Глобальні тенденції в системі захисту інтелектуальної власності

Зміст

Вступ

Від розв’язання проблеми створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, — перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ століття — економіки, що базується на знаннях. Це і питання створення цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цим визначалася актуальність проведеного в Києві 31 жовтня «круглого столу» на тему «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні», організованого Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у якому взяли участь близько 200 представників органів державного управління, посольств кількох країн, організацій сфери патентування та реєстрації авторських прав, Національної академії наук і недержавних науково-дослідних організацій, провідних засобів масової інформації.

1. На актуальності цієї проблеми особливо наголосив на переговорах прем’єр-міністр України під час свого візиту до США, де відстрочку з американського боку в запровадженні економічних санкцій було чітко обумовлено продовженням заходів, які підтверджують рішучість України боротися з порушеннями прав інтелектуальної власності. 
   Глобальні тенденції в системі захисту інтелектуальної власності

Україна проводить політику, спрямовану на становлення сучасної ринкової економіки та її інтеграції  до міжнародного економічного простору, що має для неї стратегічне значення. Крім того, Україна повинна дійти домовленості з усіма членами СОТ, задовольнити всі вимоги стосовно певних питань, що зачіпають їхні економічні інтереси.

Зважаючи на існуючу невідповідність українського законодавства вимогам сучасних ринкових відносин, проводиться ґрунтовна робота щодо удосконалення правових норм в багатьох сферах економічної діяльності. Проте особливо гостро все ще стоїть питання ефективного захисту прав інтелектуальної власності. І на даний момент воно перетворилося в найбільш критичне і для подальшого розвитку сучасної економіки.

Питання ефективного захисту інтелектуальної власності у всьому світі набули стратегічного значення для економічного розвитку. Глобальні тенденції до інформатизації та інтелектуалізації економіки привели до виникнення нового типу економіки – інноваційної, де знанням й технологічному прогресу надається першочергова вага не лише у високотехнологічних галузях, але й у решті галузей промислового виробництва. Зростання в усіх розвинутих економіках визначають передусім галузі зі значною часткою наукомістких технологій та людського капіталу.

Рівень захисту прав інтелектуальної власності дуже відрізняється по всьому світі; і оскільки інтелектуальна власність набуває все більшого значення в міжнародній торгівлі, ці відмінності стали джерелом суперечок в міжнародних економічних відносинах. В зв’язку з цим відбувається загальна тенденція до уніфікації національних законодавств в сфері захисту інтелектуальної власності відповідно до укладених міжнародних угод. Найважливішою такою угодою є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), яка вимагає запровадження встановлених мінімальних вимог до стандартів захисту інтелектуальної власності.

Зазначені глобальні тенденції є потужними стимулами до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Проте, в зв’язку з цим виникає безліч звичних вже питань: оскільки галузі української економіки менш конкурентоспроможні порівняно із західними економіками, то чи не втратить Україна ще більше від впровадження відповідних правових норм? Чи дійсно Україна отримає вигоду в разі прийняття та виконання відповідних законів? Чи не краще для України буде відкласти прийняття цих законів до досягнення нею більш високого рівня розвитку?

Встановлення міцного інституту власності, особливо в сфері інтелектуальної діяльності, що охоплює практично всі провідні галузі економіки, – це абсолютно необхідна умова для створення сучасної ринкової економіки. Це єдиний спосіб дати можливість розвиватися тим галузям української економіки, що володіють достатнім для цього науковим і технологічним потенціалом. У разі невиконання цієї Угоди Україна залишається поза глобальних економічних процесів і втрачає додаткові можливості для свого економічного розвитку. Україна не може затягувати цей процес, оскільки кожна відстрочка коштує нам ще більшого відставання від передових країн.

У разі виконання умов Угоди ТРІПС цілком можливі певні втрати, пов’язані з неспроможністю деяких галузей економіки конкурувати із світовими досягненнями. Вони можуть стати болючими для соціальної сфери, коли деякі важливі товари, наприклад. ліки, можуть стати недоступними для бідніших прошарків населення. Проте міжнародні угоди не виключають можливості для застосування певних дозволених заходів з метою пом’якшення соціальних наслідків.

