Рослинні формації Африки та їх особливості

За комплексом природних  умов в Африці можна виділити чотири великих регіони: Північну, Центральну (Екваторіальну), Східну й Південну Африку (рис 3.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1 Фізико-географічні регіони Африки [3]

 

 Кожний з них має  свій неповторний географічний  вид й поділяється в свою  чергу на менші й також своєрідні  природні комплекси (природні  області).

Північна Африка простягається  в найширшій частині материка від Середземного моря на півночі  до південних кордонів зони саван, а  на південному сході – до Ефіопського  нагір’я. З півночі на південь, в  залежності від кліматичних умов, відбувається поступові зміни природних  комплексів. Найхарактерніша риса природи  Північної Африки – сухість клімату. Найбільше вона виражена в Сахарі. При наближенні до екватора зростає  тривалість вологого періоду. Південна межа Північної Африки знаходиться  саме там, де сухий сезон стає коротким або зникає. Природні зони мають широтне простягання, тобто витягнуті з заходу на схід.

Центральна (Екваторіальна) Африка займає території з рівномірним  зволоженням на протязі року на узбережжі  Гвінейської затоки й впадини  Конґо. Тут яскраво виражені типові вологі екваторіальні ліси (гілеї). Сьогодні ці ліси значно змінені людиною. Тут вирощують банани, ананаси, каву, какао, арахіс.

Східна Африка знаходиться  на схід від Судану й басейну Конґо, займають територію Ефіопського нагір’я й Східно-Африканського плоскогір’я. Це найвища і рухома частина Африканської платформи. Східну Африку перетинає зона глибоких тектонічних розломів, які розділяють великі зони земної кори. Тут знаходяться найбільші тектонічні озера й найвищі вулкани континенту. Східна Африка лежить в основному в субекваторіальному поясі. В залежності від кількості опадів на високих рівнинах й плато чергуються різні типи  саван й вологих субекваторіальних лісів. В умовах гірського рельєфу проявляється висотна поясність.

Південна Африка займає найвужчу частину материка, що лежить на південь  від вододілу рік Конґо і Замбезі. В рельєфі переважають улоговини й плоскогір’я, при підняті по краях. На південному сході вона змінюється Драконовими горами, а на крайньому півдні материка підвищуються складчасто-брилові Капські гори. Клімат і природні зони Південної Африки змінюються в двох напрямах: з півночі на південь й з соду на зад. З півночі на південь змінюються різні типи саван і рідколісь субекваторіального й тропічного поясів. Східні й південно-східні узбережжя, які отримують багато опадів з Індійського океану, покриті густими тропічними й субтропічними вологими лісами. В Західній Калахарі савани континентального сектору Південної Африки переходять в напівпустелі, а ще далі на захід – безводна пустеля Наміб.

В якості прикладу природних  областей Африки можна розглянути Сахару. Це унікальна територія. За площею вона майже рівна всій Австралії. Величезні  простори Сахари заняті різними типами тропічних пустель з бідною рослинністю: піщаних, кам’яних, глинистих. Це результат  азидних кліматичних умов. На більшій частині Сахари випадає 50 мм. опадів на рік. Хмари над Сахарою – дуже рідкісне явище. Відносна вологість повітря інколи нижче 25%. Древні сухі русла рік (ваді) наповнюються водою під час епізодичних злив – один раз в кілька років. Влітку стоїть жара в +50 ^оС й вище, а поверхня каменів прогрівається до +80 ^оС. В Сахарі головна проблема – вода. Все життя зосереджується в оазисах, де на поверхню виходять підземні води чи по долинах транзитних рік, які беруть початок за межами Сахари.

Сахара постійно збільшується в розмірах, упевнено наступаючи на савани. В Судані кожного року пустеля  просувається на південь на 10 км. За останніх 50 років вона збільшила  свою площу на 650 тис. км².

Сахара багата на корисні  копалини: нафтою, газом, залізними  й марганцевими рудами. Їх добуток  пов’язаний з певними труднощами: аридністю (задушливістю) клімату, нестачею води. А між тим в Алжирській і Лівійській Сахарі виявлені артезіанські басейни, в яких зберігаються запаси прісної води об’ємом біля 50 млрд. м³ на площі 800 тис. км² [9].

