Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі

Міністерство освіти та науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

 

кафедра теорії та методики навчання природничо-географічних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з методики навчання географії:

«Дидактичні ігри на уроках географії у 7 класі»

 

 

 

 

Студентки IVкурсу 46 групи

напряму підготовки 6.040104

спеціальності: Географія

(практична психологія)

Овчарук  Катерини Володимирівни

Науковий керівник: кандидат психологічних наук,

 доцент  кафедри теорії та методики навчання географії

 Коберник Сергій Георгійович

 

 

 

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

 

 

 

 

 

 

Члени комісії          ________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

 

Зміст

Вступ

Розділ І  Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії.

1. Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів…………
2. Класифікація дидактичних ігор за різними ознаками……………………..
3. Форми і методи організації дидактичних ігор…………………………….
4. Психолого-педагогічні умови проведення дидактичних ігор у навчальному процесі………………………………………………………….

Розділ ІІ Методика використання дидактичних ігор у 7 класі.

2.1. Методичні рекомендації  для використання різних видів  дидактичних ігор в курсі «Географія  материків та океанів»………………………………………….

2.2. Приклади розробок дидактичних ігор для застосування на уроках географії під час вивчення теми «Південна Америка»……………………………………….

Висновок

Список інформаційних  джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми. Оволодіння учнями середніх загальноосвітніх шкіл ґрунтовними знаннями, необхідними уміннями й навичками виступає однією з найважливіших проблем у сучасній освіті. Розв’язання цієї проблеми неможливе без удосконалення технологій навчання, а, отже, й методів навчання. Сьогодні у педагогіці активізувався пошук адекватних цьому форм і методів роботи в навчальній діяльності. Серед них вирізняється ігрова діяльність, яка для дитини є нагальною потребою, а для педагога – способом реалізації різноманітних завдань навчально-виховного процесу.

Практика доводить, що у  роботі деяких викладачів вищої й  середньої школи домінують репродуктивні  методи навчання, які вимагають заучування матеріалу і його наступного точного  відтворення. Наслідком цього є  безпорадність перед необхідністю встановлення причинно-наслідкових  зв’язків, творчого перенесення знань  у змінені умови, прикутість до шаблону, догми, традиції, нерозвиненість критичного мислення тощо.

Отже, актуальним стає впровадження активних методів навчання в практику роботи загальноосвітніх шкіл. Соціальне  замовлення на це підтверджується концептуальними  положеннями ряду державних документів (Національна програма «Освіта ХХІ  століття», Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» тощо), які  задають стратегічний курс формування педагога нового типу – думаючого, ініціативного, самокритичного.

Саме дидактична гра і  належить до активних, нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання  дошкільників, молодших школярів і  підлітків. Цінність цього методу полягає  в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція  діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні  можливості, виховує особистість.

Проблемі гри приділяли  значну увагу мислителі і педагоги як минулого, так і сучасного: Платон, Арістотель, Рабле, Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, К.Ушинський, А.Макаренко, Л. Виготський, О. Запорожець та інші.

У багатьох працях дослідників  відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так, науковці визначають сутність гри  як форму спілкування (М. Гончаров, Т. Ладивір, М. Лісіна, В. Семенов, В. Сушко, Н. Філатова), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (П. Каптерєв, Є. Покровський, С. Рубінштейн, І. Сікорський, А. Смирнов) [4, 47]. Але кожен з дослідників вважає дидактичну гру ефективним методом реалізації навчально-виховного процесу.

Доведено, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального  матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну  діяльність, вносять у неї елемент  цікавості і як наслідок підвищують рівень успішності учнів. В той же час, практика сучасної школи вказує на наявність невикористаного потенціалу дидактичної гри у навчально-виховному  процесі.

Таким чином, вище зазначене зумовлює необхідність розгляду даної проблеми.

Мета дослідження – теоретично дослідити проблему використання дидактичних ігор на уроці географії та виявити дидактичні умови, які забезпечують ефективність використання дидактичних ігор в процес вивчення географії у 7 класі.

Основні завдання:

• визначити понятійно-термінологічний  апарат проблеми дослідження та основні  підходи до її розв'язання;

• виявити сутнісний зміст і структурні компоненти дидактичних ігор та доцільність використання їх на уроках географії;

• узагальнити та експериментально перевірити дидактичні умови використання дидактичних ігор на уроках географії.

Об'єкт дослідження – процес використання дидактичних ігор на уроках географії у 7 класах.

Предмет дослідження – дидактичні умови ефективного використання дидактичних ігор на уроках географії.

 

 

Розділ І  Дидактичні ігри як засіб розвитку учнів на уроках географії.

 

1. Дидактичні ігри як засіб активізації пізнавальних інтересів учнів.

Основою всіх сучасних підходів до побудови навчально-виховного процесу  є те, що розвиток учня - вдосконалення  психічних процесів і властивостей його особистості - відбувається в результаті його особистої активної діяльності.

Найбільш ефективним способом організації навчального процесу  є використання дидактичних ігор.

Сутність дидактичної  гри полягає в тому, що діти вирішують  розумові та практично-дієві завдання, запропоновані ним у цікавій  ігровій формі, самі знаходять рішення, долаючи при цьому певні труднощі. Дитина сприймає розумову задачу як практичну, ігрову; це підвищує його розумову активність. [1]

Гра як засіб навчання служить  цілям навчання і виховання, а  також переводить вказані цілі в  реальні результати. Здатність ця укладена в ігровому моделюванні  в умовних ситуаціях основних видів діяльності особистості, спрямованих  на відтворення і засвоєння соціального  і професійного досвіду, в результаті чого відбувається накопичення, актуалізація і трансформація знань у вміння і навички, накопичення досвіду  особистості та її розвиток.

