Японія

1  Японія належить до найрозвинутіших країн світу. За обсягом ВНП та ВВП, обчисленим за поточним курсом валют, вона поступається тільки США. Її частка в світовому ВВП становить 6,3%, у світовому промисловому виробництві – 12%. Японія знаходиться серед світових лідерів за виробництвом чорних металів, електроенергії, автомобілів, суден і особливо комп’ютерної техніки.

2 Японія є значним експортером капіталу, вона найбільший кредитор у світі, її банки – серед найпотужніших на світовому кредитно-фінансовому ринку. Японські готові товари, насамперед, електроніка, завойовують ринки майже всіх країн світу завдяки високій якості й надійності. Водночас Японія поглинає великі обсяги енергоносіїв, мінеральної і сільськогосподарської сировини, продовольства, імпортуючи їх з інших країн.

3 Інтерес до Японії в усьому світі величезний. Вражаючі досягнення Країни висхідного сонця, особливо в економіці, загальновідомі і привертають до себе пильну увагу, викликають змішані почуття: від подиву і захоплення до заздрості і побоювання. Дійсно, ЯК ЦЕ ВДАЛОСЯ ЯПОНІЇ, яка зазнала жорстокої поразки у війні, що зазнала величезний матеріальний і моральний збиток, практично протягом життя одного покоління не тільки піднятися з руїн і розрухи, а й перетворитися на першокласну  економічну державу, лідируючу в багатьох областях промисловості і торгівлі, науки і техніки?

Небачені темпи промислового розвитку, які щорічно досягалися японською економікою протягом трьох десятиліть до цих пір вивчаються економістами всього світу, наводяться як приклад і вказують шлях для країн, що розвиваються. Промислове розвиток та економічне зростання Японії цікаві як унікальне явище сучасності, але особливо вражають досягнуті Японією результати, якщо брати до уваги очевидну непридатність географічних і кліматичних умов, в яких доводилося розвиватися цій країні.

4 Фундаментом "економічного дива" і подальшого успішного розвитку  можна вважати реформи другої  половини 40-х років, які здійснювались  по п’ятьох напрямках. Перший  з них – розпуск дзабайцу, тобто  монополістичних об’єднань, замкнених сімейних концернів (в руках тільки чотирьох найбільших з них знаходилось 40 % національного багатства. Друга форма реформ охоплювала сільське господарство. Завдяки законам (кінець 1946 р.) держава викупила у поміщиків землі понад встановленого розміру і продала дуже дешево селянам. Були введені і податкові пільги. У селян виникла зацікавленість здійснювати інвестиції в технічні новітності. Третя група реформ торкалась сфери праці і соціального забезпечення. Реалізація цих законів створювала основу для покращення умов праці і відпочинку працівників, підвищення їх доходів. Це позитивно відбилось на зростанні продуктивності праці, удосконаленні виробництва. Четверта група реформ торкалась системи освіти, рівень якої в Японії був традиційно високий. Високий рівень освіченості японців зіграв істотню роль в успіхах економіки. Вже в 50-60-ті роки за рівнем освіти осіб 25-34 років Японія випередила всі розвинуті країни Європи. П’ята група реформ торкалась фінансів і грошового обігу. Відтворення відбувалось в умовах жорсткого державного контролю (системи державних ліцензій, фіксування цін і заробітної платні, раціонування торгівлі, регулювання діяльності кредитних інститутів тощо).

5 Характерною рисою реформ було проведення їх у комплексі, у всіх сферах життєдіяльності суспільства – економічній, соціальній, політичній, культурній. Найбільш важливіше значення для розвитку економіки мала відмова Японії від війни як засобу подолання міжнародних конфліктів. Це обумовило дуже низький рівень воєнних витрат (в межах 1 % ВНП), що надало можливість виробничого використання практично всіх наявних фінансових, матеріальних і людських резервів. Успіху реформ сприяла також атмосфера, яка склалася навколо них, а також підтримка з боку населення. Японці підтримали уряд, взявши курс на відродження економіки. Вони підтримували жорсткі заходи, такі як заощадження, які вкладалися під дуже низькі відсотки

6 Одна з причин сучасного розвитку фінансової системи Японії - японський менталітет. Японці мають високу довіру до уряду, і уряд їм віддячує (високі пенсії, соціальний захист). Надзвичайна працьовитість дозволяє швидко впроваджувати нові технології та виробляти нові види продукції. Цим Україна також відрізняється від Японії. У нас бюрократія гальмує швидке освоєння нових технологій і підприємцям стає вигідніше виробляти старі види продукції.

