Історія української літератури XIX ст

Історія української  літератури XIX ст.

Павло Грабовський

(1864 — 1902) 

Драматичний життєвий і творчий  шлях випав на долю Павла Грабовського, талановитого українського поета, професійного революціонера, політичного засланця. У складний, неоднозначний спосіб взаємодіяли в його творчості  ідейно-політична доктрина й художницьке  бачення дійсності, регламентованість  поведінки "борця" й розкутість уявлень про внутрішній світ ліричного  героя. У тяжких духовних випробуваннях  виборював він думку про першорядне значення для світу митця власне художнього первня.

Павло Арсенович Грабовський  народився 11 вересня 1864 року в с. Пушкарному на Харківщині (тепер с. Грабовське Краснопільського району Сумської області) в сім'ї паламаря. Навчався в Охтирській бурсі (1874—1879) та Харківській духовній семінарії (1879—1882). Загальна атмосфера 70—80-х років, культивування образу героя — страдника не оминула й стін духовного закладу. "...Мені хотілося вже піти на муки не за Христа, а за "народ", — згадував пізніше в автобіографії Грабовський, — і те бажання цілком опанувало мною. Се була якась невідхильна потреба серця, котру, як Ви знаєте, відчувала вся російська молодіж того часу" [1, 308]. На формування світоглядних переконань молодого Грабовського великий вплив справили ідеї М. Чернишевського, глибоку любов і повагу до образу якого він зберіг на все життя.

Ще під час навчання в семінарії Грабовський бере безпосередню участь у діяльності харківської  групи "Чорного переділу" —  народницької організації дещо поміркованішого, ніж народовольці, характеру. В грудні 1882 р. у Грабовського виявлено "бумаги противуправительственного содержания", він був заарештований і виключений з семінарії. Перебуваючи під гласним наглядом поліції, Грабовський до квітня 1885 р. прожив у Пушкарному. Починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості. У червні 1885 р. в цензурі розглядалася поема Грабовського "Учительша", написана російською мовою (за винятком кількох рядків, текст її на сьогодні невідомий). Героїнею поеми є вільнодумна особа, яка стає жертвою переслідувань місцевої влади. Поему не було допущено до друку.

У листопаді 1885 р. Грабовського беруть на військову службу. Місце  дислокації піхотного полку (м. Валки  поблизу Харкова) давало йому змогу  не втрачати зв'язків із підпільною організацією. Невдовзі як покарання  за виступ проти армійського начальства Грабовського чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме на той час жандармерії вдалося  розкрити його участь у розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі рядового Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув'язнюють.

У в'язниці Грабовський написав  ряд поетичних творів, окремі з  яких у зміненому й переробленому  вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут також створено поему "Текінка", в основу сюжету якої лягла романтична розповідь, почута поетом під час нетривалого перебування  в армії. На початку 1888 р. Грабовський  був адміністративним порядком висланий на проживання в Іркутську губернію. Сучасники у своїх спогадах відзначали безстрашність, розважливість і  витримку Грабовського на допитах, у  в'язниці та на довгому етапному шляху  до місця заслання. В цей час  молодий поет пише російською мовою  вірші "Друзьям" (поширювався у списках серед політичних засланців), "Молитва", "Многим", віршову хроніку "Из путевых заметок", поему "По Сибири. Из живых впечатлений" (1888), у яких висловлює віру в майбутню перемогу революційної справи. У творі "По Сибири" автор послідовно описує пригоди на тяжкому шляху кайданників упродовж одного дня, відтворює їхній побут, стосунки, нужденні розваги. За жанром — це ліро-епічна поема, в якій значне місце посідають авторські роздуми та прямі звернення до читача, що мають на меті пробудити політичну самосвідомість "рабов поруганной отчизны".

У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться і здружується  з членом народовольської організації  політкаторжанкою Н. Сигидою. Особистість цієї жінки справила велике враження на поета, проте бути разом їм довелося недовго: Сигиду відправили до жіночої в'язниці на Кару, Грабовського — на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії. Восени 1889 р. сталася так звана "карійська трагедія": Сигида була закатована тюремною адміністрацією, її товаришки на знак протесту покінчили з собою; подробиці цієї події викладено в одному з нарисів самим Грабовським, а дорогий серцю образ товаришки — страдниці відтворено згодом у цілому ряді віршів.

На засланні 1889 р. Грабовський  укладає збірку оригінальних і пе-рекладних творів (названу ним "Перші струни"). Збірку не допустила до друку київська цензура; окремі вірші з неї в переробленому вигляді були включені пізніше до збірки "Пролісок". Тоді ж у зв'язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський і його товариші пишуть відомий протест "Русскому правительству". Ця акція стала причиною ще одного — третього — арешту. З серпня 1889 р. розпочалося слідство, що завершилося судом і переглядом судового рішення в сенаті в березні 1892 р. Протягом усього цього часу, а після винесення вироку аж до кінця листопада 1892 р. Грабовський перебував в іркутській губернській в'язниці.

