Організаційно-господарські віднлсини

Організаційно-господарські правовідносини

  Відповідно до чинного Господарського кодексу України ( ч.6 ст.3) на сьогоднішній день одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відносини, що складаються  між  суб'єктами господарювання    та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.        

Хоча законодавство і  містить визначення даного виду господарських  відносин, але на жаль, проблемним моментом є те, що інших чітких ознак і властивостей ГК не виділяє, що в свою чергу не дає можливості чіткого розуміння різниці між організаційно-господарськими та адміністративними відносинами.        Для того, щоб розібратися в цьому питанні потрібно звернутися до позицій і поглядів науковців, які займалися даною тематикою.В першу чергу, потрібно наголосити на тому, що питання щодо природи та сутності господарських відносин, в тому числі і організаційно-господарських почали з’являтися ще в 50-60 р. ХХ ст. В цей час почалось відродження концепції господарського права на теренах СРСР, під якою потрібно було розуміти окрему галузь права, яка спрямована на регулювання відносин, що виникають під час керівництва і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Якщо конкретно казати про організаційно-господарські відносини, то в той період вони носили назву організаційно-управлінські. На думку В.Мамутова основною відмінною рисою організаційно-управлінських відносин від адміністративних є те, що для них притаманний економічний характер. Тобто,  в таких відносинах паралельно управління здійснюється для забезпечення господарювання ( управлінський і майновий характер одночасно). До цієї категорії відносин також були віднесені відносини між господарськими органами (підприємства) та органами господарського керівництва, для яких не є характерною пряма підвідомчість один одному (певне підприємство— державний банк). Крім того, до даної групи відносин також включалися і відносини між органами влади, які здійснювали керівництво та управління господарською діяльністю.Таким чином до організаційно-управлінських відносин повинен включатися весь спектр відносин між підприємством і державним органом, який у цих відносинах представляє інтереси власника майна, закріпленого за підприємством.

Протилежну думку щодо даного виду відносин висловлював О.Красавчиков, який вважав, що вони виникають виключно для забезпечення упорядкованості інших суспільних відносин. Він окремо поділяв ці відносини на майнові та організаційні, які притаманні для окремих галузей права — цивільного і адміністративного відповідно. А про поєднання цих двох груп відносин можна казати тільки в випадках, які носять тимчасовий характер. Я особисто не погоджуюсь з такою точкою зору, адже вважаю, що господарська діяльність є постійним явищем, яка знаходиться у безперервному русі, а тому казати про її тимчасовий характер не є доречним. Потрібно в аспекті даного питання наголосити на позиції О.Віхрова, який безпосередньо також займався дослідженням даного питання. При цьому він окремо розглядає поняття «організаційно-господарські відносини» і «організаційно-господарські правовідносини». Так, зокрема під організаційно-господарськими відносинами потрібно розуміти відносини, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування, по-перше, наділений господарською компетенцією і, по-друге, здійснює організаційно-господарські повноваження (реалізує названу компетенцію) безпосередньо щодо відповідного суб’єкта господарювання, який займається певним видом господарської діяльності. Якщо казати про організаційно-господарські правовідносини, то це поняття потрібно розглядати як специфічний результат впливу норм господарського права на фактичні відносини, що складаються у процесі організації суспільного виробництва, розподілу та обміну. Вказані правовідносини трансформують правові норми у права та обов’язки учасників зазначеного процесу, служать правовою формою, в якій повинен здійснюватися і головним чином здійснюється цей процес.  Для того, щоб глибше зрозуміти сутність даного виду господарських відносин, потрібно здійснити більш детальну їхню характеристику.Отже, до основних ознак належать:

• об’єктом, щодо якого виникають дані господарські відносин є конкретні відносини з організації, управління або регулювання господарської діяльності, фактичні дії, реальна поведінка його учасників;
• організаційно-господарські відносини  складаються у процесі управління господарською діяльністю. В свою чергу під управлінням, на думку Кравець І.М. потрібно розуміти комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого проводиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного їх здійснення. І до такого комплексу входять як сама організація, так і контроль. Хоча сама ж автор вважає, що управління є складовою організації, а не навпаки. На думку Віхрова О. під управління слід розглядати  діяльність, цілеспрямовану на організацію та створення умов ефективного господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності;
• відповідний суб’єктний склад: з одного боку це суб’єкти господарювання, а з іншого — органи, які наділені відповідним обсягом компетенції. Відповідно до ст.55 ГК під суб’єктами господарювання потрібно розуміти учасників господарських відносин, які здійснюють  господарську  діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за  своїми  зобов'язаннями  в  межах  цього майна,  крім випадків, передбачених чинним законодавством. До них належать: 
  господарські  організації  -  юридичні особи,  державні,  
  комунальні  та інші  підприємства,  створені відповідно до цього  
  Кодексу,  а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську  
  діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;  
  громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які  
  здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.  Якщо казати про другу сторону даного виду відносин, тобто про органи, які наділені відповідною державно-владною компетенцію (суб’єкти організаційно-господарських повноважень), то чинний ГК не містить переліку таких органів та їхніх основних ознак. Але, проаналізувавши спеціальні нормативно-правові акти, зокрема закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Фонд державного майна», «Про місцеві державні адміністрації», «Про холдингові компанії в Україні» і ГК в сфері господарських організацій корпоративного типу, можна казати про наявність певної системи таких органів. На думку Кравець І.М. можна виділити декілька критеріїв для класифікації даного виду суб’єктів. Так, за формою здійснення господарської діяльності цих суб’єктів можна поділити на : а) ті, що здійснюють  управління господарською діяльністю (головне товариство в об’єднанні корпоративного типу); б) ті, що регулюють господарську діяльність (Кабінет Міністрів України, відповідні галузеві міністерства та служби). За територіальною ознакою: а) компетенція таких суб’єктів розповсюджується на всю територію держави; б) на певну адміністративно - територіальну одиницю. Також на мою думку, можна здійснити класифікацію за виключністю повноважень, тобто чи здійснення управління та організації господарської діяльності суб’єктів господарювання є основною діяльністю, чи це одне із галузевих повноважень даної сторони відносин.
• відносини характеризуються «вертикальністю», тобто мають господарсько-управлінський характер з одного боку, але і майновий характер їм також є притаманним у зв’язку з тим, що вони базуються на праві власності;
• змістом даного виду господарських відносин є сукупність прав та обов’язків, які зумовлюють компетенцію відповідних сторін відносин;
• юридичними фактами виникнення відносин є: а) нормативно-правові акти; б) господарські договори; в) установчі документи ( мова йде про казенні підприємства) та ін.
• фактичними підставами виникнення відносин є : відносини контролю і підпорядкування і відносини власності.  Віхров О. також вводить декілька класифікацій організаційно-господарських відносин. А саме : за інтегрованим критерієм (складом і ступенем конкретизації суб’єктів та предметно-об’єктним) в частині конкретизації її щодо організаційно-господарських правовідносин з виділенням таких їх видів:
• абсолютні майнові;
• абсолютно-відносні майнові;
• абсолютні з ведення власної господарської діяльності (майнові і немайнові);
• відносні зобов’язальні (організаційно-господарські зобов’язання);
• немайнові абсолютні;

б) за функціональними  видами діяльності та галузями економіки  в частині конкретизації її щодо організаційно-господарських правовідносин  з виділенням їхніх видів, що переважно  стосуються:

• утворення і легалізації суб’єктів господарювання;
• здійснення державного контролю за господарською діяльністю і застосування адміністративно-господарських санкцій;
• господарське планування;
• приватизація,
• оренда, концесії державного та комунального майна;
• обмеження монополізму і захисту конкуренції;
• організаційно-господарських правовідносин у галузях промисловості, будівельної діяльності, транспорту, зв`язку, телекомунікацій, рекреаційної діяльності, в інших галузях економіки.

