Питання запровадження стажування кандидатів на посади суддів в Україні та міжнародний досвід

ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ  СТАЖУВАННЯ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДИ СУДДІВ В УКРАЇНІ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

За результатами моніторингу незалежності судової влади, проведеного Центром  суддівських студій і Всеукраїнською незалежною суддівською організацією, на думку самих суддів, неправомірне виконання посадовими особами законодавчої та виконавчої влади своїх повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, призначенням суддів на адміністративні посади, суттєво впливає на незалежність суддів [16, 138]. Заслуговує на увагу позиція російської вченої Е. Абросимової [1,698–701], згідно з якою держава зобов’язана: забезпечувати виділення адекватних ресурсів, які гарантують функціонування судової системи, включаючи призначення і формування достатньої кількості суддів, що співвідноситься з кількістю розглянутих справ; забезпечувати судів необхідним технічним персоналом та обладнанням, а також достатньою винагородою і платнею. Незалежність судової влади та її конкретного носія — судді — багато в чому визначається не тільки юридичними гарантіями їх статусу, а й матеріальними. Судді, які обираються на тривалий строк, менш підлеглі політичному впливу. Тому короткостроковість перебування на посаді та вибори за політичними міркуваннями є загрозою незалежності судової влади [13, 188].

Відсутність чіткого визначення критеріїв  добору претендентів, кваліфікаційних  вимог та здійснення заходів щодо порядку проведення перевірок кандидатів на посади суддів, відсутність законодавчої регламентації обсягу, строків та суб’єкта проведення перевірок кандидатів у судді призводять до затягування процесу призначення особи на посаду судді.

Звертаючись не до такої далекої  історії, а саме Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. [6], кваліфікаційні комісії суддів загальних судів, військових судів та відповідних спеціалізованих судів перевіряли відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом, проводили їх кваліфікаційне атестування і робили висновок про підготовленість до судової роботи кожного кандидата. Кваліфікаційне атестування, зокрема, полягало в оцінці професійного рівня кандидата шляхом проведення кваліфікаційного іспиту, який, у свою чергу, полягав у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата у судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду. Зазначений Закон передбачав три складових іспиту: виконання кандидатом письмового завдання, співбесіду з кандидатом і постановку йому запитань в усній формі.

З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 10 липня 2010 р. [5, 23–24] змінився порядок обіймання посади судді.

Згідно з положеннями зазначеного Закону (ст. 64) на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними  або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні  чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді;

3) які мають не зняту чи  не погашену судимість. Додаткові  вимоги до кандидатів на посаду судді у судах вищого рівня встановлюються цим Законом.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та ст. 64 цього Закону, за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог цього Закону.

При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Статтею 66 зазначеного Закону встановлено, що призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та містить такі стадії:

1) розміщення Вищою кваліфікаційною  комісією суддів України на своєму веб_порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів і опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр»;

2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;

3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, на основі поданих кандидатами на посаду судді документів, перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;

4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;

5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації;

6) направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації для проходження спеціальної підготовки у Національній школі суддів України;

7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;

9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;

10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, керуючись рейтингом кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді, добору серед кандидатів,

які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;

11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції, відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

12) прийняття Президентом  України рішення про призначення кандидата на посаду судді.

Законодавець вказав (ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка набуває чинності з 1 липня 2011 р.), що спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичну підготовку судді у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації та практичну підготовку в Національній школі суддів України.

Програма та порядок  проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за погодженням зі спеціалізованими юридичними вищими навчальними закладами четвертого рівня акредитації та Національною школою суддів України.

Спеціальна підготовка проводиться протягом 6 місяців за рахунок коштів Державного бюджету України. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі не менше двох третин від посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

За результатами спеціальної підготовки кандидати отримують відповідний документ установленого зразка. Матеріали щодо кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, направляються до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для

складення кваліфікаційного іспиту.

У разі порушення кандидатом на посаду судді порядку проходження спеціальної підготовки, що призвело до його відрахування, або в разі припинення кандидатом проходження такої підготовки за власною ініціативою він повинен відшкодувати кошти, витрачені на його підготовку.

На нашу думку, постає питання щодо ефективності використання бюджетних коштів на осіб, які можуть і не обійняти посаду судді, оскільки така підготовка має проводиться після проходження першого іспиту на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права, і надалі тільки

після проходження навчання Вища кваліфікаційна комісія суддів України вирішує питання про допуск до складання кваліфікаційного іспиту.

Вітчизняний законодавець не встановив такої умови для обіймання посади судді, як стажування, хоча аналіз міжнародного досвіду дає змогу дійти висновку про доцільність та ефективність проходження такої процедури перед призначенням особи на посаду судді.

Професіоналізм судді  — це сукупність знань, інтелекту, культури, морально_психологічних якостей, які йому необхідні для повноцінного здійснення правосуддя. І правильно оцінити ступінь готовності кандидата до такої відповідальної роботи — першочергова і важлива частина роботи кваліфікаційних колегій суддів у Російській Федерації [2].