 

 

РОЗДІЛ 4

ХАРАКТЕРИСТИКА  РОСЛИННИХ ФОРМАЦІЙ ЗА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИМИ  РЕГІОНАМИ АФРИКИ

 

4.1. Північна Африка

 

Майже вся Північна Африка знаходиться в межах Сахарської плити. У рельєфі переважають  плато і плоскогір'я з широким  розвитком ерозійних форм, що не відповідають сучасним кліматичним  умовам і сформувалися під час  попередніх плювіалів.

Більша частина Північної  Африки розташована в межах тропічного і субекваторіального поясів, і відповідно до цього в її межах виділяються  дві великі фізико-географічні країни: пустельно-тропічна Сахара і Саванний Судан.

Особливе місце в Північній  Африці займає її північно-західна частина - Атласька гірська країна, розташована на південній околиці субтропічного поясу і входить в систему гірських споруд Альпійського складчастого поясу. У ландшафтному відношенні ця країна, особливо на півночі, являє собою частину Середземномор'я. Але в південній половині Атласу намічається перехід до сахарських ландшафтів [3].

Атласька гірська країна

Рослинний і грунтовий покрив, так само як і клімат, змінюються при просуванні від узбережжя у внутрішні райони.

На узбережжі і в  нижніх частинах схилів на коричневих ґрунтах поширені вічнозелені чагарникові зарості типу маквіс, гаї карликової пальми, ліси з вічнозеленого коркового дуба, а трохи вище - хвойні ліси з могутнього атласького кедра і тиса. Вище 1500 м вічнозелені ліси поступаються місцем листопадним з середньоєвропейських широколистяних порід (рис.4.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.1 Атласька гірська країна [11]

 

Внутрішні плато і долини з убогими сіроземними, часто  засоленими ґрунтами є сухі степи і напівпустелі. Для них характерні рідкісні колючі подушкоподібної чагарники, невеликі деревця юби, акацій і диких фісташок, зарості полину і високого жорсткого злаку альфа, що представляє собою цінну сировину для виготовлення високосортної паперу. Місцеве населення збирає дикорослу альфу, а в деяких місцях і спеціально вирощує її. Велика частина населення у внутрішніх районах займаються скотарством і веде напівкочовий спосіб життя. Розводять верблюдів і овець, що задовольняються мізерним кормом внутрішньогірських сухих пасовищ.

Вище 3000 м в горах зустрічаються  порівняно рідкісні ділянки альпійських  лугів, значно поступаються за своїм  видовим складом гірських луках  Європи. Вершини найвищих хребтів  позбавлені рослинності і велику частину року вкриті снігом. Біля південного підніжжя гір починається справжня пустеля з рідкими оазисами, в  яких культивують фінікову пальму [4].

Сахара

Ґрунти Сахари не утворюють суцільного покриву. Великі площі піщаних і кам'янистих пустель майже зовсім позбавлені грунтів. Однак при зрошенні землі Сахари можуть стати дуже родючими, оскільки містять багато необхідних рослинам солей. Але з підйомом рівня грунтових вод часто пов'язано надлишкове засолення і поява солончаків.

У рослинному покриві Сахари нараховують 1200 видів рослин. Переважна  більшість їх - ксерофіти або ефемери. Тільки порівняно деякі ділянки, головним чином кам'янисті, здаються абсолютно млявими. Але й на них  зустрічаються рослини, що вражають здатністю пристосовуватися до суворих  умов пустелі. Наприклад, серед каменів  або на піску можна зустріти ієрихонська  троянду - рослина з коротким стеблом  і гілками, зігнутими, як пальці з  затиснутими насінням. Під час  дощу гілки розтискаються, насіння  падають на землю і дуже швидко проростають, використовуючи кожну  краплю вологи. Насіння або бульби інших рослин зберігаються в землі  і також швидко проростають після  дощів, що трапляються раз на кілька місяців або навіть на кілька років. Місцями на пісках і каменях зустрічаються  колючі приземкуваті або сланкі рослини  з дрібним листям або колючками. Іноді камені бувають покриті  товстою кіркою лишайників. Де-не-де височіють деревоподібні молочаї. У рослинному покриві переважають  сіро-зелені, сірі та жовті тони, що надає йому особливо сумний, неживий  вигляд (рис.4.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.2 Сахара [11]

У південній межі Сахари з'являються спільноти чагарників і деяких жорстких злаків. На півночі, по кордону з Атлаських гірською країною, зустрічаються дикі фісташки, олеандри і ююба [7].

