Аналіз напрямів вдосконалення системи державного пенсійного страхування в Україні

2.Потрібно переосмислити концепцію пенсійної реформи . Міжнародний досвід свідчить про те, що солідарна пенсійна система  ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три і більше працівника, що сплачують внески до системи. Якщо цього немає, система буде фінансово нестабільною. Недаремно американський Президент Буш  ініціював національну дискусію з приводу необхідності проведення у США пенсійної реформи, оскільки співвідношення між платниками внесків і пенсіонерами в недалекому майбутньому зміниться з 3:1, як це має місце нині до 2:1. В Україні на 10 пенсіонерів на сьогодні працює 12 платників пенсійних внесків, що за американськими стандартами означає крах солідарної системи. Окрім цього, як показав український досвід осені 2004р., солідарна пенсійна система дуже чутлива до політичних маніпуляцій, коли на передодні виборів політики за будь-яку ціну намагаються задобрити електорат пенсійними обіцянками. Пропонується прийняти законодавче рішення, за яким би всі громадяни до 20 років включно, котрі перебувають у трудових відносинах, почали сплачувати до накопичувального фонду 10% свого заробітку для майбутньої пенсії. Роботодавці та інші страхувальники на вказану величину мають підвищити заробітну плату вказаним особам, натомість вони звільняються від сплати страхових внесків за цих осіб до Пенсійного фонду (32,3% фонду оплати праці) Осіб 1985-1989рр. народження, які перебувають у трудових відносинах, налічується в Україні близько 600 тисяч. Якщо вилучити їх із солідарної пенсійної системи, у пенсійному фонді не вистачатиме страхових внесків у розрахунку на рік 1,23 млрд. грн., щороку сума зростатиме приблизно на 1 млрд. грн., а згодом потреба в додатковому фінансуванні буде зменшуватись за рахунок вибуття пенсіонерів. Отже потрібна програма бюджетної підтримки такого заходу. Проте вона того варта. Прийняття такого рішення стимулюватиме роботодавців до прийняття на роботу молоді, що здійснюватиме позитивний вплив на ринок праці. Такі особи не матимуть права на пенсійне забезпечення за солідарною системою, а лише на пенсію за накопичувальною системою. Відтак солідарна система поступово скасовуватиметься та зменшиться навантаження на фонд оплати праці. Що означатиме стимулювання до виходу економіки із сірої зони. Досвід Угорщини, Казахстану та деяких інших країн свідчить на користь такого рішення.

3.Серед інших заходів, які сприяли б підвищенню фінансової стабільності пенсійної системи, можна назвати такий, як припинення фінансування пільгових пенсій за рахунок страхових внесків. Тут не йдеться про скасування пільгових пенсій взагалі, а лише про джерело для фінансування так званих пільговиків. Нині працівники загальних професій, як і ті що мають право на отримання пільгової пенсії, зобов’язані сплачувати внески за однаковою ставкою. Проте пільговики отримують вищі пенсії за досягнення молодшого пенсійного віку, ніж працівники, які мають право на отримання пенсій за віком. Отже складається нерівноправне становище оскільки однаковий розмір внесків має надавати право на отримання однакової пенсії. Тому вартість фінансування пільгових пенсій має покриватися не за рахунок пенсійних внесків, а коштом роботодавця завдяки переведенню пільговиків до системи недержавного пенсійного забезпечення  до терміну досягнення відповідного пенсійного віку.

4.Невідкладним завданням пенсійної реформи, є врегулювання цивілізованим шляхом питання щодо пільгових пенсій державним службовцям, народним депутатам, прокурорам, суддям, науковцям, журналістам, завдяки чому буде вирішено проблеми дискримінації та нерівності права громадян щодо розмірів призначеної пенсії [19, c.12].

