Шпаргалка по "Философии"

 

І. Місце філософії  в системі світогляду. Філософія - одна з найважливіших галузей людського знання, духовної культури, що прагне дати відповіді на світоглядні питання /так звані "вічні проблеми"/.

Світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найбільш загальне сприймання, розуміння світу, місце в ньому людини, її відношення до світу, а також життєві позиції, програми поведінки людей. Світогляд, як інтегральне утворення, в своїй структурі мас елементи /узаг. знання про світ і людину, певні системи цінностей, програми життя, дії/, сторони /емоц-псих і пізнав-інтелект/, рівні, "пласти" /життєво-практ і теор-ний/.

У системі світогляду філософія - це теоретично  сформульований світогляд. Предмет філософії - всезагальне  в системі "світ-людина" і, виходячи з цього, основна проблема її - взаємовідношення буття і свідомості. Філософія /філео- люблю, софія - мудрість/ - це своєрідне прагнення до мудрості, а ідея мудрості полягав в розумінні світу і людини з позицій розуму.

2. Предмет філософії  Філософія - одна з найважливіших галузей людського знання, духовної культури, що прагне дати відповіді на світоглядні питання /так звані "вічні проблеми"/.

 Виходячи з біполярності філософії /теор осмислення відношення "світ-людина"/, необхідно знати такі поняття, як об'єкт і суб'єкт, матеріалізм і ідеалізм /об'єктивний і суб'єктивний/, монізм і дуалізм. Треба також з'ясувати, в чому полягав співвідношення філософії і науки /їх спільна націленість на пізнання загального, логічне обґрунтування своїх положень та відмінність філософії як знання “зацікавленого”, світоглядного від науки як об'єктивного і предметного знання/.

3. Структура філософії.  В структурі філософії, як плюралістичного знання, можна виділити такі її підрозділи, котрі набули статусу відносно самостійних дисциплін: це онтологія /вчення про буття/, гносеологія /вчення про пізнання/, методологія /вчення про засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практ-перетвороючої діяльності/, логіка /вчення про закони і форми мислення/, антропологія /вчення про сутність і природу людини/, етика /вчення про мораль/, естетика /вчення про закономірності естетичного освоєння людиною світу/. Історія філософії, що вивчав зародження і розвиток філософської думки з давніх часів до сучасності, філософія історії -вчення про сутність і розвиток суспільства.

4. Історичні етапи розвитку філософії. Філософія - історичне явище. Виникнення її в УІ ст. до н.е. у стародавніх Китаї та Індії, античній Греції має певні соціально-економічні і духовні передумови: розклад первіснообщинного ладу, традиційного тилу соціальності, розвиток економіки і культури, поява елементів наукового знання, криза міфологічної свідомості, необхідність нового типу самовизначення людини.

Слід розрізняти такі історичні етапи розвитку філософії:

- філософія Стародавнього світу  /УІ ст. до н.е. - У ст. н.е./,

- філософія Середньовіччя / У  - ХУ ст.ст./;

- філософія епохи Відродження  /ХУ-ХУІ ст.ст./,

- філософія Нового часу /XУII - перша половина XIX ст./;

- філософія Новітнього часу /друга половина XIX ст. -XX ст./.

5. Функції філософії.Теоретична і практична значимість філософії розкривається у таких її функціях: світоглядна, пізнавальна, методологічна, критична, перетвороючо-конструктнвна, евристична, аксіологічна.

11 Передфілософія „У  цзин” Слід мати на увазі, то передфілософія /перші зародки філософського світорозуміння/ викладена у таких стародавніх книгах, як "Книга пісень*, "Книга історії", "Книга перемін", "Книга обрядів", літопис "Чунь-цю"/"Весна і осінь/. Ці книги склали "У цзин" /"П"ятикннжжя"/. Тут вже висловлювалися сумніви щодо традиційного релігійно-міфологічного світогляду, ставилася проблема джерела зла /божественне небо - "Тянь" чи людина/, говорилося про п"ять начал світу /вода, вогонь, дерево, метал, земля/, п"ять явищ природи, тісно по в'язаних з життям людей /дощ,сонячне сяйво, спека, холод і вітер/, про небесну /"янці"/ і земну /"іньці"/ матерію, зароджувалось уявлення про дао як космічний і моральний закон. З філософських шкіл, що виникають, починаючи з УІ ст. до н.е., доцільно зупинитися на конфуціанстві і даосизмі.

12 Філос Конфуціанства  Кун Фу-цзи /Конфуцій - 551-479 p.p. до н.е./ - родоначальник древньокитайської філософі і. Головний конфуціансьиий твір, написаний його учнями, - "Лунь юй" /"Бесіди і висловлювання"/. Основні моменти конфуціанства: вчення про небо як найвищу силу, "небесний закон" - закон людського життя, рок, долю, наслідування нормі лі, проблеми виховання, "виправлення імен", знання.

