Философы и ораторы

 

У наступні десять років  після Потсдама (1945—1955) Черчілль виступав у ролі «хранителя нації», яку прекрасно  виконував. У 1946 році йому вдалося, використовуючи страх суспільства перед радянськими  амбіціями, створити зовнішньополітичний  консенсус з керівництвом лейбористської партії, метою якого було зміцнення  національної єдності.

5 березня того ж  року він виступав з промовою  в американському місті Фултоні,  де в присутності американського  президента Трумена висунув ідею  політики сили, основою якої повинне  було стати замкнуте атлантичне  партнерство англосаксонських держав. Черчілль узявся сформулювати  загальну програму боротьби проти  СРСР, заявивши: «На Європу опустилася  залізна завіса». У Фултоні  вперше були вимовлені слова  «холодна війна».

Те ж саме можна  сказати і про його плани, пов'язані  з Європою. Незважаючи на те, що європейські  проблеми ніколи не були йому особливо близькі і він не займався ними, якщо вони не стосувалися безпосередньо  Англії, він виступав за ідею «європейського об'єднання» й «німецько-французького примирення».

Але яким би великим не був його авторитет в очах США  і Західної Європи, де його особистість  пов'язувалася з ідеєю холодної війни, в Англії його популярність пішла  униз; час, коли ним захоплювалися, минав. Його вкрай консервативні погляди  йшли врозріз з настроями британського народу і прагненням демократичних  змін, що призвело до поразки консерваторів  і його особисто, як прем'єра, на виборах  у липні 1945 року, і він знову  відійшов від влади на кілька років. Але не від політики. Тільки в 1951 році, після другої спроби, йому вдалося  потіснити лейбористів і організувати свій власний кабінет. Черчілль проводив прогресивну і помірну внутрішню  політику, чого не очікували його політичні  супротивники. Однак Англія більше не була тим партнером, якого зараховували до ради найсильніших.

Усупереч тому, про  що він мріяв, Європа й увесь світ підкорялися не «англосаксонській  світовій поліцейській системі», а  наддержавам. Після важкого серцевого  нападу в 1941 році здоров'я Черчілля значно погіршилося; через вісім  років у нього стався перший із шести апоплексичних ударів.

У 1951—1955 роках, знову  ставши прем'єр-міністром Великобританії й усвідомивши зміни політичної обстановки у світі (СРСР став володарем  атомної зброї і засобами його доставки в межах Європи), Черчілль уже не закликав до «хрестового» атомного походу проти Москви, а, навпаки — «до скликання наради у верхах» за участю США, Англії, Франції і СРСР. «Ми не повинні забувати, — підкреслював Черчілль у 1951 році, — що, створюючи американську базу на південному сході Англії, ми перетворюємо себе на мішень, а можемо бути, у центрі мішені».

Останні десять років  життя Вінстон Черчілль провів у  спокої. Іноді він мандрував Середземним  морем в якості гостя на яхті «Христина», що належала грецькому мільйонеру Онасісу. Він полюбляв відпочивати на французькій  Рів'єрі. У віці 90 років Черчілль прийняв рішення остаточно відійти  від політики. Але до кінця своїх  днів залишався патріархом політичного  життя Великобританії. 

 

Приватне життя Вінстона Черчілля

Черчілль спочатку залицявся  до американської артистки Етель  Беррімор (пізніше лауреатка премії Оскар за кращу жіночу другорядну роль), але його домагання були відкинуті. В березні 1908 року після чергової нетривалої зустрічі він зізнався в  коханні Клементині Гозер, яка в  свою чергу погодилася віддати свою руку та серце амбітному — не молодому герцогу Спенсеру-Черчіллю. Їх батьки погодилися на цей шлюб і 12 вересня 1908 року в Санкт Маргарет церкві в Вестмістері молодята провели своє весілля. Вінстон і Клементин провели все своє життя разом й виховали одного сина і чотирьох дочок:

Досягнення Вінстона Черчілля

Сер Вінстон Черчілль отримав за своє життя безліч нагород  за час своєї кар'єри в якості державного діяча і автора. Але  найвищої нагородою стало його почесне  поховання, що відбулося в Санкт-Поль Соборі після того, як його тіло відвідали  сотні тисяч поціновувачів за три дні в Вестмінстерському  залі, такої честі рідко кому надають, лише монархам англійським (та й то визначним). На цих почесних похоронах  були присутні багато державних, культурних діячів світу.

За все своє життя  Черчілль також накопичив інші почесті  та нагород. В період 1885—1963 роках, він  був нагороджений 37 орденами і медалями.  

 

У 1963 році Джон Ф. Кеннеді, діючи на підставі дозволів, наданих  законом, прийнятим конгресом, проголосив Вінстона Черчілля першим почесним громадянином Сполучених Штатів. Черчілль був фізично  нездатний брати участь в церемонії  у Білому домі, так що його син  і онук прийняв нагороду за нього.

