.
Положення, черговість, тематика і самі зображення виявилися під
впливом східних зразків, для яких були, перш за все, характерні
зображення грифонів, сфінксів і левів.
Чорнофігурний вазопис
З другої половини VII ст. до початку V ст. до н. е.. чорнофігурний
вазопис розвивається в самостійний стиль прикраси кераміки. Все
частіше на зображеннях стали з’являтися людські фігури. Композиційні
схеми також зазнали змін. Найбільш популярними мотивами зображень
на вазах стають бенкети, битви, міфологічні сцени, що розповідають про
життя Геракла і про Троянської війні. Шийка і дно судин прикрашалися
візерунком, в тому числі орнаментами, в основу яких покладені в’юнкі
рослини і пальмове листя (т. зв. Пальмети). Після випалу основа ставала
червоною, а глянсова глина набувала чорний колір. Білий колір вперше
стали використовувати в Коринті і перш за все для того, щоб відобразити
білизну шкіри у жіночих фігур.
Інші центри виробництва кераміки, як, наприклад, Афіни, запозичували
техніку коринфського вазопісного стилю. До 570 р. до н. е.. Афіни навіть
перевершили Коринф за якістю своїх ваз і розмахом виробництва.
Ці афінські вази отримали в мистецтвознавстві назва «аттическая
чернофигурная кераміка».
Вперше майстри гончарної справи і художники-вазописці стали з
гордістю підписувати свої твори, завдяки чому їх імена збереглися
в історії мистецтва. Самим знаменитим художником цього періоду є
Ексекій. Крім нього широко відомі імена майстрів вазопису Пасіада і
Хареса. Починаючи з 530 р. до н. е.. з появою червонофігурного стилю
чорнофігурний вазопис втрачає свою популярність.
Червонофігурний вазопис
червонофігурні вази вперше з’явилися близько 530 р. до н. е..
Вважається, що цю техніку вперше застосував живописець Андокід. На
відміну від вже існуючого розподілу кольорів основи та зображення в
чорнофігурного вазопису, чорним кольором стали фарбувати не силуети
фігур, а навпаки фон, залишаючи фігури незафарбованими. Окремими
щетинками на нефарбованих фігурах прорисовувалися найтонші деталі
зображень. Червонофігурний стиль збагатив вазопис великою кількістю
міфологічних сюжетів, крім них на вазах зустрічаються замальовки з
повсякденного життя, жіночі образи та інтер’єри гончарних майстерень.
Небачений раніше для вазопису реалізм досягався складними у
виконанні зображеннями кінних упряжок, архітектурних споруд,
людських образів в три чверті і зі спини.
Вазописці стали частіше використовувати підписи, хоча як і раніше
на вазах переважають автографи гончарів. Гончарі залишали підпис у
вигляді свого імені в поєднанні з дієсловом
др.-греч. ἐποίησεν (epóies-
en - він зробив), а вазописці - др.-греч. ἔγραψεν (égrapsen - він
намалював).
Якщо вазопісец сам виготовляв посудину для розпису, то
він ставив обидва «штампа». Завдяки підписам вдалося атрибутувати
чимало творів гончарного мистецтва конкретним майстрам, одночасно
склавши уявлення про їх творчому розвитку.
Вже в V ст. до н. е.. в нижній Італії виникли знамениті майстерні,
що працювали з цим стилем вазопису і конкурували з вазописними
майстернями в Аттиці. Вазопис по білому тлу
Для розпису ваз в цьому стилі в якості основи використовувалася
біла фарба, на яку наносилися чорні, червоні або багатобарвні фігури.
Ця техніка вазопису застосовувалася переважно у розписі лекифов,
арібалов і алабастронов.]
24. Скульптурне оздоблення афінського Акрополя вершини зодчества
- Парфенон:
*синтез доричного і іонічного ордерів *внутрішній фриз та метопи на
фронтоні прикрашали зображеннями міфологічних сцен
* внутрішній фриз оздоблений безперервною сценою урочистої процесії з
колісницями
* скульптури сх. Фронтону -народження Афіни, зх. Фронтону -суперечки між
Афіною та Посейдоном *вже страчена статуя Афіни з шоломом на голові
- Пропілет-парадний вхід, утворений портиками та колонами,
разташваними симетрично осі руху. Іонічні капітелі
- Храм Ніки Аптерос. На безперервному іонічному фризі зображалися
епізоди греко-перських війн та боги Афіна, Посейдон,Зевс. Всередині стояла
статуя Афіни, яка тримала в одній руці шолом а в іншій символ перемоги.
- Храм Ерехтейон має унікальний симетричний план:
*пд. нартик не мав фризу, а його архітрав, що складений з трьох
горизонтальних смуг, підпирали не колони, а 6 коріатид, розміщених на
високому парапеті. На них спираються важкі квадратної форми плити.
*фриз навколо всієї будівлі із накладними білими фігурами не збереглися
-колосальна бронзова скульптура Афіни - одна з ранніх робіт Фідія
[Афінський акрополь – найвідоміший акрополь у світі, розташований у
столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря.
Більшість значних споруд Акрополя були побудовані під керівництвом
Перикла впродовж періоду Золотого віку Афін (460-430 до н. е.). Проголосивши
об’єднання всього грецького світу під верховенством Великих Афін, Перикл
450 до н. е. розпочинає роботи зі створення ансамблю Афінського акрополя
за єдиним планом:
― Парфенон (храм Афіни Діви) із хрисоелефантинною статуєю Афіни
Парфенос — (447—438 до н. е.)
― Пропілеї — урочисті ворота, вхід на Акрополь (437—432 до н. е.)
― храм Ніки Аптерос (Безкрилої Перемоги) (між 449—420 до н. е.)
― храм Ерехтейон (421—406 до н. е.)
― колосальна бронзова статуя Афіни Промахос
Парфенон являє собою мармуровий доричний периптер шириною 30,89 м
та довжиною 69,54 м із числом колон — відповідно по 8 та 17, висота колон
складає 10,43 м. Відмінна риса Парфенона — те, що внутрішнє приміщення
поділялось на дві частини. Головний вхід був облаштований на сході і вів
у велику залу — наос, оточену з трьох сторін двоярусною колонадою, де
встановили хрисоелефантинну статую Афіни Парфенос роботи Фідія.
Парфенон відрізнявся винятковою співмірністю частин, синтезом доричного
та іонічного ордерів, величчям і людяністю архітектурних та скульптурних
образів. Внутрішній фриз та метопи на фронтоні прикрашали зображення
міфологічних сцен: 14 метоп східного фронтону зображували битву героїв
і гігантів, 14 метоп західного фронтону — битву греків та амазонок, 32
метопи південної сторони храму — битву греків з кентаврами та 32 метопи
північної сторони — битву греків з троянцями. Внутрішній фриз (або зофор),
який йшов навколо целли, оздоблений безперервною сценою урочистої
процесії із колісницями, вершниками на конях, фігурами богів та людей.
Скульптури східного фронтону об’єднані у цілісну композицію Народження
Афіни, західного фронтону — Суперечки між Афіною та Посейдоном за
покровительство над Аттикою.
Найвизначнішою пам’яткою давньогрецької архітектури епохи високої
класики є Пропілеї Афінського акрополя, що оформляють його вхід (437—
432 до н. е., архітектор Мнесікл). У якості матеріалу було використано білий
пентелійський мармур та сірий елевсінський мармур. Будівництво почалось
у добу Перикла і було призупинене, коли Пропілеї власне не були завершені.
Афінські пропілеї складаються із центральної основної частини та двох
примикаючих крил — зовнішнє крило на заході та східного крила. Основу
центральної частини становлять 6 величиних доричних колон, що стилістично
та за загальним враженням перегукуються із колонами Парфенона. Також
центральна частина містить 5 брам та Центральнйи коридор, що мав стати для
давніх греків кульмінацією на Священному шляху від Елефсіна до Афінського
акрополя.
Храм Ніки Аптерос — давньогрецький храм ансамбля Афінського акрополя,
який примикав до південно-західного крила Пропілей. Споруда являла собою
амфіпростиль з двома іонічними портика по чотири колони. Стилобат мав три
сходинки. На безперервному іонічному фризі зображалися епізоди Греко-
перських війн та боги Афіна, Посейдон і Зевс. Храм виконаний з мармуру.
Всередині стояла статуя Афіни (донині не збереглась), яка тримала в одній руці
шолом, в іншій — гранат — символ перемоги.
Ерехтейон (грец
. Ἐρέχθειον)
— пам’ятка давньогрецької архітектури (421—
406 до н. е.), храм на місці суперечки Афіни та Посейдона-Ерехтея на Акрополі
в Афінах за право володіння Аттикою. Він має унікальний для грецької
архітектури асиметричний план. Ерехтейон не мав зовні окружної колонади, а
був прикрашений з трьох сторін окремими портиками.
Три його портики розташовані на різних рівнях. із заходу — портик, що веде
до храму Афіни Паллади, з північної — вхід до святилища Посейдона-Ерехтея,
біля південної стіни храму — всесвітньо відомий портик Каріатид. Південний
портик — Пандрозейон — названий за ім’ям дочки Кекропа Пандрози, не
мав фризу, а його архітрав, що складався з трьох горизонтальних смуг,
підпирали не колони, а шість кор, або каріатид, розміщених на високому
парапеті. Це шість фігур молодих жінок, одягнених в афінський костюм (туніка,
гемідиплоїдій та пеплос), на них спираються важкі квадратної форми плити. Це
перший в історії світового мистецтва випадок використання подібних жіночих
фігур для підтримки балок.
Афіна Промахос (дав.-гр.
Ἀθηνᾶ Πρόμαχος)
— колосальна бронзова статуя
давньогрецького скульптора Фідія, присвячена богині Афіні Промахос —
Афіні Воїтельці, покровительці міста. Донині не збереглась, знайдені тільки
фрагменти постаменту, на якому стояла Афіна.]
26. Творчість Поліклета
Поліклет - давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва, працював
бл. 460-420 до н.е. Народився в Сікіоні бл. 480 р. до н.е., навчався в Аргосі у
Агелада, можливо, в один час з Фідієм, а пізніше очолив аргоську школу
скульпторів Роботи:
- створив кілька статуй переможців Олімпійських ігор, в т.ч. статуя Кініска
(при розкопках в Олімпії був знайдений його постамент)
- Дискофор (несучий диск, найкращі копії в Уелслі-коледжі поблизу Бостона,
СІЛА, і у Ватикані)
- Доріфор (списник)
- На замовлення жерців храму Артеміди бл. 440 р. до н.е. Поліклет створив
статую пораненої амазонки
- 420 р. до н.е. ним був створений Діадумен, юнак з пов’язкою навколо
голови
- створив для храму в Аргосі колосальну статую Гери (із золота і слонової
кістки), яка сидить на троні
27. Творчість Лісіппа.
Лісіпп - давньогрецький грецький скульптор, народився в Сікіоні
(Пелопоннес). У античності стверджували (Пліній Старший), що Лісіпп
створив 1500 статуй. Навіть якщо це перебільшення, очевидно, що Лісіпп був
надзвичайно плодовитим і різностороннім скульптором. Основну масу його
творів складали переважно бронзові стат\гї, що зображують богів, Геракла,
атлетів та інших сучасників, а також коней і собак. Лісіпп був придворним
скульптором Олександра Македонського. Колосальна стату я Зевса стояла на
агорі Тарента. Як стверджу є той же Пліній, її висота складала 40 ліктів, тобто
17,6 м. Інші статуї Зевса були споруджені Лісіппом на агорі Сікіона, в храмі в
Аргосі й у храмі Мегара. Зображував Олександра, верхом - як одного, так і
з соратниками, які полягли в битві при Гранікі в 334 р. до н е. Існуюча кінна
бронзова стату етка Олександра з кормовим веслом під конем, що, можливо,
є алюзією на ту ж битву на річці, може бути реплікою останньої стату ї, роботи:
- Колосальна фігура сидячого Геракла на акрополі Таренту
- Статуя «Геракл Епітрапедзій», що зображала героя «за столом»,
представляла його сидячим на камінні, з чашею вина в одній руці і дубиною в
іншій: - портрет Сократа, - портрет Езопа, - мармуровий Агій
28. Архітектурні пам’ятки Стародавньої Греції
Львові ворота - вхідні ворота акрополя Мікон . Побудовані з чотирьох
монолітних брил вапняку, фронтон, що вінчає ворота, прикрашений
рельєфним зображенням двох левів.
