Виміри цінностей людського буття

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Мая 2015 в 03:03, реферат

Краткое описание

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму.

Содержание

1. Вступ
2. Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя
3. Висновок
4. Список використаних джерел

Прикрепленные файлы: 1 файл

Виміри цінностей людського буття.doc

— 58.50 Кб (Скачать документ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

“ Виміри цінностей людського буття ”

 

 

 

 

                                                                                                   з філософської освіти

                                                                                                          Виконав:

                                                                                                       студент групи МС6

                                                                                              Багнюк Євген

                                                                                                             Перевірив:

                                                                                                        викл., .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Богуслав, 2015

 

 

План

  1. Вступ
  2. Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя
  3. Висновок
  4. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

      Цінності в житті  суспільства виступають соціально-значимими  орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для  регулювання поведінки членів даного соціуму.

     Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності — осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що — антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Роль особливих ідейних скріп в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи важливу роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ціннісні виміри людського життя. Смерть і безсмертя

 

     Духовні прагнення, ідеали, принципи, норми моралі належать не стільки до сфери дії інтересів, скільки до сфери цінностей. Стимули і причини людської діяльності набувають тут подальшого розвитку: потреби, перетворені на інтереси, у свою чергу, "перетворюються" на цінності. Зміст цінностей зумовлений культурними досягненнями. Світ цінностей — це насамперед світ культури у широкому розумінні, це сфера духовної діяльності людей, їхньої моральної свідомості, уподобань — тих оцінок, якими виражається міра духовного багатства людини.

     На перший план тут виступає вже не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати (це вирішується на рівні потреб), не те, що вигідно з погляду матеріальних умов життя (це рівень дії інтересів), а те, що відповідає уявленням про призначення людини і її гідність, ті моменти в мотивації поведінки, в яких має прояв самоствердження людини і свобода особистості. Ціннісні стимули торкаються особистості, структури самосвідомості, особистих потреб. Без них немає ні розуміння суспільних інтересів, ні подвигу, ні справжнього самоствердження людини.

      Отже, цінності —  це поняття, яким широко послуговуються у філософії для акцентування на людському, соціальному та культурному значенні тих чи інших явищ дійсності. Тобто цінності — це рівень значущості одного стосовно іншого в певній системі. Вся багатоманітність предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у них природних явищ може виступати як "предмет цінності", тобто оцінюватись у плані істини, добра, краси тощо. Йдеться про такі цінності, як гносеологічні (наприклад, істина), етичні (моральні норми, принципи), естетичні (краса) та ін.

      Тому вищою цінністю  пізнання, а отже, навчання, рушійною  силою і результатом наукової  діяльності є істинне знання, подолання заблудження. Прагнення  до прекрасного має не менше  значення для людської культури, ніж прагнення до знань. Проголошення ідеалів рівності, свободи особистості, справедливості як необхідних складових гідного існування людини — це цінності соціально-політичного характеру. Цінність людської праці — це ще один ряд цінностей. Моральні уявлення, мотиви, уподобання діють у всіх сферах діяльності людини.

     Ставлення до діяльності формується у людини на рівні її самосвідомості, у якій особливе місце посідають ціннісні орієнтації — найважливіші елементи внутрішньої структури особистості, закріплені її життєвим досвідом, всією сукупністю її переживань. Основним змістом цих орієнтацій можна вважати політичні, світоглядні, моральні переконання, глибокі та постійні уподобання, моральні принципи поведінки. Саме тому в будь-якому суспільстві цінність орієнтації як елемента саморегуляції поведінки людини є предметом виховання, цілеспрямованого впливу. Стійка структура цих орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам та ідеалам (тому ми говоримо про принциповість людини), здатність до вольових зусиль (вольова людина) в ім'я цих ідеалів і цінностей, активність життєвої позиції, наполегливість у досягненні мети тощо.

     Такі якості для  вас знайомі і зрозумілі. І  кожен має прагнути мати стійкі  орієнтири.