5.Найважливішим завданням держави є створення макроекономічних умов для успішного проведення пенсійної реформи. Економічне зростання сприяє збільшенню розмірів пенсії, що залежить, як відомо від стосунків між працівниками і пенсіонерами, від розміру ВВП на 1 працівника і від відношення виплат пенсійної сфери до ВВП. Крім стимулювання зростання ВВП необхідна соціально-економічна політика держави щодо скорочення бідності й диференціації доходів населення. Потрібен розвиток інфраструктури фінансових і фондових ринків для того, щоб забезпечити надійне зберігання довгострокових пенсійних активів. Реформування фінансових ринків, у свою чергу, вимагає національної стратегії зростання фінансових ринків:

- удосконалення регулювання ринку;

- розвитку і впровадження нових фінансових інструментів;

- створення законодавства для ефективного захисту прав власності.

6.Для розвитку ринку недержавного пенсійного забезпечення та його інтеграції в пенсійну систему в цілому потрібно шукати варіанти стимулювання корпоративних пенсійних систем. Одночасно з податковим стимулюванням має розвиватися регулювання і контроль у цій сфері; мають затверджуватися припустимі типові пенсійні схеми; мають установлюватися вимоги до інвестування пенсійних резервів і підвищитися рівень відкритості та прозорості цієї діяльності.

7.Обов”язковим елементом роботи має бути формування в населення довіри до державної політики в сфері реформування пенсійної системи, демонстрація чітких, цілеспрямованих, послідовних кроків реформи. Важливо змінити стереотип, що пенсійне забезпечення – турбота лише держави. Має активно пропагуватися думка, що треба самостійно турбуватися про свої пенсії в здоровому і працездатному віці. Необхідно розвивати послуги державного консультування, державні програми, які включають інформування, освіту, консультування.

Висновки до розділу Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, та і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.

Про проблеми української пенсійної системи писалося вище. Якщо коротко, то дедалі менша кількість працюючих має утримувати в майбутньому дедалі зростаючу кількість пенсіонерів. Так званий коефіцієнт демографічної залежності пенсійної системи визначається як співвідношення чисельності пенсіонерів до кількості застрахованих платників податків. В Україні він один із найвищих у світі — 0,85. За даними персоніфікованого обліку, маємо 14 млн. пенсіонерів, виплати яких фінансують 16,5 млн. працюючих, котрі регулярно сплачують внески до Пенсійного фонду.

Також у пенсійній системі України особливої актуальності набув ряд проблем: недостатні надходження від сплати пенсійних внесків через великий розмір тіньового сектору економіки, велика чисельність пенсіонерів в співвідношенні з розміром зайнятого населення через велику кількість пільгових пенсій, неефективне управління системою пенсійного забезпечення через розподіл адміністративних функцій між Пенсійним фондом і міністерством праці і соціальної політики.

Невирішеними залишаються проблеми пенсійного страхування працівників сільського господарства, малих підприємств та самозайнятих. А у разі зволікання із впровадженням обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня) молоді працівники, які сплачують такі самі внески, матимуть у майбутньому менші пенсії, ніж нинішні пенсіонери.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити  між трьома її складовими ризики, пов'язані  із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна  система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

- створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Аналіз напрямів вдосконалення системи державного пенсійного страхування в Україні

 

3.1.Модель реформування  пенсійної системи на підставі  рекомендацій Світового банку,згідно  з законодавством України.

 

Зважаючи на останні  світові тенденції та демографічні процеси, Світовий банк на початку 2005 р. Розробив концепцію 5-ти рівневої пенсійної системи. Нова рекомендація має назву „Матеріальне забезпечення людей похилого віку у ХХІ сторіччі: міжнародні перспективи пенсійних реформ” та пропонає багаторівневу модель, що грунтується на 5-ти елементах.

Перший елемент, або „базовий (нульовий) рівень”, не передбачає сплати внесків та забезпечує мінімальний рівень соціального захисту. Отже, це фінансована за рахунок загальних податків соціальна сітка безпеки, метою якої є запобігання бідності.

Другий елемент, або  „перший рівень”, - це обов”язкова дкржавна солідарна пенсійна система визначених виплат. Має на меті покрити певну частку доходів, залежить від розміру заробітної плати та суми сплачених внесків.

Третій елемент, що становить  другий рівень, є обов”язковою накопичувальною системою з визначеними внесками.

