Шпаргалка по "Гражданскому праву

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2015 в 01:55, шпаргалка

Краткое описание

В работе даны ответы на вопросы для подготовки к экзамену по дисциплине "Гражданское право"

Прикрепленные файлы: 1 файл

GP_shpora.doc

— 1.13 Мб (Скачать документ)

Таким чином, слід заперечувати адміністративні методи не самі по собі, а лише тоді, коли вони економічно не обґрунтовані і втручаються в ті сфери економіки і підприємництва, що можуть і повинні бути урегульовані економічними методами. У тих же сферах, де як було показано, застосування адміністративних методів необхідне, держава має активно здійснювати політику публічного регулювання.

Економічна свобода, у тому числі свобода підприємницької діяльності, не може бути безмежною, її межі і способи здійснення встановлює держава, яка діє в інтересах суспільства. При цьому важливо зберігати баланс між державними (публічними) і приватними інтересами, тобто повинні бути задоволені не тільки приватні, а й публічні інтереси, що може бути досягнуто лише за допомогою державного регулювання економіки.

Держава покликана ефективно регулювати підприємницьку діяльність і контролювати законність її здійснення, причому державне регулювання підприємництва в кінцевому рахунку зводиться до проблеми забезпечення балансу приватних (підприємницьких) і публічних (суспільних і державних) інтересів.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).

 

  1. Положення Конституція та інших нормативно-правових актів України, що передбачають державний вплив на економіку.

Нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку в сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів і ґрунтується на відповідних положеннях Конституції України щодо:

• забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції);

• право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);

• право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 14);

• забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині та суспільству (ст. 14);

• право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

• визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (статті 14, 41);

• економічна багатоманітність, право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);

• визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92);

• забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (статті 42, 92);

• забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів (статті 43,92);

• взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18);

• визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України, визначається Господарським кодексом України та іншими актами господарського законодавства.

Так у цій сфері в останні роки створений цілий блок господарського законодавства України, що включає Господарський кодекс, Цивільний кодекс, закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р., «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991р., «Про рекламу» від 03.07.1996 р. тощо.

В основному, правові обмеження в державному регулюванні підприємницької діяльності виражаються у встановленні різних правових обтяжень суб'єктів підприємництва. Це, зокрема, необхідність легітимації суб'єктів підприємницької діяльності (обов'язок суб'єктів підприємництва здійснити державну реєстрацію відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р.), ліцензування (обов'язок одержати ліцензію на здійснення видів діяльності, зазначених у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р.), дотримання правил про забезпечення безпеки і якості товарів, робіт і послуг (обов'язок одержати відповідний сертифікат відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності» від 11.07.2001 р.) тощо.

Набагато менше порівняно з правовими обмеженнями передбачені законодавством правові стимули. Суть стимулюючого впливу виявляється в певному розширенні свободи для суб'єктів підприємницької діяльності, наданні їм нових можливостей. Згідно з чинним законодавством стимулюючий вплив провадиться щодо лише певних категорій суб'єктів підприємницької діяльності (малих підприємств, іноземних інвесторів, підприємців у вільних економічних зонах тощо).

 

  1. Поняття та форми участі держави у господарських відносинах.

Державне регулювання господарської діяльності можна визначити як діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на господарські відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.

Підприємництво і держава є інститутами суспільства. Вони постійно взаємодіють, а також впливають і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів суспільства. Інші інститути суспільства також здатні впливати на підприємництво, як безпосередньо (наприклад, нова технологія), так і опосередковано — через державу. Із всіх інститутів суспільства держава має найбільший вплив на підприємництво.

Взаємовідносини між державою і підприємництвом є комплексними і динамічними, змінюються в часі. Через динамічність суспільства взаємовідносини між підприємництвом і державою постійно знаходяться у стані зміни, унаслідок чого іноді важко провести межу між публічним (суспільним) і приватним секторами. Сфери підприємництва і держави є різними, але вони перетинаються, що зокрема, виявляється в їхніх цілях. Підприємництво переслідує основну мету одержання прибутку, у той час як держава захищає суспільні інтереси в цілому. Складні взаємовідносини між підприємництвом і державою мають значний вплив на розвиток економіки і громадського життя.

Взаємовідносини держави і підприємництва можуть варіювати від співробітництва до конкуренції, від партнерства до антагонізму. У цих відносинах кожна із сторін має значний вплив і все-таки має істотну потребу в іншій.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку, у межах якої суб'єкти підприємництва мають певну свободу. Типові «правила гри» стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об'єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України: «Про захист економічної конкуренції», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про рекламу» тощо.

Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.

Відповідно до ст. 12 ГК основними формами участі держави у діяльності суб'єктів господарювання і підприємницької діяльності є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

 

  1. Державна регуляторна політика: поняття, значення та процедури.

Здійснення державного регулювання господарської діяльності у тому числі підприємництва, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 01.09.2003 р. (далі — Закон).

У ньому державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності визначена як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Метою правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність і визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Принципами державної регуляторної політики є:

  • доцільність — обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
  • адекватність — відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
  • ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
  • збалансованість — забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;
  • передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
  • прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Здійснення державної регуляторної політики відповідними регуляторними органами інтерпретується як порядок планування діяльності з підготовки регуляторних актів, розгляду проектів цих актів, забезпечення принципу прозорості та врахування громадської думки у реалізації цієї політики, а також порядок відстеження результативності та перегляду прийнятих регуляторних актів. При цьому проводиться системний аналіз впливу факторів, які суттєво впливають на якість регуляторних актів. Вони розділяються на нематеріальні (духовні) та матеріальні (інституціональні), які в свою чергу ще структуруються. До інституціональних чинників відносять: відповідні державні органи, державні силові структури, бізнесові й політичні кола, політичні партії, деякі громадські організації, засоби масової інформації, підприємницьку еліту, а також кримінально-мафіозні угрупування, церкву та ін. До нематеріальних факторів впливу на регуляторні акти відносить звичаї, в тому числі і ділові, культурні традиції тощо, основою яких є духовні засади. Йдеться, зокрема, про добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність взагалі тощо.

Забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов’язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

 

  1. Сутність та складові поняття легалізації (легітимації) господарської діяльності.

Легітимація суб'єктів господарської діяльності — це підтвердження державою законності входження суб'єктів підприємництва у відносини у сфері підприємництва.

Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: один елемент — державну реєстрацію (для заняття видами діяльності, що не потребують ліцензування або патентування); два елементи — державну реєстрацію і ліцензування (для заняття видами діяльності, що потребують ліцензування); три елементи — державну реєстрацію, ліцензування і патентування (для заняття видами діяльності, що потребують ліцензування і патентування).

Информация о работе Шпаргалка по "Гражданскому праву