     У системі цінностей особливою, абсолютною цінністю є людина. З її інтересами як родової та соціальної істоти співвідносяться інші цінності — як матеріальні, так і духовні (хоча всі цінності в кінцевому підсумку є духовними утвореннями). Усі вони так чи інакше пов'язані з цінністю людини, виявляють різне ставлення до неї або, за словами І. Канта, до людства у собі і в іншій людині.

     Людина, народжуючись, отримує  безцінний дар — життя, яке  для неї є самоцінністю, для  суспільства — найвищою цінністю. Тому вона має дорожити ним, ставитися до нього бережливо, навіть якщо їй здається, що воно не склалося, що у ньому багато негативних моментів, що воно важке.

     Людина має бути  сильною, здатною протистояти випробуванням  долі, не піддаватися хвилинним  слабкостям. Сподіваємось, що ви саме такі.

      До ціннісних вимірів  людського життя насамперед належить  і те, що ми позначаємо поняттям "здоров'я".

      Майже завжди, коли  йдеться про здоров'я людини, мають  на увазі фізіологічний стан  організму, відсутність захворювань тощо. У широкому розумінні вживають поняття морального здоров'я людини, її душевного стану, що є гармонійною єдністю природних і соціальних складових. Отже, якщо у першому випадку ми характеризуємо стан організму з позиції чіткої взаємодії роботи всього людського організму, то в другому — йдеться про гармонію тіла і душі, певну збалансованість фізіологічних, психічних та духовних процесів людини, що досить влучно було висловлено ще в давнину: у здоровому тілі — здоровий дух.

       Порушення такої  взаємодії призводить до захворювань. Проте будь-які патологічні зміни зумовлені соціальними причинами. Американський філософ У. Джеймс небезпідставно говорив, що "Бог може вибачити нам гріхи наші, але нервова система — ніколи". Причин таких "гріхів" немало. Багато з них коріниться у ставленні людини до свого життя: надто шанобливому чи презирливому, турботливому чи цілком байдужому.

Не менше причин криється і в способі життя як системі типових форм повсякденної життєдіяльності людей, що формуються у певних умовах (тобто у певному суспільстві) і випливають з їхньої концепції життя, в якій найповніше реалізується життєва позиція людини.

      Отже, спосіб життя характеризується не тільки тим, для чого або задля чого людина живе, а й тим, як вона живе.

       Тому спосіб життя може бути "здоровим", тобто відповідати потребам природного і соціального в людині, або "нездоровим", якщо людина (свідомо чи несвідомо) не здатна керувати своїми вчинками, своїми емоціями і настроями, порушує гармонію душі і тіла, руйнує свій організм як фізіологічне, так і психічно.

       Кожна людина  вибирає спосіб життя. Вибираєте  його й ви. Здійснюючи свій  вибір, потрібно керуватися насамперед  тим, щоб обраний спосіб життя  не шкодив суспільству та іншим  людям, не виходив за межі існуючих у суспільстві законів та моральних норм і не був спрямований проти самого себе, тобто не підривав здоров'я, не був гальмом для фізичних і духовних сил.

       Важливими ціннісними  вимірами людського життя є  почуття й усвідомлення смерті  та безсмертя.

       "Життя є опір смерті"... У цьому вислові міститься глибокий зміст: життя намагається подолати смерть уже на долюдському рівні, життя породжує нове життя, організм живе у своїх нащадках. Особливо гострою ця проблема є для людини. Адже це "єдина істота, яка знає, що вона є", — вважає видатний німецький мислитель XX ст. К. Ясперс. Кожна людина рано чи пізно помирає. Немає нікого з народжених, хто не підійшов би кожен свого часу до цього Рубікону, що відкриває шлях до невідомого. І не випадково у стародавній міфології людей на противагу безсмертним богам та стихіям так і називають — "смертні", тобто такі, що мають початок і кінець, що проходять обмежений шлях, невідомо ким відміряний.

        Що  нас чекає за тим таємничим  горизонтом? Відповідь на

це запитання допомогла б нам зрозуміти, хто ми є насправді: дивовижні напівтварини, що випадково зародилися на звичайній планеті? Біороботи, створені для експерименту високорозвиненою цивілізацією? Боже творіння, покаране плоттю за первородний гріх? Чи ми безсмертні душі, що отримали свої тимчасові тіла, аби пройти черговий моральний урок? Хто ми? Адже за життя так і не маємо достовірної відповіді...