Ув'язнення стало переломним моментом для літературної творчості  Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне  життя в Галичині, він надсилає вірші в галицькі часописи (перші  його твори з'явилися друком у "Зорі" наприкінці 1890 р.), зав'язує листування з І. Франком, трохи далі — з  Василем Лукичем, М. Павликом, К. Паньківським. Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави "Євгенія Онєгіна" О. Пушкіна, фрагментів "Фауста" Й. В. Гете, віршів Г. Гейне, народовольця П. Якубовича та ін.), виступає автором кількох нарисів і статей. На цей час припадає й написання на матеріалі місцевих переказів поеми "Бурятка" (1891).

Разом із товаришами Грабовський  був засуджений на поселення в  найглухіших місцях Східного Сибіру. З початку 1893 до кінця 1896р. поетові довелося проживати у Вілюйську та населених пунктах Вілюйського округу. Звідти Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати й видати у Львові збірку "Пролісок" (1894), "Твори Івана Сурика" (1894; переклади з російської), "З чужого поля" (1895; переклади світової поезії), "З півночі" (1896; оригінальні поезії та переклади).

Наприкінці 1896 р. Грабовський  дістав змогу виїхати в Якутськ, губернське місто, де життя політичних засланців було значно активнішим. Там він уклав збірку перекладів "Доля" (видана у Львові р.) та збірку "Кобза" (оригінальні твори, переспіви, твори за запозиченими мотивами; видрукувана  Б. Грінченком у Чернігові 1898 p.). З  Якутська Б. Грінченкові надіслано  й рукопис перекладних творів українських поетів російською мовою "Песни Украйны" (того часу не виданий).

У середині 1896 р. закінчився строк перебування Грабовського на поселенні; 1899 р. він здійснює переїзд  із Якутська до Тобольська. Цьому місту  судилося бути останнім у його житті. "Термін мого підневільного пробування в Сибіру, — писав у ту пору поет, — кінчається 8 липня 1906 року, якщо не притовчуть" [1, 285]. Повернутися  в Україну, про що він безнастанно  мріяв, йому так і не пощастило. За два роки до смерті Грабовський одружився, 1901 р. в сім'ї народився син  Борис (став відомим ученим — радіофізиком). Майже весь вільний час поета  поглинала низько оплачувана й виснажлива робота (коректор у редакції, писар  у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо). Роки заслання вкрай  підірвали його здоров'я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й за таких  умов Грабовський не полишає літературної роботи, готується видати зібрання творів, пише нові вірші. На "тобольський" період припадає переважна частина  інтенсивного, цінного з історико-літературного  погляду листування (що розпочалося  ще наприкінці 1895 р.) Грабовського з  Б. Грінченком, у якому письменники  висловлюють свої позиції стосовно багатьох суспільно-політичних та літературно-естетичних проблем.

Листи, як і ряд поетичних  творів Грабовського останнього періоду, засвідчують значну еволюцію його світогляду, зокрема остаточне звільнення від  народницьких ілюзій. У дослідженнях радянського часу від середини 30-х  років майже одностайними були твердження про засвоєння Грабовським в  останні роки його життя ряду положень марксизму [2, 244]. Тим часом неупереджений  аналіз листів та інших свідчень діяльності Грабовського переконує: поет — засланець  справді мав ґрунтовне уявлення про цю нову на той час течію  політичної думки, проте, розчарувавшись у російському народництві, залишався з погляду ідейних переконань байдужим до марксизму: ні в тій, ні в тій доктрині він не знаходив відповіді на болісні для себе питання — про майбутнє української нації, свободу особистості та про пов'язаний з її реальними проблемами зміст художньої творчості.

Помер Павло Арсенович  Грабовський 12 грудня 1902 року в Тобольську, похований за заповітом поруч  із декабристами (могили О. Муравйова, Ф. Вольфа й Ф. Башмакова).

Із вісімнадцяти років  вирушив Грабовський у двадцятирічний шлях по в'язницях і "етапах" царської Росії. В холодних снігах Сибіру, далеко від рідного краю, хворий, нерідко  самотній, змучений сумнівами й розчаруваннями в конкретному перебігу суспільно-політичних подій, поет зберіг свої заповітні переконання, віру в загальнолюдські ідеали, впевненість  у суспільному поступі й національному  розвитку. Ця віра і впевненість  випробувана як злигоднями всього його страдницького життя, так і проблематикою  його художньої творчості.

Наполеглива кількарічна  робота над удосконаленням написаних  творів, їх вимогливий добір зумовили той факт, що вже перша збірка — "Пролісок" — засвідчила появу  в українській літературі оригінального  й значного поета. Найвагомішим набутком збірки є виведення в ній глибокозмістовного образу ліричного героя — особистості  широкого суспільно-громадського діапазону.

З не знаним в українській  поезії того часу (за винятком творчості  І. Фран-ка) пафосом збірка Грабовського виразила думки й почуття людини, яка пов'язала особисту долю з суспільним рухом епохи, вважаючи його передовим і справедливим, зробила справою свого життя революційну боротьбу.