Педагогічна дидактична гра  має суттєвою ознакою - чітко поставленою  метою навчання і відповідним  їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною діяльністю.

Дидактична гра - явище  складне, але в ній виразно  виявляється структура - основні  елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Виділяються такі структурні складові дидактичної гри:

1) дидактична задача;

2) ігрові дії;

3) правила гри;

4) результат. [2]

Один з основних елементів  гри - дидактична задача, яка визначається метою навчального та виховного впливу. Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрові дії - основа гри. Чим різноманітнішою ігрові дії, тим цікавіше для дітей сама гра і тим успішніше вирішуються пізнавальні і ігрові завдання. Ігрові дії сприяють пізнавальної активності учнів, дають їм можливість проявити свої здібності, застосувати знання та вміння для досягнення цілей гри.

Правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування особистості дитини, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями в їх розвитку та збагаченні. У дидактичній грі правила є заданими. За допомогою правил педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей. Правила гри мають навчальний, організаційний, формуючий характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Правила впливають і на вирішення дидактичної задачі - непомітно обмежують дії дітей, направляють їх увагу на виконання конкретного завдання навчального предмета.

Підведення підсумків - результат підводиться відразу після закінчення гри. Це може бути підрахунок очок; виявлення дітей, які краще виконали ігрове завдання; визначення команди-переможниці. При цьому необхідно відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіхи відстаючих дітей.

Перед проведенням гри  треба доступно викласти сюжет, розподілити  ролі, поставити перед дітьми пізнавальну  задачу, підготувати необхідне обладнання. У процесі підготовки і проведення дидактичної гри кожен учень  повинен мати можливість для самоствердження  та саморозвитку. Учитель зобов'язаний допомогти учневі стати в грі  тим, ким він може стати, показати йому самому його кращі якості, які  можуть розкритися в динаміці спілкування. Успіх у імітованої рольової діяльності викликає у виконавців віру в свої сили і можливості, бажання знову  пережити ігрові ситуації, щоб знайти в собі щось нове, професійно важлива.

При організації гри досить важливий правильний підбір завдань  і розробка критеріїв оцінки діяльності учнів. Причому, підбір завдань може бути проведений вчителем самостійно або спільно з учнями (наприклад, вони можуть готувати завдання для  команди суперників). Успіх гри  залежить також і від атмосфери, від настрою в даний момент в групі. Якщо стан хлопців не відповідає настрою ігри, краще відкласти  її для іншого випадку. Гра, ігровий  елемент на уроці - це можливість такої  організації навчального праці  дітей, яка, не вимагаючи занадто  тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання  перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій  формі, сприяє конкретизації досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий  прийом повинен знаходитися в  тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер.

Ігри у своєму розвитку еволюціонують від предметних до рольових і від рольових до дидактичних. Інтерес дітей в дидактичній  грі переміщається від ігрового дії до розумової задачі.

Практика показує, що гра на уроці вимагає дуже тонкого інструментування, вміння добре відчувати рівень підготовки і розвитку дітей, їх ставлення до пропонованої грі і її дидактичну спрямованість, щоб ігрова завдання повністю збігалася з навчальної.

Гра, ігровий елемент на уроці - це можливість такої організації  навчального праці дітей, яка, не вимагаючи занадто тривалих зусиль, робить процес навчання привабливим, а, як відомо, процес подолання перешкод, труднощів розвиває волю дитини. Через  гру дитина пізнає навколишній світ і самого себе, вчиться аналізувати, узагальнювати, порівнювати. Наочність, подана в ігровій формі, сприяє конкретизації  досліджуваного матеріалу. Вживаний на уроках ігровий прийом повинен знаходитися  в тісному зв'язку з наочними посібниками, з темою уроку, з його завданнями, а не носити виключно розважальний характер. [1]

Звичайно, придумати гру  на кожен урок практично неможливо, а часте використання одних і  тих же ігор загрожує повною втратою  до них інтересу. Тут перш за все  потрібно добре знати рівень підготовки дітей, їх ставлення до тієї чи іншої  пропонованої грі. Часом ігрова ситуація складається стихійно і йде від  самих дітей. Цього не слід побоюватися, хоча урок доведеться коректувати «на  ходу». Одним словом, гра вимагає дуже тонкого інструментування. Не можна передбачати гру і давати їй свою оцінку. Адже вона може обдурити надії дітей і викликати у них зворотну реакцію. І подальші спроби активізувати увагу учнів аналогічним способом можуть викликати у дітей недовіру і настороженість. Ні в кого не викликає сумніву, що гра для дітей - це явище радісне і бажане. Але іноді використовуються такі ігрові прийоми як естафета, колективні змагання, «Хто, швидше?», а, випустивши з уваги, що діти мають різний рівень знань і тому можуть не впоратися із завданням, гра може обернутися для деяких дітей сльозами: адже вони підвели своїх товаришів, свою команду. Вводячи ігровий прийом, завжди треба пам'ятати, чи рівні можливості дітей, беруть участь у грі, слабо успішним учням доцільно підібрати нескладні завдання, з якими вони впораються. Також ігровим матеріалом для таких учнів можуть бути завдання-жарти, загадки, ребуси і рольові ігри з колективною працею, вони несуть в собі не тільки емоційний заряд, а, забавляючи, повчають. [2]