Особливості функціонування мінеральних курортів в Україн

 

 

 

 

    

 

 

 

 

ПЛАН

 

 

Вступ…………………………………………………………………………...3

 Розділ 1. Проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі

 України…………………………………………………………………………........4

1.1 Сучасний стан санаторно - курортної галузі в Україні ………………………4

1.2 Концептуальні підходи  до розвитку санаторно-курортної галузі …………..8

 Розділ 2. Особливості  функціонування мінеральних курортів в Україні ……..13

2.1 Історія лікувального  використання мінеральних вод ……………………....13

 2.2 Історія курорту Моршин…..…………...…………………………………….18

2.3Мінеральний курорт Моршин………………………………............................21

 Висновок …………………………………………………………………………...23

 Список використаної літератури …………………………………………….......24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Туристсько-рекреаційна  діяльність як масове соціально-економічне  явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.

 Як соціально детерміноване  явище, туризм потребує наукового  осягнення та теоретичного осмислення, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження як соціального явища. Створення туристських послуг і товарів та їх реалізація є справою великої кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на виробництві та наданні певних послуг.

 Основна мета даної роботи полягає у досліджені особливостей функціонування мінеральних курортів України.

 Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду  взаємопов’язаних завдань, а саме:

• дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;
• розглянути особливості функціонування мінеральних курортів України;
• дати характеристику основним мінеральним водам України.

Предметом роботи є відносини  з приводу функціонування санаторно-курортної  галузі економіки України.

Об’єктом роботи виступають мінеральні курорти України, а саме курорт Моршин.

 

 

 

 

 

Розділ 1. Проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної  галузі України

1.1 Сучасний стан  санаторно - курортної галузі в Україні

 Україна – одна  із держав, в якій вдало поєднуються  багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров‘я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.

 Санаторно-курортне лікування  з використанням цілющих властивостей  природних чинників є важливою  складовою процесу лікування  хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування в зв‘язку з потребою лікування та оздоровлення чисельного контингенту населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

 Багатство природних  чинників обумовлює велику кількість  різновидів лікувально-оздоровчих  методів. Кліматотерапія як одна  із основних лікувальних методик використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та інш.) та Карпат (як Прикарпаття, так і Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та інш.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях.

 Багаті на лікувальні  грязі приморські курорти Одеської  області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

 Після розпаду Радянського  Союзу в санаторно-курортній галузі  України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична  та наукова база через ряд  соціально-економічних причин використовувалась  не в повну міру. Створення  у 1992 р. Федерацією профспілок  України, Фондом соціального страхування  України та Українською республіканською  радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу не тільки зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України.

 Раціональне використання  найцінніших природних чинників  неможливе без адекватного наукового  обґрунтування, постійної розробки  нових методів лікування та  реабілітації і удосконалення  традиційних методик. Україні  є чим пишатися. Так, з 20-их  років функціонує Інститут курортології  в Одесі (який продовжив славну  працю фахівців Одеського Бальнеологічного  товариства, заснованого ще у позаминулому сторіччі – далекому 1876 році). Відомий за межами України Кримський республіканський НДІ ім. І.М. Сєчєнова. Вивченням лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття займається НПО “Реабілітація” в м. Ужгороді. Проблемами оздоровлення та лікування дітей опікується Український науково-дослідний інститут дитячої курортології у м. Євпаторія.

 Всеукраїнська асоціація  фізіотерапевтів та курортологів, створена в 1998 році, є членом  Всесвітньої федерації бальнеології  та курортології.

 Мережа курортних закладів  та закладів відпочинку в Україні  налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 – санаторно-курортні заклади.

 У 2003/2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне  лікування та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:

• протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. – 2 620 472);
• протягом 1-2 днів – 220 136 осіб (у 1999 р. – 141 213).

 Кількість працюючих  у закладах, що забезпечують санаторно-курортне  лікування та оздоровлення –  121 075 осіб, з них:

• лікарі – 6 420;
• середній медперсонал – 18 135,
• інший персонал – 96 520;

 в т.ч. у закладах  тривалого перебування:

12 0842 осіб, з них: 

• лікарів 6 420;
• середній медперсонал 18 133;
• інший персонал 96 289.

 Не працювало 710 закладів  на 50 064 ліжка (місць), у т.ч. з  причин: перебування на капітальному ремонті (135), відсутності коштів на експлуатацію (370), відсутності дозволу СЕС (43), відсутності попиту (46) (для порівняння, у 1999 р. – 721 на 55 373 ліжок).

 З загального ліжкового  фонду санаторіїв (133 366):

• у державній власності 35 283;
• у комунальній – 19 776;
• у приватній – 78 307 (абсолютна більшість).