З огляду на зазначені питання та застереження, Український центр міжнародної інтеграції  поставив важливе завдання – здійснити якісний економічний аналіз наслідків прийняття відповідних законопроектів і розробити рекомендацій щодо запобіжних заходів для подолання можливих негативних наслідків.

2. Проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні

Двадцять перше століття нового тисячоліття буде присвячене розвитку інтелектуальної діяльності. Тенденції світового розвитку науки, культури, техніки свідчать про те, що саме ці напрями людської діяльності в новому столітті стануть пріоритетними, оскільки вони уже визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни, в тому числі і України. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності тієї чи іншої країни зумовлює високий рівень добробуту цієї країни. Там, де поважають науку, культуру мистецтво, там краще живуть люди.

Це спостерігається на такому прикладі. За даними ООН найкращих досягнень в економіці за останні роки досяг Китай. Швидких темпів економічного розвитку і приросту національного доходу досягли країни, які поділяють послідовно перших 15 місців за цими показниками: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа, Нова Гвінея, М'янгма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни.

Тому видається обґрунтованою думка про те, що все залежить від науки. Усі цивілізовані країни ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає в тому, що кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий щабель, тим більше пошани, тим більше успіхів має цей народ. Це об'єктивний фактор, який спростувати просто не можна.

Виробництво, яке вважали тим фактором, який визначав всі інші напрями суспільної діяльності, поступово стає лише засобом і способом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності на користь людей і суспільства.

Наведене дає підставу для висновку про необхідність докорінного удосконалення правової охорони інтелектуальної власності і про поліпшення правового забезпечення інтелектуальної діяльності. Наше сьогодення не надає оптимізму в плані належної ефективності правового забезпечення інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності. Ширяться масштаби"піратства' в сфері інтелектуальної власності і надіятися на їх зменшення в ближчі роки також немає підстав. Необхідні рішучі дії в цьому напряму. Законодавчі та інші нормативно-правові заходи, що вживаються державою, поки що мети не досягають. Так буде до тих пір, поки прибуток від "піратства' буде перевищувати витрати на ухилення від відповідальності за "піратство'.

Потребує істотного удосконалення правова охорона інтелектуальної власності в Україні. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність в основному відповідає світовим стандартам. Проте воно не позбавлене окремих прогалин, суперечливих положень, уразливих місць, певної непослідовності тощо. Наприклад, законодавець України ніяк не може визначитися щодо права інтелектуальної власності. Одні Закони проголошують однозначно і чітко, право власності на об'єкти промислової власності. Інші Закони України проголошують лише виключне право на об'єкти інтелектуальної власності. Це в одній правовій темі, що само по собі неприпустимо.

Слід сказати, що дискусія з приводу того, що є право інтелектуальної власності - право власності чи виключне право, набула світового масштабу. Правові системи одних країн чітко і однозначно визнають на об'єкти інтелектуальної власності право власності, інші - лише виключне право. Але, щоб в одній правовій системі одночасно визнавалося на одні об'єктиінтелектуальної власності право власності, а на інші - виключне право, - таке має місце лише в правовій системі України. При цьому забувають про те, що право власності само по собі є за своєю юридичною природою виключним правом.

Піддають сумніву саму норму, що об'єкт інтелектуальної власності може бути об'єктом власності ніби тому що об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальний і, отже, він не може бути об'єктом речевого права власності. Понад дві тисячі років приватне право Стародавнього Риму визнавало об'єктами права власності так звані безтілесні речі, тобто нематеріальні. В наш час ще ніяк не можемо погодитися із звичайним природним, логічним правовим явищем, - те, що створено певною людиною є її власність, належить їй. Ще в 1791 році французький Патентний закон проголосив: "Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і слід визнати обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця' (Пиленко А. Право изобретателя. - СПб. - Т. 1. - С.84.).

Ще раніше Патентний закон штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначав, що "нема власності, що належить людині більше, ніж та. Яка є результатом його розумової праці'.

