Особисті немайнові права подружжя

 

 

ВСТУП

З усього розмаїття відносин, що виникають у сім’ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім'ї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст.1). Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях. Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їх сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, в основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім’ї. Необхідно також звернути увагу на те, що широка царина особистих немайнових відносин подружжя лежить поза межами права. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак – і правовому регулюванню [4; 18]. Закон може захистити того, кого скривдили, але не може повернути дружину чоловікові чи чоловіка дружині. Закон не в змозі повернути щастя в дім.

Актуальність  теми. На сучасному етапі ми зустрічаємося з різними моделями поведінки, нормами моралі, способами життя людей. Особливо гострим стає це питання на момент взяття шлюбу.  У подружжя часто бувають різні погляди на сімейне життя. Саме в такій ситуації в нагоді стає юридичне тлумачення сімейних прав та обов’язків.

Мета даної роботи полягає в з’ясуванні схеми сімейного життя з точки зору правознавства.

Досягнення поставленої  мети вимагає реалізації наступних завдань:

• з’ясувати поняття та дати характеристику особистих правовідносин подружжя;
• розкрити поняття особистих немайнових прав подружжя, дати їм характеристику;
• зробити висновки та узагальнення.

Об’єктом даного дослідження є сімейні відносини в загальному розумінні.

Предметом – власне особисті немайнові права подружжя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин за участю подружжя

 

Реєстрація шлюбу породжує виникнення різноманітних за своїм  змістом особистих прав та обов’язків подружжя. Оскільки відносини між  подружжям мають, насамперед, глибоко  особистий характер, то й правовому  регулюванню особистих немайнових відносин у сімейному праві надається  особливе значення.

До особистих немайнових прав подружжя СК відносить:

• право на материнство та батьківство;
• право на повагу до своєї індивідуальності;
• право на духовний розвиток;
• право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і зміні його, перебуваючи у шлюбі;
• право на розподіл обов'язків та сімейне вирішення питань життя сім'ї;
• право на особисту свободу [1; 135].

Кожен із подружжя зобов’язаний турбуватись про сім’ю. Аналізуючи перелічені в главі 6 СК права та обов’язки подружжя, можна дійти висновку, що законодавець при їх визначенні враховує як загальні цивільно-правові положення щодо визначення особистих немайнових прав громадян незалежно від шлюбу, так і закріплює порядок виникнення, здійснення та припинення таких прав та обов’язків у осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це можна пояснити тим, що кожному громадянинові від народження або за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обов'язків. Більшістю з таких прав особа володіє довічно [6; 42-43].

Вступ до шлюбу суттєво  не впливає на ці права. Вони продовжують  належати кожному з подружжя як громадянинові. До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і  здоров'я довкілля, право на свободу  та особисту недоторканність, право  на недоторканність особистого життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та деякі інші особисті права. Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян і охороняються не сімейним правом, а цивільно-правовим законодавством.

Водночас неможливо провести чітку лінію поділу особистих  немайнових прав, що регулюються сімейним правом та іншими галузями права. Як приклад  візьмімо право громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На перший погляд, це особисте право  громадян не належить до особистого права  подружжя, але якщо буде встановлено, що один із подружжя створював умови, які негативно впливали на стан здоров'я  іншого подружжя (примушування вживати  наркотичні засоби, алкогольні напої  тощо), то це може зумовити певні правові  наслідки для порушника і стати  підставою для розірвання з ним  шлюбу.

У зв’язку з наведеним викликає інтерес ст. 8 СК, у якій мова йде про застосування норм Цивільного кодексу (ЦК) до регулювання сімейних відносин. Виходячи зі змісту цієї статті, застосування норм ЦК можливе тільки щодо регулювання майнових відносин між подружжям за умови, якщо такі відносини не врегульовані СК і не суперечать суті сімейних відносин. Як видно, про особисті немайнові права і обов’язки подружжя в ст. 8 СК мова не йде, але це не означає, що перелік особистих немайнових прав подружжя, передбачених у СК, є виключним [2; 21]. При вирішенні спорів, що виникають між подружжям з приводу порушених їх особистих немайнових прав, у багатьох випадках потрібно враховувати законодавчі норми інших галузей права (конституційного, цивільного тощо).

