Аналіз грошового ринку як складової фінансового ринку України

Привабливі риси облігаційної форми муніципального запозичення:

- зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати  відсоткові ставки за запозиченими ресурсами, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покриття дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівняно із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків);

- відсутність негативних перерозподільчих  ефектів (на відміну від використання  для фінансування бюджетних розрахунків банківських векселів, випуск облігацій дає можливість уникнути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті якого профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства й організації бюджетної сфери з метою отримання «живих» грошей змушені продавати їх із 15 – 40 % дисконтом кінцевим інвесторам, що негайно погашають векселі за номіналом шляхом сплати податків або пред’являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу);

- фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх оптимальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій);

- удосконалення інфраструктури  регіональних фінансових ринків (успішне проведення позик відіграє  важливу роль у поліпшенні  інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс для  розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків);

- сприяння міжрегіональному руху  капіталів;

- сприяння трансформації заощаджень  населення в інвестиції (емісія  муніципальних облігацій дозволяє  вирішити проблему трансформації  заощаджень населення в інвестиції).

Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежать від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного стану країни. Світовий досвід показує, що відсутність інформаційної відкритості ринку муніципальних облігацій суттєво стримує його якісний розвиток.

Серед вад формування вітчизняного ринку муніципальних облігацій: неможливість для учасників ринку централізованого доступу до проспектів емісії муніципальних облігацій; не доступність для учасників ринку інформації про кількісні результати проведення емісії муніципальних цінних паперів; нестача наукових досліджень, присвячених проблемам розвитку і функціонування ринку муніципальних цінних паперів в Україні і за кордоном. Спроба будь-що отримати кошти призводить часом до грубих порушень, ставить під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави в цілому. Так, розповсюдження муніципальних позик, побудованих за принципом ОВДП, веде, насамкінець, до будівництва фінансових пірамід з добре відомими наслідками. Світова практика показує, що єдино виправданим може бути використання засобів позики тільки у виробничих проектах, що матимуть конкретну економічну віддачу і відіграватимуть важливу роль у соціально-економічному розвитку регіону.

Фінансово-економічний механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об’єкта управління – інфраструктури фінансового ринку. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії та інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.

Однак у системі грошово-кредитних відносин ключове місце займають банки. В умовах ринкової економіки банки поділяються на центральні і комерційні (ділові). Центральний банк є першим рівнем банківської системи країни, а комерційні - другим.

Банки займають ключове місце серед фінансових посередників. Це проявляється в такому:

• на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;
• банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність;
• банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанків-ських фінансових посередників .

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Навіть назвавши першу групу фінансових посередників депозитними інституціями, Фредерік С. Мишкін зауважив, що маються на увазі банки. Така одностайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових посередників базується на двох їхніх функціональних особливостях:

• банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. Ця обставина примушує їх вкладати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні активи, зокрема в короткострокові позички, що не обтяжені ніякими додатковими умовами, які могли б погіршити ліквідність цих посередників. Так, з цих причин у США в 1933 р. Законом про бан-ківництво, відомим як закон Гласа-Стігала, було розмежовано комерційне та інвестиційне банківництво, унаслідок чого депозитним інституціям було заборонено вкладати кошти в цінні папери корпорацій як високоризиковані та низьколіквідні операції. Відтак ідея банку як суто депозитного інституту була реалізована в найбільш чистому вигляді, хоч сучасна банківська практика США поступово відходить від цієї ідеї;
• розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.

Комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Вони виконують різноманітні операції, які поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других - різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними.

В Україні комерційні банки активно почали створюватися після проголошення незалежності (з 1992 p.). Реєстрацію новоство-рених комерційних банків здійснює Національний банк України.

Пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні. Кредитування банківських клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'язані між собою, їм притаманні ризики, для запобігання й оптимізації яких банки використовують певний інструментарій. [ 6. c. 211]

Значне місце в банківській діяльності займають розрахунково-касові операції. Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються з використанням певних форм і способів. Розрахунки готівкою мають регламентацію і підпорядковані певним правилам.

Банки надають своїм клієнтам широке коло послуг, які групуються відповідно до певних критеріїв. Найбільш поширеними є гарантійні, консультативні й трастові послуги.

