Взаємозв’язок права та моралі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………..……3
2. Взаємозв’язок   права та моралі……………………………………….….4
3. Моральний зміст конституційних норм про правосуддя і правоохоронну діяльність……………………………………………...…5
4. Моральний зміст у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві……………………………………………………………....8
5. Моральні засади у цивільному та сімейному праві……………………16
6. Висновок……………………………………………………………….....18
7. Список використаних джерел…………………………………………...19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Норми моралі - правила, що виникають  із духовної потреби узгодити інтереси особи з особою і суспільством та урегулювати поведінку людей  відповідно до понять добра і зла, забезпечуючи її особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської  думки.

Мораль має історичний характер, за всіх часів критерієм моральних  норм виступають категорії добра  і зла, чесності, порядності, совісті.

Вплив норм моралі на нормотворчу  діяльність виявляється в такому'. 1) норми права створюються з  урахуванням норм моралі, що панують  у суспільстві, виступають як формальне (офіційне) визначене вираження справедливості, тому право в широкому розумінні  є моральним явищем; 2) норми права  змінюються і розвиваються під впливом  норм моралі; 3) норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам  норм моралі, що панує в суспільстві (скасування страти в Україні).

Вплив норм моралі на правореалізаційну  діяльність: 1) норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з погляду  моралі. Навіть технічні, організаційні  правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом  форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі; 2) норми права тлумачаться посадовою  особою, яка здійснює правозастосовну  діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення  про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому залежить від  урахування моральних норм, які діють  у суспільстві; 3) ухвалення правозастосовного  акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена  законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які  юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини  між суб'єктами права у процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.

Взаємозв’язок   права та моралі

В юридичній літературі часто акцентується увага на тісному зв’язку  моралі та права, а проблема моральності  у праві неодноразово була предметом  наукових дискусій та досліджень вчених-юристів. Існуванню моральності у праві  були присвячені публікації С. І. Шимон, Г. Миронової, С. С. Алексєєва та ін. Проте  слід зауважити, що, незважаючи на окремі дослідження в площині співіснування  моральності та права, доктринальне визначення наведеної вище категорії  практично відсутнє.

Дослідження особливостей зазначеної категорії є досить актуальним для української юриспруденції. Адже належна реалізація норм права може бути здійснена лише за умови адекватного їх розуміння відповідними суб’єктами, а це виявляється неможливим без правильного розуміння категорій, які були використані законодавцем при конструюванні нормативно-правового акту. До того ж, з одного боку, дотримання моральних засад при реалізації цивільних прав набуло загальнообов’язкового характеру, а з іншого — відсутність формалізованості може спричинити свавілля осіб, що застосовують право.

Ймовірно, саме з огляду на наведене ряд вчених (зокрема, Є. О. Суханов,С. С. Алексєєв) вважають неприпустимим використання правил моралі у якості джерела права .Також наголошуємо на тому, що співіснування моралі й права є досить складним феноменом, і через це почасти виникають певні складнощі у використанні категорії «моральні засади суспільства». Наприклад, як можна без посилання на неї дати оцінку діям банківської установи, що застосовує фінансові санкції і залучає колекторську фірму до позичальника, який, своєю чергою, неспроможний виконувати зобов’язання за кредитним договором внаслідок раптового виникнення тяжкої хвороби? Безперечно, дії кредитора є правомірними, але навряд чи вони відповідають саме моральним засадам суспільства. Проблема полягає й у тому, що моральні ідеали кожної культури мають відносний характер і можуть діаметрально різнитися між собою. Кожна система моралі претендує на істинність і заперечує існування іншої системи моральних орієнтирів; як приклади можна навести про-тистояння «буржуазної» і «комуністичної» моралі епохи СРСР чи, скажімо, заперечення загальнолюдських цінностей у правових нормах Німеччини за часів панування націонал-соціалізму.

 

Моральний зміст конституційних норм про правосуддя і правоохоронну діяльність

Правосуддя і правоохорона діяльність - це види державної діяльності, які мають забезпечувати справедливість і законність по відношенню до тих, чиїх прав і інтересів вони торкаються.

І правосуддя і правоохоронна  діяльність базуються на правових і  моральних началах, оскільки сам  закон повинен відповідати вимогам  моральності, а його застосування судом  не може суперечити моральним нормам.

Єдність законності і моральності  втілені у законодавстві про  правосуддя, його основних началах, прийнятих  світовою спільнотою, а також у  конституційному національному  законодавстві.

Так, Конституція України 1996 року містить розгорнуту систему  норм, що створюють гарантії прав людини, включаючи гарантії справедливого  правосуддя, які відображають загальнолюдські  правові і моральні цінності. У  статті 3 першого розділу Конституції  читаємо: «Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і направленість  діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.»

Морально правові цінності, що прийняті світовою спільнотою, втілені у найважливіших документах і слугують морально правовим фундаментом для конституційного законодавства для всіх держав.Звернусь до цих документів.

«Всезагальна декларація прав людини» була прийнята Організацією Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Вона містить принципові вимоги до організації правосуддя, які можна віднести до загально людських правових цінностей. Разом з тим вони втілюють і моральні вимоги, загально визнані моральні цінності - гуманізм, справедливість, захист гідності людини. Так, ст.1 «Всезагальної декларації прав людини» встановлює, що усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділенні розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного у дусі братерства.У ст. 7 говориться, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якого розрізнення, на рівний захист законом.Ст. 5 забороняє піддавати будь-кого тортурам або жорстокому, не людському або такому, що принижує гідність людини, поводженню і покаранню.Ст. 11 проголошує презумпцію невинності, принцип гласності судового розгляду і забезпечення всіх можливостей для захисту.