Четверта складова, або  „третій рівень”, передбачає добровільну  участь громадян у накопичувальній  системі.

Пятий елемент, або „четвертий рівень, охоплює „фінансову та нефінансову  підтримку людей похилого віку всередині родини або іншими поколіннями”. Тобто це нефінансовий і навіть неформальний рівень, який має охоплювати широкий спектр соціальної політики:підтримка осіб похилого віку їхніми сім”ями, забезпечення доступу до медичних та житлово комунальних послуг. [63,с.14]

Згідно із законодавством України запропоновану модель можна  схарактеризувати так ( рис. 3 ).

Базовий (нульовий) рівень		Фінансована за рахунок  загальних податків соціальна сітка, яка забезпечує мінімальний рівень соціального захисту
		Закон України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, і інвалідам”

 

Перший рівень		Обов”язкова державна солідарна  пенсійна система визначених виплат
		Закон України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування”

 

Другий рівень		Обов”язкова накопичувальна система з визначеними внесками
		Закон україни „Про загальнообов”язкове  державне пенсійне страхування”

 

Третій рівень		Система недержавного пенсійного забезпечення на засадах добровільної участі
		Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”

 

Четвертий рівень

Фінансова та нефінансова  підтримка людей похилого віку всередині  родини або іншими поколіннями.

 

Рис.3. Модель реформування пенсійної системи на підставі рекомендацій Світового банку, згідно із законодавством України.

 

Аналізуючи сферу пенсійного страхування в Україні, можна зауважити, що базовий (нульовий) рівень регламентує Закон України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, і інвалідам”, який набув чинності в січні 2005 р. Цей Закон регулює питання фінансової підтримки людей, які не беруть участі (або беруть участь недостатньо довго) в пенсійному страхуванні, а також призначення державної допомоги з догляду. Отже, соціальними пенсіями забезпечуються в основному особи, котрі зовсім не працювали або працювали дуже мало, а також інваліди. Ці категорії не є платниками пенсійних внесків, тому їхні пенсії не можуть фінансуватися за рахунок внесків працюючих громадян. Відповідальність за фінансування соціальних пенсій має нести Державний бюджет України [26, с.14].

Обов”язкова державна солідарна  пенсійна система діє з 1 січня 2004р. На підставі Закону України „Про загальнообов”язкове  державне пнсійне страхуваняя” і  передбачає нарахування пенсії виходячи зі страхового стажу і розміру внесків.

Обов”язкова накопичувальна система з визначеними внесками в Україні поки що не діє. Суть майбутньої системи полягає в тому, що частина  обов”язкових відрахувань (не більше 7%) буде спрямована в накопичувальний фонд. Ці кошти інвестуватимуть в українську економіку. Отриманий інвестиційний дохід збільшить розмір майбутніх пенсійних виплат. Незважаючи на існування законодавчої бази, така накопичувальна система може запроваджуватись лише за дотримання відповідних умов: протягом двох років у країні щорічні темпи приросту ВВП мають перевищувати 2%, а пенсійні виплати в солідарній системі – досягти розміру прожиткового мінімуму для непрацездатної особи. Якщо останнім часом мінімальний розмір пенсії зрівнявся з прожитковим мінімумом для непрацездатних осіб, то тепер справа за щорічним зростанням ВВП. 2007 рік згідно прогнозів був найкращим для запровадження накопичувальної системи, бо з 2008 року значно зросте кількість населення пенсійного віку, але на сьогодні строки введення обов”язкової накопичувальної системи перенесені на 2009 рік. Страхові внески будуть сплачувати особи, яким на 1 січня 2009 року не виповниться 40 років – чоловікам і 35 – років жінкам. Чоловіки, яким у день запровадження накопичувальної системи виповниться 50 років та жінки – 45 років, не будуть сплачувати такі внески, тобто накопичувальна система не охопить цю категорію. Застраховані особи – чоловіки віком 40-50 років та жінки віком 35-45 років мають право вибору щодо сплати внесків до накопичувальної системи.  Третій рівень пенсійної системи регламентується Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення, який набув чинності з 1 січня 2004 р.