Для успішної діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у коінкретному середовищі. Забезпечити стабільність можна за допомогою дотримання системи економічних параметрів, що встановлені центральним банком, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

Центральний банк також відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.

Центральні банки мають особливий правовий статус, оскільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.

У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.

Функції центрального банку визначаються його призначенням. Основними з них є функції:

• емісійного центру готівкового обігу;
• банку банків;
• органу банківського регулювання та нагляду;
• банкіра і фінансового агента уряду;
• провідника монетарної політики.

В історичному плані функція емісії готівки, точніше потреба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки.

 Глобалізація грошових ринків  призвела до тісного співробітництва  центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовим організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.

 Національний банк України  є особливим центральним органом  державного управління, основним  завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Згідно з Законом "Про Національний банк України" він виконує всі функції, які традиційно притаманні центральному банку країни. [ 4. c. 47]

Всі суб’єкти грошового ринку взаємодіють між собою. Виконання завдань та функцій одним суб’єктом забезпечує функціонування інших. Розширення та вдосконалення законодавчої бази сприяє більш тісній взаємодії між суб’єктами.

2.2.Оцінка стану грошового ринку країни

Провідну роль у мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів відіграє банківська система. На сьогодні в Україні більш вагомим є кредитний ринок, потенціал якого характеризується даними, наведеними в табл. 2.1.(Додаток А)

Зі статистичних даних видно, що ресурсний потенціал банківської системи України хоча і зростає в останні роки досить стрімко, все ще залишається обмеженим. Динаміка розвитку банківської системи до фінансово-економічної кризи характеризувалася прискореним темпом приросту банківських ресурсів, тільки 2010 року всі основні показники банківської діяльності мали низхідну динаміку. Спостерігалося зменшення загального обсягу залишків кредитних вкладень (без нарахованих доходів) у 2010 році на 5,5% - до 682,2 млрд. грн. обсяг залишків за кредитами в національній валюті збільшився на 12,7%. Це відбулося за рахунок зростання обсягу залишків за кредитами в національній валюті, наданих юридичним особам (на 23% - до 272,4 млрд. грн.), тоді як залишки за такими кредитами фізичних осіб зменшилися (на 18,7% - на 59,3 млрд. грн.).

Значне посилення законодавчих та нормативних обмежень щодо надання кредитів в іноземній валюті було основним чинником зменшення обсягів залишків за кредитами в іноземній валюті (без нарахованих доходів) за 2010 рік на 18,1% - до 350,5 млрд. грн. за рахунок зменшення таких кредитів, наданих як населенню (на 16,6% - до 162,6 млрд. грн.), так і юридичним особам (на 19,3% - до 187.ю9 млрд. грн.). [12]

Динаміка розвитку іншого сегмента фінансового ринку –небанківські кредитні установи –теж має стійку тенденцію спадання. Загальна кількість небанківських кредитних установ станом на 01.07.2011 року складала 713 одиниць. При цьому кількість кредитних спілок складала 638 одиниць, інших кредитних установ – 46 одиниць, юридичних осіб публічного права – 29 одиниць. У порівнянні з минулим роком кількість кредитних спілок зменшилася на 9,0% (на 62 одиниці), інших кредитних установ – на 24,3% (на 9 одиниць), кількість юридичних осіб публічного права не змінилася. (Додаток Б)

Станом на 01.07.2011 року кількість членів кредитних спілок складала 1 075,6 тис. осіб, з яких 269,7 тис. осіб (25%) – члени КС, що мають діючі кредитні договори, та 49,8 тис. осіб (5%) – члени спілок, які мають внески (вклади) на депозитних рахунках.

Більшість кредитних спілок (318) об’єднує відносно невелику кількість членів – до 1 тис. осіб. Розподіл загального сегменту ринку кредитних спілок за кількістю членів кредитних спілок зображено на Рис.2.1.

Рис.2.1. Структура ринку кредитних спілок за кількістю членів станом на 30.06.2011 року

На кінець першого півріччя 2011 року сегмент кредитних спілок, кількість членів яких від 10 до 50 тис. осіб, зменшився на 9 кредитних спілок. Динаміка основних показників діяльності кредитних спілок станом на 30.06.2011 року зображено на Рис.2.2. (Додаток В)