Відкриття спадщини і здійснення спадкових справ

Прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини:

1) шляхом спільного проживання  спадкоємця разом із спадкодавцем;

2) шляхом подання заяви  про прийняття спадщини. Спадщина  має бути прийнята не лише  встановленим способом, але й  у встановлений строк. Загальний  строк складає шість місяців  і починає вираховуватись з  часу відкриття спадщини. Винятки  стосуються строків для прийняття  спадщини спадкоємцями, у яких  право на спадкування залежить  від прийняття чи неприйняття  спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття  спадщини, вважається таким, що спадщину  не прийняв і правонаступником  спадкодавця не є.

Проте ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить:

1) за письмовою згодою  усіх інших спадкоємців, які прийняли  спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову  такого спадкоємця;

Поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними.

Право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.

 
3. 4.Відмова від спадкування заЦивільним кодексом України

Право прийняття спадщини, яка виникає у спадкоємця в момент відкриття спадщини, означає також можливість спадкодавця відмовитися від спадщини. Відмова від спадщини, врегульована статтями 1273-1275 Цивільного кодексу України. Спадкоємець вважається таким, що відмовився від спадщини, якщо він не подав заяву про прийняття спадщини, крім спадкоємців, які проживали разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, та спадкоємців, передбачених у частині 4 статті 1268 ЦК України.

Спадкоємець може висловити відмову від прийняття спадщини шляхом подання заяви про відмову до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Така заява може бути подана в той самий шестимісячний строк, що і заява про прийняття спадщини. Відмова від прийняття спадщини має бути безумовною і беззастережною.

Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть відмовитись від спадщини тільки за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежене у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежена у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки і піклування. Опікун також може відмовитися від прийняття спадщини, належної підопічному, лише з дозволу органу опіки і піклування .

Якщо від спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщини, яка йому належала, переходить до інших спадкоємцівза заповітом і розподіляється між ними порівну. Коли на спадкоємця за заповітом, який відмовився від спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Коли від спадщини відмовився один із спадкоємцівза законом з тієї самої черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яка йому належала, переходить до інших спадкоємців за законом тієї самої черги між ними порівну. Але це правило не застосовується до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спадкоємця.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади, яка уразі подання вимог кредиторами до спадкодавця зобов’язана задовольнити їх[20;39].

Висновок до 3 розділу.

Необхідною умовою здійснення спадкоємцями своїх прав є чітке законодавче регулювання процедури їх реалізації.

Реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів:  
а) відкриття спадщини;

б) прийняття спадщини;

в) поділ спадщини;

 г) оформлення свідоцтва  про право на спадщину[23;287].

Прийняття спадщини. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття Спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а

їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву донотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Фактичний вступ в управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування.

Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави.

Іноді спадкоємець внаслідок певних об'єктивних обставин не має змоги протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подати заяву до нотаріального органу щодо прийняття спадщини чи вступити в управління чи

володіння спадковим майном. Оскільки такий спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини, він не має права вимагати від нотаріуса видачі нему свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити через суд за місцем відкриття спадщини.

Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк.

У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому разі не треба звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

  Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст.550 ЦК України).

  Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Спадкові права громадян України в іноземних державах та іноземних громадян в Україні

 

Українська практика виходить з визнання в Україні всіх прав спадкування, які виникли на підставі відповідних іноземних зако-нів. Наприклад, якщо американський суд визнає відповідно до зако-нів США українського громадянина, що проживає в Україні, спад-коємцем, то і в Україні він буде розглядатись як спадкоємець.

На прохання громадян українські суди встановлюють факти існуючих родинних відносин, які необхідні для захисту прав спад-кування, що виникли відповідно до іноземних законів. Суд може, наприклад, встановити неважливий з погляду українського права, але який є підставою для отримання спадщини за кордоном, факт знаходження спадкодавця і спадкоємця у відносинах дядька і пле-мінника.

Крім того, українські нотаріуси оформлюють акти та посвідчу-ють документи, які є необхідними для здійснення спадкових прав. Для цього вони приймають та розглядають документи, які складені відповідно до вимог іноземного права, а також складають засвідчу-вальні написи у такій формі, якщо це не протирічить основам вста-новленого в Україні правопорядку.

Важливу роль з охорони спадкових прав українських громадян за кордоном виконують консульські установи України. Повнова-ження таких установ закріплені у консульських конвенціях. Так, згідно зі ст. 15 Консульської конвенції, яка була укладена Україною Міжнародне приватне право з КНДР 8 червня 1994 року, у випадку смерті громадянина акредиту-ючої держави в державі-перебування, компетентні органи держави-перебування повинні негайно інформувати про це консульську установу. У випадку наявності спадщини в державі-перебування і за відсутності спадкоємців у цій державі, консульська службова особа має право бути присутньою при складанні опису майна та його запечатуванні компетентними органами держави-перебування.

