Відшкодування моральної шкоди

Враховуючи і  численну термінологію, що застосовується в доктрині та судовій практиці - nervous shock (нервовий шок, нервове потрясіння),ordinary shock (звичайний шок, звичайне потрясіння), psychiatric injury(психіатричний шок), psychological injury (психічна шкода), spiritual injure(духовна шкода) можна відмітити, що її призначенням є виділення і відокремлення моральної форми шкоди від матеріальної, за яку в судовому порядку визначаються окремі суми відшкодування.

Слід взяти до уваги і незвичайний  підхід до окреслення моральної (немайнової) шкоди в деліктах, що витікають  з різних підстав – навмисності  та необережності. Моральну (немайнову) шкоду, яка виникає у зв’язку із заподіяння шкоди з необережності, визначають як нервовий шок. Визнаючи, що подібний термін хоч і вважається застарілими, і в нього не вкладається медичний сенс, зазначають, що він створює певні можливості з точки зору відмежування позовів, які випливають з необережного і навмисного заподіяння шкоди, а також з порушення договору.

Умовою визнання завданої моральної (немайнової) шкоди  є прояв шкоди, що полягає у  психічному розладі, який би піддавався діагностиці. При цьому зазначають, що він не повинен проявитися лише як негативна емоція жаху, смутку, журби, горя, тобто звичайного нервового струсу.

Позов, за заподіяння моральної (немайнової) шкоди (а саме - нервового шоку, як результату необережності), може бути поданий при наявності  певних обставин:

- позивачу були завдані тілесні пошкодження, або він мав розумні підстави остерігатися таких пошкоджень;

- позивач переніс  страждання від того, що шкода  була завдана особисто йому  або були розумні підстави  остерігатися нанесення шкоди  іншій особі, з якою позивач  перебуває в особливо близьких стосунках, і при цьому позивач був очевидцем такої ситуації в момент події або відразу після неї, при цьому сприйняття того, що відбувається повинно сприйматися органами відчуттів позивача безпосередньо - без використання засобів, які передають зображення або звук.

Таким чином, правове  регулювання інституту моральної (немайнової) шкоди в країнах загального права залежить переважно від  форми вини делінквенту - навмисності  або необережності, які надають  принципового характеру відшкодуванню при визначенні природи та характеру компенсації завданої шкоди, а також від можливості діагностування заподіяного розладу фізичному та психічному стану потерпілого.

Висновки 

Щодо підстав виникнення цивільних обов’язків, що випливають із завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди особі, то це, як правило, деліктні зобов’язання.

Основний принцип, який закон намагається втілити через  реалізацію зобов’язань з відшкодування  шкоди, – це принцип генерального делікту, який полягає в тому, що:

1. заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого; будь-яке заподіяння шкоди є протиправним, якщо інше не випливає з закону чи договору;
2. будь-яка позадоговірна шкода, завдана майну або особі, повинна бути відшкодована в повному обсязі особою, яка її завдала.

Що стосується моральної  шкоди, то відповідно до загальних підстав  деліктної відповідальності обов’язковому  з’ясуванню при вирішенні спору  про відшкодування моральної  шкоди підлягають: наявність такої  шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою, і протиправною поведінкою заподіювача та вина. 

Слід наголосити, що під  час написання даної роботи виникали дуже різноманітні питання, які торкались  таких проблем, як відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду; відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; складові, які потребують оцінки при визначенні немайнової шкоди юридичній особі; практика призначення судових експертиз із метою надання доказів спричинення моральної шкоди і оцінки розміру її компенсації тощо. Як не дивно, але в більшості позовів про компенсацію моральної (немайнової) шкоди, які надходять до судів, позивачі обмежуються фразою: “Мені завдали моральну шкоду”. Однак відсутність доказів щодо того, яка саме моральна шкода завдана неправомірними діями відповідача (відповідачів), часто і призводить до винесення судом ухвали про залишення заяви без руху, а в разі не виправлення позивачем недоліків у встановлений строк – ухвали про повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, найскладнішим моментом при оформленні позовної заяви про відшкодування моральної (немайнової) шкоди був і є збір доказів, які доводять факт спричинення моральної шкоди та розмір такої шкоди.

Як відомо, новий спосіб захисту цивільних особистих  прав (компенсація моральної шкоди) встановлений ще Законом України  від 6 травня 1993 р. за № 3188-XII “Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій”. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами (наприклад, ст. 1170 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно). Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває дедалі більшої популярності, що, попри деякі зловживання (особливо за умов нинішньої відсутності мінімального та максимального розмірів такого відшкодування), все ж свідчить про зростання правосвідомості та правової культури громадян, тобто зроблений ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа. На сьогодні, крім ЦК, відшкодування моральної шкоди також передбачають закони України “Про захист прав споживачів”, “Про інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про авторське право і суміжні права” та інші.

Підсумовуючи, можна з  упевненістю зазначити, що опрацювання такої важливої теми та дослідження її в рамках даної кваліфікаційної роботи  несуть позитивний заряд практичних навичок та дозволяють отримати нові знання.

Відповідно до вимог  статті 3 Конституції України “Людина, її життя і здоров’я, честь і  гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність. Утвердження і  забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Проте загальновідомо як потерпає сьогодні людина в Україні  від правопорушень органами державної  влади, юридичними, посадовими і службовими особами. Звернення громадян з цього  приводу надходять до Верховної  Ради і до мене особисто постійно.

Одну із причин такого становища, ми вбачаємо, в тому, що законодавством донині не визначено, що моральна шкода  полягає, зокрема, в душевних стражданнях  завданих громадянинові актами і  діями, що визнані Конституційним Судом  України неконституційними та душевних стражданнях, яких громадянин зазнав у зв’язку із рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

На нашу думку, у зв’язку  з цим доцільно було б внести внесення доповнення до статті 23 Цивільного кодексу України, які мають на меті посилення відповідальності за рішення, дію або бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій. Проект таких законодавчих змін визначав би, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, завданих фізичній особі актами і діями, що визнані Конституційним Судом України неконституційними, а також в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з рішенням, дією чи бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

Доцільність таких змін випливає зі статті 3, частини 3 статті 152 Конституції України, статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України.

Список  використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. – ВВР. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. – ВВР. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.
3. Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. № 3167-ХІІ.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
5. Барабаш О., Сиротенко С. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. – 2000. – № 9. – с.43-45.
6. Бачун О., Черкашин В. Захист права інтелектуальної власностi в Україні // Право України. – 1997. – № 1. – с. 61-63.
7. Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. Пособие. – К.: Імпреза, 2005. – 96 с.
8. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. – 1999. – № 9. – с. 50-53.
9. Гражданское право. Учебник. Часть 1./ Под редакцией Сергеева А.П., Толстого Ю.К. –М.: Проспект, 1999. – 632 с.
10. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. Пособие. – М.: БЭК, 2006. – 214 с.
11. Завальная Ж. Авторський договiр та його види: окремi питання // Право України. – 2007. – № 8. – с. 117-119.
12. Карабань В. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий та правотворчий аспекти // Право України. –2006. – № 10. – с. 24-28.
13. Козлов С. «Моральна шкода: соціально-правові аспекти» // «Юридична газета». – 28 лютого 2006 року – № 3 (39).
14. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред. – К.: Імпреза, 2004. – 124 с.
15. Моральна шкода : погляд юриста // Інтернет-видання «Хай-Вей». – 20.12.2005 р.
16. Невалінний М. Деякі питання, пов’язанi зi встановленням настання моральної шкоди // Право України. – 1997. – № 3. – с. 90-92.
17. Невалiнний М. Критерiї визначення моральної шкоди у зв'язку з трудовим калiцтвом або Іншим ушкодженням здоров'я // Право України. – 1996. – № 4. – с.49-51.
18. Невалiнний М. Моральна шкода та питания вiдшкодування її на практиці // Право України. – 1995. – № 7. – с.47-49.
19. Павловська Н. Вiдшкодування моральної шкоди при посяганнi на недоторканнiсть особистого життя // Право України. – 2001. – № 3. – с.45-47.
20. Петренко В. Деякі питання компенсації моральної (немайнової) шкоди // Право України. – 1994. – № 5-6. – с. 29-30.
21. Плаксiн В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом // Право України. – 1994. – № 2. – с.14-16.
22. Солодовник Л. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. – 2008. – № 1. – с. 59-61.
23. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. – О.: Юридична література, 2004. – 1112 с.
24. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2004. – Ч. 1. – 692 с.
25. Цивільне право України: Підручник / Під ред. Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
26. Цивільне право України. Частина перша/ за ред. проф. Ч.А.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.
27. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. – 2001. – № 2. – с.105-108.
28. Чернадчук В. Право на вiдшкодування моральної шкоди: деякi аспекти // Право України. – 2009. – № 3. – с. 106-109.
29. Шимон С. Вiдшкодування моральної шкоди в проекті Цивiльного кодексу // Право України. – 2006. – № 10. – с.23-25.
30. Шимон С. Про розмiр вiдшкодування моральної шкоди // Право України. – 1998. – № 12. – с. 89-91.