Адаптація законодавства України до законодавства ЄС

якщо на цей день зазначені  об’єкти не стали суспільним надбанням в державі походження у зв’язку із закінченням строку їх охорони в цій країні». Станом на 23 січня 2008 року до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів приєдналося 163 держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.Всесвітня Конвенція  з авторського права

Бернська конвенція була пристосована до потреб і вимог насамперед промислово розвинених держав Європи. До неї не приєдналися США, СРСР та цілий ряд інших держав. Тому у 1928 році Ліга Націй запропонувала вжити заходів для уніфікації законодавства з охорони авторського права у різних державах, доручивши вивчення цієї проблеми Інституту інтелектуального

співробітництва Ліги Націй.

Після другої світової війни  правонаступником цього Інституту стала Організація Об’єднаних Націй з Освіти, Науки та Культури (ЮНЕСКО). Саме в рамках цієї організації Міжурядова конференція з авторського права 6 вересня 1952 року в Женеві прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право, текст якої було переглянуто 24 липня 1971 року в Парижі. Радянський Союз став

членом Всесвітньої конвенції  про авторське право в редакції 1952 року 27 травня 1973 року. Україна як правонаступниця Радянського Союзу підтвердила участь у Конвенції 23 грудня 1993 року, яка набрала чинності для України 3 листопада 1995 року.

 Принципової різниці між Бернською та Всесвітньою конвенціями

немає. Всесвітня конвенція  також заснована на принципі національного режиму, відповідно до якого випущені і не випущені у світ твори громадян будь-якої договірної держави користуються в іншій державі такою ж охороною, яку ця держава надає творам своїх громадян.[ 25;530]

Але Всесвітня конвенція  про авторське право міжнародний договір мала на меті зблизити позиції тих держав, які в силу різних (ідеологічних, економічних, історичних) причин не приєдналися до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.Саме тому норми Всесвітньої конвенції встановлюють менший мінімальний рівень охорони авторських прав та дозволяють договірним державам зберегти особливості національної системи

охорони авторського права.

Всесвітня конвенція заснована  на принципі державної охорони: кожна держава зобов'язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав авторів на літературні, наукові та художні твори, а саме: твори письмові,музичні, драматичні та кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури. Тому будь-яка договірна держава має право за своїм законодавством вимагати додержання правових вимог щодо:

депонування примірників, реєстрації, застереження про збереження автор -ського права, нотаріального посвідчення, сплати зборів,виготовлення або випуску у світ примірників твору на своїй території, а також інших умов для одержання та здійснення авторських прав на твори, що вперше випущені в світ на її території, або на твори її громадян, незалежно від місця випуску їх у світ.

Разом з тим, ці вимоги вважаються виконаними щодо тих творів,які охоро -няються на підставі цієї Конвенції і які вперше випущено у світ поза межами території цієї держави і автори яких не є її громадянами, якщо, починаючи з першого випуску в світ цих творів, усі їхні примірники, випущені з дозволу автора або будь-якого іншого власника його прав, носитимуть знак «С» у колі з зазначенням імені власника авторського права і року першого випуску в світ. Цей знак, ім`я і рік випуску мають бути розташовані таким чином та на такому

місці, які б чітко показували, що авторське право зберігається.

На відміну від Бернської  конвенції Всесвітня конвенція  не передбачає охорону особистих немайнових прав; не деталізує охорону окремих об’єктів авторського права; охорону яку вона надає творам, не має зворотної сили (норми конвенції не застосовують і правова охорона не надається творам, які на момент набрання чинності конвенцією, перестали охоронятися або взагалі

не охоронялися на території  держави-члена). Строк охорони прав становить у 25 років після смерті авторів, а також може обчислюватися без урахування тривалості життя автора.