 Для порівняння, у 1999 р. - у приватній – 0, у державній  власності – 59 906, у колективній  – 74 034, власності міжнародних  організацій та юридичних осіб  інших держав 6 228).

 З числа осіб, що  постраждали внаслідок аварії  на ЧАЕС, оздоровлено 154186 осіб:

• у санаторіях – 121 174;
• з них у дитячих 38 996 осіб.

 Оздоровлено 451 411 іноземців  з далекого зарубіжжя, 428 523 - з  країн колишнього СРСР.

 В 1 902-ох госпрозрахункових  закладах продано путівок/курсівок  на 1 456 928,5 тис. грн. або 39 на  один ліжко/день в середньому  за рік (для порівняння – у 1999 р. у 2 162 закладах - на суму 1 049 671,8, тис. грн., або 24 на один ліжко/день в середньому за рік).

 Особливою проблемою  є санаторно-курортне лікування  населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних заходів у санаторно-курортних умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного лікування.

 У зв’язку із збільшенням  віку осіб, які постраждали внаслідок  аварії, зменшується кількість визнаних  здоровими за результатами диспансеризації.  Частка визнаних здоровими серед  “ліквідаторів” за чотири останні  роки зменшилась на 2% і становить лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює закономірне збільшення потреби у такому лікування у найближчому майбутньому.

 Однак щороку зменшуються  обсяги охоплених санаторно-курортним  лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році – до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році – 32,5%).

 В цій ситуації не  можна погодитись із запропонованим  МНС України терміном санаторно-курортного лікування у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.

 Тенденція, яка останні  роки поширюється в цьому питанні,  фактично призвела до підміни  санаторно-курортного лікування  оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних закладів в бік збільшення терміну лікування та приділити пильну уваги організації дійсно відновного лікування в умовах санаторних закладів системи МОЗ України та інших відомств.

 Міністерству охорони  здоров’я України підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв, які забезпечують санаторно-курортним лікуванням хворих на туберкульоз всіх вікових груп населення (22 заклади) та дітей з нетуберкульозними захворюваннями за 9-ма медичними профілями (15 закладів).

 Ліжковий фонд містить  5390 протитуберкульозних ліжок та 3956 ліжок для дітей з соматичними  захворюваннями.

 Санаторно-курортні заклади  МОЗ є бюджетними установами, утримуються за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковими. Щороку Законом України "Про Державний бюджет" затверджуються видатки на санаторне лікування як по загальному, так і по спеціальному фонду.

 

1.2 Концептуальні  підходи до розвитку санаторно-курортної  галузі

 На сьогодення основні  проблеми розвитку санаторно-курортної  галузі в Україні зумовлені:

 відсутністю досконалого  економічного механізму її діяльності;

 незабезпеченням комплексного  розвитку курортних територій;

 зношеністю основних  фондів;

 практичною відсутністю  інвестицій;

 неефективним маркетингом;

 низьким рівнем менеджменту;

 неналежним обслуговуванням  у санаторно-курортних закладах.

 Реалізація державної  політики у сфері діяльності  курортів повинна стати одним  з пріоритетних напрямів національної  соціальної політики та економіки,  одним із важливих і ефективних  заходів організації відпочинку, профілактики, запобігання і зниження  захворюваності та рівня інвалідності, зміцнення здоров'я населення всіх вікових груп, насамперед дітей та жінок репродуктивного віку.

 Стратегічною метою  державної політики у сфері  діяльності курортів є створення  умов для поліпшення стану  здоров'я, продовження тривалості  життя та періоду активного  довголіття населення, упровадження  здорового способу життя шляхом  формування та розвитку ефективного,  прибуткового та конкурентноспроможного на світовому ринку курортного комплексу.

 Реформування санаторно-курортної  галузі повинне базуватися, з  одного боку, на удосконаленні  фінансово-економічних механізмів  відтворення курортно-рекреаційного потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних та оздоровчих послуг для максимального задоволення потреб населення, з іншого - на проведенні роздержавлення та приватизації санаторно-курортних закладів, заохочення конкуренції та оптимізації управління цими закладами.

 Основними завданнями  реформування санаторно-курортної  галузі є здійснення заходів щодо оголошення курортів державного та місцевого значення, задоволення попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг та поліпшення їх якості, комфорту, збереження та раціонального використання природних лікувальних ресурсів, підвищення рентабельності санаторно-курортних закладів, а також подолання існуючих на сьогодні проблем санаторно-курортної галузі.

 Оцінка потенціалу  природно-лікувальних ресурсів дає  підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн.