Українці за межами України. Українська діаспора

 На Американському континенті  є ще один значний регіон, де  мешкають вихідці з України  та їхні нащадки, — Латинська  Америка, Аргентина — до 160 тис. , Бразилія — близько 100 тис. Основна маса їх прибула сюди у міжвоєнний період — близько 150 тис.

Українська етнічна група Австралії за своєю історією — наймолодша. Вона сформувалася, в основному, з 1948 по 1952 р. , коли сюди прибули українці із таборів для «переміщених осіб». На кінець 80-х рр. у цій країні нараховувалося близько 34 тис. осіб українського походження.

На Європейському континенті виділяється кілька великих осередків проживання українців Великобританія (понад 20 тис. ), Франція (25—30 тис. ), Німеччина (понад 20 тис. ), колишня Югославія (40—50 тис. ), Польща (500— 600 тис. ), Чехія та Словаччина (40 тис. ), Румунія (близько 120 тис. — інколи подається цифра — 600 тис. )

 Крім цих країн, українці  мешкають у Скандинавських державах (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), Китаї, на півночі Африканського континенту. Щоправда, їхня кількість тут  незначна, й вони не зорганізовані  у сталі громади з чітко  вираженою етнокультурною та  соціальною структурою.

При вживанні терміна «австралійці (канадці, американці ) українського походження мається на увазі, що він включає два аспекти перший фіксує територіальну або громадянську приналежність (мешканець Канади, громадянин Австралії ), другий вказує на українське походження цих громадян. При цьому, як правило, не робиться різниці між тими, хто народився в країні проживання, і безпосередніми вихідцями з України Усіма переліченими термінами, як правило, послуговуються тоді, коли йдеться про окремих осіб. Якщо мовиться про етнічну спільноту, то переважно використовуються терміни «українська імміграція», «українська етнічна група» або «українська діаспора».

Останнім часом все більшого поширення набуває синтетичний і в той же час достатньо коректний термін «українська діаспора».

 Природа діаспори неоднозначна  вона пов'язана і з міграцією  частини українського населення, і з захопленням сусідніми  державами окремих українських  земель, і з демографічними процесами, зокрема природним відтворенням  іммігрантів.

Класичною формою діаспори є імміграція, котра в середовищі українців розпочалася порівняно давно. Однією з перших масових міграційних хвиль був відплив у Туреччину та країни Західної Європи значної частини українців після поразки під Полтавою (1709), друга — після скасування Гетьманщини та руйнації Запорозької Січі. Саме тоді українське козацтво мусило залишати свою землю і оселятися в Добруджі — землях Туреччини, на Кубані та в районах. Тереку, щодо селянських іммігрантів, то вони, в основному, оселялися у Надволжі та Поураллі.

 Висновок:

Отже, навколо України створилася своєрідна діаспора — українські автохтони української етнічної території на заході — це - Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Буковина, Мароморш, на сході — Берестейщина Стародубщина, частина Слобожанщини (більшість районів Орловської, Курської, Бєлгородської та Воронезької обл ), Задонщина та Кубанщина, на півдні молдавська діаспора — Дубосарський, Рибницький, Слободзейський, Григорюпольський та Кам'янський райони. Інша частина української діаспори перебуває у країнах, котрі недотичні з географічної точки зору з Україною.

Список використаної літератури:

1. Трощинський В.П., Шевченка А.А.Українці в світі. До.: Альтернатива, К. 1999.
2. Економічна еміграція з України: причини і наслідки: науково-популярна література. - К. – 2003.
3. Лепеха Т. В. Українознавство: Навчальний посібник для студ. вузов. - К. : Просвіта, 2005.