Головне в конфуціанстві - розуміння людини як "середини", центра всесвіту, морально-етичне вчення. Три етичних поняття - "взаємність", "золота середина", "людинолюбство" складають в цілому "правильну путь" /дао/. Основна моральна заповідь - "не роби іншим того, що не бажаєшь собі". Етичний ідеал - "благородний муж" /високоморальна людина, член керівної еліти/.

13 Філос Даосизму Даосизм /засновник - Лао-цзи - УІ-У ст.ст. до н.е./ більш всебічне філософське вчення, ніж конфуціанство. Головна праця даосизму - "Дао де цзин" /ІУ-ІІІ ст.ст. до н.е./, На перший план в даосизмі висуваються проблеми буття і небуття, розуміння двоїстості дао: з одного боку, дао -надбуття, першоначало, вічне і безіменне, а з другого -дао, що володіє ім"ям /істинне і явлене буття/. Сутність дао вбачалась в необхідності переходу всіх речей в процесі змін у свою протилежність. Двом дао відповідає і два види знання про них. Етичний ідеал прихильників даосизму -досконаломудрий, головна якість якого - побідоносне недіяння, а соціальний ідеал - повернення до патріархального стану.

10 Філос раннього буддизму

У УІ-У ст.ст. до н.е. виник буддизм, як антибрахманське етичне вчення, перша спроба систематизації якого  дана в текстах "Трипітака" /"Три кошики"/. В ранньому буддизмі головна увага приділяється не всесвіту, а людині як моральній істоті. Основний моральний закон життя - добро і зло -антиподи, бо зло породжу лине зло.

Устами Будди /просвітленого/ проповідуються 4 "благородні істини", "восьмирічний шлях:" позбавлення від страждань і досягнення "витого просвітлення" - нірвани . В результаті онтологізації нірвани, вона перетворюється на стан всесвіту, в якому пану карма - закон причинності. Можливість сансари пояснюється законом морального спадкоємства.

17 Мілетська школа  Представники першої протофілософської школи - Мілетської /УІ ст.до н.е./ прагнули зрозуміти те чи інше первоначало як субстанцію. Фалес вбачав її у воді, Анаксимандр -в апейроні /невизначене, безмежне, вічне начало/, Анаксимен - у повітрі, їх першоначало - одне, воно речовинне, але також розумне, навіть божественне /комплекс душі/.

Всі речі виникають з первоначала, а потім знову перетворюються в нього. Так, з апейрона відособлюються протилежності теплого і холодного, вологого і сухого, що дають начало всім речам У Анаксимена всі речі виникають шляхом розрідження і згущення повітря. Таким чином, у Всесвіті відбувається безконечний кругообіг світів і речей без будь-якого сприяння богів.

18 Філос Геракліта Геракліт з Ефеса /544-483 p.p. до н.е./ вважав, що всі речі виникають з першоначала світу - вогню згідно з необхідністю /для почуттів це вогонь, для розуму - логос, закон спалахування і згасання світу/. Відомий афоризм Геракліта -"Панта рея" /"Все тече"/. Два напрями усіх змін у природі:

"путь униз" /вогонь - повітря  - вода - земля/ і "путь уверх" /земля - вода - повітря - вогонь/.

Джерело цих змін - боротьба протилежностей, завдяки чому виявляється їх внутрішня тотожність, перехід речей та їх властивостей у протилежність /ідея становлення/, що робить всі якості речей відносними. Треба також сказати про вчення Геракліта про пізнання за допомогою чуттів і розуму. Органи чуття дають лише знання про окремі речі, а мислення-це знання логосу. Мудрість полягав в тому, щоб, пізнаючи природу, поступати відповідно до логосу.

19 Елейська школа. У представників Елейської школи /м. Елея у Південній Італії/ - Ксенофана, Парменіда, Зенона, Мелісса /УІ-У ст. до н.е./ -. субстанція вже не фізична, а філософічна, це -буття. Студентам необхідно знати основні моменти вчення Парменіда про буття, тотожнього мисленню: І/ буття е, а небуття немая; 2/ буття едине і неподільне, нерухоме;

З/ буття пізнавальне, а небуття - ні /воно не існує/. Едино сущим є мислиме буття, а не світ гадки.

Зенон Елейський висунув 5 спростувань  реальності руху, так звані апорії /утруднення, парадокси/. Своїми апоріями /дихотомія, "Швидконогий Ахіллес не дожене черепаху", "Стріла, що летить» та ін./ Зенон прагнув довести, що припущення, ніби рух мислимий, неминуче призводить до суперечності, а це доводить його не існування. Своїми апоріями Зенон зафіксував об’єктивну суперечливість руху. Апорії у негативній формі ставлять проблему об'єктивності діалектики у світі.