Одеони - будівлі, призначені для музичних конкурсів, формою близькі до
театру, проте значно менші за розмірами з огляду на акустичні вимоги вкриті
дахом.
Пестум - сібарійська колонія:
- гробниця водолаза - зі збереженими фресками
- храм Гери, Афіни та Аполлона
Афінський акрополь (питання 24).
29. Скульптура елліністичного періоду. Тяжіння до гігантоманії.
Колос Родоський - величезна стату я грецького бога сонця Геліоса,
споруджена між 292 та 280 до не на фході до гавані о.Годос. Висота ії 31.5м.
База з білого мармуру, спершу були встановлені ноги стату ї, а згодом і тіло.
Ніка самофракійська - одна з найвідоміших статути античної епохи.
Присвячена богині перемоги. Створена у школі скульптури, споруджена на
згадку про перемогу над флотом сирійського царя. Стояла на стрімкій скелі
над морем, її п’єдестал зображав ніс бойового корабля.
Венера Мілоська - мармурова статуя богині Афродіти, автор невідомий.
Вважалась ідеалом краси жіночого тіла. Висота 2м, пропорції в перерахунку на
зріст 10см, 86x69x93, у лівій руці тримала яблуко.
ЗО. Кераміка : чорно фігурний та червоно фігурний стилі вазопису.
Червонофігурний вазопис — один із найвідоміших стилівдавньогрецького
вазопису. З’явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III
ст. до н. е. Свою назву червонофігурний стиль отримав завдяки характерному
співвідношенню кольорів між фігурами і тлом, прямо протилежному
чорнофігурному: тло — чорне, фігури — червоні. Крім двох основних кольорів
у зображеннях зустрічаються й інші кольори — білий та червоний. Значний
внесок у розвиток цього стилю внесли вазописці Етрурії. До нашого часу
збереглося більше 40 тисяч примірників і фрагментів червонофігурних ваз,
створених в Афінах, і більше 20 000 — створених в нижній Італії.
Має деякі особливості, Краще за інші збереглися кріпосні споруди. Один
з цікавих пам’ятників цього роду -кріпосні стени Херсонеса. Могутні стіни
забезпечені баштами, вони викладені з крупних квадров щільного вапняку.
Будівлі храмів, базилик, театрів не збереглися, але про їх минулу7 значність
свідчать знахідки окремих частин їх, у тому числі розвалини базилики
(відкритою Уваровим в 1853 р.), так званий «Монетний двору» в Херсонесе.
Похоронні склепи. Архітектура їх розпадається на три групи. До першої
відносяться кургани з кам’яними склепами, криті помилковим зведенням
(система нависаючих плит), а пізніше, з другої половини 4 в. до н.е. -клинчатьім,
полуциркульньїм, з, що веде до склепу вузьким коридором — дромосом. До
другої групи відносяться кургани із земляними склепами, що наближаються до
прямокутної форми, також з дромосом. До третьої групи відносяться кургани
з склепами, викладеними з сьірцового цеглини, з перекриттям, складеним
з товстих колод (Кубанські кургани). Всі три групи похоронних склепів
співіснували.
31. Мистецтво античних міст Північного Причорномор’я
(архітектура, скульптура, жвопис)
Грецькі міста й селища виникли в Причорномор’ї під час Великої
грецької колонізації у VIII—VI ст. до н. е.
Перші поселення з’явились на о.Березань, згодом — в усті Буга: Тіра
(VI ст.), Ольвія (на правому березі Бузького лиману), Пантікапей (на місці
нинішньої Керчі), Херсонес (V ст., поблизу сучасного Севастополя) та
інші, менші поселення. Так постали центри грецької, а згодом римської
цивілізації (тоді народи Європи ще перебували на стадії первісного ладу).
У колоніях була широко розвинута грамотність, а грецька мова
залишалася офіційною аж до загибелі багатьох північнопонтійсь-
ких держав. Велика увага приділялась освіті, фізичному вихованню
(практикувалися п’ятиборство, стрільба з лука, біг тощо). Розвивались
історія та філософія, медицина. Значну роль відігравали театр, музика,
література, мистецтво (монументальний живопис, мозаїка, вазопис,
скульптура великих і малих форм).
В контактах з культурою та світоглядно-релігійними уявленнями
місцевих племен утворилось мистецтво, яке становило частину
великого мистецтва античної Греції.
Архітектура
В архітектуру, що мала античний характер з деякими місцевими
відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система.
У містах впроваджувалося прямолінійне планування за гіпподамовою
системою.
На пізнішому історичному етапі — І ст. до н.е.-ІІІ ст. н.е., в архітектурі
й декоративному оснащенні переважав стиль, що склався у тісній
взаємодії античних і скіфо-сарматських елементів.
Будували з вапняку (мармуру не було) готову скульптуру та мармур
везли з Греції й островів Егейського моря.
Збереглися фортечні споруди з обробленого щільного вапняку -
кріпостна архітектура.
Для жител характерна: мозаїчна підлога, внутрішній двір оточений
колонами.
Значна частина збережених архітерктурних пам’яток - поховальні
склепи (три групи: 1.кам’яні склепи зі штучним склепінням або системою
нависаючих плит (своды), вхід коридор - “дорос”. 2.земляні склепи,
тяжіють до прямокутної форми, мають дорос.
3.кургани зі склепами, викладеними з сирцевої цегли, з перекриттям,
складеним з товстих колод (Кубанські кургани))
Живопис
Нерозривно пов’язані з архітектурою численні стінні розписи склепів
Пантікапея і Тамані. Виконані фрескою, технічно досконалі, написані
живими, насиченими барвами.
Найбільш ранній тип розпису (4 - 3 ст. До н.е.) представляє собою
імітацію кладки стіни з кольорового мармуру (3 пояса - білого, чорного
і червоного кольорів), зустрічаються і сюжетні зображення: міфологічні
сцени (склеп Пігмеїв, склеп Алкіма) або зображення померлого в
побутової обстановці, на копі або в бою Виконання цих розписів має
досить ремісничий характер, хоча в них є цікаві композиційні побудови,
елементи перспективи, відчуття кольору. У живописі переважають світлі
тони: рожевий, блакитний, бледнозелений, жовтий.
Скульптура
В античному мистецтві значення монументальної скульптури
дуже велике, в мистецтві Північного Причорномор’я її роль набагато
скромніше. Вона розвивається порівняно пізно, вже в епоху еллінізму і
переважно в рельєфі. Скульптурні пам’ятники, що прикрашали Ольвію,
Херсопес, Пантікапей та інші міста, були привізні, головним чином з
Аттики і Малої Азії.
Як приклад можна навести знайдену поблизу Харакса (Крим)
мармурову статую чоловіка в капелюсі (тип тогатуса) з цистит у ніг.
Наявність цисти, що служила для зберігання сувоїв, вказує на те, що
зображений займався розумовою працею. Це міг бути поет, філософ,
вчений або магістрат.
32. Характеристика архітектури Стародавнього Риму періоду імперії.
- форуми - центральні міські площі з будівлями і храмами
- побудова храмів за грецьким зразком, але з римськими іменами богів
- водопровідна система: акведуки і клоаки
- дороги
- зразки: Арка імператора Тіта, Колізей(будувався 5 років, за період
роботі будл вбито 700 000 гладіаторів), Пантеон.
33. Римський скульптурний портрет.
Римський скульптурний портрет
-історія Риму в обличчях. Герцер :
“Вся історія Риму відображена тут -бровами, руками, губами...”
зразки:
-імператор Люцій Вер -імператор Караколла -Корнелія Солопіна -
дружина імператора Галлієна -імператор Філіп Аравітянин
Живопис.
Розпис склепів, підлоги з сюжетними або орнаментальними
зображеннями, складеними з дрібної різноколірної гальки на вапняному
розчині. Цікавими є боспорські стели IV—III ст. до н. е., в розписах
яких простежуються аттічні художні традиції (це, зокрема, стели з
зображенням Апфи — дружини Афінея — та воїна), а також портрет
юнака з Херсонеса (IV ст. до н. є.), намальований восковими фарбами на
кам’яному надгробку.
Скульптура, встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в
основному грецького пантеону. Багато ску льптур, особливо класичного
та елліністичного часу, були привізні і являли собою першокласні копії
творів таких видатних давньогрецьких ску льпторів, як Пракситель і
Скопас. Надзвичайно велике поширення мали теракотові вироби —
зображення богів, акторів, сюжетних сцен, архітектурні деталі, іграшки
тощо, розписані фарбами.
Скульптура Риму піддалася впливу грецького мистецтва. Головною
естетичною і концепту альною ідеєю була центральна ідея офіційної
культури - ідея величі Риму - зображ. сцени воєнних походів імператорів,
популярних міфів... (фриз колони Трояна і колони Марка Аврелія)
В круглій скульптурі формується офіційний напрямок -портрети
царств імператора та його свити, більша частина яких виконана в
традиціях класицизму (ску льптура Августу в центрі Риму )
35. Фаюмський портрет - феномен злиття римської
та давньоєгипетської культур.
Фаюмські портрети створені в техніці енкаустики (техніка живопису
при якій використовуються ВОСКОВІ фарби) погребальні портрети. Свою
назву отримав за місцем першої значної знахідки в Фаюмському оазисі в
1887р. На сьогодні відомі близько 900 портретів.
Ранні фаюмські портрети виконані в техніці енкаустики ( восковий
живопис розплавленими фарбами яку відрізняє об’ємність мазка- напрям
мазків як правило сліду є формам обличчя - на носі, щоках, підборідді і
контурах очей фарба накладалась ширшими мазками, а контури обличчя
і волосся - тоншими). Відрізняються дивовижною стійкістю кольору і
свіжістю, також вони довговічні. Важлива особливість -використання
тонкого золота. Основа -деревина різних порід. Приблизно з 2ст
використовується воскова темпера.
36. Колізей - найбільший амфітеатр стародавнього Риму,
побудований імператором Титом.
В плані являє собою еліпс середина якого зайнята ареною, довжина
524м, велика вісь 187м, мала вісь 155м, довжина арени 85м, ширина 53м,
висота стенів-48м, вміст глядачів-87000чол.
Побудований з великих шматків тровертінського каменю, які колись
були сполучені між собою залізними зв’язками.
Із зовнішнього боку будівлю представляли 3 яруси арок, між арками
розташовані півколони, в нижньохму тосканські, в середньому- іонічні,
і верхньому- стиль Корінфа. Зображення Колізею на стародавніх
збережених монетах свідчать про те, що в прольотах арок середнього
та верхнього ярусів стояло по статуї. Над верхнім аркадним ярусом
підноситься четвертий великий поверх, який є суцільною стіною. На
краях осей 4 головні входи у вигляді воріт.
Під ареною у фундаменті внутрішньої стіни знаходились клітки для
звірів.
У творах древніх римлян, на відміну від греків, переважали символіка
і алегорія. Відповіднопластичні образи еліонів поступилися у римлян
місцем живописним, в яких переважала ілюзорність простору і форми
- не тільки у фресках і мозаїках, але і в рельєфах. Римський майстер на
відміну від грецького бачив реальність в її пластичній єдності, більше
схилявся до аналізування, розчленування цілого на частини, детального
зображення явища. Грек бачив світ як би крізь все і воєдино поетичний
серпанок міфу. Для римлянина вона починала розсіюватися, і явища
сприймалися в більш виразних формах, пізнавати які стало легше, хоча
це ж приводило до втрати відчуття цілісності світобудови.
Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито.
Образи, подібні молиться римлянинові, накидав на голову край
убрання, переважно містилися в собі, зосереджені. Римські майстри
в скульптурних портретах концентрували увагу на особистих,
індивідуальних особливостях людини.