 

 

 

 

 

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович 

Микита Сергійович Хрущов, безумовно, видатна особистість в нашій історії, людина, про яку можна було б нескінченно багато говорити і писати, але не намагатимемося обійняти неосяжне. Одна з головних рис вдачі Хрущова - це його ораторські здібності, завдяки яким історія збагатилася новими мовними перлами. Багато фраз стали по-справжньому “крилатими”, які і до цього дня часто зустрічаються в житті.

Ось найзнаменитіші з  них.

«Ми вам покажемо кузькіну мать!»

“Наші цілі ясні, завдання визначені! За роботу, товариші!” - одна з найбільш відомих цитат Хрущева без гумористичного підтексту.

“Заборонити! Все заборонити! Припинити це неподобство! Я наказую! Я говорю!”

“І простежити за всім! І на радіо, і на телебаченні, і у пресі прихильників цього викорінити!”

“Від саксофона до ножа — один лише крок!”

На 15-му засіданні асамблеї ООН Хрущов зняв черевик і став стукати їм по столу. Так він намагався  зірвати те саме засідання разом  з іншими членами делегації СРСР. Доречно зауважити, там обговорювалося Угорське повстання 1956 років, позиція  Радянського Союзу категорично  не збігалася з позицією західних країн, внаслідок чого радянська  делегація вирішила його зірвати, а  епізод з черевиком Хрущова надовго  увійшов в історію.  

Хрущов був дуже міцним, рухливим і дуже веселим. Його широке обличчя з двома бородавками  і величезний лисий череп, крупний  ніс і сильно відкопилені вуха  сповна могли належати селянинові. Це враження  простолюдності посилюється щільною досить повною фігурою і рухливими руками, які майже безперервно жестикулювали. І лише очі, маленькі з гострим поглядом видавали в нім людину суто політичну, здатну до найкрутіших поворотів. Але найпривабливішою була його мова. Хрущев був природжений оратор. Слова, почуті з його уст,    постійно крутилися в свідомості  і надовго залишалися в пам'яті.   
Хрущов був надмірно говіркий, часом навіть балакучий. За свідченням очевидців, які були присутні з ним на зустрічах із зарубіжними лідерами, Хрущов буквально нікому не давав вимовити слова. 
Згадки, жарти, політичні зауваження, думки відносно тих або інших діячів, незрідка проникливі і гострі, анекдоти, - все це створювало образ людини безпосередньої, живої, розкутої, але одночасно і не дуже серйозної і. Інколи це ставало навіть причиною дипломатичних ускладнень.

Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (17 квітня1894, Калинівка —  11 вересня1971) — перший секретар КПРС (1953—1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958—1964), довголітній перший секретар ЦК КП(б)У. Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці.

Народився у селі Калиновці  Курської губернії (тепер Курська  область); з 1908 працював робітником — слюсарем на Донбасі. З 1918 Хрущов вступив до Комуністичної партії і з початку 1920-х років став низовим партійним робітником, з 1926 — секретарем Петрово-Мар'їнського районового комітету КП(б)У. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючись в Московській Промисловій Академії, здобув довіру Сталіна, якою користувався до смерті останнього.

З 1938 до 1949 (з перервою від березня до грудня 1947, коли першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. Каганович) Хрущов стояв на чолі КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в другій половині 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обласного комітету партії. По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПСС, а з березня 1958 зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів СССР. У жовтні 1964 у висліді внутрішнього перевороту в Політбюро ЦК КПРС Хрущов був позбавлений усіх посад й усунений від державного і партійного керівництва.

За життя Сталіна  Хрущов був вірним виконавцем його доручень, чим і заслужив довір'я  могутнього протектора. Сталінську політику, бувши першим секретарем ЦК КП(б)У, Хрущов неухильно здійснював і в Україні. На цей період його діяльности в  Україні припадають: важкий останній рік єжовщини, окупація, а потім  приєднання до УРСР Галичини й Волині (1939) та Буковини (1940), наступний, особливо на початку війни кривавий терор  на західно-українських землях, організація  більшовицької партизанщини під  час Другої світової війни, голод 1946—1947 і післявоєнне посилення боротьби з українським націоналізмом.

Очоливши по смерті Сталіна  КПРС, а згодом й уряд СРСР, сміливістю господарсько-політичних перебудов  Хрущов виявив себе як яскравіша індивідуальність, єдина серед спадкоємців Сталіна. У доповіді на XX з'їзді КПСС (червень 1956) він проголосив боротьбу проти  «культу особи» Сталіна, був ініціатором  освоєння цілинних земель, перебудови управління промисловістю і сільським  господарством (утворення промислових  районів, поділ обкомів КПРС на сільські й міські) тощо.

