Шляхи запобігання банкрутству підприємства

ВСТУП

 

Невід'ємною частиною ринкового  господарства є інститут банкрутства. Він служить могутнім стимулом ефективної роботи підприємницьких структур, гарантуючи одночасно економічні інтереси кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

У світовій  практиці  законодавство про банкрутство споконвічно розвивалося по двох принципово різних напрямках. Одне з них ґрунтувалося на принципах британської моделі, що розглядала банкрутство як спосіб повернення боргів кредитором, що супроводжувалося ліквідацією боржника-банкрута. Інший початок був закладений  в  американській  моделі. Основна мета законодавства тут полягає в тому, щоб реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність. Однак у сучасних умовах у законодавстві розвитих ринкових країн просліджується лінія на зближення, сполучення приведених початків.

У будь-якій цивілізованій країні з розвитий економічною системою одним з основних елементів механізму  правового регулювання ринкових відносин є законодавство про  неспроможність (банкрутстві). В даний момент нашій ринковій економіці властиві такі явища як спад промисловості, економічний криза, відсутність інвестицій, жорсткість грошово-кредитних відносин, що безсумнівно приводить до неспроможності суб'єктів, що хазяюють. І перед підприємцями встає питання: що ж робити з цими збанкрутілими підприємствами.

Існуюча до 1999 р. нормативно-правова  база ( що спирається в основному  на великий закордонний досвід), що регламентує процес банкрутства, виявилася непрацездатної в сучасних економічних умовах і привела до того, що великі підприємства одержали можливість, не побоюючись банкрутства, продовжувати збільшувати кризу неплатежів. Але, не дивлячись на це, з кожним роком число справ про неспроможність, розглянутих арбітражними судами, росте, що, безсумнівно, свідчить про те, що інститут банкрутства в Україні займає одне з ведучих місць у розвитку нормальних економічних відносин серед учасників господарського обороту.

Актуальність і практична значимість теми курсової роботи обумовлена такими причинами.

– по-перше, у даний час, в економіці ключовою проблемою є криза неплатежів, і добру половину підприємств треба було б вже давно оголосити банкрутами, а отримані кошти перерозподілити на користь ефективних виробництв, що безсумнівно б сприяло оздоровленню ринку.

– по-друге, із проблемою банкрутства  підприємств юристам приходиться  з кожним днем зіштовхуватися всі  частіше, а літератури, що докладно висвітлює дане питання, поки недостатньо.

Метою курсової роботи є розкриття  сутності банкрутства, оцінка та діагностика фінансового стану. Обьєкт дослідження – процес бакрутства підприємства та шляхи його оздоровлення. Предмет дослідження – “Шляхи запобігання банкрутству підприємства”. В цій роботі використовуються такі методи дослідження – статистичні, економіко-математичні та аналітичні.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНО-СУТТЄВА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

 

 

 

1. Банкрутство підприємства: передумови та наслідки

 

 

З моменту виникнення приватної  власності, що існують закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У древні і феодальні часи, наприклад, тривалий час як гаранта забезпечення зворотності боргу було нс майно, а сам боржник: його життя, особиста воля і недоторканність. Так, у Римському праві ще в 12 сторіччі було записано, що кредитори, що не одержали задоволення своїх претензій, мають право розрубити боржника на частині.

У Норвегії древнє право дозволяло  кредитору відрубувати неспроможному  боржнику ту чи іншу частину його тіла. Під час правління короля Карла V, у Німеччині неспроможних боржників дорівнювали до ворогів, яких можна було піддавати негайної страти. Указом короля Франції Франциска 1, виданому в 1536 р., пропонувалося вести "проти банкрутів строге виробництво ... їхній варто піддавати тілесним покаранням, начепити на них нашийник і помістити в ганебного стовпа". Розвиток капіталістичних відносин вимагало інших засобів боротьби з цими явищами. Поступово в цивільному і торговому законодавстві більшості країн були введені норми, що спрямовані не на тілесні покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів і претензії кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

Закон "Про банкрутство" повинний виконувати три основні функції:

• служити як механізм запобігання непродуктивного використання

активів підприємств.

• бути інструментом реабілітації підприємств, що виявилися на грані банкрутства, однак мають істотні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.
• сприяти повній оплаті боргів кредиторам.

У перехідний до ринкової економіки  період положення Закону "Про  банкрутство" щодо державних підприємств  повинні бути трохи лояльними, щоб  запобігти в даному періоді велику хвилю банкрутств. Поширити лояльний підхід на приватний сектор (приватизовані підприємства) не представляється доцільним, оскільки в цьому криється визначена небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені чинністю закону про банкрутство, то може істотно постраждати фінансова дисципліна (розрахунково-платіжна дисципліна), а це, у свою чергу, знизить довіру до приватного підприємництва і знизить темпи його розвитку.

Згідно статті 1 Закону України "Про банкрутство", під банкрутством розуміється зв'язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-якого кредитора боржника, органів державної податкової чи адміністрації контрольно-ревізійної служби в арбітражний суд. Кредитор має право звернеться з даною заявою у випадку, якщо дебітор нездатний задовольнити протягом одного місяця визнані їм претензійні вимоги.