38. Мистецтво стародавньої Індії
Архітектура:
- будинки із бамбуку і тростини, обмазані глиною
- дахи круглі у вигляді купола або двоскотні
- з Зет до н е використовували камінь при будівництві храмів
- ступа - культова споруда
- чайтьї -храми в скелях
- в Непалі - пагоди
- Мавзолей Тадж-Махал - пам’ятка періоду правління мусульман (12ст)
Скульптура:
- статуї та статуетки Будди
- в Харанській цивілізації була розвішена мініатюрна різьба по дереву,
ювелірна справа
Література і театр:
- на період правління династії Гунтів припадає розквіт авторської
лірики і драматургії Древньої Індії - творчість Колідаси (4-5ст до не )
- у древньоіндійській драмі не відокремлювалися жанри комедії,
трагедії
- у світській літературі висміювалися релігійні цінності.
Музика:
- важливий етап у розвитку пов’язаний із хвалебними Еомведами
- класично представлена традиціями карнотак і хіндустані
- народна мутзика
Одяг:
- традиційний : сорі, ленга-чолі, сольвар-коміз
- матеріал : бавовна, льон, шовк з виширкою
- кольори : білий, чорний, червоний, синій та жовтий
- прикраси : намиста, браслети, шпильки, сережки.
- мехенді - розпис хною тіла
39. Характеристика визначної пам’ятки мусульманської культури
в Індії - мавзолею Тадж-Махал в Агрі.
Тадж-Махал - монумент розташований за 2 км від м.Агра, на березі
річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахам, як мавзолей для
своєї персидської дружини Мумтаз Махал. Будівництво зайняло 23 роки
(1630-1652р)
Тадж- корона діадема, махал - палац
Висота палацу 74м, в основі квадратна платформа зі сторонами 95м,
по кутах 4 мінарети, стіни викладені полірованим мармуром, зовні в
деяких місцях доповнені червоним піщаником, у вікнах та арках - ажурні
решітки, єдиним порушенням симетрії є гробниця ІІІах-Джахана.
40. М-во Китаю.
Архітектура
- формувалось під впливом буддизму7
- лінії будівель імітують потік води, обриси крон дерев над річкою,
округлі краї хмар
- вміння працювати з різними матеріалами ( дерево, стебла, бамбук,
каміння, глазурована черепиця, цегла), за допомогою дерев, кущів,
бамбуку, трав, квітів, моху які покликані передавати відчуття змін пір
року. Також на території розміщувалися кам’яні ліхтарі альтанки.
Формування засад японського садівництва відбулося під впливом
японської архітектури, а також релігійно-філософської знаті Японії.
Початково був складовою резиденцій аристократів але згодом був
запозичений буддистськими монастирями і знатними самураями. З 14ст
набув поширення серед японських простолюдинів, ставши невід’ємною
частиною багатьох приватних будинків. З 20 ст прорудження садів у
японському7 стилі стало популярним серед іноземців.
Трійкою найвідоміших вважається Кенроукен, Горакуен, Кайракуен.
-комплексний підхід до забудови
-глибоко символічний скульптурний декор(зобр. Драконів і феніксів)
- різноманіття видів китайських споруд( палаци, храмихадові споруди)
- типова конструкція- каркасно-стовпова з викор. Дерева
- застосування фарб (дахи палаців, стіни, підлога)
43. Арабські народи. М-во архітектура :
- мечеті, мінарети, баніти
- декор : широке застосування мукарни , декоративне
заповнення ніш та склепінь, карнизів у вигляді призматичних фігурок
- рання архітектура зазнана впливу алліністично-римської,
візантійської та сасандійської традицій. 3 11-12
ст великого
значення набуває орнаментика. З 14 ст поширювалися куполи, після
завоювання турками зазнає впливу візантійського і турецького м-в
- основні елементи композиції колонної мечеті: відкритий
прямокутний двір і колонна зала
- мечеті: Атіь-Масджид Аль-Харам та Масджид аль-Набаві(мечеть
пророка)
образотворче мист.
- найдавніші пам’ятки належать до епохи рабовласницького
суспільства
- 7-10 ст - наслідування елліністичного, візантійського і сасанідського
м-ва. Розвиток прикладного м-ва (худ. Тканини, вироби з бронзи,
гірського кришталю, кераміка, різьблення по дереву)
- найдавніші арабські мініатюри створені в Єгипті в 10-11ст, в 14ст в
Багдаді виникає школа мініатюри, в якій відчувається зв’язок з іранською
мініатюрою монгольської епохи.
44. Орнамент - музика для очей, в м-ві ар.сходу
Орнамент - “музика для очей” - грає дуже важливу роль в
середньовічному мистецтві народів Арабського Сходу. Він певною
мірою компенсує образотворчу обмеженість деяких видів мистецтва
і є одним з важливих засобів вираження художньог о змісту’. Висхідна
у своїй основі до класичних античних мотивів арабеска, що отримала
поширення в країнах середньовічного Сходу, стала новим типом
орнаментальної композиції, що дозволила художникові заповнювати
складним, плетеним, подібно до мережива, візерунком площини
будь-якого контура. Спочатку в арабесці переважали рослинні
мотиви. Пізніше отримав поширення гирих - лінійно-геометричний
орнамент, побудований на складному поєднанні багатокутників і
багатопроменевих зірок. У розробці арабески, що застосовувалася
для прикраси як великих архітектурних площин, так і різних побутових
предметів, майстри Арабського Сходу досягли дивовижної віртуозності,
створивши незліченну безліч композицій, в яі^их завжди поєднуються
два начала : логічно-строга математична побудова візерунка і велика
одухотворяюча сила художньої фантазії.
До особливостей арабського середньовічного мистецтва відноситься
також широке поширення епіграфічного орнаменту’ - тексту написів,
органічно включених в декоративний візерунок. Відмітимо попутно, що
релігія 113 усі мистецтва особливо заохочувала каліграфію, перетісати
текст з Корану вважалося для мусульманина праведною справою.
45. Романський храм. Вирішення синтезу архітектури
та обр.мист -рельєфна площина
- лаконічність
- простота
- розписи - релігійні мотиви
- підлога з мармуру, плитки з малюнками
- багато дзеркал з шифонової бронзи
- стіни покривались венеціанською штукатуркою
- товсті масивні кам’яні стіни
- маленькі прямокутні вікна
- аркові перекриття вікон
- довговічність будівель
- лінії при побудові прямі, горизонтальні, бочарні
- кольори: коричневій, зелений, червоний, білий
56. Література літопис, писемність та фолкльор Київської Русі
Писемність виникла ще приблизно в 1 половині 9 ст. З початку
1 Іст виникла кирилиця і глаголиця. Типи літ. Мови - просторіччя і
церковнослов’янська, пам’ятки: Руська правда, слово о полку Ігоревім,
Повість минулих літ.
Усна народна творчість : обрядові пісні, загадки, прислів ‘я,приказки.
57. Монументальний живопис ск та мих золверх.
Соф. Київська :
- мозаїками прикрашені головні частини храму -центральну - і вівтар.
Основні персонажі християнського вірування розташовані V строгому
порядку згудно з небесною ієрархією.
Зображення Оранти 6м в вишину. Усі мозаїки виконані на золотому’
фоні.
-
фрески
.Колірна
гама
-
темно-червоний,
жовтий,
оливковий,білий,блакитний. Характерна чіткість композиції, виразність
образів,барвистість.
Мих. Золотоверхий:
Мозаїка у Золотоверхому’ соборі прикрашала головний вівтар, всі
інші площини були вкриті фресковим розписом. На склепінні головного
вівтаря знаходилося грандіозне зображення Богоматері Оранти. Нижче
-фриз з композицією “Євхаристія”, під нею - “Святительський чин”.
На відміну від мозаїк, більш стриманий колорит михайлівських фресок
будувався на сполученні вохристих і оливкових тонів з домінуючим
блакитним тлом Кирилівська церква. Стіни покрито живописом-
вресками 12ст, розписами з-під олійних записів окремими фрагментами
темперного розпису 17ст, та олійними роботами 19ст на ділянках де
фрески не збереглися. Характерне поєднання великих колірних прям -
білих, рожевих, блакитних, оливкових, властиво виражена графічність.
59. Загальна характеристика стилів в архітектурі
Романський (950-1250р) - від «римський» -романський; -Рельєфна
площина;
-Лаконічність; -Простота; -Розпис : релігійні мотиви; -Підлога : мармур/
плитка з малюнком; -Багато дзеркал з бронзи; -Стіни вкривались
штукатуркою; -Товсті масивні кам’яні стіни; -Маченькі прямокутні вікна;
-Аркові перекриття вікон; -Довговічна будівля; -Лінії при побудові прямі;
-Кольори : зелений, коричневий, червоний, білий;
Готичний( 1250-1520р) - раній-зрілий-пізній;
-Міські, лицарські, карнавальні мотиви; -Вузькі видовжені вулиці,
будинки встик; -Вітражі; -Кольори ; жовтий, червоний, синій; -Лінії при
побудові: стрімчаті, ребристі, утворюють склепіння; -Стрілчаті арки, що
переходять у стовпи, будинки прямокутної конструкції; -Вікна витягнуті,
вітражні, зверху - круглі, Еитьгшіцмішю-цщічних иіГщріт: Франція.
Ренесанс( 1520-1650р)
-Листяний орнамент; -Розпис стін і стель у соборах і церквах;
-Елементи будівель ; колони, купола, аркові галереї, еркери; -Просторі
зали; -Скульптури в інтер’єрі; -Кольори : пурпурний, синій, жовтий,
коричневий; -Зародження науки і поява університетів; -Поява міст,банків;
Бароко(1650-1770р)- зіпсований, неправильний -Симетрія;
-Просторість; -Багато ліпнини; -Складні колони; -Багато позолоти;
Немає прямих ліній; Легковажний стиль з елементами еротизму;
Пастельні кольори;
Рококо(І половина XVIII ст .) - декоративна роковина, виник у Франції;
Перламутр; Ритмічність; Згладжені кути; Дріб’язок; Моду задавали
фаворитки короля;
Юіассичний стиль (ХУЩ-ХІХст.)
Логічність; Врівноваженість ;Строгість; Геометрична правильність;
Симетрія; Багата кольорова гамма проте нема важких відтінків;
Просторовість; ГІрямокутність;
Ампір( 1770-1840р) - «стиль імперій»
Стриманій декор; Якісні дорогі матеріали кабінетний стиль; Військова
тематика; Помпезність, пафос; Геометричність; Монументальність;
Кольори ; зелений, рожевий, пурпурний, голубий;
Еклектика(1830-1890р) - поєднання різнорідних стштьових елементів
чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель що мають
якісно інше призначення, Використання т.з. «історичних» арх.. стилів;
Форми та стилі в споруді прив’язані до її функцій; Розрізняють
Миколаївський(до 1860) та Олександрівський( 1860-90) періоди;
Модерн(з’яв. В 1920-1960р) - т.з. «сучасна архітектурна»
стиль х марочосі в .буді вель зі скла та бетону; спирається на нові
методи творчості в осн. Лежить поєднання форми та конструкції; є
узагальненим поняттям, включає: о конструктивізм; о деконструктивізм;
о хай-тек; о кантрі;
Постмодернізм( II половина ХХст.) використання нових форм нова
«сентиментатіьньїсть»; звертається до готового минулого, уже
існуючого з-метою заповнити недолік власного змісту; підтверджує
свою готовність до спілкування о деконструктивізм о
кітч
60. Зразки сучасної архітектури
1 Мемориал Огошкі 2его в Нью-Йорке - Огошісі 2ето -мемориал на
месте бивших башен Всемирного торгового центра, разрушенньїх
терактами 11 сентября.
2. Башня Bishopsgate Лондоне - Очередной небоскреб необьічной
конфигурации. Сегодня зто крупнейшая стройка в истории Лондона
3. ССТV- здание китайского телевидения в Пекине
4. МАХХІ - национальньїй музей искусства в Риме
5. Галерея современного искусства Тейт в Лондоне
6. Третий терминал столичного азропорта в Пеюше
7. Музей Симона Визенталя в Иерусалиме
8. Бурдж Дубай - Здание в Обьеданенньїх Арабских Змиратах
9. Большой египетский му зей в Гизе
10. Олимпийский стадион в Пекине
46. Загальна характеристика мистецтва Візантії
Живопис був представлений фресками і мозаїкою, також окремо
виділяють іконопис та книжкову мініатюру:
- Головна тема – людина
- В колористичному відношенні умовна символічність
- В інтер’єрі верх – мозаїка, підлога – плитка з орнаментом
- Мозаїка Юстеніана і Феодори в церкві св..Віталія
- 11-12ст – фресковий живопис \\ 12-13 ст. монументальний\\ 13-14
ст. станковий
- Іконопис походить від книжкової мініатюри і фаянсового портрету
- Канонічність в іконописі, ікони мають чудотворну силу, навмисно
видовжені фігури, тіло сховано під одягом, зворотна перспектива.
