Сутність та етапи розробки інноваційної стратегії підприємства

 

 

 

1. Сутність та етапи розробки інноваційної стратегії підприємства

 

Стратегічне управління інноваціями є складовою  інноваційного менеджменту. Воно вирішує  широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і  програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації  на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації).

Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення  позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1.

Стратегія —  це комплексний план, що орієнтує організацію  не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки  прискореного постійного розвитку організації  в умовах конкуренції, лідерства  на ринку.

Існує багато визначень управлінської стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії  в науковій літературі, Р. Сміт' характеризує дану тему як «термінологічне мінне  поле». Такі поняття, як стратегічне  планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни2.

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється  від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки  організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового  господарювання стратегій — продуктова — спрямована на розвиток нових  видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується  виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації  передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в  перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень  у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою  планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна  політика) передбачає об'єднання цілей  технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових  технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне  управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів  безпосередньо через інноваційний процес.

За своїм  змістом інноваційна стратегія  враховує основні базисні процеси  в організації і в її зовнішньому  середовищі, можливості зростання інноваційного  потенціалу організації.

Саме інноваційні  стратегії є основою сучасного  інноваційного менеджменту в  умовах постійних змін навколишнього  середовища.

Кризова ситуація в інноваційній сфері української  економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії  в управлінні інноваційною діяльністю. На думку дослідників [148, 149], головною метою інноваційної стратегії в  нашій державі є запобігання  розпаду науково-інноваційної сфери  і створення передумов для  швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій  у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної  передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни  середовища;

пов'язані  з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням  інтелектуального потенціалу;

характеризуються  гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;

ураховують  неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна  діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів  НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів  ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії  підрозділяються на кілька великих  груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення  і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є також однією зі складових  економічної стратегії і з  цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів  пошуку найкращих перспективних  для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної  політики для їх реалізації.

В основі розробки інноваційної стратегії лежать такі підходи:

визначення  пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань  базисних стратегій фірми;

скорочення  кількості рівнів в управлінні з  метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»;

максимальне скорочення строків розроблення  інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні  принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні  керівництва організацією. й управління службою НДДКР. Вище керівництво  встановлює орієнтири для керівників служб НДДКР, які вони використовують для визначення локальних цілей  і стратегій, приймають рішення  відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних  результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

o виділення  асигнування:  це певні суми  коштів, виділені із централізованих  і децентралізованих джерел, фінансових  ресурсів для покриття видатків  на певні цілі.

o фундаментальні  дослідження;

o оцінка  результатів;

o відкриття;

o патенти;

o сфери та  напрями досліджень;

o звіти про  дослідження; » товарний знак.

На середньому рівні управлінської ієрархії приймаються  рішення щодо визначення конкретних цілей НДДКР, строків одержання  результатів досліджень і розробок та їх реалізації з метою забезпечення швидкого виходу інновацій на ринок.

Обмежені  ресурси і матеріально-технічна база мають використовуватись таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості  альтернатив. Для того щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний  варіант, необхідно мати комплекс правил для прийняття інноваційних рішень, які максимі-зують або мінімізують  очікувані результати, а також  ураховувати інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф [3] виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями дій при визначенні інноваційної стратегії:

правила, які  використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;

правила, за якими складаються стосунки фірми  з її оточенням. Вони визначають, які  види продукції та технології фірма  розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила  називаються продуктово-ринковими  стратегіями;

правила, згідно з якими встановлюються відносини  та процедури всередині фірми;

правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність.

Інфраструктура  є важливим чинником, що забезпечує розроблення стратегії та її логічне  завершення. Якщо не вистачає ресурсів, кваліфікації менеджерів, відповідної  організаційної структури, інноваційна  стратегія не може бути реалізована.

Як свідчать теорія і практика, інноваційні стратегії  через свої особливості є, з одного боку, ефективним управлінським інструментом, а з іншого — створюють низку  проблем в управлінні організацією. Інноваційні стратегії:

• прискорюють  постійний розвиток організації  в умовах ринку;

o забезпечують  переваги в конкуренції на  основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;

o визначають  позицію на ринку, набір основних  товарних ліній;

o сприяють  лідерству в цінах;

o створюють  основу для суспільного визнання  фірми (організації).

o З іншого  боку, інноваційні стратегії створюють  для проектного, корпоративного, інноваційного  управління складні умови, серед  них, зокрема:

• підвищений рівень невизначеності кінцевих результатів  за

o строками, витратами, якістю й ефективністю, що потребує роз

o витку такої  специфічної функції, як управління  інноваційними

o ризиками;

підвищення  інвестиційних ризиків проектів і особливо довгострокових, що потребує пошуку більш ризикових інверторів;

збільшення  потоку змін в організації, реалізація будь-якої інноваційної стратегії пов'язана  з неминучістю перебудови (реструктуризації) організації, оскільки зміна в системі  будь-якого елементу веде до змін стану  всіх інших.