Ми ж намагаємося втовкмачити автору будь-якого літературного твору, що цей твір не є його власністю, що він має стосовно свого твору лише якесь не дуже зрозуміле для нього виключне право. Між тим виключне право і право власності - це все ж таки не одне й те ж. В Україні Закон про авторське право наділяє автора твору лише виключним правом на свій твір, а Закон України про промислову власність проголошує право власності на їх об'єкти. Така суперечливість в одній правовій системі не повинна мати місця.

Для належного стимулювання інтелектуальної діяльності було б краще визнати за авторами право власності на їх твори з усіма наслідками, що з нього випливають. Творець відчував би себе значно надійніше будучи впевненим в тому, що його творіння це його власність.

Відкритим, неврегульованим поки що залишається питання про право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Які з тих чи інших причин не стали об'єктами правової охорони, тобто не стали об'єктами інтелектуальної власності. Наприклад, досить цінний, ефективний винахід втратив новизну через безпечність чи юридичну неграмотність свого творця. Сутність винаходу була розголошена в відкритій публікації і лише більш, ніж через дванадцять місяців на нього була подана заявка до Державного департаменту інтелектуальної власності (Установи). При розгляді заявки з'ясувалося, що на заявлену пропозицію втрачена новизна і у видачі патенту на нього заявникові було відмовлено. Права інтелектуальної власності на цей результат науково-технічної творчості не виникло.

Чи захищаються чинним законодавством України про інтелектуальну власність права такого винахідника - винахід свого винахідницького рівня не втратив, він залишається істотним надбанням як самого творця, так і України, але він втратив право на охорону чинним законодавством про інтелектуальну власність. Відповідь на поставлене питання годі шукати в чинному законодавстві про інтелектуальну власність. Між тим проблема існує. З тих чи інших причин формальні вимоги не дотримуються, але ж пропозиції від цього не втрачають свого високого науково-технічного рівня. Проте вони не мають правової охорони. Захист прав на таку пропозицію породжує кілька питань. А чи є право у такого творця, який, наприклад, сам розголосив сутність своєї пропозиції. Якщо є, то що це за право, в якій спосіб воно має захищатися.

Видається, що творець такої пропозиції все ж має на неї право, адже це його творіння. Проте чинне законодавство проголошує, що результат інтелектуальної діяльності, який не дістав правової охорони з тих чи інших причин, може бути використаний будь-ким без дозволу його творця і без виплати винагороди за його використання. Постає питання, на якій підставі будь-хто має право використовувати моє творіння, навіть, якщо воно з тих чи інших причин не дістало правової охорони. Принаймні, дана проблема варта уваги, щоб з нею розібратися.

У зв'язку з цим постає ще одна проблема, - чи всі результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності. Очевидно, не всі. Результати науково-технічної творчості, які не відповідають вимогам чинного законодавства України про промислову власність, не визнаються об'єктами правової охорони і, отже, об'єктами інтелектуальної власності. Таких результатів не мало.

Ще складніше стоїть питання про об'єкти авторського права. Закон України "Про авторське право і суміжні права' в редакції від 11 липня 2001 р. виключив із переліку вимог до об'єктів авторського права його достоїнство. Цей же Закон в попередній редакції від 23 грудня 1993 грудня року проголошував, що правова охорона об'єктам авторського права надається незалежно від його достоїнства. В новій редакції Закону словосполучення "незалежно від його достоїнства' відсутнє. Це означає, що правова охорона творам надається лише за умови, що його достоїнство відповідає моральним засадам суспільства. Отже, хто має визначати, чи відповідає той чи інший твір вимогам достоїнства, який рівень цього достоїнства має бути. Чи має право автор на твір, який не відповідає встановленим вимогам достоїнства. Безперечно, з нього приводу будуть виникати суперечки, які будуть потребувати судового розгляду.

Водночас згаданий Закон про авторське право не визнає за авторами права власності, а лише виключне право на використання. Між тим, в тексті самого Закону досить часто вживається термін право власності стосовно об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Так, наприклад, стаття 15 цього Закону говорить про виключне право на використання, а в інших статтях цього Закону говориться про право власності на твір.