Природні ресурси

· вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного переміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров'ю на роботі);

· вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних із застосуванням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Директива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочому місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами; Директива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних з вібрацією, Директива Ради 36/ 188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов'язаної з дією шуму на виробництві (скасовується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

· захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директива Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

· положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

· вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин; Директива Європейського парламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуального захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, призначених для використання у вибухонебезпечних середовищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посудин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).

 

6. Міжнародні  організації в сфері охорони  праці

1)Міжнародна Організація Праці (МОП) є однією з багатосторонніх структур, що успішно виконують свої функції з нагляду за безпекою людини та її здоров’ям на виробництві. МОП була створена 1919 року.

Тристороння структура  МОП

Роботодавці, працівники та уряд на Міжнародній  конференції праці

МОП заохочує ТРІПАРТІЗМ –  регулювання трудових і пов'язаних з ними економічних і політичних стосунків на основі рівноправної взаємодії, співпраці представників найнятих робітників, працедавців і держави.   Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного.

Конвенція міжнародної  організації праці

Це міжнародний договір  на рівні урядів держав в питаннях трудових стосунків (включаючи охорону  праці), передбачливе дотримання загальновизнаних, погоджених правил. Конвенція (франц. convention (лат. conventio – договір, погодження) приймається  щорічно на Міжнародній конференції  праці, яка є найвищим органом  Міжнародної организації праці (МОП).

У Декларації про засадничі  принципи і права в сфері праці, прийнятій МОП в 1998 р., заявлено, що всі держави-члени МОП мають  дотримувати, укріплювати, реалізовувати  відповідно до Статуту засадничі  принципи в сфері праці, основним із яких є

· скасування всіх форм примусової або обов'язкової праці; реальна заборона дитячої праці; недопущення дискримінації в сфері праці і зайнятості.

МОП прийнято 179 конвенцій  і 184 рекомендації. Вони охоплюють практично  всі аспекти трудового права  і права у сфері соціального  забезпечення. 50 конвенцій було ратифіковано СРСР, Україною ратифіковано 62 Конвенції  МОП.

2)Міжнародна агенція з атомної енергії МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency — IAEA)

Заснована в 1956 р. Автономний статус надає МАГАТЕ певної самостійності у вирішенні завдань, що постають перед нею. Головна мета МАГАТЕ визначає її основні завдання та функції:

• гарантії недопущення  того, щоб допомога МАГАТЕ (у вигляді  атомної сировини, матеріалів та інформації) використовувалась у військових цілях;

• сприяння розвиткові атомної енергетики в мирних цілях, відповідна матеріальна й технічна допомога країнам, які мають у цьому потребу;

• здійснення системи контролю за нерозповсюдженням ядерної зброї;

• сприяння науково-дослідним  роботам у галузі ядерної енергетики й практичному її застосуванню в  мирних цілях;

• надання інформації з  усіх аспектів ядерної науки й  техніки;

• здійснення консультацій з проблем ядерної технології в прак-тичних ситуаціях;

• підготовка фахівців по використанню атомної енергії в мирних цілях.

Членами МАГАТЕ є 150 держави, в тому числі й Україна. Керівництво  Агенції міститься у Відні.

3)Всесвітня організація охорони здоров'я (World Health Organization (WHO)

Всесвітня організація охорони  здоров'я (ВООЗ) почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав — членів ООН ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я.

Головною метою ВООЗ є  сприяння забезпеченню охорони здоров'я  населення усіх країн світу. Текст  Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я».

У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є «досягнення  всіма народами якомога вищого рівня  здоров'я», при цьому сам термін «здоров'я» визначається як «стан повного  фізичного, духовного та соціального  добробуту, а не тільки відсутність  хвороб та фізичних дефектів». Підкреслювалося, що «уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, і ця відповідальність потребує вживання відповідних заходів  соціального характеру та в галузі охорони здоров'я».