15 Особл античної цивілізації і істор єтапи розвитку В Древній Греції вже в епоху бронзи виникають ранньо-класові суспільства: Крітське /І пол. ІІ тис. до н.е./, Мікенське /ІІ пол. ІІ тис. до н.е./. Гомерівське /початок І тис. до н.е./. Гомерівська Греція, або Елада,передувала економічному піднесенню в ІХ-УП ст.ст. до н.е.

Необхідно відмітити такі особливості  античної цивілізації:

- розвиток рабовласницького господарства в класичній формі.

- полісний державний устрій /міста-держави/,

- поширення зв'язків з іншими  народами,

- політеїзм /багатобожжя/,

- поступова руйнація  міфологічної свідомості і перехід до нового типу самовизначення - через розум,

- розквіт мистецтва /героїчного  епосу, ліричної поезії, скульптури, драматургії, архітектури тощо/.

Передфілософі я Древньої Греції містилась в таких чотирьох джерелах:

- поеми Гомера "Іллі ада" і "Одисея",

- поеми Гесіода  "Труди і дні" і "Теогонія",

- вчення орфіків  /послідовників вчення співака  Орфея/,

- вчення "семи мудреців".

20 Софісти. Релятивізм Протагора і Горгія.До середини У ст. до н.е. після греко-персідських війн Греція досягла значних успіхів у економічному і культурному розвитку. Зміцнюється демократична форма правління, насамперед, в Афінах. У другій половині У ст. до н.е. з'являються софісти /вчителі мудрості/. Серед них паві домі -шими були Протагор /490-420 p.p. до н.е./ і Горгій /480-380 p.p. до н.е./. В філософії вони привернули увагу до проблем людини, суспільства, знання, в гносеології виступили з позицій релятивізму /вчення про відносність наших знань/.

Протагор висунув три  онтологічні обгрунтування релятивізму:

І/. Як суб'єкт, так і об'єкт  безперервно змінюються;

2/.ніщо не існує само по собі, а лише у відношенні до іншого;

З/. Все змінюється не довільно, а постійно переходить у протилежність  собі. Завдяки цьому всяка річ  містить в собі протилежності.

Виходячи з цього, Протагор зробив гносеологічний висновок: про кожну річ можливі дві протилежні думки, ножна з них - істинна /"людина - міра всім речам"/. Звідсиля і етичний релятивізм. При визначенні того, що добро і що зло, треба, як вважав Протагор, виходити із своєї користі і вигоди.

Горгій обґрунтовував  релятивізм не на прикладах чуттєвого пізнання, як це робив Протагор, скільки на труднощах, в які впадав розум. Якщо для Протагора все істинно, то для нього - все невірно. В творі "Про природу, або про неіснуюче" висунув три тези: І/ ніщо не існує; 2/ якщо б дещо існувало, то воно було б непізнаванне; З/ якщо б дещо було пізнаванне, то пі знание було б невиразне.

22 Давньогрецькі атомісти: Демокрит і Левкіпп До класики античної філософії слід віднести атомістичну концепцію буття, що міститься в поглядах Левкіппа і його учня Демокріта з Абдер /460-370 p.p. до н.е./. Вони, виступивши проти моністичного вчення елеатів про буття, висунули ідею плюралізму /множинності/ субстанцій.

- вчення атомістів про два первоначала - атоми /буття/ і пустоту /небуття/. Внутрішня суть атома: він неподільний, вічний, незмінний, не має часток, не сприймається чуттями. Атоми розрізняються по формі, порядку і положенню, знаходяться у вічному русі. Світ речей складається з атомів і пустоти;

- космогонічні ідеї /вихровий рух  атомів, множинність світів/,

- ідею виникнення живої природи  з неживої;

- вчення про необхідність /детермінізм/  як головний закон всіх процесів, що відбуваються у всесвіті, заперечення об'єктивного існування випадковості;

- психологічні погляди /вчення  про матеріальність душі, її нерозумну і розумну частини/;

- гносеологічні погляди /вчення  про первинні і вторинні якості, про два роди пізнання: темне  - шляхом почуттів і істинне,  світле - шляхом мислення, про образи як матеріальні копії предметів/;

- етико-соціальні погляди /помірність  в усьому, головна цінність - дружба, мета життя - у насолоді прекрасним, основні причини переходу людей  від первісного стану до цивілізації - нужда і досвід, релігія розглядається як історичне явище, джерело її - жах перед грізними силами природи/.

Демокрит був прихильником рабовласницької демократії, ворогом монархії.

21 Філос Сократа  Рішучий поворот філософського дослідження від космосу, природи до людини зробив видатний афінський філософ Сократ /469-399 p.p. до н.е./. У центрі його уваги - не світ, що непізнаванний, а людина як моральна істота /етичний антропологізм/. Головний його девіз - "Пізнай самого себе". Сократ першим підняв знання на рівень поняття.