Скульптура поширена не була.
Архітектура:
- Виникнення нового типу планування міст, яке стало характерним
для середньовічної Європи ( по центру площа з собором, а від неї
розходяться вулиці, з’являються багатоповерхові будинки)
- Найвищого розвитку сягає сакральна архітектура; ранні візантійські
храми споруджувалися переважно у формі базиліки, за часом двоскатна
покрівля на підпорах замінюється. У другій половині 9 ст. з’являється
купольний тип храму, система декору храму втілювала ідею зв’язку неба
і землі.
49. Х-ка Софійського собору в Константинополі
С.собор – найзнаменитіший архітектурний пам’ятник Візантійської імперії.
У VI столітті храм був перебудований зі старої базиліки часів імператора
Костянтина Великого (IV ст.). Але зміни в його архітектурному образі були
настільки значні, що можна говорити про те, що храм був заново створений
в 532 - 537 рр.. при імператорі Юстиніані. На одній із знаменитих мозаїк Софії
Константинопольської зображені імператори Костянтин і Юстиніан, підносять
свої дари Богородиці.
Присвячений храм Софії - Премудрості Божої, тобто Самому Христу
Спасителю, іменованому в Священному Писанні «Премудрості Божої».
Архітекторами собору був Ісидор Мілетський і Анфимий Тральський,
викладачі геометрії в університеті Константинополя. Їх робота стала технічним
тріумфом, навіть при тому, що структура будівлі була значно пошкоджена
сильними землетрусами.
Архітектура:
• Купол діам. 32 м//40 вікон// в центрі – зображення Ісуса
• Одне з див собору – плачуча колона
• Мозаїка апсиди (тронне зображення Богородиці)
• Мозаїки півд. вестибюля
• Вхідна мозаїка нартекса
• Портет імп. Олександра на стовпі півн. галереї
• Мохаїка півд. вестибюля (імператор Юстеніан, Костянтин з дарами перед
Богородицею).
Софія Константинопольська поєднує в собі риси базиликального і
центрического типів храму.
На відміну від купольних базилік, купол Софії Константинопольської був
розташований строго по центру. Простір храму Святої Софії легко, повітряно
і динамічно. Усередині храму створюється враження:”можна було б сказати,
що місце це не ззовні висвітлюється сонцем, але що блиск народжується в
ньому”. Софійський купол, здавалося, не спирався на тверду основу, а як ніби,
підвішений на золотих ланцюгах, спускався з небес.
Після завоювання Візантії турками-османами собор Святої Софії був
перетворений на мечеть (в 1453 р.), По кутах до будівлі були прибудовані
мінарети - вежі, з яких мусульман скликають на молитву. Православні фрески і
мозаїки на стінах собору були покриті шаром штукатурки.
У 1937 р. урядом Туреччини будівлю оголошено музеєм, на стінах
його частково відкриті древні християнські зображення, що є сусідами з
мусульманською символікою.
Деякий час всі обличчя на мозаїках в церкві були закриті через ісламської
заборони на фігуративні образи. У наступні століття султанами був внесений
ряд змін, добудовані кухня, фонтан, бібліотека.
Молитовні килимки були видалені, оголивши красивий мармур, мозаїки
були відчищені. Деякий час будівля розпадалося, деякі елементи були
переміщені в інші мечеті, але всі основні мозаїки збереглися.
50. Архітектурні пам’ятки Київської Русі
• Десятинна церква. Найранішою із церков, що їх збудував Володимир
Великий у Києві, була дерев’яна Василівська. Та вже від 989р. Володимир
узявся за будову великої мурованої церкви. Була це славна Богородицька
церква, прозвана Десятинною, бо на неї призначив Володимир десятину своїх
доходів. Збудована в 996-998 р.р., вона вже в 1017 р. впала жертвою пожежі й
була оновлена при Ярославі. В 1230р. сколихнув її основи землетрус, а в 1240р.
вона завалилася від напору народу, що ховався від навали татар. В руїнах вона
простояла до часів митрополита Могили, який в її пд-зх куті збудував церкву
Св. Миколи. В 1824р. московський архітектор Стасов розібрав її й на тому місці
збудував зовсім нову, “візантісько-руську” будівлю. Західну й південну стіни
нової будівлі Стасов опер на старих фундаментах, але характеристичну для
княжої доби кладку стін нищив ущент. Більшовики остаточно розібрали цей
ніби візантійський дивоглад і до решти затерли слід по церкві Володимира
Великого.
Довкола старих стін були проведені археологічні розкопки, які зберегли
для науки останки настінних мозаїк, шматки фрескового стінопису і фрагмент
грецького напису на кам’яних плитах, вмурованих у південну стіну будівлі.
Крім його в румовищах старої церкви знайдено багато відламків декоративної
різьби. На особливу увагу поміж ними заслуговують ті, що покриті загадковими
тризубами, відомими нам із монет Володимира.
• Київська Софія. Збудована за часів Ярослава Мудрого, 1037р. Київська
Софія первісно мала п’ять вівтарних апсид від сходу. В цілому Київська Софія
виповнювала прямокутник 39х34м. Внутрішню конструкцію склепінь і луків,
над якими здіймалося 9, а може й 13 бань, підпирали 12 стовпів- пілонів.
У противенстві до базилічного заложення Десятинної церкви Софія мала
синтетичний, центро-базилічний характер як у поземному плані, так і в
побудові (елевації). Софійські фрески і мозаїки. Та малярська декорація Софії
цінна ще однією, дуже характеристичною подробицею: крім мозаїк і фресок
із біблійним зображенням, є там фрески з побутовими сценами, ба навіть
спроби портретного малярства. Внутрішні стіни наріжних кафедри вкриті
циклом картин (понад 130 фігур), які передають сцени з життя княжого двору.
У головній наві кафедри, де тепер бачимо Софію-мученицю з дочками, пишався
колись збірний портрет родини кн. Ярослава. сам факт його існування свідчить
про зацікавлення тогочасного нашого малярства реальними постатями, яке,
крім того, знайшло свій вираз і в ілюмінації рукописів.
Ярослава домовина. Це величезна скриня з мармурового блоку, перекрита
двоспадним віком з акротеріями, виконаними теж із суцільного блоку. Стіни
гробниці прикрашені плоскорізьбою символічних розувілих хрестів (т.зв
“дерево життя”), кипарисів, пальм, риб, птахів та Христових монограм (хризм),
введених у дусі і стилі старохристиянського мистецтва.
• Золоті ворота. З мурованих укріплень, якими князь Ярослав оточив Київ,
залишилися всього-на-всього румовища з двох 15-17 метрових довгих стін,
сполучених між собою “комарами” (склепіннями), розвішаними на ширині 7 м.
Над брамою була церковиця Благовіщення, від золоченої покрівлі якої й самі
ворота прозвано “золотими”.
З історії Золотих воріт знаємо, що в 1320 р. їх було грунтовно перебудовано.
В 1649 р. через них до Києва в’їздив Богдан Хмельницький.
• Печерська лавра. Успенську церкву Печерської лаври в Києві будували
(1073-1078 р.р.) грецькі майстри. При кінці ХІ чи на пос. ХІІ ст. при церкві
збудували мініатюрну тринавну й однобанну каплицю Іоана Предтечі,
яка потім увійшла до поширеного прибудовами корпусу власне церкви.
Свій нинішній вигляд, включно до перекриття й настінних декорацій в дусі
українського бароко, церква завдячує обнові ХVІІІ ст.
• Два Михайлівські монастирі. У 1088 р. у Києві постав над дніпровою кручею
славний Видубицький монастир із церквою св. Михайла, а в 1108р. князь
Святополк –Михайло Ізяславович збудував Михайлівський Золотоверхний
монастир (насупроти Софійської кафедри).
Подібно як Софія, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря
була вся вкрита фресками й мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має
афонські й західноєвропейські, романські впливи.
“Мистецтво тих мозаїк було вже українське, а й саму мозаїку, мабуть,
виконали українські учні греків”.
• Спас на Берестові й Кирилівська церква.
Єдиною з церков великокняжного Києва, яка зберегла свій первісний
корпус незабудованим прибудовами, є заложена коло 1140 р князем
Всеволодом ІІ Олеговичем родова церква св. Кирила в Дорожичах під Києвом.
Її зовнішнє барокове оформлення, надане їй за реставрації гетьмана Мазепи й
митрополита Ясинського (п’ять барокових бань і трукутна барокова фасада від
чола), не порушило українсько-візантійського поземлення.
25. Творчість грецьких майстрів. Шедеври Фідія
Фідій давньогрецький скульптор 5ст до н е. Один з найбільших майстрів
епохи високої класики Роботи Фідія:
- бронзова статуя Афіни на Акрополі, т.зв. Афіна Лемнія, яка тримає в руці
шолом
- Афіни Ареї в Платеях, зроблену з позолоченого дерева
- меморіальний комплекс у Дельфах, споруджений на честь перемоги афінян
над персами у Марафонської битві
- Хрисоелефантинна (із золота і слонової кістки) статуя Зевса в Олімпії
- хрисоелефантинна статуя Афіни Парфенос
[Класичний період давньогрецької скульптури припадає на V – IV ст. до н.е.
і поділяється на такі періоди: рання класика або «суворий стиль» - 500/490 -
460/450 рр.. до н.е.; висока класика - 450 - 430/420 рр./ до н. е.; «багатий стиль»
- 420 - 400/390 рр.. до н. е.; пізня класика - 400/390 - бл. 320 рр.. до н. е..
Грецькі майстри створювали велику кількість скульптур з
найрізноманітніших матеріалів: мармуру, дерева, слонової кістки, вапняку,
обпаленої глини. Крім того, вони могли передати у твердому матеріалі багато
відтінків людського стану.
Найвизначніші скульптори цього періоду: Мирон, Поліклет, Фідій, Скопас,
Пракситель, а також Лісіпп, творчість якого пов’язана і з наступним історичним
етапом.
1. Мирон Мирон – грецький скульптор, представник перехідного періоду в
скульптурі від ранньої класики до мистецтва периклівського часу. Народився
в Беотії. Його діяльність датується приблизно серединою V ст. до н.е. – це час
перемог трьох атлетів, чиї статуї він створив в 456, 448 і 444 рр.. до н.е. Мирон
був старшим сучасником Фідія і Поліклета і вважався одним з найбільших
скульпторів свого часу. Працював у бронзі, однак жоден з його творів не
зберігся, вони відомі головним чином за копіями. Мирон ставив за мету
зобразити людське тіло в момент руху. Найкраще це йому вдалося в статуї,
яка зображує юнака – метальника диска («Дискобол»). Дискобол зображений у
складній позі в момент найвищої напруги перед кидком. Мирон був майстром
передачі руху в кульмінаційний, перехідний момент.
2. Поліклет Поліклет – давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва,
працював бл. 460-420 до н.е. Народився в Сікіоні бл. 480 р. до н.е., навчався
в Аргосі у Агелада, можливо, в один час з Фідієм, а пізніше очолив аргоську
школу скульпторів. Вважалося, що ніхто не може зрівнятися з Поліклетом
в зображенні атлетів. Близько 460-450 рр.. до н.е. Поліклет створив кілька
статуй переможців Олімпійських ігор, в т.ч. статуя Кініска (при розкопках в
Олімпії був знайдений його постамент). Інші твори раннього періоду творчості
Поліклета – Дискофор (несучий диск, найкращі копії в Уелслі-коледжі поблизу
Бостона, США, і у Ватикані) і Гермес (уявлення про нього можна скласти за
бронзової статуетки з Британського музею). Однак самий знаменитий твір
Поліклета - створений бл. 450-440 до н.е. Доріфор (списник). Саме в цьому
творі втілена уява Поліклета ідеальних пропорції людського тіла. Вважалося,
що фігура створена на основі положень піфагореїзму, тому в давнину статую
Доріфора часто називали «каноном Поліклета», тим більше що не збережений
трактат з естетики Поліклета носив назву «Канон». Тут в основі ритмічної
композиції лежить принцип асиметрії (права сторона, тобто опорна нога і
зависла уздовж тіла рука, статичні, але заряджені силою, ліва сторона, тобто
нога, яка залишилася позаду та рука з списом, порушують спокій, але трохи
розслаблені), що оживляє її і робить рухомою.
