Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування

Міністерство освіти та науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

 

 

 

 

 

 

 

 

Узагальнення судової практики

розгляду цивільних справ,  
що виникають з договорів

страхування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: Домненко Я.С.

студентка 18 гр,

3 курсу, 4 факультету

Перевірив: Біляєв О.О.

 

 

 

 

 

 

 

2014

 

     Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо  захисту  
майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання  
певних   подій   (страхових   випадків),   визначених    договором  
страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів,  
що  формуються  шляхом  сплати  фізичними  особами  та  юридичними  
особами  страхових  платежів (страхових внесків, страхових премій)  
та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 ЗУ «Про страхування»).

     Роль страхування змінювалися залежно від загального рівня суспільного й культурного розвитку, особливостей кожного етапу страхового процесу. Перші форми страхування було виявлено за дві тисячі років до нашої ери в законах вавилонського царя Хаммурапі, які передбачали укладання угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб завдані збитки, яких зазнає будь-хто в дорозі від різних небезпек, розподілялися між усіма учасниками. У галузі мореплавства знайдено угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля та інших небезпек між купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії. Є відомості про те, що у Стародавній Греції існували угоди купців-піратів щодо питань розподілу доходів від торгово-розбійницьких операцій та розподілу збитків від морських небезпек, пов'язаних із цими операціями. Прийнято вважати, що найрозвинутішим, порівняно з іншими народами, взаємне страхування у постійних організаціях статутного типу було у Стародавньому Римі. Римські професійні корпорації були організаціями, що об'єднували своїх членів на основі суспільно-економічних, релігійних, побутових і особистих інтересів. Однією з головних цілей цих колегій було забезпечення своїм членам достойного поховання (похоронна процесія, пам'ятник тощо). Крім того, ці колегії виконували функції взаємодопомоги. Згідно з правилами професійних колегій, вступаючі до них сплачували внески — вступний та щомісячні. У випадку смерті члена колегії з її каси виплачували певну суму (300 сестерцій2) на організацію похорону. Цільове призначення цієї суми (яку дещо умовно можна назвати страховою сумою) забезпечувалося низкою правових гарантій. Статут Ланувійської колегії чітко окреслював випадки, коли страхова сума не виплачувалася. До них належали самогубство і недоплата щомісячних внесків. Далі розвиток страхування набував все більшого поширення.

     Відносинам у сфері страхування присвячені, зокрема, гл. 67 розд. ІІІ (статті 979—999) Цивільного кодексу України і Закон «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР. Норми, що стосуються обов’язкового страхування, містяться у спеціальному законодавстві. Наприклад, у законах: від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а також у постановах Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі зазначених вище та інших законів.

Питання, що пов’язані з формою 
договору страхування  

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. 
Стаття 981 ЦК закріплює форму договору страхування: договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

       Так, 17 травня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Волинської області з позовом до ЗАТ «Просто-страхування» і до його філії про визнання факту укладення договору добровільного страхування транспортного засобу посилаючись на те, що у вихідний день 7 травня 2006 року після узгодження всіх істотних умов з страховим агентом страхової компанії щодо страхування його автомобіля на випадок незаконного заволодіння ним та його пошкодження він заповнив заяву на страхування встановленого відповідачем зразка, яку підписав страховий агент, і через останнього сплатив весь страховий платіж в сумі.  Договір страхування у письмовій формі мав бути виданий йому в перший робочий день 10 травня 2006 року. В травні 2006 року автомобіль був викрадений, про що позивач в той же день повідомив страховика усно, а 10 травня - письмово. Відповідач відмовився видавати йому письмовий договір страхування. Вважаючи, що фактично між сторонами укладено договір страхування автомобіля позивача, який набрав чинності з моменту внесення ним страхового платежу, ОСОБА_1 просив визнати факт укладення договору добровільного страхування транспортного засобу. Судом встановлено, що договір про страхування належного позивачу автомобіля в обов'язковій для нього письмовій формі з додержанням вимог ст. 207 ЦК України між сторонами не укладався, оскільки відсутній погоджений між позивачем і відповідачем в особі його уповноваженого представника зміст договору, зафіксований в одному або кількох документах, підписаних ними і скріплений печаткою відповідача. Наявна в матеріалах справи заява позивача на страхування ТЗ підтверджує лише намір страхувальника укласти договір страхування,, не дивлячись на наявність на ній підпису страхового агента ОСОБА_3, який не уповноважений на укладення і підпис договорів страхування ТЗ. Отже, та обставина, що позивач сплатив обраховану страховим агентом суму страхового платежу, не має правового значення для встановлення факту укладення між сторонами договору страхування, так як за законом такий факт має підтверджуватися відповідним документом, підписаним обома уповноваженими сторонами, у якому висловлена їх домовленість з усіх істотних умов договору. Оскільки в розглядуваному випадку між позивачем як страхувальником і уповноваженим представником відповідача як страховиком не укладався договір страхування транспортного засобу в обов'язковій для нього письмовій формі, що має наслідком його нікчемність, у сторін не виникло взаємних прав ї обов'язків, передбачених ст. ст. 988, 989 ЦК України.