        Очевидно, що в цьому якраз і криється  сенс життя.

        Різними  народами ця тема переживається  по-різному, що відбито у їхніх культурах. В окремі епохи страху смерті взагалі не було: люди знаходили у собі сили протистояти загрозі фізичного зникнення. Античні греки, наприклад, виховували у собі презирство до смерті. Таке ставлення до смерті було і в наглих далеких предків. Людей епохи Середньовіччя, навпаки, думки про майбутню смерть доводили до відчаю.

        Численні  і розмаїті уявлення про смерть, які складалися у різних народів  світу, можна умовно розподілити  на кілька типів. Передусім це  дохристиянські і християнські погляди. Нагадаємо також, що східні культури на відміну від західних зберегли віру в оригінальну силу космологій, релігійні та філософські системи, в яких смерть не розглядається як абсолютне завершення життя. Притаманні їм концепції посмертного буття охоплюють широкий спектр уявлень — від високих станів свідомості до конкретних образів іншого світу, який нагадує земний. У всіх цих віруваннях смерть не ототожнюється з повним зникненням людини, в чому величезна притягальна сила їх і сьогодні, на відміну від європейського раціоналізму, де переважають висновки про конечність людського життя.

       Яким  уявляється посмертя у різних  світоглядних системах?

       Представники  атеїзму вважають, що по смерті  нас чекає ніщо, яке надзвичайно  важко описати, адже це відсутність свідомості, почуттів, відчуттів. Вогник життя згасає, а з ним назавжди згасає наше "Я". Це схоже на глибокий сон без сновидінь, який ніколи не закінчується. Тобто нас немає. Ніде.

       Представники  християнства вважають, що після  смерті нас чекає Божий суд і вічне блаженство або вічні муки нашої безсмертної душі разом із воскреслим вічним тілом. Зберігаються індивідуальність та зовнішність, той неповторний людський вигляд, у якому ми пройшли своє єдине земне життя і з яким "зріднилися", ототожнюючи його з власним "Я".

       Буддизм  обіцяє нові багаторазові народження  з усіма земними муками та  проблемами, що супроводжують життя. Втрата пам'яті не дає поєднати  їх ниткою свідомості, ми отримуємо  лише кармічний тягар і змушені  знову й знову платити фактично за чужими рахунками. Тому треба думати лише про нірвану (вищий стан блаженства людської душі).

       Але  прямого досвіду смерті у більшості  людей немає. Лише останнім часом, коли завдяки розвитку медичної  техніки з'явилась можливість  повернення людей майже "з того світу", ледь-ледь піднімається завіса, що ховала перший акт післясмертного буття. Люди, що повернулися до життя зі стану клінічної смерті, розповідають про свої враження, діляться незвичайними спогадами. Проте багато авторитетних вчених-природознавців-матеріалістів вбачають у видіннях "воскреслих" лише галюцинації помираючого мозку, солодкі ілюзії, які природа турботливо приготувала для нас, щоб пом'якшити біль та сум прощання з життям.

      Стосовно  теми безсмертя можна сказати, що вона надзвичайно суперечлива: люди завжди мріяли про нього, намагалися досягти, вдаючись до пошуку різноманітних еліксирів та магічних засобів. Це мрія, ідеал людини. Безсмертя, з цієї точки зору, є вищим благом. Згадаймо численні народні казки й легенди про пошуки чудодійного засобу, завдяки якому люди раз і назавжди подолали б смерть, позбулися б її і стали, "як боги", — вічно молодими, красивими, вічно сущими. Християнські ідеї також говорять про безсмертя тіла. Адам і Єва не знали смерті, але за гріх були позбавлені цього найбільшого блага. Саме первородний гріх привів їх у матеріальний, твердий світ, де їм довелося заглянути у вічі смерті, втратити найдорожче і найпрекрасніше — своє життя. Тобто смерть — це розплата за спокусу самовілля, самостійності, вільнодумства.

Информация о работе Виміри цінностей людського буття