Сутність безготівкових розрахунків між підприємствами

        Недотримання принципів організації  безготівкових розрахунків призводить  до кризи всієї розрахункової  системи (платіжної кризи). 

 

 

 

 

1.2. Способи  безготівкових розрахунків

 

 

  Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні – це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником і платником. Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у  вузькому розумінні характеризує порядок  списання коштів з розрахунків платників.

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

1. перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
2. зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

    Призначення  того чи іншого способу розрахунку  полягає в погашенні грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу  пов’язані з вимогами прискорення  самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

 В умовах платіжної кризи  розширюється практика застосування  такого неринкового способу розрахунків,  як бартерні угоди, тобто взаємні  товарообмінні операції з передачею  права власності на товари  без грошових розрахунків. Бартерні операції – це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці  України на перший план виходить такий  спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

    Спосіб попередньої  оплати підкреслює аномальність  економічних відносин, що існують  у вітчизняній економіці, не  дає можливостіна ділі оптимізувати  економічні інтереси суб’єктів  системи безготівкових розрахунків. Порядок  попередньоїоплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців. Нормативними актами передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3 робочих днів), коли продавець  повинен відвантажити  оплачені товари і послуги покупцеві.

     Використання  способу платежу на основі  попередньої оплати – це наслідок  дисбалансу між товарними і  грошовими потоками, монополізму  постачальників, нестачі обігових  коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот у належному стані. Зазначимо, що в колишнійплановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

     За своїм  економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою  примусового безплатного кредиту,  який одержує постачальник.

     В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

     Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованості  платників, - це розрахунки, за якими  взаємозобов’язання господарських  суб’єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

     При заліку  взаємозаборгованості використовуються  постій діючі та разові зарахування  вимог. До постійно діючих належать  періодичні розрахунки за сальдо  зустрічних вимог. Розрахунки  за заліком взаємозаборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують конкретні підприємства.

      Таким  чином, на основі заліку здійснюється  взаємне скасування грошових  зобо’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом.

     Заліки  надають можливість скоротити  взаємну заборгованість господарських  суб’єктів і тим самим прискорити  розрахунки.Однак їх негативна  роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованості обмежують оборот реальних грошей, що означає ненаходження відповідної суми податків до бюджету.

 

 

 

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ФОРМИ  БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

 

 

 

2.1. Розрахунки із застосуванням  платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, платіжних вимог

 

   Платіжне доручення – розрахунковий документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеноїсуми коштів зі свого рахунка.

   Розрахунки  платіжних дорученнями – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарськомуобороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовуються в розрахунках за найрізноманітнішими платежами.

   Схема  розрахунку платіжних доручень  наведена у додатку 2.

 Технологія  розрахунків платіжними дорученнями  полягає в тому, що банк платника  списує зазначену у дорученні  суму з рахунка платника і  зараховує її на рахунок постачальника.

Банки приймають  до виконання доручення від платників  тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних  цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих ринках.

   У разі  відсутності коштів на основному  рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку № 9803. При цьому платник зобов’язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

   У разі  недостатності коштів на основному  рахунку підприємства для виконання  таких доручень здійснюється  їх часткова оплата, яка оформлюється  меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця, завіреним відбитком штампа банку. Перший примірник меморіального ордера поміщається в документи для банку, другий – видається платнику як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату поміщається в картотеку до позабалансового рахунку № 9803.

 Платіжні  доручення в Україні застосовуються  при разрахунках за поставлені  товарно-матеріальні цінності і  надані послуги, для попередньої  оплати товарів і послуг, внесення  авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

   При  розрахунках за фактично відвантажену  продукцію (виконані роботи, надані  послуги) у платіжному дорученні  в рядку “Призначення платежу”  вказується назва  відвантаженої  продукції, номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції.

   Для  одержання товарно-матеріальних  цінностей від постачальників  підприємство виписує доручення  типової форми. Приймання товарів,  що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розгодження оформляються відповідним актом.

Схема документообороту при розрахунках платіжними дорученнями  така:

1. отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2. банк списує відповідні кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування грошей на рахунок у банк постачальника;
3. банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура – документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються. Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів.

Доручення подається  клієнтом у банк і оформлюється відповідно до вимог встановлених стандартів. Перший примірник виконує функцію меморіального документа і вміщується в документи дня банку платника, другий – видається платнику з відмітками банку про одержання та виконання доручення.

 Усі примірники  платіжних доручень мають бути  ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповідання платіжного доручення не враховується.

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1. верхня – вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції;
2. нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка поставлена у рядку “сума до оплати літерами”.

    Отже, платіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

1. верхня частина – особливості платіжної вимоги;
2. нижня частина – особливості платіжного доручення.

   Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплати її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцептована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

   Платник здає  в банк нижню частину вимоги-доручення.

   Платіжні вимоги-доручення  приймаються банками протягом  двадцяти календарних днів з  дня виписки. День заповнення  платіжної вимоги-доручення не  враховується.

   Вимога-доручення  подається платником в установу банку у двох примірниках. Перший примірник має бути оформлений у встановленому порядку.

   Банк приймає  до сплати платіжну вимогу-доручення  в сумі, яка може бути  сплачена  за наявними коштами на рахунку  платника. При відсутності достатніх  коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

   У разі відмови  платника сплатити вимогу-доручення  він повідомляє про мотиви  відмови безпосередньо одержувачеві  коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

   Позитивним моментом цієї форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність сую’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків, у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівковиз розрахунків є малопоширеною.

   Недоліком розрахунків  за допомогою платіжних вимог-доручень  є відсутність гарантії платежу.  Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнюють рух коштів.

   Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Безакцептне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.