Арбітражний суд приймає рішення  про банкрутство боржника у випадку, якщо відсутні пропозиції щодо проведення його санації, якщо всі пропозиції про  санацію відхилені чи сторонам не удалося погодити її умови. Постановою про визнання боржника банкрутом арбітражний суд визначає ліквідаторів. Ліквідатори (ліквідаційна комісія) призначаються з числа представників збори кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність даного суб'єкта господарювання;
• до ліквідаційної комісії переходять права розпорядження майном банкрута;
• вважаються такими, що минули, терміни всіх боргових зобов'язань банкрута;
• припиняється нарахування пені і відсотків із усіх видів заборгованості.

Істотним також є те, що арбітражний  суд може визнати недійсним будь-яку  угоду щодо продажу майна боржника, зроблене протягом трьох місяців  до моменту порушення справи про банкрутство, якщо воно здійснено в інтересах боржника. Крім того, може бути анульована будь-яка угода боржника щодо продажу чи майна прийняття на себе зобов'язання, протягом одного року до початку виробництва справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснений з метою його чи приховання несплати боргів, якщо боржник у результаті реалізації угоди одержала набагато менше, ніж реальна ціна угоди, а також у випадку, якщо боржник у момент складання угоди фактично вже була неплатіжноздатною, чи став неплатоспроможним у результаті виконання даної угоди.

З метою погашення боргів, ліквідаційною  комісією вилучається й оцінюється все майно банкрута. Для майна, що реалізується на аукціоні, оцінна вартість є початкової.

Засобу, виручені від продажу майна банкрута, направляються на задоволення претензій кредиторів.

У першу чергу покриваються витрати, зв'язані з веденням справи про банкрутство в арбітражному суді і роботою ліквідаційної комісії. Крім цього задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

По-друге, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за виробничими результатами).

По-третє, задовольняються вимоги по державних і місцевих податках і зборам і вимоги органів державного страхування і соціального забезпечення.

По-четверте, задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення внесків у статутний фонд підприємства.

Вимоги кожної наступної черги  задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги, а у випадку недостатності майна для задоволення вимог однієї черги, претензії погашаються пропорційно приналежному кожному кредитору сумі. Причому, вимоги, незадоволені через недостатність засобів, вважаються погашеними і переходять до складу безнадійної заборгованості. Безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок страхового резерву і включається до складу валових витрат кредитора.

Безнадійна заборгованість заставника, визнаного банкрутом, відшкодовується  також за рахунок страхового резерву кредитора після прийняття арбітражним судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Засобу, отримані кредитором у результаті завершення ліквідаційної процедури і реалізації майна заставника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їхнього надходження.

Майно, що залишилося після задоволення  вимог кредиторів і членів трудового  колективу, передається власникам  фірми. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних  прав, емітованих таким підприємством, дістають кошти чи майно, вартість яких перевищує балансову вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний доход таких облич. У випадку, коли сума чи засобів вартість майна менше номінальної вартості корпоративних прав, сума збитків відноситься до складу валових витрат платника податку в податковий період одержання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації підприємства-емітента.

На основі результатів своєї  діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і надає його для твердження в арбітражний суд. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів майна не залишилося, арбітражний суд виносить постанова про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо майна банкрута вистачило для задоволення усіх вимог кредиторів, підприємство вважається вільним від заборгованості і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.

 

 

 

1.2. Банкрутство як форма реструктуризації

 

 

Проблеми реструктуризації і банкрутства в сформованій на Україні кризової економічної ситуації здобувають особливе значення.

Це зв'язано з тим, що на дійсний  момент вони являють собою єдино  реальні і законні інструменти  висновку суб'єктів підприємницької  діяльності з хронічного стану неплатоспроможності, нерентабельності, збитковості. Причому, незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, розміру підприємства, оскільки економічні закони, як і закони, засновувані державою, діють не виборчо, і в коло об'єктів, регульованих ними, неминуче чи попадають потраплять у самім найближчому майбутньому величезна кількість підприємств і виробничих об'єднань.

Грунтуючись на знанні і правильному  розумінні суті реструктуризації і  банкрутства, як однієї з можливих форм здійснення реструктуризації, можна використовувати існуючі правові механізми для подолання фінансово-економічної кризи на кожнім конкретному підприємстві.

Говорячи про реструктуризацію в зв'язку з процедурою банкрутства, звичайно мають на увазі здійснення реструктуризації статутного капіталу підприємства-боржника в процесі санації, тобто повна чи часткова заміна власника підприємства.

Однак, оскільки таке поняття як "реструктуризація" насправді набагато більш широке, те і банкрутство як форма реструктуризації виступає як один з можливих механізмів її здійснення, у тому числі і за допомогою твердження арбітражним судом умов санації суб'єкта господарської діяльності.

Визначення реструктуризації підприємств  відповідно до нормативних документів звучить у такий спосіб: “Реструктуризація підприємств” - це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних мір, спрямованих на зміну структури підприємства, його керування, форм власності, організаційно-правових форм, здатних привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшенню обсягів випуску конкурентноздатної продукції, підвищенню ефективності виробництва".

Оскільки метою проведення реструктуризації є "створення суб'єктів підприємницької  діяльності, здатних ефективно функціонувати  в умовах становлення ринкової економіки і робити конкурентноздатну продукцію, що відповідала би вимогам товарних ринків", та і правова форми проведення процедури реструктуризації багато в чому залежать від конкретних показників і умов, у яких проводиться реструктуризація.

Проведенню реструктуризації обов'язково передує аналіз економічного стану підприємств, що дає можливість визначити причини і джерела фінансово-економічних проблем підприємства, його збитковості, нерентабельності.