Однак, ці його заходи або  не мали успіху (напр., примусові посіви кукурудзи в районах, не сприятливих  для цієї культури, перебудова партійних  організацій за виробничим принципом), або сам він не доводив їх до кінця: будучи ініціатором боротьби проти «культу особи», сам і  повернувся до політики ресталінізації; допустивши деяку свободу думки, з кінця 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі й мистецтві.Особливо важкий своїми наслідками, зокрема  в Україні, хрущовський закон  «Про зміцнення зв'язку школи з  життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й  усього культурного життя в національних республіках.

Ця непослідовність  політики Хрущова викликала, з одного боку, розчарування й незадоволення  населення, у результаті якого розвинувся рух опору, в національних республіках, спрямований, в основному,  проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутрішнього перевороту в Політбюрі ЦК КПСС 1964, у результаті  якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій.

Хрущов залишив «Спогади», в яких дещо критично, але назагал  схвально оцінює лінію партії за доби його активної політичної діяльности.

 

 

 

 

Лев Дави́дович Тро́цький

Філософ, оратор, воїн –  одночасно. Одягнений «з голочки» інтелектуал-емігрант, пацифіст, блискучий літератор, який дебютує в сибірській газеті некрологом Ніцше. І – затягнутий в чорну  шкіряну збрую, вигадану для нього  художником Юрієм Анненковим, творець Червоної Армії, що чеканив розстрільні накази, що ходив в нічний рейд на білогвардійські позиції в Казані на хисткому катері. Любитель французьких романів, кабінетної роботи, домашнього затишку. І – «екстремал». Рибалив в шторм в Туреччині,  брав участь в  лижних ескападах в Норвегії, де потрапив у крижану пастку,  вів багатоденне полювання в  диких  куточках Казахстану.

Лев Дави́дович Тро́цький (справжнє прізвище — Бронштейн;  26 жовтня (стар. стиль)) 7 листопада1879 р. —  21 серпня 1940 р.) — політичний діяч і літератор. Народжений як Лев Давидович Бронштейн, був революціонером-більшовиком і теоретиком-марксистом. Він був впливовим політиком в ранні роки Радянського Союзу, спершу як народний комісар закордонних справ, а потім як засновник і головнокомандувач Червоної армії та Воєнний народний комісар. Він був також одним із засновників Політбюро Компартії. Теоретик перманентної революції. Після боротьби за владу з Йосипом Сталіним у 1920-ті Троцького було виключено з Комуністичної партії та депортовано з Радянського Союзу. В 1940 році, вже будучи в Мексиці в вимушеному екзилі, він був за наказом Сталіна вбитий Рамоном Меркадером — радянським агентом. Ідеї Троцького є базою для комуністичних теорій, об'єднаних під назвою троцькізм.

Троцький народився  на Херсонщині в родині єврея-колоніста, багатого землевласника і цукрозаводчика. Революційну діяльність почав з 1896 — 97. У справі Південно-російського робочого союзу був заарештований і засланий на Сибір (1898). Псевдонім Троцький позичив в наглядача одеської в'язниці. 1902 утік за кордон, де брав участь у газеті «Искра» і співпрацював з Леніном; за революції 1905 повернувся в Росію і був спільно з Парвусом організатором  Ради  робітничих депутатів у Петербурзі, а потім і його головою. 1913 Троцький очолив ліву групу Російської соціально-демократичної  робітничої Партії «міжрайонців», яка влітку 1917 увійшла до більшовицької партії.

1917 повернувся з Нью-Йорка  в Росію на пароплаві, разом  з бойовиками-реемігрантами і  зброєю. Протягом подорожі пароплав  був заарештований в Канаді  британською колоніальною адміністрацією, але після втручання Черчілля  всьому пароплаву дозволили плисти  далі. В Петрограді його обрано  членом ЦК більшовицької партії  і головою Петербурзького воєнно-революційного  комітету, який керував жовтневим  переворотом. Як народний комісар  закордонних справ Троцький підписав  Берестейський мир, хоч у цьому  питанні розходився з Леніном,  висунувши гасло — «війни не вести, миру не підписувати». 1918 — 25 — народний комісар військово-морських справ, організатор перемог Червоної армії над білими генералами і усіма ворогами радянської влади. Несе безпосередню відповідальність за розв'язування Громадянської війни і організацію Голодомору 1921 року.

Вважаючи себе лівішим  від Леніна, Троцький часто розходився з ним, але співпрацював з меншовиками, потім знову повернувся до більшовицької  партії, а по смерті Леніна очолив так  звану троцькістську опозицію, до якої пізніше приєдналися всі  ліві течії в більшовизмі. Після  організації публічної троцькістської демонстрації 7. 11. 1927 виключений з партії і засланий до Алма-Ати, а 1929 висланий з СРСР. За кордоном організував IV Інтернаціонал, який об'єднував ліві течії в комунізмі (троцькізм); видавав у Парижі «Бюллетень оппозиции» і керував з-за кордону  троцькістським підпіллям в СРСР. Забитий більшовицьким агентом  у Мексиці.