Єдине право, яке закріплено як виключне у тексті Конвенції є право на переклад. При цьому договірні держави можуть обмежити право на переклад шляхом введення «примусової ліцензії». Для того щоб, не допустити виходу держав з Бернської конвенції задля приєднання до Всесвітньої конвенції, було встановлено, що вона ні в чому не зачіпає норм Бернської конвенції. Визначено, що до відносин між державами, які є членами Бернського союзу, норми Всесвітньої конвенції не застосовуються. Крім того, в Конвенції

закріплено принцип, згідно з яким з 1 січні 1951 року жодною із конвенцій не будуть охоронятися твори, державою походження яких буде та держава, яка вийшла з Бернської конвенції.

Членами Всесвітньої конвенції  про авторське право в редакції 1952 року є 97 держав, а в редакції 1971 року - 67 держав. У зв’язку з приєднанням всіх провідних держав світу до Бернської конвенції та з прийняттям Договору про авторське право у 1996 році Всесвітня конвенція про авторське право поступово втрачає свою актуальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Адаптація вітчизняного законодавства до законодавства    ЄС у   відношенні змісту авторського права

       Зважаючи на пріоритет інтеграції України до Європейського Союзу, важливе значення для нашої держави має забезпечення рівня охорони авторських прав, аналогічного тому, який існує в ЄС. У зв’язку з цим однією з актуальних проблем є адаптація положень вітчизняного законодавства, які визначають строк дії авторських прав, з відповідним європейським законодавством.

Останнім часом значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної  власності. Позитивні зрушення сталися  у сфері авторського права  та суміжних прав. Здійснено майже 27 тис. реєстрацій прав автора на твір, запроваджено моніторинг телерадіоканалів, посилено як державний контроль за використанням  об’єктів авторського права і  суміжних прав, так і з боку суб’єктів  господарювання.[ 27;113]

Практика застосування національного  законодавства виявила проблеми, пов’язані із розбудовою в Україні  цивілізованого ринку об’єктів права  інтелектуальної власності, передусім  у сфері авторського права  і суміжних прав. Проте, на жаль, все  ще поширеним явищем українського ринку  є неправомірне використання об’єктів авторського права і суміжних прав, що призводить до зменшення бази оподаткування, погіршення міжнародного іміджу України, зниження її інвестиційної  привабливості й занепаду вітчизняної  індустрії, що базується на авторському праві і суміжних правах .

Однією з основних складових, завдяки яким забезпечується охорона  авторських і суміжних прав, є положення  стосовно строків чинності цих прав. Усвідомлюючи важливість уніфікації норм, якими у національних законодавствах держав — членів ЄС регулюються  строки чинності авторських і суміжних прав, Європейським Союзом було прийнято відповідні норми.

29 жовтня 1993 р. було прийнято  Директиву Ради 93/98/ЄЕС про гармонізацію  строку охорони авторського права  та деяких суміжних прав. 16 червня 2008 р. Європейська комісія прийняла  Пропозицію щодо доповнення Директиви 2006/116/EC. За Пропозицією строк охорони для записаних виконань та фонограм збільшується з 50 до 95 р. Економічні підстави для цього — можливість отримання додатко вих виплат за використання записів популярних виконавців 20-х років, на які строк чинності майнових прав мав уже сплинути, а також створення умов для отримання виробниками фо нограм додаткового прибутку з урахуванням зменшення продажу записів у Європі за остан ні 5 років на 30% та втратою з 2001 р. 22% ринку ЄС щодо фонограм.

Аналіз законодавства  України та ЄС свідчить, що у законодавстві  України не мають адекватного  відображення положення абзаців 22-23 преамбули та ст.7 Директиви стосовно творів і об’єктів суміжних прав, країною  походження яких є інша країна, а творець не є громадянином України. Це фактично призводить до того, що в Україні має надаватися строк захисту об’єктам авторського права і суміжних прав, творцем яких є громадянин іншої країни, навіть більший, ніж встановлений законодавством країни, громадянином якої є цей суб’єкт, чи з території якої походить об’єкт захисту.

