Евoлюцiя aвторськoгo пpaвa i сУмiжних прaв

1. Евoлюцiя aвторськoгo пpaвa i сУмiжних прaв

 

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід  друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг поруш питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий. 
          У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права. 
          Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

Сучасна форма закону про  копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя  автора і 50 років після його смерті.

Зазначимо, що існує концептуальне  розходження у відношенні до копірайту  в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

Правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося  в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p.

Загальне законодавство  закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання. 
            У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.

Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення  законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття  Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України. 
        Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України. 
          Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України;

"Про охорону прав  на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові  зразки", "Про охорону прав  на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.

У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження  монополізму та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).

Для розвитку зазначеного  законодавства про промислову власність  Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює  правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах". 
          Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності". 
          Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Важливим джерелом права  інтелектуальної власності також  є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. 
         Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством.(бондаренко http://buklib.net/books/27280/

 

2. Міжнародна система інтелектуальної власності

 

Основою міжнародної системи  інтелектуальної власності на кінець 2004 року є 22 угоди, 14 з яких регулюють  правовідносини у сфері промислової  власності, а вісім відносяться  до авторського права і суміжних прав. Україна приєдналася до 14 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших. Нижче наведений перелік Міжнародних договорів.

Договори про захист інтелектуальної  власності:

- Бернська конвенція про  захист літературних і художніх  творів. 
          - Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник.

- Конвенція про охорону  інтересів виробників фонограм  від незаконного відтворення їхніх фонограм.

- Мадридська угода про  санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів.

- Найробський договір про охорону олімпійського символу. 
          - Паризька конвенція про охорону промислової власності. 
          -      Договір про патентне право (PIT).

-    Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

 
          -     Договір про закони про торговельні  марки.

- Договір про міжнародну  реєстрацію аудіовізуальних творів. 
          - Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем.

-      Договір  ВОІВ про авторське право.

-     Договір ВОІВ  про виконання і фонограми.

Глобальні договори системи  охорони:

- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури.

- Гаазька угода про  міжнародну реєстрацію промислових  зразків. 
           - Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

- Мадридська угода про  міжнародну реєстрацію знаків.

- Договір про патентну кооперацію.

Договори про класифікації:

- Локарнська угода про  утворення міжнародної класифікації  промислових зразків.

- Ніццька угода про  міжнародну реєстрацію товарів  і послуг для реєстрації знаків.

- Страсбурзька угода про  міжнародну патентну класифікацію. 
          - Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів.

Адмініструє ці договори Всесвітня  організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 p. на Дипломатичній конференції у Стокгольмі. У 1974 p. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій 00Н. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі й Україна.

 

 

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння  і розвиток співробітництва між  державами в інтересах їх взаємної  користі на основі поваги до  їх суверенітету і рівності;

- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної  власності в усьому світі;

-модернізація та підвищення  ефективності адміністративної  діяльності міжнародних угод, що  створені у сфері охорони промислової  власності, а також охорона  літературних і художніх творів.

Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ. 
Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени  ВОІВ за умови, що вони також е членами  Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що е членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету е 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції. 
Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ е Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву "Міжнародне бюро". Секретаріат знаходиться в Женеві (Швейцарія). http://buklib.net/books/30635/

 

 

 

 

3. Дохідний  підхід до визначення вартості  прав на об’єкти інтелектуальної власності

Дохідний підхід грунтується на визначенні поточної вартості майбутніх доходів.

Перший метод – метод надлишкових  прибутків використовується з оцінки гудвілу (діловій репутації). Завдання оцінювача – визначити вісь навколо, якої коливається ціна майбутньої угоди. Оцінка ведеться за принципу «великого  казана», тобто. всі переваги з'єднуються і посилюють одне одного.

У першому етапі визначається ринкова  вартість активів чи власного капіталу.

З другого краю етапі зробити нормалізацію бухгалтерської форми № 2 «Звіт прибутки і збитках» щодо нетипових прибутків і витрат. Нормалізація завжди проводиться надоналоговой основі. У результаті дістаємонормализованную прибуток. З ним оцінювач й працює.

На етапі визначаємо очікувану  прибуток, тобто. прибуток яку одержала б підприємство, коли вона працювало, позаяк у середньому працює підприємство цієї галузі. І тому ринкову вартість активів чи власного капіталу множимо на середньогалузеву дохідність на активи (чи власного капіталу).