Це пояснюється тим, що кожен із подружжя, перебуваючи у  шлюбі, одночасно є правоздатним громадянином і носієм тих прав, що становлять зміст його правоздатності. Характерним для особистих немайнових прав, у тому числі й для особистих немайнових прав подружжя, є те, що вони не мають економічного змісту. Іншими словами, вони не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншого подружжя.

Ці права належать кожному  з подружжя незалежно від його особистого майнового стану. Особисті немайнові права пов’язані з особою і є невід'ємними від неї. Їх неможливо продати, подарувати, передати будь-яким іншим чином. Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості порівняно з особистими немайновими правами, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

По-перше, особисті немайнові  права подружжя виникають не від народження, а у зв’язку зі вступом у шлюб, зареєстрований в установленому порядку. Вони діють лише в сімейних відносинах. По-друге, особисті немайнові права подружжя є не абсолютними, як у цивільному праві, а відносними. Вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим із подружжя. Тому особистим правам одного із подружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешкоджати їх здійсненню, не порушувати їх. По-третє, особисті немайнові права подружжя є визначальними в сімейних правовідносинах. Саме з цих прав виникають усі інші права подружжя.

В їх основі лежать одвічні духовні цінності, без яких неможливо створити міцну, щасливу сім'ю. По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому (дітей, батьків, інших її членів). По-п'яте, припинення особистих немайнових прав відбувається разом із припиненням шлюбу. Припинення шлюбу може відбутись не тільки з настанням смерті одного з подружжя, а й з інших підстав. Тому особисті немайнові права подружжя на відміну від особистих немайнових прав інших громадян припиняються як природним шляхом, так і з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розірвання шлюбу.

Підсумовуючи викладене, можна дати наступне визначення поняття  особистих немайнових правовідносин  з участю подружжя: це – врегульовані нормами сімейного права відносини  з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають  у шлюбі [6; 71]. В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливість набуття та реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцнення сім’ї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.

Особисті немайнові права  становлять лише частину правового  статусу подружжя, але ця частина  має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім’ї.

Зміст правового статусу  подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і  обов'язки. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий  правовий статус - це особисті немайнові права і обов’язки подружжя.

 

2. Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя

 

Новий СК дещо розширив коло особистих немайнових прав подружжя. Насамперед це сталось завдяки введенню в СК права на материнство та батьківство. Аналізуючи ст. 49 та деякі інші статті СК, можна дати наступне визначення материнства в праві.

Право на материнство. Материнство – це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини [5; 44]. Материнство як правове явище потрібно розглядати в широкому та вузькому розумінні.

Материнство в широкому правовому розумінні – це врегульовані законодавчими нормами суспільні відносини, спрямовані на захист інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку [5; 47]. Материнство в широкому розумінні включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. 3 ст. 49 СК, в якому зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Включення в систему особистих немайнових прав права жінки на відшкодування моральної шкоди за позбавлення її можливості народити дитину автоматично відносить кошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини.

А у разі відшкодування  моральної шкоди чоловікові за позбавлення  його можливості здійснення репродуктивної функції – до особистої приватної власності чоловіка (п. 4 ст. 57 СК). Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те, що право на материнство - це не тільки сімейно-правовий інститут, а явище більш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові норми, а й норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Водночас зі змісту інших  пунктів ст. 49 СК можна зробити  висновок, що право на материнство - це, перш за все, сімейно-правовий інститут. Саме в такому вузькому розумінні  право на материнство як суб'єктивне  сімейне право жінки може здійснитись  тільки в сімейних правовідносинах [5; 58]. Зміст цього особистого немайнового права подружжя становлять правомочності дружини з приводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. Якщо дружина забажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним до зачаття дитини - це може бути причиною розірвання шлюбу. Право на материнство як сімейне право включає в себе також певні обов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.  

Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для  поєднання материнства із здійсненням  нею інших прав та обов'язків.

Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридичне посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження. Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правом людини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюються різними статтями СК, але фактично виступають єдиним правом подружжя. Стаття 50 СК, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст. 49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті немають. Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то у зв'язку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу, судова практика щодо таких спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50 надмірно акцентують увагу на особистих немайнових правах подружжя на материнство і батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав в Україні не було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самим подружжям. Той із подружжя, хто за станом здоров'я неспроможний мати дітей, як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу. Необхідно врахувати й те, що в СК є правові варіанти вирішення проблеми бездітності. Одним із таких прикладів є ст. 123 СК, яка встановила порядок визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка [2; 36-37].