Також окремо хотілося б  звернути увагу на позицію Віхрова  О., який зазначає, що відносини, які  складаються при здійсненні легалізації  суб’єктів господарювання (державній  реєстрації, ліцензуванні і патентуванні окремих видів господарської  діяльності, отриманні документів дозвільного характеру, реєстрації в органах пенсійного фонду, у податкових, митних та інших органах тощо), при здійсненні контролю за господарською діяльністю та застосуванні адміністративно-господарських санкцій, у сферах приватизації, оренди, концесії державного та комунального майна, обмеження монополізму і захисту конкуренції є організаційно-господарськими зобов’язаннями. В цій частині я не погоджуюсь з позицією автора щодо того, що перебуваючи в процесі легалізації, наприклад господарського товариства, між його засновниками і ще не створеним товариством виникли організаційно-господарські відносини, адже по суті в нас ще відсутній (законодавчо не зареєстрований) суб’єкт господарювання, а тому у таких відносинах відсутній належний суб’єкт і вони не можуть розглядатися як організаційно-господарські. В даному  випадку відносини між державним реєстратором і особами, які бажають зареєструвати юридичну особу носять адміністративний характер.

Таким чином, з огляду на все вищезазначене, хочеться знову  наголосити на відмінності цього  виду господарських відносин від  адміністративних, які пов’язані  з наявністю таких компонентів: 1) суб’єкт організаційно-господарських  повноважень наділений певною господарською компетенцією і здійснення своєї компетенції  безпосередньо щодо суб’єкта господарювання.

Аналізуючи дані положення, Віхров О.П. зазначає, що категорія організаційно-господарського зобов’язання відображає економіко-правове  явище реального життя, коли відповідний  орган, здійснюючи реалізацію своєї  господарської компетенції вступає  у відносини з відповідним  суб’єктом господарювання.     

Слід також наголосити на тому, що в сучасній науці господарського права деякі науковці вбачають певні проблемні моменти саме щодо організаційно-господарських відносин і зобов’язань також. Так, наприклад, М.В. Коваль наголошує на тому, що ч.6 ст.3 ГК України повинна бути змінена — норма повинна вказувати на те, що відносини містять двосторонній характер, тобто кожна сторона здійснює певні дії на користь іншої. Такі зміни на думку науковця пов’язанні з детальним вивченням ст.176 ГК, яка перебуває у прямому зв’язку з нормою ст.3 ГК і яка передбачає двосторонній характер відносин. Ч. 1  ст. 176 ГК слід доповнити зазначенням на те, що в межах організаційно-господарських зобов’язань можуть здійснюватись дії щодо передання майна. Уточнення в дужках, зазначення на те, що під управлінсько-господарською дією розуміється дія організаційна, є невдалим, бо терміном «організаційна» (дія) не можна охопити дії щодо передання майна.В цій частині я не погоджуюсь з позицією автора, адже вважаю, що під організацією можна розглядати як один із її пунктів саме забезпечення (організацію) передачі відповідного майна.  

