Цінні папери як об΄єкт цивільного права України.

3) депозитарій може здійснювати  зберігання цінних паперів депонента. Реєстратор, зазвичай, не зберігає  цінних паперів їх власників, але може зберігати бланки  цих паперів.

4) послуги реєстратора відповідно  до світової практики оплачує  емітент, однак послуги зі зміни  прав власності зазвичай оплачують  власники (продавці або покупці  цінних паперів).

Послуги депозитарію зі зберігання цінних паперів та з перереєстрації прав власності на цінні папери оплачують депоненти.

5) реєстратор діє від імені  і за дорученням емітента, і  тому найчастіше відстоює інтереси  емітента. Тому, часто спостерігаються  випадки затримки в перереєстрації  прав власності і навіть незаконні  відмови у визнанні таких прав.

Депозитарій діє лише за дорученням депонента і представляє інтереси кожного окремого депонента.

6) послугами реєстратора в усьому  світі користуються, насамперед, ті  інвестори, які не проводять активних  операцій із відповідними цінними  паперами, не дуже часто їх  купують та продають.

Послугами депозитарію користуються, насамперед, активні і великі інвестори (наприклад, інституціональні) і торговці, які часто купують і продають цінні папери. Причому, депонент нерідко має можливість вибору депозитарію, може звернутися до іншого зберігача.

Таким чином, реєстратор і депозитарій є різними інфраструктурними інститутами ринку цінних паперів, що створюються для різних цілей, однак своєю діяльністю взаємодоповнюють один одного.

Проте, становлення Національної депозитарної системи України відбувалося в умовах існування численних колізій норм законодавства щодо її побудови, зокрема, у частині засад функціонування її центрального інституту – Національного депозитарію України, непослідовної державної політики та недосконалої системи державного регулювання галузі.

Головним стримуючим фактором розвитку де­позитарної діяльності є недостатній розвиток вітчизняного ринку цінних паперів, низький рівень депозитарних послуг, а також їх незатребуваність як самостійного напрямку, що і зумовлює неприбутковість цього виду діяльності.

Концепцією функціонування та розвитку фондового ринку України (Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р.) було визначено, що система Національного депозитарію має обслуговувати обіг усіх видів цінних паперів, включаючи іноземні, як у матеріалізованій, так і в дематеріалізованій формах. Закон про Національну депозитарну систему суттєво змінив визначену Концепцією ідеологію функціонування та розвитку Національної депозитарної системи.

Функції з обслуговування обігу державних цінних паперів було вилучено із компетенції Національного депозитарію та передано Національному банку України, чим, зокрема, було порушено цілісність ринку та штучно виведено реальний рух найбільших за обсягом доходу та контрольованих державою фінансових активів у відокремлений сегмент ринку. Ця система обслуговування державних цінних паперів суперечить світовій практиці, яка передбачає обслуговування всіх цінних паперів у єдиній централізованій депозитарній системі для зниження системних ризиків та забезпечення цілісної системи державного нагляду та контролю на ринку цінних паперів.

Організаційна та технологічна відокремленість складових Національної депозитарної системи є суттєвою проблемою для інвесторів та професійних учасників ринку. Зокрема, в Україні розвиваються дві цілком різні схеми документообігу цінних паперів – у реєстраторів та у депозитарній системі. Їх неможливо технологічно узгодити. Реєстратори – з одного боку, та зберігачі – з іншого, замість допустимої конкуренції знаходяться у протистоянні.

Із метою збільшення ефективності роботи Національної депозитарної системи уніфікація технології обліку права власності на цінні папери має забезпечуватися шляхом:

законодавчого закріплення категорій цінних паперів за характером їх випуску (емісійні та неемісійні);

чіткого визначення для різних форм випуску цінних паперів моменту виникнення права власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами, а також їх підтвердження у Національній депозитарній системі;

упорядкування технологій обслуговування учасниками Національної депозитарної системи процесу реалізації прав за цінними паперами їхнім власником та передачі ним прав за цінними паперами;

уніфікації взаємозв’язків між учасниками Національної депозитарної системи та упорядкування діяльності її прямих учасників шляхом запровадження операційних стандартів професійної діяльності, що базуються на сучасних фінансових та інформаційних технологіях, із забезпеченням цих учасників єдиним електронним документообігом.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

В даній курсовій робті, тема якої “Цінні папери ,як об’єкти цивільних прав”, я  дала визначення поняттю і охарактеризували види об'єктів цивільних прав, ознаки цінних паперів, груп цінних паперів, особливості правого регулювання цінних паперів, як об’єктів цивільних прав . 

Цивільне право є найбільш об’ємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому об’єкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу об’єктивно винести рішення.

З викладеного в даній роботі теоретичного матеріалу, який базується на нормативно-правовій базі України і цілого ряду міжнародних договорів в яких Україна приймає безпосередню участь, можна зробити слідуючі висновки.

В актах законодавства України конкретизуються такі види цінних паперів:

     -акції;

    - облігації внутрішніх та зовнішніх  державних позик;

    - облігації місцевих позик;

     -облігації підприємств;

    - казначейські зобов'язання республіки;

    - ощадні сертифікати;

    - інвестиційні сертифікати;

    - векселі;

     -приватизаційні  папери.

У нових Цивільному та Господарському кодексах України висувається низка вимог до форм цінних паперів та їх реквізитів, процедури передачі прав за цінними паперами, а також інфраструктури ринку.

Згідно із ч. 3 ст. 195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі. У ч. 8 ст. 164 ГК йдеться про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом, а у абз. 2 ч. 3 ст. 163 ГК зазначається, що порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст. 195 ЦК немає, але сказати, що вони прямо суперечать ЦК також важко.

В усіх випадках у ЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Слід наголосити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного папера (Див.: ст. 194 ЦК) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. ВВР України №39, 1996, ст.141.

2. Закон України (ВР УРСР) від 18.06.1991 р. "Про цінні папери та фондову біржу".

3.Цивільний Процесуальний кодекс України від 23.06.2005 р.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.

6.Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.

7.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 С.

8.Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - 486 С.

9.Шершєневчч Г.Ф. Учебник торгового права. — М., 1995. — 592 С.

10.Саватье Р. Теория обязательств. Юридический и экономический очерк. – М.: ПРОГРЕС, 1972. – С. 109.

11.Мурзин Д.В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы современной теории ценных бумаг. – М.: Статут, 1998.– 176 с.

12. Посполітак В.В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними паперами в Україні (цивільно-правовий аспект): Дис. канд. юрид. Наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут міжнародних відносин. – К., 2001. – 226 арк.

13. Юлдашбаева Л.Р. Правовое регулирование оборота емиссионных ценных бумаг (акций, облигаций). – М.: “Статут”, 1999. – 205 с.