3. Фідій Фідій – давньогрецький скульптор, якого багато хто вважає
найбільшим художником давнини. Фідій був уродженцем Афін, його батька
звали Хармідом. Майстерності скульптора Фідій навчався в Афінах у школі
Гегія і в Аргосі в школі Агелада (в останній, можливо, одночасно з Поліклетом).
Серед існуючих нині статуй немає жодної, яка б безсумнівно належала Фідію.
Наші знання про його творчість основані на описах античних авторів, на
вивченні пізніх копій, а також робіт, які збереглися, і які з більшою чи меншою
вірогідністю приписуються Фідію. Серед ранніх робіт Фідія, створених бл.
470-450 рр. до н.е., слід назвати культову статую Афіни Ареї в Платеях,
зроблену з позолоченого дерева (одяг) і пентелійского мармуру (обличчя,
руки і ноги). До того ж періоду, бл. 460 р. до н.е., відноситься меморіальний
комплекс у Дельфах, споруджений на честь перемоги афінян над персами
у Марафонської битві. Тоді ж (бл. 456 р. до н.е.) Фідій встановив на Акрополі
колосальну бронзову статую Афіни Промахос (Заступниці). Інша бронзова
статуя Афіни на Акрополі, т.зв. Афіна Лемнія, яка тримає в руці шолом,
була створена Фідієм бл. 450 р. до н.е. на замовлення аттичних колоністів,
відпливає на острів Лемнос. Можливо, дві статуї, що знаходяться в Дрездені,
а також голова Афіни з Болоньї є її копіями. Хрисоелефантинна (із золота
і слонової кістки) статуя Зевса в Олімпії вважалася в давнину шедевром
Фідія. Детальний опис статуї, що вважалася одним з семи чудес світу, є у
Павсанія. Зевс був зображений сидячим. На долоні правої руки його стояла
богиня Ніка, а у лівій він тримав скіпетр, нагорі якого сидів орел. Зевс був
бородатим і довговолосим, з лавровим вінком на голові. Сидяча фігура мало
не торкалася стелі головою, так що виникало враження, що якщо Зевс встане,
то знесе з храму дах. Трон був багато прикрашений золотом, слоновою
кісткою і дорогоцінним камінням. У верхній частині трону над головою статуї
поміщалися з одного боку фігури трьох Харит, а з іншого - трьох пір року (Ор);
на ніжках трону були зображені танцюючі Ніки. На перекладині між ніжками
трону стояли статуї, що представляли олімпійські змагання і битву греків
(очолюваних Гераклом і Тесеєм) з амазонками. Виконаний з чорного каменю
п’єдестал трону прикрашали золоті рельєфи, на яких були зображені боги.
Статуя Зевса Олімпійського або одна його голова зображувалися на монетах,
які чеканилися в Еліді. Щодо часу створення статуї ясності не було вже в
античності, але, оскільки будівництво храму було завершено бл. 456 р. до н.е.,
найімовірніше, статуя була поставлена не пізніше бл. 450 р. до н.е. Коли Перикл
розгорнув в Афінах широке будівництво, Фідій очолив всі роботи на Акрополі,
і зведення Парфенона, яке вели архітектори Іктін і Каллікрат в 447-438 рр.
до н.е. Парфенон, храм богині-покровительки міста Афіни, одне з найбільш
прославлених творінь античної архітектури. Рясне пластичне оздоблення
храму виконала велика група скульпторів, яка працювала під керівництвом
Фідія і, ймовірно, за його ескізами (найбільш знамениті знаходяться тепер
в Британському музеї рельєфні фризи Парфенона і статуї з фронтонів,
які фрагментарно збереглися). Культова хрисоелефантинна статуя Афіни
Парфенос, що стояла в храмі, яка була закінчена в 438 р. до н.е., створив сам
Фідій. Опис Павсанія і численні копії дають про неї досить ясне уявлення. Афіна
зображалася стоячи у повний зріст, на ній був довгий хітон. На долоні правої
руки Афіни стояла крилата богиня Ніка; на грудях Афіни була Егіда з головою
Медузи; в лівій руці богиня тримала списа, а до її ніг був притулена щит. Біля
спису згорнулася священна змія Афіни (Павсаній називає її Еріхтонієм). На
постаменті статуї було зображено народження Пандори (першої жінки). Як
пише Пліній Старший, на зовнішній стороні щита була викарбувана битва з
амазонками, на внутрішній - боротьба богів з гігантами, а на сандалях Афіни
було зображення кентавромахії. На голові богині був шолом, увінчаний трьома
гребенями, середній з яких являв собою сфінкса, а бічні грифонів. У Афіни були
прикраси: намиста, сережки, браслети.
Творіння Фідія грандіозні, величні і гармонійні, форма і зміст перебувають
у них в повній рівновазі. Учні майстра, Алкамен і Агоракріт, продовжували
працювати в його стилі в останній чверті Vст. до н.е., а багато інших скульпторів,
серед них Кефісодот, - і в першій чверті IV ст. до н.е. Скульптор скінчив своє
життя трагічно. Політичні супротивники Перикла, прагнучи скомпрометувати
цього державного діяча і його найближчих соратників, звинуватили Фідія в
приховуванні золота при роботі над Афіною Парфенос. Фідій був ув’язнили і не
дочекавшись виправдання, там він покінчив життя самогубством.
4. Пракситель Пракситель - давньогрецький скульптор, народився в Афінах
бл. 390 р. до н.е. Можливо, Пракситель - син і учень Кефісодота Старшого.
Пракситель працював у рідному місті в 370-330 рр.. до н.е., а в 350-330 рр. до
н.е. ліпив також у Мантінеї і в Малій Азії. Його твори, в основному виготовлені
з мармуру, відомі головним чином за римськими копіями та свідченнями
античних авторів.
Найкраще уявлення про стиль Праксителя дає статуя Гермеса з немовлям
Діонісом (Музей в Олімпії), яка була знайдена при розкопках в храмі Гери в
Олімпії. Незважаючи на сумніви, це напевно оригінал, створений бл. 340р.
до н.е. Гнучка фігура Гермеса, який витончено сперся на стовбур дерева.
Майстру вдалося вдосконалити трактування мотиву людини з дитиною на
руках: рух обох рук Гермеса композиційно пов’язаний з немовлям. Ймовірно,
в його правій руці, яка не збереглася було гроно винограду, яким він дражнив
Діоніса, чому немовля до неї і тягнулося. Пози героїв ще більше віддалилися
від скутого випрямлення, що спостерігається у більш ранніх майстрів. Фігура
Гермеса пропорційно складена і відмінно пропрацьована, профіль витончений,
а гладка поверхня шкіри різко контрастує зі схематично наміченим волоссям і
шерстистою поверхнею плаща, накинутого на стовбур. Волосся, драпірування,
очі і губи, а також ремінці сандалій були розфарбовані. Розфарбовування
статуй у Праксителя переслідувала не тільки декоративний ефект: він вважав
її надзвичайно важливою справою і доручав відомим художникам (наприклад
Нікію з Афін).
Майстерне і новаторське виконання Гермеса зробило його найбільш
відомим у наш час твором Праксителя, а проте в давнину його шедеврами
вважалися статуї Афродіти, Ерота і сатирів, які не дійшли до нас. Судячи із
збережених копій, вони існували в декількох варіантах. Статуя Афродіти
Кнідської вважалася в давнину не тільки кращим творінням Праксителя, але і
взагалі кращою статуєю всіх часів. Як пише Пліній Старший, багато прибували в
Кнід тільки заради того, щоб її побачити. То було перше в грецькому мистецтві
монументальна зображення повністю голої жіночої фігури, і тому вона була
знехтувана жителями Коса, для яких вона призначалася, після чого її купили
городяни сусіднього Кніда. У римський час зображення цієї статуї Афродіти
чеканилося на Кнідських монетах, з неї робилися численні копії (краща з них
перебуває зараз у Ватикані, а найкраща копія голови Афродіти - в колекції
Кауфмана у Берліні). В давнину стверджували, що моделлю Праксителя була
його кохана, гетера Фріна. Гірше представлені інші приписувані Праксителю
статуї Афродіти. Копії статуї, обраної жителями Коса, не збереглося. Афродіта з
Арля, названа за місцем знахідки і що зберігається в Луврі, можливо, зображає
не Афродіту, а Фріну. Ноги статуї приховані драпіруванням, а торс повністю
голий; судячи з пози, в її лівій руці було дзеркало. Збереглося також кілька
витончених статуеток жінки, що надягають намисто, але в них знову-таки
можна бачити як Афродіту, так і смертну жінку. Статуї Ерота роботи Праксителя
перебували в Феспіях в Беотії і в Парії в Троаді. Уявлення про них можуть дати
витончені та елегантні фігурки Ерота на монетах, медальйонах і гемах, де
він спирається на колону і підтримує голову рукою, або поруч з гермою, як
на монетах з Парія. Збереглися торси подібних статуй з Бай (зберігаються в
Неаполі та музеї Метрополітен у Нью-Йорку) і з Палатінського пагорба (у Луврі
та в музеї в Пармі). За копіями відомі два варіанти статуї молодого сатира,
один з яких, можливо, належить до раннього періоду творчості Праксителя,
а інший - до зрілого. Статуї першого типу зображують сатира, який правою
рукою ллє вино з високо піднятого глечика в чашу в іншій руці; на голові у
нього пов’язка і вінок з плюща, риси обличчя благородні, профіль тонкий.
Кращі копії цього типу знаходяться в Кастель Гандольфо, в Анціо і в Торре
дель Греко. У другому варіанті (його копіювали частіше, найкращі статуї
знаходяться в музеї Торлоніа і в Капітолійському музеї в Римі; до них слід
додати торс з Палатінського пагорба, що зберігається в Луврі) був зображений
сатир, який сперся на стовбур дерева, тримаючи в правій руці флейту, а лівою
відкидає перекинуту через плече шкуру пантери. Мотив фігури, спирається на
опору, використаний і в статуї Діоніса, краща копія якої знаходиться в Мадриді.
Статуя Аполлона Лікейського зображує Аполлона, який спирається на колону
і підтримує голову правою рукою, в лівій його руці - лук. Збереглося досить
багато копій цієї статуї, кращі з яких знаходяться в Луврі і в Капітолійському
музеї в Римі. Існують також копії статуї молодого Аполлона Савроктона
(Аполлона, який вбиває ящірку) - в Луврі, у Ватикані, на віллі Альбані в Римі
та ін. У двох створених Праксителем варіантах статуї Артеміди ми бачимо
приклади розв’язання мотиву драпірованої людської фігури. На одному з них
зображена молода, одягнена в простий пеплос мисливиця, яка виймає стрілу
з сагайдака за спиною. Кращою копією цього типу є Артеміда, що зберігається
в Дрездені. Другий варіант - т.з. Артеміда Бравронія з афінського Акрополя,
що відноситься до 345 р. до н.е., - належить до пізнього періоду творчості
майстра. Є думка, що копією з неї є статуя, знайдена в Габіях і що зберігається в
Луврі. Артеміда зображена тут покровителькою жінок: вона накидає на праве
плече покрив, принесений жінкою як дарунок за успішний дозвіл від тягаря.
Одна з останніх робіт Праксителя - група «Літо з Аполлоном і Артемідою»,
фрагменти якої знайдено в Мантінеї. На постаменті скульптор виліпив рельєф
із зображенням змагання Аполлона і Марсія в присутності дев’яти муз, рельєф
(цілком, крім фігур трьох муз) був знайдений і знаходиться зараз Афінах.
Складки драпіровок виявляють багатство витончених пластичних мотивів.