На думку Щербини В.С. ще однією проблемою організаційно-господарських  відносин є те, що ГК не містить переліку органів, які належать до сторони організаційно-господарських повноважень. Але, на мою думку, відсутність такої норми не є досить великою проблемою, з огляду на те, що такий перелік таких суб’єктів є досить великим і не можливо охопити повністю всі сфери господарювання, для яких є характерним відповідні суб’єкти організаційно-господарських повноважень. Коваль М.В. критикує думку Кравець І.М. стосовно того, що до переліку відповідних органів, які виступають як суб’єкти організаційно-господарських повноважень слід також відносити і Верховну Раду України.Так, зокрема він вважає, що  відносини між Верховною Радою, Кабінетом  Міністрів, іншими державними органами, які не є стосовно суб’єктів господарювання вищим господарськими органами, з одного боку, та суб’єктами господарювання — з іншого, не належать до організаційно-господарських. І названі державні органи  не є суб’єктами організаційно-господарських повноважень в розумінні ст. 176 ГК і Господарського кодексу в цілому. Такої точки зору також притримувався і Віхров О., який також, крім цього вважав, що ми можемо казати про відсутність організаційно-господарських відносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування лише в тому випадку, коли відсутня безпосередня участь суб’єкта господарювання, навіть і тоді, коли такі відносини виникають сфері здійснення господарської діяльності. У разі наявності суб’єкта господарювання, можна казати про протилежне, тобто про присутність організаційно-господарських відносин. Також, якщо казати про органи, які наділені відповідною компетенцією, то той же Віхров О. пропонує ввести в законодавчий обіг словосполучення «господарські органи»,  зазначивши перелік відповідних органів, переважна компетенція яких як раз і стосується управління та регулювання господарської діяльності відповідних суб’єктів господарювання.

Крім цього Коваль М.В. наголошує на наявності проблеми щодо визначення виду відносин, які виникають між органами, які створюються (організовують) господарське товариство або об’єднання підприємств. Я погоджуюсь з позицією науковця, що на моменті організації діяльності майбутнього товариства  не виникає тих відносин, які передбачаються ч.6 ст.3 ГК, адже суб’єкта господарювання як обов’язкової сторони організаційно-господарських повноважень ще не існує. А тому було б дійсно доречним змінити текст норми ст.176 з «організовують» на «організували», тобто суб’єкт господарювання вже створений.       Виникає також проблема і щодо самої назви організаційно-господарських відносин.Так, зокрема Беляневич О.А.  пропонує ввести в обіг поняття управлінсько-господарські відносини ( так, як це було в радянські часи), адже навіть виходячи з тексту ст.3 ГК такі відносини складаються саме щодо управління. В цьому разі, на мою думку, потрібно звертатися до тлумачних словників. Але різні джерела по-різному трактують поняття «управління» і «організація». А тому, притримуюсь позиції В.С.Щербини, який вважає, що ГК України повинен на законодавчому рівні закріпити ці поняття з метою встановлення точної та чіткої різниці між ними. Але, в цілому, я не вважаю, це достатньо великою проблемою, адже головним є зміст даної норми, який в даному випадку полягає в управлінні діяльністю суб’єкта господарювання.

ВисновкиТаким чином, як бачимо організаційно-господарські відносини як один із різновидів господарських відносин, що виникають у процесі управління господарською діяльністю суб’єкта господарювання. Основними його відмінними рисами від адміністративних є те, що : 1) суб’єкт державно-владних повноважень наділений саме певними господарськими повноваженнями ( вони можуть належати до його основної компетенції або бути лише частиною кола його повноважень); 2) наявність конкретного суб’єкта господарювання, щодо  діяльності якого відповідно здійснюється управління. Тобто для даного виду відносин є характерним поєднання майнового та управлінського елементів одночасно. Крім цього в роботі наводяться основні ознаки даного виду відносин, що все ж таки дають можливість виділити їх в окрему групу.   Серед основних проблем, які на сьогоднішній день можна виділити в першу чергу саме щодо даного виду норм є те, що не має чіткого переліку органів, які наділені державно-владними повноваженнями. Вважається за доцільним ввести в обіг формулювання «господарські органи». Проблемним також є те, що відсутні легалізовані визначення понять «управління» і «організація», що не дає змоги чітко співвіднести їх. 

Також, з огляду на ст.176 ГК також виникає питання щодо потреби  визнання відносин щодо організації  господарського об’єднання та взагалі  створення суб’єкта господарювання відносинами саме організаційно-господарського характеру, адже по суті суб’єкт господарювання ще не створений.