У ст. 29 визначається, що при  здійсненні своїх прав і свобод кожна  людина повинна піддаватися тільки таким обмеженням, які встановленні законом виключно для забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і забезпечення справедливих вимог моралі.Отже наведені, а також і інші положення «Всезагальної декларації прав людини» у юридичній формі закріплюють моральні начала права, слугують втіленню і захисту морально-правових цінностей.

Другий дуже важливий документ Організації Об’єднаних Націй - «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» від 19 грудня 1966 року. Цей документ відтворює, розвиває і конкретизує положення «Всезагальної декларації прав людини», у тому числі і ті положення, що відносяться до галузі прав у сфері правосуддя.«Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» встановлює конкретні процесуальні гарантії особи, які мають бути втілені у національному законодавстві членів світової спільноти. Норми Міжнародного пакту, надаючи кожній людині гарантії проти свавільного обмеження свободи і особистої недоторканості, роблять судову владу гарантом недоторканості особи.

«Міжнародний пакт про  громадянські і політичні права» зобов’язує гуманно поводитись з  усіма особами, позбавленими свободи, і поважати їх гідність, притаманну людській особі. (Ст. 10) проголошує рівність всіх осіб перед судами і трибуналами, встановлює право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи компетентним незалежним і неупередженим  судом, що створений на основі закону; формулює презумпцію невинності, а  також дає перелік процесуальних  гарантій, які повинні надаватись кожному звинуваченому у злочині  на основі повної рівності (ст14).Таким  чином у національному законодавстві  має бути послідовно реалізована ідея принципу гуманізму. Гуманізмом мають бути просякнуті всі галузі права України, починаючи з Конституції.

Гуманізм - вищий принцип правозастосовчої діяльності. Держава, її органи повинні визнавати, дотримуватись і захищати права і свободи людини і громадянина.

Гуманізм права і правопрядку  в Україні виражені у другому  розділі Конституції України  — «Права, свободи і обов’язки  людини і громадянина.» Так у  статті 21 зафіксовано, що всі люди вільні і рівні у своїй гідності і  правах, що права і свободи людини не можуть бути відчужені і порушені, а у ст. 22 — що конституційні  права та свободи гарантуються і  не можуть бути скасовані.

Найважливіша етична категорія - справедливість - означає передусім вимогу рівності між людьми Ст. 24 проголошує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом, а ст. 55 — що права і свободи людини захищаються в суді.

У конституційних нормах гарантується охорона життя, честі і гідності людини, особиста недоторканість, недоторканість житла, охорона приватного життя  — тобто найважливіших благ, захист яких передбачається документами світової спільноти. Причому у багатьох випадках їх гарантом є судова влада.

Конституція України 1996 року розширила коло прав і свобод людини в Україні, сприйнявши найважливіші положення міжнародно-правових актів. Втілюючи загальновизнані морально-правові цінності, посилюючи судові гарантії особи, Конституція України суттєво удосконалила основи українського права.

 

 

 

 

Моральний зміст у кримінальному  та кримінально-процесуальному законодавстві

 

Злочин, який посягає на права і свободи людини, на інтереси суспільства, являє собою порушення як правових так і моральних норм. Органи слідства, дізнання, прокуратури при провадженні по кримінальних правопорушеннях застосовують норми різноманітних галузей права, проте головне місце займає застосування кримінального права.

Кримінальне право виконує завдання охорони людини і суспільства від суспільно небезпечних діянь. Воно визначає, що є злочином, встановлює кримінальні покарання і правила їх застосування до осіб, що скоїли злочин.

З історії кримінального  права можна дізнатися, що воно поступово  гуманізується. Ідучи від покарань жорстоких, від таких що принижують людину, до більш цивілізованих форм покарань, поступово позбавляючись  від смертної кари.

Кримінальний кодекс України, який був прийнятий 5 квітня 2001 року і набрав чинності 1 вересня 2001 року, відносить до числа засадничих принципів законність, рівність громадян перед законом, принцип вини, справедливість і гуманізм. Принципи кримінального права виражають засадні ідеї , згідно з якими створюється і функціонує ця галузь права. Так у ст. 1 Кримінального кодексу України підкреслюється, що кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина.

Отже, основне завдання кримінального  права — охорона особистих  прав людини (життя, здоров’я, свободи, честі, гідності, громадської безпеки), що закріплено у Конституції України і має не тільки правове, а і моральне значення.

Дуже важливе значення з точки зору морально-правових цінностей  має ст. 2 про підстави кримінальної відповідальності, у якій зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа  вважається невинною і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності доки її вину не буде доведено у законному  порядку.

Злочин, який порушує права  і свободи людини, інтереси суспільства  завжди сприймається як аморальне діяння, а кримінальна відповідальність за нього спирається на його моральне засудження суспільством, визнання такого злочину у суспільній свідомості як зло. Проте, ознака аморальності діяння не може бути приводом до притягнення  до кримінальної відповідальності, якщо у цьому діянні нема складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом.

Треба сказати, що питання  про включення ознаки аморальності у законодавче визначення поняття злочину є дискусійним, попри загальноприйняту точку зору, що злочин — це діяння не тільки протиправне але й аморальне.

На особливу увагу заслуговує питання про кримінальне покарання, оскільки воно торкається дуже важливої не тільки у правовому, але й моральному значенні проблеми цілі покарання, тобто  задля чого здійснюється покарання.

Зазвичай і цілі, і їх моральне обґрунтування трактувалися по різному. Можна назвати декілька теорій, що так чи інакше обґрунтовували цілі покарання: теорія відплати, теорія остраху, теорія доцільності, психологічного примусу.