Інновації як різновид суспільного блага

 

Вступ

На сучасному етапі  всі аспекти економічного зростання  і соціальні досягнення людства  тісно пов’язані з науково-технічним  прогресом (НТП), що ґрунтується на пізнанні природи і суспільства, застосуванні законів їх розвитку у виробництві. НТП — це складне і багатогранне поняття, зміст якого можна визначити  як інноваційний процес - створення  нових і вдосконалення існуючих знарядь і предметів праці, технологій виробництва, його організації й  управління з метою досягнення більшого економічного і соціального ефекту .

Особливістю інноваційного  процесу є те, що ця складова НТП  на відміну від інших, де не створюються  інновації, охоплює фундаментальні і прикладні дослідження, розробку і проектування, а також виробництво (безпосереднє створення) нового продукту, технології тощо. Як бачимо, суть інноваційного процесу зводиться до створення інновацій і доведення їх до стану, придатного для практичного використання [1].

Іннова́ція — нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.

В науковий лексикон цей  термін вперше ввів Й. Шумпетер, що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того інновація розглядалася Й. Шумпетером як нова функція виробництва, її нова комбінація.

1. Нововведення, яке ще недостатньо поширене у суспільному виробництві.
2. Нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо в організацію продукції, виробництво, управління підприємством та галуззю.
3. Щось, що сприймається як нове, як нововведення.
4. Форма керованого розвитку вже існуючих систем.
5. Процес, в ході якого винахід або відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект.
6. Нове прикладання науково-технічних знань, що забезпечує ринковий успіх.

Термін набув розповсюдження в американському менеджменті, але сьогодні активно використовується і в Україні.

В принципі, будь-яке соціально-економічне нововведення, доки воно не отримало масового, тобто серійного поширення в галузі праці, виробництва і управління можна вважати інновацією [2].

Мета роботи -   розкрити поняття «інновація» як різновид суспільного блага, визначенні ролі технологічних інновацій у розвитку загальнолюдської цивілізації. Довести, що можливість випуску продукції (надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні поняття інновацій

Термін „інновація” вперше був введений Й. Шумпетером у 1912 році в праці „Теорія економічного розвитку”. Під інновацією розуміється нововведення, що використовується в галузі технології виробництва чи управління певної господарської системи. Такі поняття як „нова техніка”, „відкриття” чи „новина” подібні за змістом, але не являються синонімами інновацій.

Найбільш значні відмінності полягають  у такому:

1) інновація проводиться на рівні технологічного, тобто прикладного порядку, тоді як відкриття робиться, як правило, на фундаментальному рівні;

2) інновація, як продукт колективної  праці, розробляється комплексними  промисловими лабораторіями, а  відкриття може бути зроблене  одним винахідником;

3) інновація спрямована на вдосконалення  процесу діяльності та його  результатів при застосуванні  її у виробництві та управлінні, що частіше всього не притаманне  відкриттю, яке за своєю суттю являється безкорисним актом;

4) інновація інтегрує в собі  результати комплексного використання  таких елементів як систематичні  технічні розробки, науково-технічні програми, а відкриття взагалі може відбуватися випадково.

Й. Шумпетер вважав, що інновація пов’язана  з однією із п’яти наступних дій  або ж з будь-якою їх комбінацією:

1. виробництво нового товару з якісно новими властивостями;
2. запровадження нового методу, в основі якого не обов’язково лежить нове наукове відкриття;
3. освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни;
4. отримання нового джерела сировини та напівфабрикатів;
5. введення нових організаційних і інституційних форм.

Можна виділити основні поняття  інноваційної діяльності:

• Нововведення – „введення інновацій”, „введення новин”, „введення нового”.
• Новація – новий порядок, метод, винахід, явище, послуги. З моменту прийняття до розповсюдження новація здобуває нову якість і стає нововведенням або інновацією.
• Інновація – нововведення, пов'язане з науково-технологічним прогресом (НТП) і полягає у відновленні основних фондів, технологій, удосконаленні управління і економіки підприємства.
• Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
• Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
• Інноваційний потенціал – здатність підприємства, фірми виробляти нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку, для створення якої залучаються: виробничі потужності; професійний і кваліфікований персонал; передбачаються можливості впровадження нововведень.
• Інноваційне підприємство – підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і (або) послуг.
• Інноваційний продукт – результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим законом України „Про інноваційну діяльність”.
• Інноваційна продукція – нові конкурентоспроможні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим законом України „Про інноваційну діяльність”.
• Інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.
• Процес виведення новації на ринок називається процесом комерціалізації.
• Період часу між появою новації і її освоєнням називається інноваційним лагом.
• Інноваційна інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

В інноваційному процесі велике значення має інноваційна інфраструктура. Вона виконує роль елемента, який створює  умови для плідної інноваційної діяльності, шляхом надання різноманітних послуг: централізоване накопичення інформації щодо інноваційних продуктів, налагодження каналів одержання технологічної, маркетингової, комерційної і фінансової інформації, акумуляція фінансових ресурсів та їхнє використання на інноваційні потреби, формування баз даних спеціалістів, які працюють в інноваційному бізнесі, підготовка висококваліфікованого персоналу з досвідом комерціалізації інновацій.

 

 

 

 

Класифікація інновацій

На сучасному етапі інновації  класифікують за різними ознаками:

За змістом:

– продуктові інновації (орієнтуються на виробництво і використання нових (вдосконалених) продуктів у сфері виробництва або у сфері споживання);

– інновації процесу (нові технології виробництва продукції, організації  виробництва та управлінських процесів);

– ринкові інновації (відкривають  нові сфери застосування продукту або  сприяють реалізації продукту чи послуги  на нових ринках).