4)Співдружність Незалежних Держав – СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду  Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність  Незалежних Держав, кожен з учасників  має право призупинити чи припинити  своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД  задекларовано співробітництво  в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

 

7. Міжнародне  співробітництво в сфері  охорони  праці

 

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна  у встановленому порядку. Статтею 3 Закону “Про охорону праці” передбачається, якщо міжнародним договором, згода  на обов'язковість якого надана Верховною  Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Переважна більшість міжнародних  договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або  меншою мірою стосуються охорони  праці, можна об‘єднати в чотири групи:

1. Конвенції, Рекомендації та інші документи Міжнародної Організації Праці;
2. Директиви Європейського Союзу;
3. договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав;
4. двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій  у справу охорони праці вносять  свій внесок також Міжнародне агентство  з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня  організація охорони здоров‘я (ВООЗ), Міжнародна організація по стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших.

Значне мicцe серед міжнародних  договорів, якими регулюються трудові  відносини, займають конвенції Міжнародної  Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно МОП складається  з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці.

Міжнародна Конференція  праці – вищий орган МОП  і тому вона зветься також Всесвітнім Парламентом праці – проводиться  щороку у червні за участю представників  всіх країн-членів.

Всі механізми прийняття  рішень в МОП пов‘язані з її унікальною структурою, яка базується  на принципі трипартизму, тобто рівного представництва трьох сторін – уряду, роботодавців і робітників.

Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір та розповсюдження інформації, технічне сприяння. При активному співробітництві  з країнами-членами ці заходи роблять  більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у  всьому світі. За свою діяльність МОП  отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру.

З часу свого заснування МОП ухвалила понад 179 Конвенцій, 74 з  яких пов‘язані з умовами праці. Вагома частина цих конвенцій  стосується питань охорони пpaцi. Особливе місце серед Конвенцій МОП  займає Конвенція № 155 “Про безпеку  і гігієну праці та виробничу  санітарію”, яка закладає міжнародно-правову  основу національної політики щодо створення  всебічної і послідовної системи  профілактики нещасних випадків на виробництві  і професійних захворювань.

У МОП діє система контролю за застосуванням в країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава зобов‘язана подавати доповіді про застосування на своїй  території ратифікованих нею  конвенцій, а також інформації про  стан законодавства і практики з  питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

Директиви, що приймаються  в рамках Європейського Союзу  і є законом для всіх його країн, відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, при розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП  враховується передовий досвід країн-членів ЄС. Все зростаюча важливість директив ЄС обумовлена багатьма причинами, серед  яких найсуттєвішими є наступні чотири:

· спільні стандарти здоров‘я і безпеки сприяють економічній інтеграції, оскільки продукти не можуть вільно циркулювати всередині Союзу, якщо ціни на аналогічні вироби різняться в різних країнах-членах через різні витрати, які накладає безпека та гігієна праці на бізнес;

· скорочення людських, соціальних та економічних витрат, пов‘язаних з нещасними випадками та професійними захворюваннями, приведе до великої фінансової економії і викличе суттєве зростання якості життя у всьому Співтоваристві;

· запровадження найбільш ефективних методів роботи повинно принести з собою ріст продуктивності, зменшення експлуатаційних (поточних) витрат і покращення трудових стосунків;

· регулювання певних ризиків (таких, як ризики, що виникають при великих вибухах) повинно узгоджуватися на наднаціональному рівні в зв‘язку з масштабом ресурсних затрат і з тим, що будь-яка невідповідність в суті і використанні таких положень приводить до “викривлень” у конкуренції і впливає на ціни товарів.

Україна не являється членом ЄС, але неодноразово на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є  відповідність їхнього законодавства  законодавству ЄС, тому в нашій  країні ведеться активна робота по узгодженню вимог законів та нормативно-правових актів директивам ЄС.

 

8.  Соціальний  діалог в Україні

 

Однойменний Закон «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові  засади організації та порядку ведення  соціального діалогу в Україні  з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної  політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя  громадян, соціальної стабільності в  суспільстві

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.