Російський адвокат А. Коні вважав, що вивчення судочинства в тій його частині, яка належить до судової діяльності, повинно мати своїм предметом не тільки якість, а й умови цієї діяльності, а також поведінку судді по відношенню до осіб, з якими він стикається у процесі своєї діяльності [18, 30–31].

Кваліфікаційний іспит  кандидата у судді повинен бути організований і проводитися як серйозна перевірка його професійної придатності. Методика перевірки має бути пов’язана з рівнем суду і його належності до тієї чи іншої судової системи. Важливим є те, щоб встановити наявність і рівень здібностей у особи, яка складає іспит, виконувати багатокомпонентні функції судді. Умовно кажучи, екзаменаційна комісія повинна впевнитися, що за рівнем сукупної професійної підготовки, тобто за рівнем знань законодавства, теорії та практики і здібностей їх застосовувати, кандидат у судді перебуває «на голову» вище середньостатистичного юрисконсульта, адвоката, прокурора та ін. [9, 89].

Російська вчена А. Ізварина звертає увагу на те, що при розгляді кандидатур на посади суддів кваліфікаційні колегії в Російській Федерації, як правило, перевіряють крім професійних

також і суб’єктивні якості й особливості кандидатів: урівноваженість, порядність, коректність, чутливість, вміння викладати свою думку, рішучість при відстоюванні своєї позиції,

внутрішню культуру [8, 49]. Співбесіда з претендентом має проводитися з метою з’ясування мотивів, з яких він бажає стати суддею, його життєвої позиції, професійного та морального кредо тощо [17, 38–40].

Посада судді є багатогранною  і складною роботою, яка вимагає як аналітичного, так і ораторського мистецтва, вміння викладати свої думки на папері. З’ясування цих здібностей має відбуватися ще на початковому етапі при проведенні кваліфікаційного іспиту на посаду судді. Шляхи і методи можуть бути різними, головне, щоб мета була досягнута і посаду судді обійняла достойна високоосвічена

особа.

Вчені_юристи Л. Епштейн і Дж. Сегал стверджують, що призначення суддів завжди було надзвичайно спірним процесом [20, 3]. Перевірка кандидата на посаду судді може мати вигляд стажування в судових органах, з урахуванням спеціалізації суду, до якого він претендує, і це може бути досить ефективним засобом перевірки здатності кандидата до судової роботи.

Звернувшись до міжнародного досвіду, видається цікавим ряд аспектів, зокрема у Республіці Молдова відповідно до Закону «Про Вищу раду магістратури» від 19 липня 1996 р. [3, 5] діє Вища рада магістратури, що є органом суддівського самоврядування, незалежним органом, створеним для організації та функціонування судової системи і слугує гарантом незалежності судової влади. Вища рада магістратури складається з 11 магістратів.

До складу ради магістратури входять: Міністр юстиції, Голова Вищої судової палати, Голова Апеляційної палати, Голова Економічного суду, Генеральний прокурор. Троє магістратів обираються таємним голосуванням об’єднаними колегіями Вищої судової палати, троє — Парламентом.

Вища рада магістратури: вносить пропозиції Президенту Республіки Молдова або Парламенту про призначення, підвищення, переведення або звільнення з посад суддів, голів і заступників голів судових інстанцій, приймає клятву суддів; приймає рішення про тимчасове підвищення та про тимчасове переведення суддів до інших судових інстанцій того ж рівня, а також про тимчасове відсторонення від посади у передбачених законом випадках; вирішує відповідно до закону питання про відставку суддів, а також про її припинення; добирає кандидатури на посади суддів; затверджує програму професійної підготовки кандидата на посаду судді, призначає суддів, під керівництвом яких кандидати проходять стажування; розглядає звернення громадян з питань, що стосуються етики суддів; затверджує рішення, висновки кваліфікаційної та дисциплінарної колегії; застосовує до суддів засоби заохочення, дисциплінарного покарання; забезпечує недоторканність суддів відповідно до закону; розглядає скарги на рішення (висновки) кваліфікаційної й дисциплінарної колегії; забезпечує контроль за професійною підготовкою діючих суддів і співробітників судових інстанцій; запитує проведення податковими органами контролю відповідності декларацій про доходи сімей суддів; заслуховує інформацію Міністерства юстиції та Економічного суду Республіки Молдова про організаційне, матеріальне і фінансове забезпечення судових інстанцій і Вищої судової палати про здійснення правосуддя в державі; затверджує Положення про організацію і функціонування Вищої ради магістратури, Положення про стажування суддів, а також інші положення, пов’язані з роботою судової інстанції, і вносить до них зміни; затверджує форми і напрями методичної допомоги, що надається суддями Вищої судової палати; скликає конференції та збори суддів з питань, що стосуються судової діяльності; здійснює інші повноваження відповідно до закону.