Продуктові інновації передусім  спрямовані на створення нової споживчої  цінності, що приваблює більшу кількість  споживачів. Інновації процесу, як правило, дають переваги у витратах, продуктивності, якості. Ринкові інновації розширюють межі ринку, на якому працює фірма.

За ступенем новизни:

– базові (поява нового способу  виробництва чи раніше невідомого продукту, які започатковують або дають  імпульс розвитку нової галузі, наприклад, винайдення парового двигуна, атомної  енергії, радіо, напівпровідників тощо);

– вдосконалені (упровадження нових  видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації; вони дають змогу поширювати і вдосконалювати базові покоління техніки, створювати нові моделі машин і матеріалів, покращувати параметри продукції, яка випускається);

– псевдоінновації (інновації, які  залучаються фірмами у технологічний  процес чи продукт, щоб затримати  зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл вдосконаленої інновації, наприклад, зміна дизайну товару, матеріалу, з якого він виготовляється; зміна способу рекламування тощо).

За стадією виробничого процесу:

1) інновації на вході в підприємство як систему;

2) інновації на виході з підприємства;

3) інновації структури підприємства.

За видом діяльності:

1) технологічні інновації;

2) виробничі інновації;

3) економічні інновації;

4) торговельні;

5) соціальні;

6) управлінські.

За інтенсивністю інноваційних змін:

1) інновації нульового порядку  (регенерування вихідних властивостей);

2) інновації першого порядку  (кількісна зміна);

3) інновації другого порядку  (перегрупування чи організаційні  зміни);

4) інновації третього порядку  (адаптаційні зміни);

5) інновації четвертого порядку  (новий варіант);

6) інновації п’ятого порядку („нове покоління”);

7) інновації шостого порядку  (новий „вид”);

8) інновації сьомого порядку  (новий „рід”).

За рівнем об’єктивного та суб’єктивного сприйняття:

1) абсолютна новизна – фіксується  за відсутності аналогів даної новації;

2) відносна новизна – інновацію  було застосовано на інших  об’єктах або ж здійснено оновлення  одного з елементів виробу  системи в процесі поточної  модернізації;

3) умовна новизна – виникає  внаслідок незвичайного сполучення  раніше відомих елементів;

4) суб’єктивна новизна – новизна  для певних споживачів, які раніше не були знайомі з даним продуктом.

За причинами виникнення:

1) реактивні – інновації, що  забезпечують виживання та конкурентоспроможність  фірми на ринку, виникаючи як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами;

2) стратегічні – інновації, впровадження  яких має випереджувальний характер  з метою отримання вирішальних  конкурентних переваг у перспективі.

Необхідність інновацій усвідомлюють усі суб’єкти господарювання і чим  радикальніші ці нововведення, тим  довше зберігатимуться конкурентні  переваги підприємства. Однак, прийняття  рішення щодо залучення у виробничий чи обслуговуючий процес конкретної новації здійснюється не лише з огляду на абсолютну новизну, а й з  погляду доцільності та економічної  вигідності її освоєння на підприємстві, на ринку, для груп споживачів. І, якщо правильно оцінено ринкову ситуацію, враховано всі обставини, які можуть викликати інтерес споживача до продукту, який не є абсолютно новим, але сприйматиметься достатньою кількістю покупців як такий, що має нову споживчу вартість на момент його прогнозного виведення на ринок, то економічні результати фірми, яка випустила цей продукт, можуть бути істотними.

Інновації часто залежать від зовнішніх  потоків інформації: інформаційного обміну між підприємствами, створення  загальних лабораторій, дослідницьких  центрів, венчурних підприємств, залучення  науково-дослідних організацій до освоєння інновацій, участі у професійних  співтовариствах, інформації про ринок, споживачів, постачальників, конкурентів. На практиці, інформація, що надходить  ззовні, обробляється, і доповнена  внутрішньофірмовою інформацією, перетворюється у новий фактор активізації інноваційної діяльності підприємства.

В основі класифікації лежить ринкова сутність інновації:

• постійні інновації - такі удосконалення наявних виробів, які не вносять значних змін у спосіб їх використання споживачами;
• переривчасті інновації (англ. revolutionary, discontinuous, radical innovation)— повністю нові вироби, які вимагають від споживачів зусиль для прийняття нових звичек щодо їх використання, але не справляють істотного впливу на раніше існуючі ринки [3];
• підривні інновації (англ. disruptive innovation) [4][5]— інновації, які створюють новий ринок завдяки іншим вартостям, які в кінцевому рахунку (і несподівано) розповсюджуються на раніше існуючий ринок та повністю його змінюють.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сутність інноваційних процесів

У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській  системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно  виникають у часі та просторі і  сприяють подальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя суспільства; це послідовна система  заходів, внаслідок яких інновація  дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуги  і розповсюджується в господарській  практиці і суспільній діяльності.

В основі інноваційного процесу  лежить створення, освоєння і поширення  інновацій, необхідними властивостями  яких є науково-технічна новизна, практичне  їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових  суспільних потреб. Звичайно, світ інновацій  не обмежується тільки технікою і  технологіями. Удосконалення, зміни  систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через  введення інновацій. Нові організаційні  структури, методи розробки управлінських  рішень, форми стимулювання розробляються  науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і  нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми – усе  це є результатом інноваційних процесів, які розробляються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розробляється  новація, освоюється, поширюється, використовується і ”відмирає”. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.