Пракситель був неперевершеним майстром у передачі грації тіла і тонкої
гармонії духу. Найчастіше він зображував богів, і навіть сатирів, молодими; в
його творчості на зміну величності образів Vст. до н.е. приходять витонченість
і мрійлива ніжність. Мистецтво Праксителя знайшло своє продовження у
творах його синів і учнів, Кефісодота Молодшого і Тімарха, які працювали по
замовленнях Птолемеїв на острові Кос і перенесли стиль скульптора на Схід.
5. Скопас Скопас – грецький скульптор і архітектор, народився на острові
Парос бл. 420 р. до н.е., можливо, син і учень Арістандра. Перший відомий нам
твір Скопаса - храм Афіни Алеї в Тегії, на Пелопоннесі, який треба було звести
наново, оскільки колишній згорів у 395 р. до н.е. Проект має цікаве рішення:
незвично стрункі доричні колони по периметру і коринфські напівколони
всередині Целле. На східному фронтоні було зображено полювання на вепра
Калідонського, на західному - поєдинок місцевого героя Телефа з Ахіллом; на
метопах відтворювалися сцени з міфу про Телефа. Збереглися голови Геракла,
воїни, мисливці і вепр, а також фрагменти чоловічих статуй і жіночий торс,
ймовірно Атланти. Скопас входив до групи з чотирьох скульпторів (і, можливо,
був серед них старшим), яким вдова Мавсола Артемісія доручила створення
скульптурної частини Мавзолею (одного з семи чудес світу) у Галікарнасі,
усипальниці свого чоловіка. Він був завершений бл. 351 р. до н.е. Скопасу
належать скульптури східного боку, для плит східного фриза характерний
той самий стиль, що і для статуй з Тегеї. Притаманна творам Скопаса
пристрасність досягається насамперед за допомогою нового трактування
очей: вони глибоко посаджені і оточені важкими складками століття. Жвавість
рухів і сміливі положення тіл висловлюють напружену енергію і демонструють
винахідливість майстра.
Найзнаменитішим твором Скопаса була група морських божеств у
святилищі Нептуна в Римі, які, можливо, супроводжували Ахілла, який
вирушав на Острови блаженних. Можливо, фриз з Посейдоном, Амфітритою,
Тритонами і Нереїдами, які їдуть на морських чудовиськах (нині в Мюнхені),
і сцена жертвопринесення (нині в Луврі) являли собою основу, на якій була
розташована ця група в Римі в І ст. до н.е. Статуя Аполлона з кіфарою - це
робота Скопаса, яка стояла в храмі на римському Палатині між Артемідою
- робота Тимофія і Літо молодшого Кефісодота. Всі троє скопійовані на
п’єдесталі з Сорренто, а Аполлон - ще й в статуї (в Мюнхені) і в торс (в Палаццо
Корсіні в Римі). Інші роботи, приписувані Скопасу, - Афродіта Пандемос, що
їде на козлі (в Еліді, існують зображення на монетах), Афродіта і Потос (з
острова Самофракія), Потос з Ерот і Гімера (з Мегари), а також три статуї в
Римі - колосальна сидяча фігура Ареса, сидяча Гестія і гола Афродіта, яку
деякі цінителі ставили вище знаменитої Афродіти Кнідської, що належить
Праксителю.
6. Лісіпп Лісіпп – давньогрецький грецький скульптор, народився в
Сікіоні (Пелопоннес). У античності стверджували (Пліній Старший), що Лісіпп
створив 1500 статуй. Навіть якщо це перебільшення, очевидно, що Лісіпп був
надзвичайно плодовитим і різностороннім скульптором. Основну масу його
творів складали переважно бронзові статуї, що зображують богів, Геракла,
атлетів та інших сучасників, а також коней і собак. Лісіпп був придворним
скульптором Олександра Македонського. Колосальна статуя Зевса стояла
на агорі Тарента. Як стверджує той же Пліній, її висота складала 40 ліктів,
тобто 17,6 м. Інші статуї Зевса були споруджені Лісіппом на агорі Сікіона,
в храмі в Аргосі й у храмі Мегара, причому остання робота представляла
Зевса в супроводі Муз. Створена Лісіппом на Родосі фігура бога Сонця
Геліоса зображала бога на запряженій четвіркою коней колісниці, цей мотив
використовувався скульптором і в інших композиціях. У Сікіоні знаходилася
статуя, яка зображувала Кайроса (бог удачі): бог у крилатих сандаліях сидів
на колесі, його волосся звисало вперед, проте потилицю був лисою; копії
статуї збереглися на невеликих рельєфах і Камі. Геракл - улюблений персонаж
Лісіппа. Колосальна фігура сидячого Геракла на акрополі Таренту зображала
героя в похмурому настрої після того, як він очистив Авгієві конюшні: Геракл
сидів на кошику, в якій носив гній, голова спочивала на руці, лікоть упирався
в коліно. Цю статую Фабій Максим забрав до Риму після того, як в 209 р. до
н.е. взяв Тарент, а в 325 р. н.е. Костянтин Великий перевіз її в новостворений
Константинополь. Можливо, Геракл, якого ми бачимо на монетах з Сікіона,
подібний до втраченого оригіналу, копіями якого є як Геркулес Фарнезе в
Неаполі, так і підписана ім’ям Лісіппа статуя у Флоренції. Тут ми знову бачимо
похмурого Геракла, який спирається на палицю, з накинутою на неї левовою
шкурою. Статуя «Геракл Епітрапедзій», що зображала героя «за столом»,
представляла його, згідно описам і безлічі існуючих копій різного розміру,
сидячим на камінні, з чашею вина в одній руці і дубиною в іншій - ймовірно,
після того, як він піднісся на Олімп. Статуетку, яка спочатку була створеним
для Олександра Македонського, як настільна прикраса, згодом бачили в Римі
Стацій і Марціан.]
52. Іконопис Київської Русі (Феофан Грек, Андрій Рубльов, Діонісій)
Іконописні зображення створювались за певними суворими правилами.
Умовність письма мала чітко розмежовувати божественний («горній») світ
від земного («дольного») і підкреслювати в лиці Христа, Богоматері та святих
їх неземну сутність. Для цього фігури зображались пласкими й нерухомими,
застосовувалась оборотна перспектива, виключалися будь-які часові прояви
(пора року чи доби). Умовний золотий фон ікон символізував божественне
світло, фігури не мали тіней, адже «в Царстві Божому» їх немає.
Ікони писали на дошках, які вкривали особливим грунтом, потім наносили
малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку, теми
композицій та колірні гами підкорялися канонам. Найдавніші із збережених
датуються часом правління Мономаха.
Феофан Грек –візантійськи йхудожник, один з найвизначніших митців
середньовічного іконопису. На Русі майстерність його високо цінували і
називали філософом. Він заснував у Москві свою школу, серед учнів якої був
Андрій Рубльов.
Стиль Феофана Грека вражає виразністю і експресією. Для його фрескових
розписів характерна т. н. «скоропис», при майже монохромного живопису та
неопрацьованість дрібних деталей зображення мають величезний вплив на
почуття глядача.
У творчості Феофана Грека висловилися найбільш повно і в ньому
знайшли своє ідеальне втілення два полюси візантійської духовного життя
і її відображення в культурі - класичне початок (оспівування земної краси
як Божественного творіння, як відсвіту вищої досконалості) і устремління
до духовної аскезі, що відкидає зовнішнє, ефектне , красиве. Обмеженість
колірної гами (чорний, червонувато-коричневий з багатьма відтінками,
білий і др.) - ніби образ чернечого, аскетичного зречення від різноманіття та
різнобарв’я світу - викривають в Феофане творчу особистість.
Андрій Рубльов( 1360-1430) – російський художник-іконописець, монах.
Мистецтво Рубльова, який мав величезну кількість учнів, вважається
найвищим досягненням російського живопису ХV століття. Ще юнаком став
ченцем Троїце-Сергієвого монастиря (пізніше лаври), де вивчав філософські
праці прогресивних мислителів того часу. Працював над фресками
Успенського собору у місті Володимир. Створює визначну ікону-копію з
уславленого візантійського образу «Володимирської Богоматері». Найкраща
робота – ікона «Трійця Старозавітна (Вітхозавітна)».
Діонісій- російський живописець та іконописець. Продовжувач традицій
А. Рубльова, представник московської школи кін. XV ст. Характерною рисою
його мистецтва були вузькі, елегантні фігури, тонкий, упевнений малюнок
і часто світлі, прозорі фарби. Малював фрески в Пафнутьевом монастирі
(1467 -1477) в Борівському, писав у мийок. Успенському соборі (1481 - 1482),
де працював разом з іконописцями Тимофієм, Конем і Ярезом. Працював в
Іосифо-Волоцький монастирі (1484 - 1486), а зі своїми синами Феодосієм і
Володимиром писав фрески та ікони в Ферапонтовом монастирі (1500 - 1502).
Створив (1500) знамениту ікону «Хрещення», ікона «Сходження до пекла»
В іконах і фресках Діонісія в порівнянні з мистецтвом епохи Андрія Рубльова
проявляються однаковість прийомів, риси святковості і декоративності, перед
якими кілька відступає психологічна виразність образів. Іконам Діонісія з їх
тонким малюнком і вишуканим колоритом, з сильно витягнутими граціозними
фігурами притаманні ошатність і урочистість.
26. Творчість Поліклета
Поліклет із Аргоса, або Поліклет Старший (грец
. Πολύκλειτος)
—
давньогрецький скульптор і теоретик мистецтва, який працював в другій
половині 5 століття до н. е.
Один з провідних представників високої класики. Статуї Поліклета, виконані
переважно у бронзі, втрачені і відомі лише за копіями, а також за свідченнями
античних авторів. Втім від твору Поліклета «Канон» збереглося 2 фрагменту.
Під впливом піфагореїзма Поліклет прагнув обгрунтувати і практично втілити
закон ідеальних пропорційні відношень, що виражається в його прагненні до
ясної пропорційності окремих частин гармонійно складеного, прекрасного
людського тіла. Найяскравіше художнє бачення Поліклета проявилися в
його статуї Дорифор (близько 440 до н. е.), де пластично протилежні стани
зовнішнього спокою і прихованого руху, внутрішньої напруги перебувають у
підкресленій рівновазі. Аналогічні принципи притаманні й пізнішим творами
Поліклета — Поранена амазонка (близько 440-430 до н. Е.) і Діадумену (статуя
юнака з пов’язкою переможця; близько 420-410 до н. е.). В останньому творі,
вільнішому за композицією, імовірно, позначається вплив Фідія. Поліклет
створював також колосальні хрисоелефантинні статуї (наприклад, Гери
в аргоському Герайоні). Можлива історична достовірність та міфологічна
ідеалізація поєднуються у творах Поліклета настільки органічно, що
справжні теми їх інколи неясні (деякі вчені схильні бачити в Дорифоре
Ахілла, а в Діадумені — Аполлона або Паріса). Поліклет мав численних учнів
та послідовників аж до епохи Римської імперії (зокрема, своїм учителем його
вважав Лісіпп - давньогрецький скульптор, найвидатніший представник
пізньої класики. Народився у Сікіоні. Був придворним художником Александра
Македонського. Працював переважно в бронзі.).
58. Мистецтво книжкової мініатюри Київської Русі
Розповсюдження писемності і поява книг зумовили виникненню в Київській
Русі такого виду живопису, як книжкова мініатюра. Перші твори оригінальної
давньоруської писемності, що дійшли до нас, були створені в епоху правління
князя ярослава Мудрого та його синів Ізяслава та Святослава. Проте, на жаль,
більшість із них відомі за списками, створеними пізніше, або за фрагментами.
Серед найвизначніших пам’яток давньоруської літератури — «Остромирове
Євангеліє», «Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать», «Руська
Правда» і, звичайно, «Повість минулих літ».
Художнє оздоблення рукописних книг складалося з мініатюр. Невід’ємними
елементами художнього оформлення майже кожного літературного твору
були заставки або мініатюри (сюжетні зображення, розміщені на початку
книги чи її розділу), буквиці (великі орнаментовані кольорові літери на початку
тексту), також рукописи часто прикрашалися кінцівками й візерунками на
полях.