Переконлива внутрішня логіка розвитку цих почуттів, що харак-теризується не тільки фанатичною вірою в утопічні ідеї, а й хвилями збентеження, тимчасової непевності, спричиненими байдужістю середовища та практичною незмінюваністю умов, серед яких роз-гортається робота й боротьба "за будуче Русі", — такі основні життєво вірогідні мотиви цієї поетичної збірки.

Виразно автобіографічна  емпірично-життєва основа, притаманна багатьом ліричним сюжетам збірки, що виявляє себе в опосередкуванні  досить розкутих літературно-естетичних уявлень поета, збагачена сталими  елементами його художнього мислення (зокрема, ряд ключових образів), напластуванням громадсько-політичних і філософських роздумів про сучасність. Безперечна "ідеологічна" характерність героя  творів є примітно своєрідною й змістовною; втім, будучи визначальною для перших двох оригінально-авторських збірок ("Пролісок" і "З півночі"), вона поступається своїм домінантним значенням  у творчості пізнішого часу.

Можна виокремити три ідейні комплекси, якими сформовано "ідеологічний" (хоч, як зазначено, ним не вичерпується художня повнота збірки) світ "Проліска". Це, по-перше, загальноєвропейська гуманістична концепція суспільного прогресу, яка в XIX ст. стає духовною основою  таких, зокрема, явищ, як російський (починаючи  від декабризму) визвольний рух та українське національно-культурне  відродження. По-друге, це власне народницька  доктрина, вплив якої на світогляд  і навіть творчість Грабовського, безпосереднього учасника народницьких акцій, неможливо заперечити. По-третє, це українська національна справа, що на той час набуває нових  радикальних ознак і до якої поет завжди відчував себе причетним. Досить сказати, що, починаючи свою нелегальну діяльність, Грабовський ідентифікував  її мету з обстоюванням інтересів  українського народу, а велика частина  творів першої збірки промовисто засвідчує, що герой їх духовно живе в Україні, зв'язаний з нею і спогадами, й  помислами про майбутнє.

При створенні збірки "Пролісок" автор безперечно мав на увазі  широке контекстне поле світової, російської та української поезії. Про ґрунтовну  обізнаність Грабовського з літературними  явищами цього ряду промовляють  загальні засади поетики, окремі сліди  прямих впливів у власній творчості  й велика перекладацька робота поета. Об'єктом його орієнтацій є художньо повновагі твори різноманітної  тематики й проблематики: від висловлення  плинних відчуттів, образів споглядання  природи, камерних переживань — до картин суспільного життя. Природно, перевагу тут надано поезії громадянської  теми. На характеристиках героя й  дійсності, розгорнутих у збірці "Пролісок", позначився вплив російської так званої "вольної", "демократичної" поезії (М. Михайлов, П. Лавров, П. Якубович, С. Синєгуб, О. Боровиковський, О. Ольхін, І. Пальмін та ін.), яка в 70 — 90-х роках ідейно пов'язана переважно з народницьким рухом (твори цих та багатьох інших поетів як у друкованому, так і рукописному, як у підцензурному, так і нелегальному вигляді мали широке ходження у звичному для Грабовського середовищі "борців" на волі та засланців).

Різними гранями поетична творчість Грабовського звернена до творчості найбільшого для нього  авторитета й вчителя — Т. Шевченка (насамперед деякі риси типологічної близькості з Шевченковою психологічною  лірикою часів заслання, а також  розроблення окремих, започаткованих Т. Шевченком, мотивів та модифікація  поодиноких його стильових рішень). Крім цього, поетичний доробок Грабовського входить у перегук (у тематиці, проблематиці, напрямах образного новаторства) з поезією О. Кониського, В. Мови-Лиманського, М. Старицького, І. Франка, Б. Грінченка, В. Самійленка.

Ідеали, які в збірці "Пролісок" виповідає поет, закорінене в політичному  мисленні всього Нового часу, ідеях  Просвітництва та європейських революцій XVII—XIX століть. Ними надихалися молоді покоління, які вірили у можливість удосконалення суспільного ладу, морального й духовного поступу. Життєствердний соціальний оптимізм визначає провідні тони "Проліска", де виповідається пристрасна позакритична віра в світле майбуття народу й людства:

Прийде день великої відради:

Чоловіцтво, змучене украй,

Ворожду закине братства ради,

На землі побачать люди рай.

Час настане для взаємин  спільних,

Зоря згоди заблищить  у тьмі;

Рівний всім, в сім'ї  народів вільних

Раб — народ забуде об ярмі... 

Уже з цих рядків починається  мимовільне протистояння проблематики творчості Грабовського-поета й народницької доктрини, якій він служив як рядовий діяч.

Збірку пронизує те, чого не мало й не могло мати на думці  російське народництво, — турбота  про долю України, її народу, державності  й культури, роздум над її історичним прямуванням ("До сіячів", "До Русі — України", "До українців", "До України", "До галичан", "Народові українському" та ін.).