Аналіз законодавства  ЄС та України щодо строку охорони  авторського права свідчить, що він  співпадає з відповідним строком  у ЄС. У той самий час, строк  охорони певних категорій об’єктів авторського права не відповідає строкам захисту, встановленим директивами. Головною причиною цього є те, що в українському законодавстві об’єкти  авторського права розглядаються  в цілому. Директива містить положення  про певні категорії творів і  строк їх охорони, який може не співпадати з загальним строком охорони. У зв’язку з цим, необхідно  вносити відповідні зміни до українського законодавства.

Щодо суміжних прав, їхній  строк чинності відповідає строкам, встановленим Директивою 93/98/ЄЕС лише частково. Саме тому гармонізація українського законодавства з нормами ЄС щодо строку чинності майнових прав інтелектуальної  власності на виконання, фонограму, відеограму є необхідністю [29;152-153].

Для вирішення завдання адаптації  нормам нормативно-правових актів України  до законодавства Європейського  союзу, Кабінет міністрів України 23 липня 2009 р. подав до Верховної Ради проект закону Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності 5015, який пропонує пакет змін до чинного законодавства з питань промислової власності.

З метою визначення шляхів подальшого розвитку та вдосконалення  державної системи правової охорони  інтелектуальної власності пропонується проект концепції розвитку державної  системи правової охорони інтелектуальної  власності на 2009–2014 роки .

Враховуючи те, що в Україні  триває робота над приведенням національного  законодавства у відповідність  до законодавства ЄС, такі зміни, у  разі їх затвердження, знайдуть відображення і у законодавстві України  у сфері авторського права  і суміжних прав.

В інституціональній площині, відповідно до Закону про адаптацію, адаптувати законодавство України з інтелектуальної власності до права ЄС мають[ 27;100] :

1) Державна Рада з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України (Державна Рада), яка здійснює моніторинг результатів адаптації та розробляє заходи щодо посилення контролю за ходом адаптації, прискорення цього процесу. Статус Державної Ради визначається Указом Президента України «Про Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції

України» [8];

2) Національна Рада з питань адаптації законодавства України до законо- давства Європейського Союзу, статус якої визначається однойменним Указом Президента України та яка діє як консультативно-дорадчий орган при Президенті України [9];

3) Координаційна Рада з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (КР), створена постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»[11].

 Її основними  завданнями є: а) розробка пропозицій щодо розвитку співробітництва з ЄС, у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС; б) формування єдиних підходів до провадження діяльності з адаптації; в) визначення переліку органів виконавчої влади, відповідальних за організацію роботи з адаптації; г) підготовка щорічного плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до

законодавства Європейського  Союзу та розгляд стану його реалізації;

 д) підготовка та  подання до Верховної Ради  України щорічної доповіді про стан виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

4) Міністерство юстиції України, яке діє відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, і яке відповідно до підпунктів 4-2, 4-3 та 4-4 пункту 4 цього Положення: а) здійснює експертизу (готує висновки) щодо відповідності  проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом регулювання належать до сфер,відносини в яких регулюються правом Європейського Союзу; б)організовує роботу з підготовки щорічного плану заходів з виконання Загальнодержавної програми адаптації законо –давства України до законодавства Європейського Союзу, проводить

моніторинг виконання  Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; в)здійснює науково-експерт- не, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства

Європейського Союзу, переклад актів українською мовою.[10];

5) Інші центральні органи виконавчої влади, до сфери повноважень чи обов’язків, яких входить розгляд чи виконання питань з адаптації законодав- ства України до законодавства Європейського Союзу.

З приводу законодавчої адаптації, то Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу передбачає, зокрема наступні головні завдання:

1) розвиток законодавства  України в напрямі його наближення до законодав- ства ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно- правових  актів;

2) створення правової  бази для інтеграції України до ЄС;

3) створення на законодавчому  рівні загальнодержавного механізму адаптації законодавства, який визначав би цілі та сфери, етапи адаптації законодавства, складовими елементами якого повинне бути фінансове, інформаційне, наукове та кадрове забезпечення;

4) забезпечення системності  та узгодженості у роботі органів державної влади під час здійснення заходів з адаптації законодавства;