7 Дуже цікавим є те, що військові витрати після ІІ світової війни становили менше 1% від ВНП. Така економія коштів дозволила японцям витратити їх на розвиток економіки. В той час була боротьба Японії і Росії за Курильські острови. Чому ж японці витрачали так мало коштів на мілітаризацію?? Все через те, що вони покладали надію на Америку, яка згідно з договором безпеки між Америкою і Японією мала право розташовувати на території Японії свої війська і це виправдало їхні надії.

8 Дія факторів японського "економічного дива" тривала  у 60-80-ті роки. Низькі ціни на сировину та дешева робоча сила створили міцну основу для подальшого розвитку економіки.

9 Проаналізувавши таблицю, можна  говорити про те, що приріст ВНП Японії у 1973-1983 рр у 1,5-2 рази перевищував аналогічний показник у всіх розвинених країнах, що було наслідком ефективно проведених реформ.

10 Динамічний розвиток японської економіки завдячує застосуванню специфічної системи менеджменту. У зв'язку з обмеженістю сировинних ресурсів нинішня економічна система Японії орієнтована передусім на виробництво послуг і знань на основі мікроелектроніки, біотехнології і технології нових матеріалів. Для такого виробництва потрібні висококваліфіковані робітники, підготовці яких тут приділяють надзвичайно велику увагу. Закінчивши обов'язкове дев'ятирічне навчання, 90% учнів продовжують учитися у трирічній середній школі, після чого 40% випускників поступають до університетів. Таким чином, японська економіка є повністю забезпечена висококваліфікованими кадрами.

11 Наступною передумовою стали особливості загальнонаціонального механізму регулювання економіки. В Японії неможливе превалювання приватного бізнесу чи держави у відносинах взаємного регулювання: держава і приватний бізнес - партнери, які послідовно виконують свої функції.  Роль держави в розвитку економіки Японії настільки велика, що японську економіку розглядають як  єдину виробничу корпорацію, очолювану державою.

12 Специфічними особливостями механізму державного регулювання економіки в Японії є: відносно невелика (порівняно з розвинутими країнами Заходу) частка державного сектору в економіці;

• розвинута система державного програмування економіки, яка охоплює довготермінове прогнозування, середньотермінове планування соціально-економічного розвитку країни та річне планування державного бюджету;
• наявність різноманітних важелів фінансового й адміністративного впливу;
• розвинута структура впливових дорадчих органів з питань економіки, в яких співпрацюють представники державних структур, приватного бізнесу та науки.

13 Державне регулювання економіки здійснюється в трьох напрямах:

визначення державою пріоритетних галузей промисловості, надання їм пільг і прямої фінансовї підтримки;

Створення сприятливих умов для розвитку національної економіки;

Розвиток і підтримка організаційних структур і відносин, які сприяють підвищенню ефективності виробництва та конкурентоспроможності японських товарів.

14 Організація управління в японських фірмах суттєво відрізняється від американської та європейської моделей. Відмінності стосуються організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.

15 У сучасному японському менеджменті простежується загальносвітова тенденція посилення ролі людського чинника як запоруки ефективності виробництва і управління. Водночас відчутною є і національна специфіка кадрової політики: довічне наймання працівників; підвищення заробітної плати за вислугою років; участь працівників у профспілках, які діють у межах фірми, а не галузі, як у США, Європі.

16 Домінуючою особливістю японського управління кадрами є система довічного наймання. Сутність її полягає в тому, що фірма наймає працівників один раз на рік, навесні, коли молодь закінчує середні та вищі навчальні заклади. Як правило, молоді спеціалісти проходять стажування терміном до 6 місяців у різних підрозділах компанії під керівництвом менеджерів середнього і вищого рівнів управління. Наставник повинен пробудити в них інтерес до духовних цінностей, сконцентрованих в ідеях "сейсен", які спрямовані проти егоїзму та егоцентризму, вимагають жертвувати своїми особистими інтересами, якщо вони суперечать груповим цілям.