Судан

У фізичній географії назва  «Судан» часто відносять до регіону  на південь від Сахари, витягнутому  субширотно від Атлантичного океану до Ефіопського нагір'я. Його південна межа, як і кордон із Сахарою, визначається кліматом і виражена нерізко. Вона проходить по північних схилах пагорбів Гвінеї і Камеруну, потім по вододілу басейну озера Чад і лівих приток Нілу, з одного боку, і правих приток Конго - з іншого.

Між Сахарою і саванами Судану існує більш-менш широка перехідна  смуга з переважанням сильно розріджених  рослинних угруповань, які складаються  зі злаків, акацій і пальми дум. Араби  називають її Сахель (рис.4.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.3 Судан [11]

 

Більш південна грунтово-рослинна зона Судану так і називається суданською. Для її природних умов характерні багата злакова савана і паркові лісу вздовж річкових долин, що складаються з дерев, як вічнозелених, так і втрачають листя на посушливий період. Деревна рослинність, винищується в цих місцях, зазвичай не відновлюється або відновлюється в зміненому вигляді.

Великі території в  межах Судану, особливо вздовж сильно розливаються річок, займають болота постійні і сезонні, що у період дощів. Найбільше  їх по берегах озера Чад і в  улоговині Білого Нілу.

Ще більшим своєрідністю відрізняються болотисті зарості  в улоговині Білого Нілу. Там болотна  рослинність разом з залишками  коренів утворює потужний шар  товщиною до 3 м. Цей шар вбирає воду, як губка, а потім поступово віддає її на стік і випаровування. Відмерлі рослини формують на поверхні води плавучі острови, часто перешкоджають  судноплавству. Річки повільно течуть між заростями очерету, папірусу і осок заввишки до 3-4 м. Корінні береги річок в рельєфі зовсім не виражені, і перехід до них відчувається тільки за зміни рослинного покриву, що поступово переходить в типову савану [2].

2. Центральна (Екваторіальна) Африка

 

Особливості природних умов Центральної Африки зумовлені передусім  її положенням в екваторіальному  поясі і, частково, у субекваторіальних  поясах. Внутрішні природні відмінності пов'язані з особливостями рельєфу і положенням по відношенню до екватора.

Для Екваторіальної Африки характерне поширення різних типів  тропічних лісів, що поєднуються  з ділянками саван і злаковников. Площа тропічних лісів сильно скоротилася в результаті промислових лісозаготівель. Тут щорічно заготовляють 200 млн. м³ деревини, причому майже 90% її використовують як паливо і для виробництва деревного вугілля.

У межах Центральної Африки виділяють два фізико-географічні  регіони: північний Гвінейський  регіон і улоговину Конго з  окраїнними горами [5].

Північно-Гвінейський  регіон

В органічному світі, так  само як і в кліматі, виявляються  перехідні риси від саван Судану до екваторіальних лісах басейну  Конго. У складі флори є деякі  елементи, спільні з флорою Південної  Америки. Наприклад, на Гвінейській  узбережжі було знайдено трав'яниста рослина з сімейства бромелієвих, раніше вважався ендемічним для Південної Америки. Виявлення представника цього сімейства в Африці має велике значення для вивчення історії розвитку материків південної півкулі. У тропічних лісах Гвінейської узбережжя зустрічається також епіфітний кактус ріпсаліс – єдиний дикоростучий представник типового для Америки родини кактусових в африканській флорі.

У зоні припливів і в  річкових дельтах Гвінейської узбережжі  оперезаний мангровими заростями, особливо багатими в дельті Нігера.

На прибережній низовині і схилах гір, за винятком тих районів  Гани, які отримують малу кількість  опадів, ростуть вологі тропічні ліси. По долинах річок вони проникають в глиб регіону до самих північних  його кордонів. У складі лісів багато різних дерев, чагарників і трав. Численні орхідеї з яскраво і різноманітно пофарбованими квітками, папороті та ін. Для лісів Гвінейської узбережжя характерна гігантське дерево роду сейба, або бавовняна дерево, що дає волокно (рис.4.4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 4.4 Північно-Гвінейський регіон [11]

Ліси піднімаються по вологих  схилах гірських масивів, і з висотою  їх склад поступово змінюється. Найбільш повне уявлення про висотної поясності  дає масив Камерун. До висоти 1800 м  на його схилах, особливо на звернених  до вологим вітрам, росте густий і пишний тропічний ліс. Вище його змінює збіднений гірський ліс, низькорослий і менш багатий видами, але надлишку різних папоротями. На висоті близько 2700 м на схилах масиву починаються  гірські луки, виключно різноманітні за видовим складом. Вони піднімаються аж до снігових вершин.