Значення заставок в рукописних книгах дуже велике: вони мали
налаштувати читача на зміст тексту, дати йому певний філософсько-
естетичний настрій. Окрім цього, заставки застосовувались для позначення
структури книги. Книжковим мініатюрам давньоруських книг властиві
надзвичайна вишуканість, яскраве орнаментальне оточення фігур та велика
кількість позолоти, що наближає це мистецтво до ювелірного.
Орнамент давньоруської рукописної книги протягом історії змінювався.
Спочатку XІ ст. в декоративному оформленні книг панував візантійський
орнамент. Його характерною особливістю є рамка, що складається з простих
геометричних форм — прямокутників, кругів, квадратів, трикутників, арок
тощо. Фон заставок зазвичай золотили, у кольоровому рішенні перевагу
віддавали червоному, синьому та зеленому. Буквиці часто зображували у
формі птахів, фантастичних тварин.
Прикладом давньоруського книжкового живопису можуть слугувати
прекрасні заставки й буквиці «Остромирового Євангелія» та ізборника
Святослава — найдавніші рукописні твори, що збереглися до нашого часу.
Рукописні книги в Київській Русі часто виготовлялись на замовлення, були
передбачені для подарунка, вкладу в скарбницю церкви і представляли
собою визначні зразки книжкового оформлення. Так, наприклад, оформлення
«Остромирового Євангелія» свідчить, що ця книга не була призначена для
буденного користування.
Витвори образотворчого мистецтва й архітектури часів Київської Русі
відзначаються художньою довершеністю й майстерністю виконання. Більшість
із них сучасні дослідники визначають як геніальні творіння.
27. Творчість Лісіппа. Портретний жанр. Багатофігурні композиції.
Лісіпп
(грец. Λύσιππος, 4 століття до н. е.)
— давньогрецький
скульптор, найвидатніший представник пізньої класики. Народився у
Сікіоні. Був придворним художником Александра Македонського. Працював
переважно в бронзі.
Твори Лісіппа не збереглися, але про них дають уявлення описи
античних авторів і римські копії. Передбачаючи мистецтво еллінізму, Лісіпп
переосмислив канон Поліклета: голови статуй він робив менше, а тіла з більш
легкими, видовженими пропорціями, представляв їх у складному, просторово-
багатоплановому русі. Лісіпп зображував людей не «якими вони є», але
«якими вони здаються» (Пліній, «Природна історія», XXXIV, 8). Лісіпп створив
численні статуї атлетів (Агій, Апоксіомен). Для образів богів та героїв у Лісіппа
характерна незвичайна для мистецтва класики емоційна насиченість.
Найбільш прославленого в давнину з його робіт були:
• колосальна статуя Зевса в Тарінті
• статуя Геліоса із колісницею на острові Родос
• алегоричні фігура Кайроса в Олімпії
• численні зображення Геракла і його подвигів.
Лісіпп був також автором монументальних груп (наприклад, кінних
дружинників Александра, полеглих у битві під Граніці), портретів Александра
Македонського, в яких в образі обожнювання правителя зумів передати
земний, людський початок. До оригіналу Лісіппа близька стамбульських копія.
7. Ранні форми культури на українських землях. Трипільська культура.
На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис. років тому.
Вся територія сучасної України вже була заселена у пізньому палеоліті (35– 40
тис. років тому). Близько 8 тис. років тому почався новий кам’яний вік – неоліт.
Він тривав на території України до III тис. до н.е. В цей період людство зазнало
глибших змін, ніж за попередні 2–3 млн. років. Люди знайшли докорінно
нові способи добування поживи. Тоді відбувся перехід первісних людей
від збиральної форми господарської діяльності до відтворюючих, більш
продуктивніших форм господарської діяльності – мотижного землеробства
і скотарства. Найбільш ранніми землеробськими племенами на території
України, першими хліборобами на українській землі вважаються племена
трипільської культури.
Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна
спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва
якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Вперше пам’ятники
цієї культури дослідив у 1896 р. Вікентій В’ячеславович Хвойка (1850–1914) –
відомий український археолог, чех за походженням (у вказаній «розширеній»
назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула
найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між
Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії,
займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км―. В часи розквіту
цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість
жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців іноді також
називають Українська Аратта. (Культура носила назву «Кукутень» за назвою
села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов’язані з цією культурою.
(1884 році, румунський науковець Теодор Бурада) .З часом стало зрозуміло, що
археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на
території України належать до одного культурного комплексу)
Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття).
Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)
Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство,
полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення.
Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик. Урожай
збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали
кам’яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і
відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли
худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві
перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці,
кози. Для поповнення м’ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання
на оленя, дику свиню та сарну. Значного розвитку досягли гончарні вироби.
На думку фінського вченого Аско Парполи, індолога з Гельсінгського
університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було
винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України.
Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя) Разом зі
збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було
розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення.
Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для
обробки землі з рогу оленя. Почалося видобування міді із родовищ на Волині
та у Подністров’ї. Рівня ремесла досягло гончарство.
Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя) За пізнього
періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена
трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва
береги Київського Придніпров’я та степи північно-західного Причорномор’я,
де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення
скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно
з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь. За
цього періоду складається патріархальний лад. Змінюється характер
житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду
і типові трипільські його форми, натомість з’являється новий тип посуду,
орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна
пластика.
8. Характерні риси трипільського орнаменту на керамічному посуді
Визначення хронології та культурної приналежності пам’ятки особливу увагу
привертає орнаментування посуду. Це пояснюється тим, що орнаментація, на
відмінну від технології та форми, є надзвичайно динамічною, – дуже швидко
реагує на будь-які зовнішні культурні впливи. Це надзвичайно важливий
елемент традиційної культури Трипілля, вивчення якого дає інформацію про
духовні засади трипільського населення. Він може слугувати і джерелом для
уточнення хронологічних, територіальних, культурних реконструкцій. Великий
відсоток на поселені складає і неорнаментований посуд, репрезентований
величезною кількістю уламків, які різняться морфологічно та технологічно.
Орнамент посуду в трипільській культурі тісно пов’язаний з формою, з
технологічними особливостями. Поєднуючи орнамент, форму і технологію,
дослідники виокремлюють типи посуду. За формою, пропорціями і розмірами
колекція столової кераміки з розписом розчленовується на такі групи:
- кубки невеликих розмірів з бомбоподібним тулубом;
- грушоподібні посудини;
- шоломоподібні покришки з пласким або круглим верхом та відігнутими
назовні вінцями, добре окресленими плічками і (у деяких випадках)
вертикальними вушками;
- глибокі миски з широкими вінцями, на тулубі яких часто спостерігаються
просвердлені вушка (це нова форма на поселеннях заліщицького варіанту);
амфори з високими лійчастими вінцями, широкою горловиною, на плічках яких
симетрично розташовані дві
горизонтальні ручки, деякі у формі трубочок.
На поселенні посуд із заглибленим орнаментом репрезентовано невеликим
відсотком уламків (3–4%), не найкращої якості з домішкою товченої черепашки.
Заглиблений орнамент наносився по вінцях, шийці та плічках посудин.
Найчастіше використовувались штампові наколи, насічки, паралельні лінії та
наліпи.
Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини
грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки,
друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки,
модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим
орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що
утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також
більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне
призначення і були пов’язані з ліборобськими культами. Серед досліджених
ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді,
переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села
Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас,
котрий датовано першою половиною Vтисячоліття до н. е.
Характерним для кінця середньго періоду ( 3600—3100 до н. е ) є
монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-
червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе
застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та
кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні
посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини
виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки
жител.
18. Декоративна скульптура, кругла скульптура, надгробки, живопис і
вазопис архаїчної культури Стародавньої Греції
З’являється декоративна скульптура для прикрашення парків. Народжується
один з найславетніших творів давньогрецької скульптури — Венера Мілоська.
Майстри Фідій (статуя Зевса – не збереглася), Мирон («Дискобол»), Поліклет
із Аргоса (цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор).
Кругла скульптура – це тривимірний об’ємний витвір, що зумовлює
необхідність дотримання реальних пропорцій зображуваного і містить такі
різновиди: статую, групу статуй, бюст тощо. Кругла скульптура передбачає
огляд з різних кутів зору.
Зразки ранньої круглої скульптури ще далекі від досконалості, вони
грубуваті, статичні. В основному це куроси - чоловічі фігури і кори - жіночі
фігури. Піфагор Регийский (480-450 рр.. До н. Е..): «Хлопчик, що виймає скалку»,
«Візничий» Мирон (середина Vст. До н. Е..) : «Дискобол», Поліклет (середина V
ст. до н. е..), «Дорифор» («Списник»), Фідій (середина V ст. до н.е.), скульптура
Парфенона, скульптура богині Афіни - «Афіна Діва »
За стінами стародавніх міст розміщувалися некрополі. Тут стояли
мармурові та вапнякові надгробки. Під землею - склепи різних планів і форм.
Поховальний обряд античних центрів нашої країни був пов’язаний з ідеологією
грецького суспільства. Зміцнілі позиції рабовласницької демократії в Афінах
мали наслідком заборону в Аттиці на встановлення приватних надгробків.
Дозволялися монументи-надгробки лише на братських, спільних похованнях.
Поціновувалось не приватне, а суспільно значуще, те, що йшло на користь всієї
громади, всього поліса-держави.(«Надгробкова стела вершника»)
Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє
судити чудовий вазовий живопис. Із вдосконаленням керамічної технології ріс
її художній рівень.
Вазопис Стародавньої Греції включає в себе розпис посудин різних
історичних періодів, починаючи від догрецької мінойської культури і до
еллінізму, тобто, починаючи з 2500 р. до н. е. і включаючи останнє сторіччя,
що передувало появі християнства.Стародавні греки розписували будь-які
види глиняного посуду, що використовувався для зберігання, прийому їжі, в
обрядах та святкуваннях. Вироби кераміки, оформлені особливо ретельно,
приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Завдяки написам на вазах,
збереглися імена багатьох гончарів і вазописців, починаючи з архаїчного
періоду. Чорнофігурний вазопис. З другої половини VII століття до початку
V століття до н. е. чорнофігурний вазопис розвивається в самостійний стиль
кераміки. Найзнаменитішим художником цього періоду є Ексекій. Крім нього
широко відомі імена майстрів вазопису Пасіада і Хареса. Починаючи з 530 року
до н. е. з появою червонофігурного стилю чорнофігурний вазопис втрачає
свою популярність. Червонофігурний вазопис. Червонофігурні вази вперше
з’явилися близько 530 р. до н. е.. Вважається, що цю техніку вперше застосував
вазописець Андокід. На відміну від чорнофігурного вазопису, чорним
кольором стали фарбувати не силуети фігур, а навпаки тло, залишаючи фігури
незафарбованими. Вазопис на білому тлі. Для розпису ваз у цьому стилі як
основу використовували білу фарбу, на яку наносилися чорні, червоні або
багатобарвні фігури. Ця техніка вазопису переважно застосовувалася в
розписі лекіфів, арібалів і алабастронів.
Найбільш значущими центрами гончарного мистецтва — і відповідно
вазопису — у Греції вважаються Афіни і Корінф в Аттиці. Отримали
популярність також вази з Беотії та Лаконії. Завдяки грецьким колоніям в
нижній Італії їх гончарне мистецтво і вазопис поширилися і в цьому регіоні.
Вази розписувалися переважно на мотиви з життя грецьких богів та героїв,
однак присутні і побутові сцени.
56. Література, літописання, писемність та фольклор Київської Русі
Літописи. На зразок популярних на Русі візантійських хронік Іоанна Малали
(V ст.), Юрія Гамартола (IX ст.), болгарських літописів та деяких історичних
оповідань Західної Європи починають писати руські люди власні історичні
твори – літописи. М. Грушевськнй характеризував найбільший з тих, що дійшли
до нас, Іпатіївський збірник літописів (XV ст.) як «правдивий архів нашого
письменстві», де збереглись уцілілі залишки руської історіографії. До першої
частини Іпатіївського збірника входить «Повість временних літ», написана
монахом Нестором. «Повість...» пройнята ідеєю єдності Русі під владою
київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена світлим почуттям
любові до рідної землі. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та
багатство мови дозволяють вважати цей літопис однією з видатних пам’яток
світової культури. Історію південноруських князівств XII ст. викладено, зокрема,
в Київському літописі, який теж знаходимо в Іпатіївському списку; останню ж
частину збірника складає Галицько-Волинський літопис, у якому йдеться про
політичне життя галицької держави у XIII ст. Галицько-Волинському літописові
властиві риси, характерні для західноукраїнського літописання: відчутніший
вплив європейських хронік, менша кількість відомостей з церковного життя,
роздумів релігійного змісту, особливо в першій частині, мовні особливості.