Вирішення цих  та інших проблем потребує від  інноваційного менеджменту поєднання  інтересів і узгодженості рішень стратегічного, науково-технічного, маркетингового, виробничого напрямів, що забезпечить  координацію й ефективність дій.

Реальна практика розроблення інноваційних стратегій  складна, бо за своєю сутністю будь-які  стратегічні заходи, що їх проводять  підприємства, як уже зазначалось, мають  інноваційний характер, адже вони до певної міри грунтуються на нововведеннях. Управління інноваціями зачіпає  як концептуально-підприємницькі, так  і організаційно-процедурні аспекти  стратегічного розвитку підприємства і, таким чином, реалізує свою функцію  через підсистеми загального стратегічного  управління.

Особливість сучасного підходу до процесу  формування інноваційних стратегій  полягає у створенні системи  так званого «ново-ввідного конвеєра». Суть цього підходу полягає в  тому, щоб забезпечити постійне впровадження у виробництво нових, сучасніших виробів; постійно скорочувати всі  види витрат; підвищувати якісні характеристики інноваційної діяльності; забезпечувати  конкурентні переваги на ринку. З  цією метою, наприклад, японські компанії прагнуть виготовляти будь-які, навіть найскладніші вироби на основі стандартів, легко керованих наборів операцій, які здійснюються на універсальному, гнучкому і в широкому діапазоні  переналагоджуваному обладнанні. Американські компанії зробили ставку на прискорення  комп'ютеризації всіх видів виробничих і управлінських процесів через  створення адаптивних інформаційних  систем, складного набору оптимізаційних моделей і кількісних методів, здібних  швидко виявити та запропонувати  варіант ліквідації будь-якого незапланованого  відхилення на будь-якому етапі виробничого  процесу [55].

Розроблення інноваційної стратегії передбачає прийняття стратегічних завдань (цілей), оцінку можливостей та ресурсів для  їх використання; аналіз альтернатив; підготовку конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяльності суб'єктів з урахуванням обраних цілей.

Порядок розроблення  стратегії показано на рис. 8.5.

Послідовність етапів розроблення стратегії така:

1. Етап розроблення  цілей:

а) формування місії-орієнтації і місії-політики організації, у

яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;

б) формується мета інноваційного розвитку організації.

Будується «дерево  цілей».

2. Етап стратегічного  аналізу:

а) аналізується внутрішнє середовище й оцінюється інноваційний потенціал;

б) аналізується стан зовнішнього середовища й оцінюється інноваційний клімат;

в) визначається інноваційна позиція організації.

3. Етап вибору  інноваційної стратегії:

а) визначаються базові стратегії розвитку та їх інноваційні  складові;

б) розробляються  й оцінюються альтернативні інноваційні  стратегії;

в) здійснюються вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

4. Етап реалізації  інноваційної стратегії:

а) розроблюються  стратегічний проект (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) та план реалізації проекту, особливо враховується інноваційний характер перетворень;

б) організується  стратегічний контроль процесу реалізації проекту;

в) оцінюється ефективність процесу реалізації і  проводиться

необхідне коригування  проекту, стратегій, цілей.

Основний  принцип формування стратегії розвитку в зовнішньому середовищі — максимальне  використання сильних сторін підприємства, що забезпечують переваги порівняно  з конкурентом.

Основним  принципом формування стратегії  розвитку внутрішнього середовища є  максимальне використання внутрішніх резервів організації і послідовне усунення слабких сторін, що є «вузьким місцем» на шляху досягнення цілей.

Ефективне формування інноваційної стратегії починається  з визначення того, куди підприємство має рухатися, яку довгострокову  позицію на ринку воно збирається зайняти в результаті впровадження інновації, тобто з розробленням місії та цілей.

Місія підприємства завжди дуже індивідуальна. Вона «відділяє» одне підприємство від іншого і наділяє  його власними відмінностями, напрямом діяльності та шляхом розвитку.