Науково-технiчний та iнновацiйний потенiал

М(П_П)=П₁*Р₁+(П₂*Р₂-В₂*Q₂)+(П₃*Р₃-В₃*Q₃).

   У даному розрахунку не враховується прибутковість проекту, який був відібраний з четвертої групи.

   Розрахувавши М(П_П), необхідно скласти умову ефективності інноваційного портфелю з урахуванням витрат на організацію процесу його формування:

М(П_П)-В_{компанії} -В₄>=0,

М(П_П) >= В_{компанії}+ В₄,

   де В_{команії} – витрати підприємства на проведення заходів, пов’язаних з відбором проектів до інвестиційного портфелю.

    Якщо дана умова задовольняється,  тоді портфель можна вважати  вигідним. У цей момент необхідно  враховувати стратегію розвитку  підприємства, його інноваційний  потенціал, здатність інвестування в нові проекти.

   Можливий випадок, коли в одну  з груп не потрапить жоден  із проектів. Тоді слід замінити  відсутній проект. Реалізувати заміну  необхідно залежно від напрямку  діяльності, інноваційного потенціалу  підприємства тощо. Головне при цьому, щоб дотримувалося основне правило, коли можливий прибуток перевищує можливі й уже наявні витрати.

    Розглянемо запропоновану  методику формування  портфелю інноваційних  проектів на прикладі. На підприємстві, що займається випуском електроприладів, було проведено анкетування співробітників з метою поліпшення робочих місць, технології виробництва, а також визначення потреб і ідей працівників. Витрати на анкетування склали 3 тис. грн. У результаті було отримано 19 ідей, які були представлені на розгляд чотирьом експертам. Двоє експертів є представниками керівництва компанії, інші – запрошені зі спеціалізованої компанії. На їхню роботу було витрачено 7 тис. грн. Експерти розділили всі запропоновані ідеї в чотири групи. Результати наведені в таблиці 2.1 (значення в тис. грн.). 
 

Таблиця 2.1 – Характеристики інноваційних проектів

    Розрахуємо чистий прибуток з  проектів з перших трьох груп (див. табл. 2.2). З першої групи  виділяємо проект з найбільшим  чистим прибутком. Проект №1  з першої групи є найкращим при даній вибірці (Чп=125 тис. грн.). З другої групи кращим є проект №2 (Чп=95 тис. грн.).

Для визначення проекту, який вибираємо з третьої  групи, можна скористатися методикою  розрахунку узагальненого показника  якості. Припустимо, що найбільше значення показника має проект №3.

      Після цього експерти проводять  оцінку проектів з другої і  третьої груп і визначають  ймовірність позитивних результатів,  які складають 0,7 та 0,3 відповідно.

Таблиця 2.2 – Розрахунок чистого прибутку по проектах

   З четвертої групи вибираємо  проект з мінімальними витратами.  Це проект №2 (В₄=15 тис. грн.).

   Далі проводимо розрахунок ефективності створеного портфеля:

М(ПП)=125*0,95+(95*0,7-65*0,3)+(85*0,3-10*0,7)=18,25 тис. грн.,

184,25>=0, тобто умова задовольняється.

    Таким чином, до портфелю увійдуть  такі проекти: з першої групи  - №1, з другої - №2, з третьої - №3, з четвертої - №2.

    Представлена методика формування  портфелю інноваційних проектів  дає можливість ефективно використовувати  інноваційний потенціал підприємства, основу якого складає його  персонал.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