Питання, що пов’язані з моментом 
набрання чинності договору

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ст. 983 ЦК).

     Так, 12 березня 2014 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва розглянула справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, на рішення районного суду у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ«Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа ПАТ «Кредобанк» про стягнення страхового відшкодування. Автомобіль позивача викрадено. Відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування ПАТ «Кредобанк» з посиланням на те, що укладений з позивачем договір страхування не набув чинності у зв'язку з невиконанням останнім умов договору, передбачених п.5.1 загальних умов страхування, а саме те, що при укладенні договору позивач не надав ТЗ для проведення його огляду та фотографування. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6. При цьому відповідач лише через 6 місяців після укладення договору і настання страхового випадку, після відкриття провадження повернув позивачу сплачену у повному обсязі суму страхової премії за договором. Відповідно до ст 18 ЗУ «Про страхування» момент укладення договору може не збігатися з моментом набрання ним чинності. Факт укладення договору посвідчується страховим полісом, свідоцтвом тощо, що є письмовою формою договору. Відповідно до п.5.1. Договору добровільного страхування від 07.05.2103 укладення договору відбувається в письмові формі на підставі даних, наведених страхувальником у заяві на страхування та додатках до неї, після проведення огляду, фотографування (в разі необхідності) та ідентифікації ТЗ і здійснення Страховиком індивідуальної оцінки ризику. Тобто, договором визначено, що огляд і фотографування ТЗ повинні передувати укладенню договору.  Оскільки факт укладення сторонами Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів підтверджується наявним у матеріалах справи вказаним договором і не заперечується жодною зі сторін, слід вважати, що при укладенні Договору необхідності в огляді, фотографуванні автомобіля не було, адже страховик уклав договір без цих дій. Момент набрання чинності договором страхування законодавець пов'язує лише з фактом внесення страхувальником плати за страхування, що й було зроблено в повному розмірі одноразово ОСОБОЮ_6, а тому у зв'язку з настанням страхового випадку - незаконне заволодіння транспортним засобом - у страховика виник обов'язок страхового відшкодування.

Питання, що пов’язані з повідомленням  
про страховий випадок

   Відповідно до ст.8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. 

  Відповідно до п.5 ст.991 ЦК України та п.5 ч.1 ст.26 Закону України "Про страхування" страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

     У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом  до АТ "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхових виплат, мотивуючи позовні вимоги тим, що в результаті ДТП, було пошкоджено його авто. За умовами п.4.2.6. страхового договору він був зобов'язаний протягом 30 хвилин повідомити про настання страхового випадку диспетчерську службу технічного асистансу страховика, а також повідомити страховика протягом двох робочих днів з дня настання події. Проте він не мав змоги виконати умови договору оскільки за Правилами дорожнього руху не мав права покидати місце ДТП до приїзду працівників міліції. За відсутності договору де вказані номери телефонів диспетчерської служби, а також відсутності стільникового зв'язку, він по місцевому зв'язку повідомив про подію представника страхового товариства та подав заяву про настання страхового випадку. Рішенням міськрайонного суду Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено. Проте в ст.8 Закону України "Про страхування" чітко визначено поняття страхового випадку. Саме про подію ДТП є довідка ДАІ. За умовами укладеного між сторонами договору страхувальник зобов'язаний: п 4.2.6. при настанні події, яка в подальшому може кваліфікуватись як страховий випадок (далі - подія) негайно, але не пізніше 30 хвилин з моменту її настання, повідомити про таку подію диспетчерську службу технічного асистансу страховика, а також письмово повідомити страховика протягом 2 робочих днів з дня настання події (в разі надання письмової заяви обов'язок по повідомленню диспетчерської служби технічного асистансу страховика припиняється з моменту подання такої заяви). Якщо страхувальник або особа на яку поширюється дія цього договору з поважних причин не мали можливості виконати зазначені дії, вони повинні довести це документально.  

Факт відсутності у позивача договору де вказані номери телефонів диспетчерської служби не є підставою для визнання поважності причин неповідомлення останньої про настання страхового випадку. Проте позивач письмово повідомив відповідача про настання зазначеної події). З моменту подання вказаної заяви, за умовами п.4.2.6. договору, обов'язок по повідомленню диспетчерської служби технічного асистансу страховика припинився, тому у відповідача не було підстав для відмови ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування. Укладеним між сторонами договором передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування в розмірі 30% від суми страхового відшкодування в разі якщо страхувальник або особа на яку поширюється дія цього договору повідомили про страховий випадок диспетчерську службу технічного асистансу страховика з простроченням строку встановленого в п 4 2 6. цього договору на 30 хвилин, але не більше ніж на 12 годин включно.

Оскільки страховий випадок трапився у неділю 12 квітня 2009 року, тобто у вихідний день, а письмово повідомив відповідача позивач наступного (робочого) дня вранці, колегія суддів вважає за необхідне стягнути зі страхової компанії на користь ОСОБА_2 70% суми страхового відшкодування.