17 Наприкінці ХХ ст. економічний розвиток країни уповільнився, його темпи помітно нижчі, ніж в інших розвинутих країнах. Сьогодні, на початку ХХІ століття, Японія опинилася перед необхідністю здійснення серйозних економічних реформ.

18 Японія має величезний державний борг – 1,492 трлн дол. (2008). У чому ж полягають причини тривалого спаду японської еконо-міки наприкінці ХХ ст.? Є різні думки з цього приводу. Найвірогіднішою є версія, згідно з якою основні негаразди Японії в 90-х роках пов’язані з макроекономічними перекосами. Приплив капіталу від експорту японські банки використовували не стільки для вкладення у виробничі потужності промислових підприємств (через високу вартість робочої сили), скільки в спекулятивні операції з акціями та в нерухомість. Курси акцій завищувалися; акції купувалися для їх подальшого перепродажу. Цей процес одержав назву «мильної бульки». В 1990 р. «булька» луснула, ринкова ціна акцій і земельних ділянок почала спадати. Це призвело до утворення й накопичення боргів банкам з боку корпорацій, які вкладали свої вільні кошти в ці активи.

19 Іншим фактором стало гальмування економіки США з другої половини 2000 р. і особливо в 2001 р. Сполучені Штати являють собою найбільший ринок для японських товарів та зарубіжних інвестицій, отже, падіння темпів економічного розвитку в найбагатшій державі світу боляче відбилося й на економіці Японії. До того ж політика США спрямована на послаблення свого основного конкурента. Вона встановлює протекціоністські перешкоди, переважно нетарифного

характеру, на шляху японських товарів; особливо часто уряд США вимагає від Японії «добровільного» скорочення експорту на американський ринок.

Криза фінансової системи відбилася й на реальних секторах економіки Японії. Знизилися темпи капіталовкладень, їхня частка у ВВП зменшилася з 20 до 15%, оскільки підприємства втратили частину ресурсів для фінансування інвестицій, а також знеціни-лося майно (нерухомість), яке є заставою під банківські кредити. Збанкрутування банків і утруднення з одержанням кредиту (через знецінення застави) спровокувало масове банкрутство японських компаній. Капітал і виробництво все більше йшли за кордон у філії японських корпорацій та спільні підприємства, оскільки внутрішній ринок звузився.

20 Сьогодні, на тлі глобальної фінансово-економічної кризи Японія робить перші успішні спроби відновлення своєї економіки та вирішення внутрішніх проблем без зовнішнього стимулювання. У її випадку йдеться про посилення конкурентоспроможності в умовах зростання країн, що стрімко розвиваються, на кшталт Китаю. Реформи нинішнього японського прем’єр-міністра Сіндзо Абе базуються на поєднанні трьох векторів: грошового, фіскального й структурного. Зменшення хронічної дефляції, інфляція на рівні 2%, політика, спрямована на реструктуризацію економіки, покращення ефективності виробництва та збільшення зайнятості, особливо серед жінок - це лише частина довгого переліку пропозицій у межах програми реформ.

21 До позитивних характеристик стану фінансової системи Японії періоду 2011-2014 рр. відносяться:

• незначне скорочення урядових витрат,
• підвищення податку на продаж,
• перевищення податкових надходжень над продажем нових облігацій,
• ліквідація резервних фондів,
• скорочення податкових субсидій для місцевих органів влади,
• скорочення випуску нових облігацій,
• збільшення видатків на фінансування інфраструктури, соціальних програм, фінансування суспільно-значимих проектів з економіки

22 До негативних характеристик стану фінансової системи Японії періоду 2011- 2014 рр. відносяться

• збільшення витрат на заходи з подолання стихійних лих (ремонтно-відновлювальні роботи),
• випуск нових державних облігацій,
• збільшення витрат на національну безпеку,
• скорочення неподаткових надходжень,
• скорочення видатків на освіту,
• збільшення видатків на військові цілі (оборона, фінансування відомств, служба безпеки на морі.