    Підбиваючи  підсумки виконаної роботи можна зробити висновок про актуальність і практичну значущість розглянутої теми. Реалії сьогодення потребують від керівників підприємств і організацій, від кожної людини усвідомлення важливості реформування суспільства на інноваційній основі. Подолання інноваційної стагнації потребує розробки нових підходів і принципів формування  стратегічної політики. Керівники підприємств повинні розуміти, що інноваційний розвиток  підприємства робить його більш конкурентоспроможним по відношенні до інших. Ресурси екстенсивного зростання вичерпано, і в даних умовах забезпечити процвітання підприємства може лише впровадження новітніх технологій та нововведень. Однією з важливих складових, одночасно спрямовуючим вектором і джерелом розвитку є інноваційний потенціал. Це поняття увійшло в економічну науку як складна багаторівнева категорія, що потребує застосування комплексного та системного підходу до її вивчення. Це порівняно нова категорія, яка має важливе як теоретичне, так і практичне значення, потребує розробки нових принципів її дослідження та аналізу. Підміна поняття “інноваційний потенціал” його складовими частинами (науковим, інтелектуальним, науково-технічним, творчим) веде до неповного його розуміння, а значить обмежує можливість його формування, використання й розвитку на благо всьому суспільству. Доведено, що до розгляду сутності інноваційного потенціалу потрібно підходити як економічної категорії, яка є ієрархічно організованою системою понять, що знаходиться в різній мірі наближення до сутності потенціалу. Виявлена структура інноваційного потенціалу, сформована його класифікація, яка дозволила ідентифікувати цю категорію та розглянути її з різних боків застосування.

    Інноваційний  потенціал характеризує можливості використання виробничою системою власних, позикових та куплених інноваційних ресурсів, а також організаційних форм взаємодії учасників інноваційної діяльності. Використання інноваційного потенціалу як об'єкту управління дозволяє формувати плани, організаційні форми і проекти застосування різних інноваційних ресурсів з включенням їх в програми розвитку, підтримувати оптимальний баланс системи інноваційних ресурсів, збільшувати можливості використовування фінансових ресурсів в інновації і знизити ризик в процесі використання інновацій.

    Методологія і методичні основи управління інноваційним потенціалом ґрунтуються на використанні системних, проектних і портфельних підходів і вимагають подальших методичних розробок.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент : учеб. пособие / И. Т. Балабанов. — СПб. : Питер, 2007. – 432 c.
2. Бузько И. Р. Стратегический потенциал и формирование приоритетов в развитиb предприятий : монография  / И. Р . Бузько, И. Е. Дмитренко, О. А. Сущенко. — Алчевск : Изд-во ДГМИ, 2005. — 216 с.
3. Верба В. А. Методичні  рекомендації  з оцінки  інноваційного  потенціалу  підприємства / В. А. Верба, І. В. Новікова // Проблеми науки. — 2003. — №3. — С. 22 — 31.
4. Грідасов В.М., Кравченко С.В., Ісаєва О.Є. Інвестування.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.-164 с.
5. Дорофиенко В.В. Управление научно-техническим потенциалом региона. - К.: УкрИНТЭИ, 2002.
6. Економічна теорія / Під ред. С. В. Мочерного. - Київ: Видавничий центр "Академія", 2007.
7. Егоршин А.П. Управление персоналом / А.П. Егоршин. – Нижний Новгород: Нимб, 2005. – 755 с.
8. Завалин П. Н. Оценка эффективности инноваций / П.Н. Завалин, А.В. Васильев. – СПб., 2003. – 216 с.
9. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи / С. М. Ілляшенко. — Суми  : ВТД „Університетська книга”, 2003. — 278  с.
10. Кочетов С. В. Методы стимулирования инновационного потенциала предприятия / С. В. Кочетов  // Инновации. —  2005. — №7. —www.mag.innov.ru.
11. Онишко С. В. Фінансовий потенціал  інноваційного розвитку економіки / С. В. Онишко // Фінанси України. — 2003. — №6. — С. 67 — 74.
12. Охара С. Путем P2M [Електронний ресурс] / С. Охара. – Режим доступу: http:www.pmprofy.ru/contect/rus/108/1086-article.asp.
13. Савчук В.П. Оценка эффективности инвестиционных проектов [Електронний ресурс] / В.П. Савчук. – Режим доступу: http:www.management.com.ua/finance/fin011.html.
14. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент.: Навчальний посібник.-К.: Академвидав, 2006.- 464 с.
15. Федулова Л. Інноваційний менеджмент в Україні: проблеми та шляхи формування / Л. Федулова // Економіст . — 2002. — № 2. — С. 52 —54.
16. Чумаченко Н.Г. и др. Научно-технический прогресс: вопросы и ответы. - К.: Политиздат Украины, 1988.
17. Шкворецъ Ю.Ф., Шильсъка Н.М. Державні науково-технічні програми як інструмент трансформації наукового потенціалу // Наука і наукознавство. — 1999. — № 1. — С. 66—80.