За наявності відповідної консульської конвенції консул Укра-їни може, наприклад, прийняти за кордоном спадкове майно для передачі його спадкоємцю в Україні. Крім того, консул вживає захо-дів щодо охорони майна, яке залишилося за кордоном після смерті громадянина України. У разі смерті громадянина на території кон-сульського округу, якщо він знаходився там тимчасово, консулу пе-редаються гроші і речі, які померлий мав при собі.

Згідно з Консульською конвенцією, укладеною Російською Фе-дерацією з КНР, у разі смерті громадянина представленої держави, що тимчасово знаходиться в державі-перебування, а також, якщо у померлого відсутні родичі або його представники в цій державі і до того ж залишені померлим речі не пов'язані із зобов'язаннями, які він узяв на себе під час знаходження в державі перебування, консул має право одержувати, зберігати і передавати за призначенням ці речі.

Консульська конвенція, укладена Російською Федерацією з США, передбачає, зокрема, що консул має право приймати тимчасову опіку над власністю, залишеною померлим громадянином акредитованої держави, якщо померлий не залишив ані спадкоємця, ані виконавця заповіту, за умови, що така тимчасова опіка повинна бути передана належним чином призначеному адміністратору.

Крім того, консул може представляти інтереси своїх громадян. У Консульській конвенції, укладеній з КНР, вказується, що консул без особливої довіреності може представляти громадянина своєї держа-ви в судах й інших органах держави-перебування. У загальній формі представництво консула стосовно майна своїх громадян передбаче-но в Консульській конвенції, укладеній РФ з США. Представництво консула продовжується доти, доки сам спадкоємець не візьме на себе захист своїх прав або не призначить свого представника. Зазвичай громадяни доручають ведення своїх спадкових справ за кордоном адвокатським фірмам. Вони можуть звертатися і до будь-яких інших адвокатів, зокрема, в країні, де відкрилася спадщина.

Спадкові відносини «з іноземним елементом».

Слід зазначити, що положення щодо охорони і реалізації спад-кових прав громадян України за кордоном містяться також у Кон-сульському Статуті України.

Громадянин України, якому стала відома інформація про від-криття на його користь спадщини за кордоном, має право звернути-ся за захистом своїх прав до Департаменту консульської служби Мі-ністерства закордонних справ України, вказавши таку інформацію:

1) відомості щодо спадкодавця (ПІБ, дата і місце реєстрації  смерті, громадянство, останнє місце  постійного мешкання);

2) відомості щодо спадкоємців (ПІБ, родинні, шлюбні або інші  зв'язки із спад-кодавцем; громадянство  місце постійного мешкання, місце  меш-кання на момент отримання  інформації про відкриття спадщини);

3) інформацію щодо майна, яке входить до складу спадщини (дата і місце відкриття спадщини; наявність/відсутність заповіту; склад  спадкової маси; місцезнаходження  нерухомого майна);

4) відомості щодо особи, від якої надійшло повідомлення  про відкриття спадщи-ни, а також  осіб, які ведуть справу про  спадкування.

Сприянням в розв’язанні спадкових питань за кордоном і роз-шуком спадкоємців займаються також адвокати Української іно-земної юридичної колегії («Укрін’юрколегії»). Таким чином, українські громадяни, які мають право на спадщину і бажають отри-мати майно, що знаходиться на території іноземної держави, мо-жуть звернутися за допомогою, окрім консулів, також до адвокатів Ін’юрколегії, які спеціалізуються у таких справах.

У галузі спадкових відносин на практиці постійно виникають пи-тання про те, чи можуть українські громадяни одержувати спадкове майно у випадку, якщо спадщина відкрилася за кордоном. З цього приводу необхідно зазначити, що права спадкування, що виникли на підставі відповідних іноземних законів, повністю визнаються в Україні. Так, на практиці було багато випадків, коли українські гро-мадяни визнавалися спадкоємцями за правом держави, норми якої застосовувались до спадкування. Зокрема, громадянка Попова була визнана спадкоємицею за законом після смерті принцеси князівства Капуртала (Індія), яка померла в Америці, оскільки вона виявилася сестрою спадкоємиці – українки за національністю, яка свого часу емігрувала з України. Право українського громадянина бути спад-коємцем певної черги (при спадкуванні за законом) і одержати від-повідну частку в спадщині за правилами іноземної правової системи не залежить і не може залежати від того, як це питання розв'язується

Міжнародне приватне право в українському законі. У ряді випадків різні особи, що проживали за кордоном, заповідали майно радянським громадянам і організаці-ям. Так, громадянка США Г. Роджерс заповідала своє майно радянським космонавтам Ю. Гагаріну та Г. Тітову.