Література. Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської
оригінальної літератури. Характерна особливість руської літератури – гостра
публіцистична спрямованість. Тому літературні пам’ятки X-XIII ст. є одночасно
і пам’ятками громадсько-політичної думки, бо викликала їх до життя
потреба в утвердженні християнської церкви та політичної влади правлячої
династії. Одна з найдавніших пам’яток руської літератури, що дійшла до нас
– «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, укладена
в 30-40-х pp. XI ст. У жанрі проповіді автор обґрунтовує думку про те, що всі
християнські народи рівні між собою незалежно від того, хто коли прийняв
християнство.Дуже цікавим зразком повчальної літератури є «Повчання
Володимира Мономаха своїм дітям» (поч. XII ст.). Це своєрідний заповіт, у
якому князь, посилаючись на авторитет Святого Письма і твори отців церкви,
на досвід власного життя, дає дітям науку і пораду, як жити й управляти
Руською державою. Перлиною давньоруської літератури по праву вважається
«Слово о полку Ігоревім» (біля 1187) невідомого автора, яке не має аналогів
у візантійській та європейській літературі, поєднуючи в собі жанрові ознаки
ораторського твору і фольклорних слав та плачів.
Писемність. Літературні та археологічні джерела засвідчують існування
у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський
письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма
– примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське
письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у
дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і
торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.
Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних
слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось
«кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними
книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки
давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах –
пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших
предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена
серед простого люду. Важливими писемними пам’ятками є знайдені у
Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка
городян про господарські справи.
Фольклор. У давні часи слово і мелодія завжди звучали в контексті (якоїсь
обрядової дії і мали певну практичну спрямованість, мету. Через те усна
творчість була складовою народного світогляду, невід’ємною від вірувань,
звичаїв, обрядів. Прихід християнства не перешкодив її розвитку – з’являються
нові мотиви, образи, сюжети, побутовоі елементи. Важко провести чітку межу
між прадавнім і новим циклами народної творчості; все ж до найдавніших
слід віднести замовляння та заклинання, а також казки про тварин, що
наділені рисами людської поведінки, казки героїко-фантастичного змісту, у
яких відбилась віра людини у надприродну сутність різних явищ, у силу магії.
Поряд з ними стоять перекази побутового характеру та легенди історичного
змісту, серед яких найбільш відомі оповіді про заснування Києва, про Андрія
Первозванного, про Кирила Кожум’яку та ін. Протягом усього періоду Київської
Русі й пізніше творив народ прислів’я, приказки, загадки, які зустрічаємо навіть
у руських літописах.У IX-XI ст. на Україні склався героїчний епос у формі билин,
однак дальші події стерли його в пам’яті народній.Можна думати, що перші
билини були історичними піснями княжої доби.
33. Римський скульптурний портрет
Римський скульптурний портрет бере свій початок з традицій знімати
з обличчя покійного воскову маску, з якої робилась відливка, точно
відображаюча риси померлої людини. Прийоми зняття маски римляни
перейняли із Греції, де він був поширений в епоху еллінізму. Маски для
грецького скульптора були лише підсобним матеріалом у ході створення
портрету. Римські майстри, які працювали над створенням портрету у мармурі
чи бронзі, точно наслідували відливці, нічого не змінюючи, зберігаючи усі мілкі
подробиці обличчя. По суті їх завдання полягало у тому, щоб «відкрити очі і
добавити до маски потилицю».
Внаслідок культурного обміну з Єгиптом, особливо за часів Юлія Цезаря,
республіканський портрет 1 ст. до н.е. відбиває вплив різних єгипетських
портретів. Єгипетські майстри, працювали в базальті, обробляли його
поверхню великими гладкими площинами. Мармурові римські портрети
повторюють цю скульптурну техніку. Тому римський скульптурний портрет —
явище за своїм характером своєрідне. Він не подібний ні на єгипетський, ні на
грецький — у цьому жанрі римляни внесли в історію мистецтва неповторний,
винятковий внесок; портрет — найкраще, що вони створили. В римському
портреті розкривається перед нами дух древнього Риму у всіх його аспектах
і протиріччях. Римський портрет — це ніби сама історія Риму, пересказана в
обличчях, історія його небувалого піднесення і трагічної загибелі: «вся історія
римського занепаду відображена тут бровами, лобами, губами» (Герцен).
Римський скульптурний портрет - один з найбільш значних періодів у
розвитку світового портрета, що охоплює приблизно п’ять століть (I ст. До н. Е..
- IVст. Н. Е..), Характеризується незвичайним реалізмом і прагненням передати
характер зображеного; в давньоримському образотворчому мистецтві по
своїй якості займає одне з перших місць серед інших жанрів.
Політична функція римського портрета. За часів Республіки стало прийнято
споруджувати в публічних місцях статуї (вже в повний зріст) політичних
посадових осіб або військових командирів. Подібна честь виявлялася за
рішенням Сенату, зазвичай в ознаменування перемог, тріумфів, політичних
досягнень. Подібні портрети зазвичай супроводжувалися присвятним
написом, що розповідає про заслуги (cursus honorum). У разі злочину людини
його зображення знищувалися (damnatio memoriae). З настанням часів Імперії
портрет імператора і його родини став одним з найпотужніших засобів
пропаганди.
34. Фаюмський портрет – феномен злиття римської
та давньоєгипетської культур
Ранние фаюмские портреты выполнены в технике энкаустики (от
греческого слова ehkaio — вжигаю), очень распространённой в то время.
Это восковая живопись расплавленными красками, которую отличает
объёмистость (пастозность) мазка. Направление мазков обычно следует
формам лица — на носу, щеках, подбородке и в контурах глаз краски
накладывались плотным слоем, а контуры лица и волос писались более
жидкими красками. Картины, выполненные этим способом, отличает редкая
свежесть цвета и они удивительно долговечны. Надо отметить, что хорошей
сохранности этих произведений способствовал и засушливый климат Египта.
Важная особенность фаюмских портретов — использование тончайшего
сусального золота. На некоторых портретах был позолочен весь фон, на
других золотом выполнены только венки или головные повязки, иногда
подчеркнуты драгоценности и детали одежды.Основа портретов — древесина
различных пород: местных (платан, липа, смоква, тис) и импортированных
(кедр, сосна, ель, кипарис, дуб). Некоторые портреты выполнены на
загрунтованном клеем полотне. Примерно со второй половины II века в
портретах начинает преобладает восковая темпера. А поздние портреты
III—IV веков написаны исключительно темперой — техникой, при которой
красочные пигменты смешиваются с растворимыми в воде связующими, часто
для этого используется животный клей или желток куриного яйца. Темперные
портреты выполнены на светлых или тёмных фонах смелыми ударами кисти
и тончайшей штриховкой. Их поверхность матовая, в отличие от глянцевой
поверхности картин, выполненых энкаустикой. Лица на темперных портретах
обычно показаны фронтально и проработка светотени менее контрастна, чем
в энкаустических панелях.ьКроме того, некоторые группы портретов были
созданы в смешанной технике темперы и энкаустики.
Культурно-исторический контекст. Греки составляли значительную часть
населения Фаюма. Они появились здесь после завоевания Египта Александром
Македонским. В результате естественной ассимиляции они переняли многое
из обычаев египтян, также, как и римляне, которые прибыли сюда после
смерти Клеопатры и аннексии Египта Римом в 30 до н. э. Хотя население города
было смешанным — египтяне, греки, сирийцы и римляне, но египтяне были,
главным образом, торговцами, ремесленниками, слугами и рабами. Богатую
же и знатную часть жителей составляли иностранцы, некоторые из них были
римскими должностными лицами, а другие — потомками Птолемеевских
греков. Об этом свидетельствуют сохранившиеся могилы и мумии, покрытые
позолоченными масками, — в основном на них написаны греческие и римские
имена, такие как Artemidorus, Demetrius, Titus и т. п.
Значение для искусства. Фаюмские портреты — лучшие сохранившиеся
образцы античной живописи. Они изображают лица жителей древнего
Египта в Эллинистический и Римский периоды в I—III веках нашей эры. После
завоевания Египта Александром Македонским время правления фараонов
завершилось. В период правления династии Птоломеев — наследников
империи Александра, произошли значительные изменения в искусстве и
архитектуре. Погребальный портрет — уникальная художественная форма
своего времени — процветал в эллинистическом Египте. Стилистически
связанные с традициями греко-римской живописи, но созданные для типично
египетских нужд, заменившие погребальные маски мумий, фаюмские
портреты — это поразительно реалистические изображения мужчин и
женщин всех возрастов.
36. Амфітеатр Флавіїв
Амфітеатр Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium) або Колізей? Й (лат. Colos-
seum) – найбільший з давньоримських амфітеатрів і одне з найбільш примітних
споруд у світі. Знаходиться в Римі, в улоговині між Есквіллінскім, Палатінським
і Целіевскім пагорбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до
«Золотому Будинку» Нерона.
Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавієвий в плані
являє собою еліпс, середина якого зайнята ареною (також еліптичної
форми) і концентричними кільцями глядацьких місць, які її оточують. Від
всіх споруд такого роду Колізей відрізняється велетенськими розмірами. Це
найграндіозніший античний амфітеатр: довжина його зовнішнього еліпса
дорівнює 524 м, велика вісь — 187,77 м, мала вісь — 155,64 м, довжина арени —
85,75 м, її ширина 53,62 м; висота його стенів — від 48 до 50 метрів. При таких
розмірах він міг вміщати в себе до 87000 глядачів. Будівництво цієї споруди
розпочато імператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80
р. н. е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому
ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5
тисячам диких звірів.
Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів,
амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colos-
seum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII
століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що
поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь
самого себе.
Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним
місцем розважальних видовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких
звірів, морські битви. При імператорові Макріні цирк сильно постраждав від
пожежі, але був реставрований за указом Александра Севера. У 248 імператор
Філіпп ще святкував в ньому тисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив
гладіаторські бої як несумісні з духом християнства, яке було запроваджено
після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте, звірині
цькування продовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосія Великого.
Після цього для Флавійового амфітеатру наступили сумні часи.
Амфітеатр Флавієвий побудований з великих брил травертінського каменя,
які колись були сполучені між собою залізними зв’язками; для внутрішніх
частин використані також місцевий туф і цегла. Дірки, видимі нині в різних
місцях стін, — гнізда згаданих зв’язків, зниклих в середні віки, — епоху, в яку
залізо дуже цінувалося і всюди розшукувалося. Із зовнішнього боку будівлю
представляли три яруси арок. Між арками розташовані півколони, в нижньому
ярусі — тосканського, в середньому — іонічного і у верхньому — стилю
Корінфа. Зображення Колізею на стародавніх монетах, що збереглися, свідчать
про те, що в прорізах арок середнього і верхнього ярусів стояло по статуї.
Над верхнім аркадним ярусом підноситься четвертий вищий поверх, який
є суцільною стіною, розчленованою пілястрами Корінфа на компартіменти з
вікном в середині кожного компартімента. На верхівках великої і малої вісей
еліпса знаходилися чотири головні входи у вигляді триаркових воріт. Двоє
з цих воріт (на краях малої осі, з боку Еквіллінського і Целієвського горбів)
були призначені для імператора; останні слугували для урочистих маршів
перед початком видовищ, для впускання звірів і для ввезення необхідних
машин. Внутрішнє оздоблення Колізею буяло мармуровими облицюваннями
і Стукова прикрасами; в прольотах арок другого і третього поверху, ймовірно,
поміщалися статуї. Колосальна споруда амфітеатру спочиває на глибоких
підвальних приміщеннях, що використовувалися в службових цілях: тут були
приміщення для перебування гладіаторів, для поранених і вбитих учасників
ігор, клітки для звірів.
Информация о работе Шпаргалка по "Истории искусств"